ONUKA. Міцний союз справжніх протилежностей

Із фронтвумен ONUKA Натою Жижченко та її чоловіком - саундпродюсером проекту, лідером гурту The Maneken і співвласником рекордингової компанії Vidlik Records Євгеном Філатовим було по-іншому. Спочатку було два тижні відпочинку в сонячній Валенсії, потім - купа невідкладних справ, зокрема новий мініальбом The Maneken, який віртуально записується з музикантами чотирьох країн, а на носі - перше турне ONUKA Китайською Народною Республікою, США та Канадою. Тож був час тільки розпаковувати і спаковувати валізи.

Із кимось одним з яскравого подружжя поспілкуватися було б легше, але зібрати їх разом виявилося перевіркою на терплячість. І ось нарешті ми сидимо за столиком навпроти одне одного: у Нати на руках домашній улюбленець песик Піф, у Жені - ще один "домашній улюбленець" - лептоп Apple.

- Женю, в дитинстві ви мріяли стати автогонщиком і зустрітися з Майклом Джексоном. Шкодуєте що не пощастило?

Євген. - Щодо другого - однозначно так: дуже хотілося б потрапити на концерт короля попмузики. А перше - це якась дуже рання дитяча мрія.

Ната. - Автогонщиком мріяла і стала я!

Є. - Що було, то це моє захоплення футболом. Я навіть подумував присвятити себе цьому виду спорту. Але в десять років наважуватися було запізно.

- А у вас, Нато, як було?

Н. - У дитинстві я мріяла стати диригентом хору.

- Хормейстером?!

Н. - Хормейстером… А від п'ятнадцяти років думала зосередитися на ядерній фізиці.

- У вас були схильності до точних наук?

Н. - Узагалі-то мене вважали зубрилою, бо отримувала я самі "дванадцятки", а потім закінчила школу із золотою медаллю! Сама фізика мене не гріла, а ось усе пов'язане з Чорнобилем цікавило надзвичайно. Подорослішавши, я збагнула, що не обов'язково займатися виключно сучасною наукою, адже через мистецтво також можна розв'язувати нагальні екологічні проблеми.

onukaofficial/instagram

- Досить глибока думка.

Н. - Сподіваюся.

Є. - Так ось. Думки про футбольну кар'єру мене відвідували, але я зовсім не шкодую, що обрав у житті інший шлях. І в царині музики все якраз почало стрімко розвиватися. Але на концерті Майкла Джексона таки хотілося б побувати...

Н. -Я, наприклад, не вірю, що Джексон помер.

- Нато, зізнаюся: я і в смерть Елвіса не вірю: його 156 разів уже бачили в різних країнах. Щоправда, у нього було безліч двійників… Але не з ними сьогодні моє інтерв'ю…

Є. - Схоже на те.

- Женю, як ви опинилися в Києві 2002 року? Що вас привело з Донецька до української столиці?

Є. - Я приїхав на батл, на український конкурс ді-джеїв. Дуже хотілося виступити в легендарному київському клубі Ultra. Пам'ятаю, тоді Валик, ді-джей з гурту "Бумбокс" (Валентин Матіюк. - О.Р.), вийшов і всіх порвав: скетч, хіп-хоп, джангл, драм-енд-бейс. І заслужено забрав перше місце. Наступного дня один хороший приятель організував мені зустріч. Він сказав: "Жеко, ти маєш показати свою музику, я домовився. Ось номер, телефонуй".

Сергій Сараханов

- І це був Євген Ступка, який організував 1998 року в Києві знамениту студію "Столиця Zvukozapys", де записувалися Земфіра і "Ночные снайперы"…

Є. - Так, це був відомий Євген Ступка. Наступного дня я прийшов, показав музику, Женя був приємно здивований і став моїм першим провідником…

- …і роботодавцем?

Є. - І роботодавцем, який сказав, щоб я збирав речі і переїжджав з Донецька в Київ. Це була перша по-справжньому доленосна історія в моєму житті. Так у 19 років я почав жити самостійно.

