Трудова дифузія

Після запровадження карантину в Україну з-за кордону повернулося близько 600 тисяч осіб. Причиною повернення в гніздо стали не так економічні мотиви, як занепокоєння через закриття кордонів. Дехто з трудових мігрантів планує повернутися в Європу після закінчення коронавірусної кризи. Хтось побоюється, що економічна шкода зітре частину робочих місць. Майбутнє заробітчан залишається туманним.

ZN.UA поговорило з головним експертом з питань міграції, доктором економічних наук Андрієм Гайдуцьким про те, як економічний ефект пандемії COVID-19 вплине на трудову міграцію, мігранти якого рівня кваліфікації можуть приїхати в нашу країну з-за кордону, як можна залишити заробітчан, що повернулися, в Україні та що для цього повинна зробити наша влада.

- У Європі ходять версії, що коронавірус на континент завезли мігранти, тому що вони не дотримувалися режиму обсервації після повернення на Батьківщину…

- Це необ'єктивна інформація. Німецькі вчені провели розслідування з приводу першого "нульового пацієнта" у Європі. Їм виявилася китаянка, співробітниця китайського офісу німецької компанії Webasto, яка ще в лютому цього року на чотири дні прилетіла до Німеччини на робочий семінар. Під час зустрічі вона заразила 33-річного німця, який потім заразив своїх батьків. Тобто вірус до Європи привезла бізнес-мандрівниця, а не мігрант-роботяга. Наприклад, у Росії та ПАР "нульовими пацієнтами" виявилися туристи, що повернулися з Мілану, а в Словенії та Португалії - пасажири, які транзитом летіли через Італію та підхопили вірус в аеропорту. На жаль, саме аеропорти стали розповсюджувачами вірусу, а там перебували всі групи населення: від дітей до пенсіонерів-мільйонерів. Хоча б згадаймо, що одним із перших джерел появи вірусу в Україні стали українські бізнесмени та політики, які прилетіли з французького Куршевеля. Тому пропоную в очах читачів не робити винними трудових мігрантів, що вони стали першопричиною поширення вірусу.

- Що буде з Україною, з її економікою?

- З епідеміологічної точки зору, в Україні ситуація краща, ніж у більшості країн Європи, особливо порівняно з Білоруссю та Росією, які до останнього не вірили в серйозність наслідків. Українська влада оперативно запровадила карантин, що дозволило уникнути масштабного поширення вірусу за короткий проміжок часу. Тому Україна швидше вийде з карантину, економіка розпочне швидше оживати. Нині головне - не відкривати кордонів для громадського транспорту, а всіх, хто перетинає кордон на особистому транспорті або пішки, - обов'язково тестувати ПЛР-методом, щоб не підняти другої хвилі захворювання. Що ж до економіки, то 2020 року ВВП України може впасти на 8–10%, що зумовлено скороченням попиту як усередині країни, так і за кордоном. Адже Україна є досить глобалізованою економікою, 43% її товарів і послуг ідуть на експорт. Тому важливо, наскільки впадуть ключові торговельні партнери України. Наприклад, очікується, що 2020 року ВВП Німеччини знизиться на 6–7%, Іспанії - до -12%, Італії - до -15% (у ключовому регіоні Ломбардія - до -26%). На ці три країни припадає понад 10% українського експорту. Але водночас будемо сподіватися, що економіка Китаю як найбільшого торговельного партнера України продовжить зростання завдяки внутрішній держпідтримці, що дозволить спрямовувати туди незатребувану в Європі частину українського експорту.

- Чому повернулися українські мігранти та чи є можливість залишити їх в Україні?