- З 15 років Євген Ступка проходив у Будинку звукозапису Українського радіо практичну школу, потім зрозумів, що бракує знань, і подався навчатися у Бостон, Массачусетс - до Музичного коледжу Берклі. Тепер він живе в Лос-Анджелесі і вже має власного менеджера - Chris Ellington Long, який раніше займався американським гранж-гуртом Stone Temple Pilots.

Є. - Користуючись цим інтерв'ю, передаю йому вітання… Сподіваюся, це не кінець історії, і в нашому житті ще будуть перетини. І, Євгене, велика тобі дяка за той перший у моєму житті досвід.

- Нато, а ви пам'ятаєте, як 2007 року з'явився спочатку ді-джей Мажор, а потім його nufunk-гурт The Maneken?

Н. - Пам'ятаю, звісно… Був рік, мабуть, 2005-й, менеджментом нашого гурту Tomato Jaws займався Віталій "Бард" Бардецький.

- Досить відомий у Києві персонаж клубного руху…

Н. - "Бард" оголосив, що в Києві з'явився талановитий хлопець з Донецька… А мене ще під'юджував юнацький максималізм, і подумалося: який там талант може приїхати з Донецька?! Та менеджер поставив один трек, другий, третій… І ми всі здивувалися. Таким було заочне знайомство, згодом ми почали зустрічатися на якихось концертах, перетинатися на різних тусовках. Як артисти ми були непогано знайомі, але затоваришували тільки 2008 року.

- Женю, ваш гурт The Maneken у середині нульових розвивався досить бурхливо. Ви підписали контракт із французьким лейблом Somekind Records, а потім узагалі стали єдиною українською командою, чий альбом First Look офіційно продавався у Японії; дистрибуція Virgin Records. Чого вам тоді не вистачало?

Є. - Тоді мені вистачало всього… Але якщо кинути погляд у минуле і проаналізувати…

- Ну вам же хотілося стати Майклом Джексоном!

Є. - Чого-чого, а таких амбіцій я не мав - полетіти в стратосферу. Я завжди меншим задовольнявся. На той момент була така профільна соціальна мережа для музикантів, називалася My Space. У ній налагоджували міжнародні зв'язки, заводили персональні контакти. Коли мені запропонували випустити альбом The Maneken у Франції, для мене це була величезна творча перемога.

- Чому?

Є. - Бо я фанат французької електронної сцени! І досі ним є.

- Так званий стиль French Touch? І Daft Punk, Phoenix, C2C Tetra, Aufgan, співачка ZaZ?

Є. - Так. Разом із тим усвідомлював, що співпраця буде з невеликим лейблом - Somekind Records, що під "парасолькою" мейджорлейбла Virgin.

- Тобто звучить крутіше, ніж це є насправді?

Є. - Точно. Я серйозно не вірив, що музика, яку ми грали, може бути сприйнята українським слухачем.

- Більшість романів Джером Девід Селінджер написав у стіл….

Є. - І таке є.

- Нато, а ви пам'ятаєте той славетний концерт, що відбувся 15 червня 2011 року, коли київський квартет The Maneken відіграв у Київському палаці спорту тридцятихвилинний сет перед британськими Jamiroquai?

Є.: - Ні-і-і, це я відкривав!

- Перепрошую, а хіба того дня Ната не виступала?

Н. (здивовано). - Виступала… А ви звідки знаєте?

Є. - Правильно, ми разом виступали.

- Досі музичні оглядачі не звертали уваги на цей факт. Але спеціальним гостем на сеті The Maneken у Київському палаці спорту як вокалістка ваш гурт тоді підтримала Ната. Це було вперше?

Н. - Ні, не вперше. Ми й раніше виступали в рамках Жениних сольних концертів у клубах, на різних фестивалях, у солянках. А ось на величезному майданчику то справді був мій перший фічеринґ (спеціальний гість концерту. - О.Р.).

- Які враження залишилися від того виступу?

Н. - Особливих не запам'ятала. Jamiroquai - не мій кумир. Ні, як артистичну самобутню особистість я його поважаю, але він - Женин кумир.

Є. - Так, для мене це був найяскравіший момент. Джей Кей був другим після Майкла Джексона музикантом, на чий концерт я мріяв потрапити.