- За різними оцінками, до України повернулося 600-650 тисяч осіб. В основному це туристи, співробітники у відрядженнях або "маятникові" мігранти. Є дві причини, чому повернулася частина мігрантів. По-перше, з'явилася інформація, що кордони повністю закривають. По-друге, у декого з них закінчувалися дозволи на перебування за кордоном. Влада країн перебування українців лише у квітні оголосила про автоматичне подовження всіх дозволів. Тобто немає жодної економічної причини, чому вони різко повернулися, відповідно, немає причин їм залишатися. Звичайно ж, паралельно настала економічна криза, бізнес проводитиме скорочення та реструктуризацію. Як результат, найближчим часом може повернутися ще більше мігрантів, але тільки на короткий час, щоб знайти нову роботу, найшвидше, за кордоном, якщо на Батьківщині не вдасться знайти схожі умови.

У цілому ж, виходячи з багаторічного досвіду роботи в цій сфері, можу стверджувати, що український мігрант повернеться тільки після завершення свого міграційного циклу, який включає отримання нового досвіду, нових зв'язків, збільшення рівня доходу, формування заощаджень і активів. Такий цикл у середньому триває від п'яти до 25 років. Цикл підходить до завершення при досягненні одного або кількох планових показників: рівня доходу та заощаджень, наявності активів і/або бізнесу. Словом, мігрант повернеться після досягнення своїх цілей. Досвід інших країн показує, що успішна державна політика мотивуває мігранта залишитися на Батьківщині - це надати йому можливість швидше завершити свій міграційний цикл, тобто сприяти швидшому накопиченню заощаджень, придбанню активів (наприклад нерухомості), сприяти відкриттю бізнесу на Батьківщині.

- Що для цього потрібно зробити?

- Необхідно розробляти та просувати мотиваційні програми, спрямовані на легальне працевлаштування за кордоном, збільшення їхніх доходів і переказів, формування заощаджень на Батьківщині, сприяння у відкритті бізнес-проєктів. У реалізації такої політики, назвемо її Стратегія повернення українців, мають бути задіяні близько десяти ключових відомств. Президент і уряд могли б дати доручення профільним міністерствам, Національному банку та місцевій владі розробляти мотиваційні програми щодо: а) легального працевлаштування за кордоном; б) здешевлення вартості переказів; в) формування заощаджень в Україні; г) нагромадження коштів у фінансово-банківській системі; д) розвитку страхових, іпотечних і пенсійних програм; е) розвитку підприємництва; ж) розвитку програм підтримки рідних територій емігрантів за участі їхніх коштів. Наявність такої політики сприяє прискоренню міграційного циклу, отже - український мігрант швидше повернеться до України. У реалізації такої політики, її програм ключову роль мають відіграти, по-перше, фінансово-банківський сектор, тому що в її основі - взаємна мотивація до ефективного використання коштів. По-друге, місцеві органи влади, оскільки ці кошти рівномірно розподіляються по всій країні та використовуються на благо бюджетів домогосподарств і місцевих бюджетів. Саме Національний банк як регулятор банківської системи та місцева влада як зацікавлена сторона в наповненні своїх бюджетів мають отримати від президента та уряду завдання з розробки таких програм. Тільки реалізуючи стратегію приблизно в такому порядку, можна втілити мрію президента про повернення мільйонів українців.

- Але навіщо потрібно мотивувати легальне працевлаштування за кордоном?

- Тому що в іншому разі трудова еміграція буде нелегальною, а це збільшить термін міграційного циклу, адже мігрант отримає негативний досвід роботи за кордоном, може недоотримати частину зарплати, буде депортований тощо. Отже, нелегальне працевлаштування не призвело до запланованих результатів, у підсумку - він спробує знову виїхати за кордон на роботу, відповідно, терміни остаточного повернення такого мігранта до України збільшуються.

- Чи може нова економічна криза призвести до того, що почнуть виїжджати українці, які ніколи не вирушали на заробітки?

- Нині буде невелике затишшя у процесах міграції, пов'язане як із карантином, так і з глобальним зниженням попиту. Але бізнес швидко адаптується, влада розвинених країн запустить фінансові вливання для пожвавлення економіки, це знову створить попит на робочу силу. Та й загалом міграція - це постійний, об'єктивний і закономірний процес. При цьому неможливо сказати, це добре чи погано. Наприклад, дощ або сніг - це добре чи погано? Якщо ви запитаєте про це в мера міста, він скаже, що гірше за сніг нічого немає: транспортний колапс, аварії, травми. Але якщо ви запитаєте у фермера, то він скаже, що без снігу настане голод, тому що майбутній урожай замерзне та не зійде в полі. Так само і з міграцією, - якщо ви вмієте нею управляти, ваша економіка зростає. В Об'єднаних Арабських Еміратах, у Катарі вже 90% темпів економічного зростання залежить від мігрантів, у Канаді та Швеції - понад 10%, у Польщі - теж майже 10%. І ці цифри лише зростатимуть. У більш розвинених країнах спочатку від припливу мігрантів залежить тільки приріст населення, а потім - і зростання самої економіки. Такі країни як Канада це уже розуміють і ставлять чіткі цілі щодо збільшення кількості іммігрантів: наприклад, за 2020–2022 роки вони повинні залучити близько одного мільйона іммігрантів. Тож якщо врахувати, що міграція - постійний процес, і в цьому зацікавлені приймаючі країни, то міграція триватиме. Складно виїжджати тим, хто вже в солідному віці, не знає іноземної мови, має проблеми зі здоров'ям. Усі інші групи населення потенційно можуть бути об'єктом підвищеного інтересу приймаючих країн, відповідно, країни також розроблятимуть програми з їхнього залучення. Завдання влади України - розробляти мотиваційні програми з їхнього повернення. Те, що потрібно нині пройти Україні, ще в 1950–1980-х роках пройшли Італія, Португалія, Ізраїль, Південна Корея. У 1990-х - Ірландія. Зараз це проходять країни Південно-Східної Азії.

- Чи приїдуть іноземні мігранти до України? Яка їхня кількість нам необхідна з урахуванням еміграції українців?

- На жаль, з одного боку, в Україні дуже зарегульована дозвільна система постановки іммігрантів на облік, а з іншого - відсутня система залучення та розподілу робочої сили. Як результат, 2019 року в Україні посвідки на проживання отримали лише приблизно 23 тисячі іноземців, а дозвіл на роботу - напевно, ще менше. А щорічна потреба України в іммігрантах - мінімум 1% від населення, тобто 370–400 тисяч, а з урахуванням демографічної кризи та негативного міграційного сальдо потреба в іммігрантах становить 500–600 тисяч чоловік. Детально про причини та потреби в іммігрантах я розповідав на сторінках ZN.UA.

- Цифри трохи лякають. А суспільство до цього готове?

- Цифри лякають, тому що Україні потрібно було цим зайнятися 10–15 років тому, а якщо точніше, відразу після розширення ЄС. Тоді посилилася еміграція з ЄС-10, відповідно, всі сусідні країни активізували свої політики щодо залучення українців. Хтось - "національно-підривними" методами за прикладом Угорщини, коли угорські паспорти видавалися прямо в Україні, хтось - ринковими, спрощуючи умови для місцевого бізнесу в працевлаштуванні іноземців, як це зробили Польща та Чехія. Уже тоді Україні потрібно було спрощувати умови імміграції іноземців, виставляти чіткі вимоги до кваліфікації та рівня доходу іммігрантів, проводити селекцію з залучення трудових ресурсів із різних груп країн.

Зараз нам потрібно пройти те, що Польща вже пройшла. Спочатку їм теж довелося нелегко. Уявіть, яким був спротив політиків-популістів, якщо ще 2005 року Польща залучила лише дев'ять тисяч нових іммігрантів, а 2010-го - уже 155 тисяч. Це ж потрібно було зробити так, щоб люди відразу зайняли робочі місця, а не на вокзалах сиділи. Польща до цього на регуляторному рівні готувалася. Тому не даремно польська економіка зростає швидше, ніж у середньому по ЄС. Хтось скаже, зростання Польщі було зумовлене фінансовими дотаціями ЄС, наприклад на інфраструктуру. Це - правда, але тільки хтось мав освоювати ці кошти, виконувати підряди. І це робили в тому числі українці, тому що мільйони поляків виїхали далі в країни ЄС-15. Тож якщо Україні зараз дати великі кошти на масштабні проєкти, то їх просто нікому освоювати у встановлений термін. 2017 року було кілька випадків в Україні, коли інвестори, побудувавши нові заводи, не могли запустити їх протягом півроку через те, що не вдавалося набрати персонал.

- Але наскільки високою буде кваліфікація іммігрантів?

- Це все залежить від самої України. З одного боку, потрібно спрощувати умови імміграції іноземців, з іншого - виставляти чіткі вимоги до бажаної кваліфікації іммігрантів і суми коштів, які вони мають привезти з собою. Крім того, потрібно проводити селекцію щодо залучення трудових ресурсів із різних груп країн.

З економічної точки зору, слід звернути увагу на досвід Канади, де, можливо, найбільш налагоджена система формування щорічних планів із припливу іммігрантів. Усі зацікавлені в іноземцях (бізнес, соцслужби, муніципалітети тощо) подають свої заявки в державні територіальні округи, ті - провінціям, а провінції - Міністерству по справах іммігрантів, біженців і громадянства, яке формує трирічний Vision Action Plan. На його основі формується трирічний Immigration Levels Plan, де чітко розписана та розбита по групах орієнтовна потреба країни в іммігрантах. Увесь імміграційний план розбито на три групи: економічні мігранти (включає шість підгруп за рівнем кваліфікації) - майже 60% від усього плану, родичі економічних мігрантів (дві підгрупи) - 25% плану, інші групи мігрантів (п'ять підгруп) - 15% плану. З погляду безпеки, варто звернути увагу на досвід Об'єднаних Арабських Еміратів і Катару, де 90% населення є мігрантами, але при цьому зазначені країни - у рейтингу найбільш безпечних за версією Crime Index-2020.

- Чим ми можемо їх зацікавити?

- Чимось ми їх зацікавимо, чимось - вони нас. Наприклад, ви бачили турка або узбека, який працює в офісі? Я не бачив. Вони всі дрібні та середні підприємці. Вони самі можуть створити в Україні тисячі робочих місць, у тому числі для українців, і тим самим зменшити темпи виїзду українців за кордон. У цілому, якщо серед корінного населення 2–3% підприємців, то серед мігрантів - 10–20%, а серед окремих національностей, у яких у крові дрібна торгівля, - 50%. Це перш за все іммігранти з арабських країн і Південно-Східної Азії. Причому на своєму етнічному рівні в них там і підтримка з фінансової та організаційної частини. Таким чином, завдяки іммігрантам ми отримуємо нових підприємців, фінансові ресурси, зайнятість місцевого населення тощо. Україна їм теж багато чого дасть: завдяки великій території, клімату, демократії, наближеності до ЄС у них відкриваються величезні можливості для самореалізації в нашій країні. Якщо ми хочемо залучити більше інвесторів, тобто забезпечених іммігрантів, то потрібно пропонувати програми класу golden visa programs, citizenship by investments. Тобто громадянство в обмін на інвестиції. За цими програмами бідні країни ЄС уже залучили десятки мільярдів євро. Нині ми на 44-му місці в рейтингу паспортів. Досить високо. Але нам потрібно використовувати цей потенціал! Наприклад, Чорногорія, яка на 47-му місці, запустила низку таких програм і планує за два роки залучити понад 2 мільярди доларів.

- Чи не стане Україна, таким чином, прикриттям для корупціонерів і місцем, де вони можуть переховуватися від правосуддя своїх країн?

- Перед початком процесу видачі громадянства/посвідки на проживання за однією з таких програм усі заявники проходять спеціальну перевірку.

Наприклад, у країнах ЄС у рамках боротьби з відмиванням доходів затверджено нову (п'яту) версію Директиви, яка значно посилює процес проведення перевірки на благонадійність і походження коштів усіма суб'єктами, які залучені в надання фінансових, юридичних і консультаційних послуг на території ЄС із метою одержання та обробки фінансових коштів. Важливе нововведення в Директиві - усі суб'єкти, які надають різноманітні послуги, тепер будуть зобов'язані кваліфікувати громадян, які здійснюють інвестиції для одержання громадянства в країнах ЄС, як високоризикованих і застосовувати до них максимальний рівень перевірки на благонадійність. Це означає, що доведеться максимально розкрити та підтвердити документально свою особистість, свій бізнес, джерела доходу та всю основну власність. При цьому складається максимально детальний портрет клієнта (KYC), що дає змогу встановити легальність джерел походження коштів, які планується інвестувати. Ця Директива мала бути впроваджена країнами ЄС у січні 2020 року.

Вважаю, що Україна подібну перевірку проводитиме. Принаймні ми бачимо дуже жорсткі методи перевірки НБУ при докапіталізації банків їхніми акціонерами. Якщо докапіталізація проходить не за рахунок реінвестованого доходу, акціонери банку повинні надати дуже докладні дані про походження коштів.

- Де взяти робочі місця та де ви бачите їхнє створення?

-Зараз багато про це говорять, адже після пандемії потрібно пожвавлювати економіку. Але в ринковій економіці органам влади не властиво створювати робочі місця, їхнє завдання, з одного боку, - стимулювати бізнес до створення робочих місць. Це можуть робити діючі підприємства, але тут дилема: в епоху четвертої промислової революції всі прагнуть автоматизувати своє виробництво та продажі. Активізація онлайн-технологій у період карантину може підсилити ці процеси. Штучний інтелект, чат-боти, готові бізнес-рішення, аутсорсинг допоміжних функцій продовжуватимуть перебирати на себе функції людини. З іншого боку, владі потрібно стимулювати появу нових підприємців, нових типів бізнесів, - от вони саме й створюватимуть нові робочі місця. Українські мігранти, які повернулися, а також залучені іммігранти можуть тут суттєво поліпшити ситуацію з їхнім створенням. Потрібно створювати та розвивати цільові програми, спрямовані на стимулювання появи нових підприємців серед цієї групи населення. З погляду галузей, де можна масштабувати створення робочих місць, це - ЖКГ та інфраструктура. З одного боку, це найбільш недоінвестовані галузі в країні (обсяг відновлення основних засобів становить лише 8–10%), а з іншого - держава та муніципалітети (у тому числі через державні та комунальні компанії) дотепер здійснюють понад 70% усіх інвестицій (тобто страждають і кількість, і якість цих інвестицій). Новий Закон України "Про концесію" дозволяє ці інфраструктурні активи передавати в концесію на 15–30 років і більше. При цьому концесіодавець (держава, муніципалітет) прописує умови за обсягами інвестицій, вантажо- або пасажиропотоку, які концесіонер (інвестор) має забезпечити за цей період, а також платить щорічні концесійні платежі. Концесії через каскадний ефект створюють попит і робочі місця в будівництві, промисловості, логістиці. При цьому держава залишається кінцевим власником розвиненої інфраструктури, після закінчення терміну концесії об'єкт переходить назад у власність держави.

- І трохи про східний кордон. Росія закрилася. Чи триває й триватиме дифузія мігрантів через східний кордон?

- Не маю такої інформації. Я думаю, що в Україні ніхто не переконаний у якості превентивних заходів "окупаційної влади", так званих Л/ДНР, щодо боротьби з пандемією. Тому кордонів відкривати не можна, допоки Україна не зможе почати тестувати ПЛР-методом усіх громадян, які бажають перетнути східні кордони в Луганській і Донецькій областях.