- На Островах це ж Jamiroquai почали грати музику в стилі nufunk?

Є. - Мене вони завжди чіпляли. Особливо лестив той факт, що музику The Maneken і слухачі, і журналісти почали позиціювати під хештегом "український Jamiroquai".

- Перемістімося у 2013 рік… Ви не проти? Американська співачка Лана Дель Рей особисто обрала The Maneken як гурт для розігріву її київського концерту. Чому? Вона вам казала?

Є. - Ой, не знаю: це треба її запитати…

- Там було пафосно. На концерт прийшли Світлана Лобода, Кузьма Скрябін, Джамала і навіть член комітету з питань європейської інтеграції ВР Петро Порошенко.

Є. - Мені це не запам'яталося, а те, що в своєму Twitter Лана Дель Рей виклала фото і повідомила підписників: "Сьогодні граємо концерт в Україні. Ось слухаю київський гурт The Maneken, який грає в нас на розігріві", - так.

- Відмінний PR!

Є. - У моїй кар'єрі були три незабутні епізоди, коли ми відкривали концерти Jamiroquai, Лани Дель Рей і англійського гурту Everything Everything.

- Не знаю такого.

Є. - Вони маловідомі, інді-команда з Манчестера, але грають дуже самобутню музику, математичний рок, як я це називаю.

Н. - Послухайте. Це цікаво.

Є. - І в останньому випадку взагалі було найкрутіше. Після виступу на розігріві в клубі Sentrum я, пардон, вийшов у туалет, повертаюся за лаштунки - а з усіх боків: "Чувак, ти таке пропустив! Вони зі сцени тобі пісню присвятили…" Ось які моменти радісної гордості трапляються. Хотілося б, щоб подібних знакових речей було більше в житті кожного українського музиканта.

- У грудні 2013 року Євген Філатов і Ната Жижченко започаткували проект ONUKA. Що відбулося за ці півроку - від першого концерту гурту The Maneken у Національному палаці "Україна"?

Є. - Ми витратили геть усі гроші, кілька сотень доларів: і мої, і Натині - на зйомки демо-відео Look. Згодом воно стало пафосно називатися "першим музичним кліпом" гурту ONUKA.

Н. - На Новий рік коштів на подарунки в нас не залишилося, і ми сиділи вдома на вулиці Волоській на Подолі, де винаймали квартиру, а замість щедрого святкового столу я зварила "мівіну".

Є. - Самовіддача і віра у свій потенціал були нереальними.

- Женю, ви слідкуєте за статистикою продажів - мережевих і цифрових - ваших альбомів? Про що свідчать показники?

Є. - Це відслідковує лейб-менеджер нашої з Наточкою рекордингової компанії Vidlik Records.

Н. - …котрий регулярно нам доповідає.

- Про що свідчать дані?

Н. - Vidlik Records - топовий лейбл.

Є. - … а проект ONUKA приносить найвищі дивіденди, меншою мірою The Maneken і ще меншою - всі інші творчі одиниці нашої рекордингової компанії.

- Це природно: ONUKA - титульний артист, в якого все вкладено.

Є. - Не сперечатимусь.

- Кажуть, що основну "касу" в звукозаписі роблять меломани, які живуть за межами України. Саме цей слухач законослухняний і змалку навчений купувати ліцензійні альбоми.

Є. - Справді, статистика саме така - в Україні буйно квітне і аудіо-, і відеопіратство. Із цим явищем світові мейджорлейбли борються, але зусиль, що докладаються, явно недостатньо.

- Позаторік ви яскраво виступили в гранд-фіналі "Євробачення-2017", а взимку цього року ONUKA здійснила європейське турне. Це прецедент, коли національні артисти привертають таку увагу.

Н. - Наш тур охопив такі країни як Польща, Чехія, Угорщина, Австрія, Німеччина, Нідерланди, Швеція.

- Я розмовляв із молодшою донькою, вона казала, що весь Берлін обклеїли вашими афішами.

Н. - Не знала… Але в берлінському клубі "Фестзал Кройцберґ" ми справді відіграли нереальний концерт! І в Гамбурґу було шикарне шоу, і в Стокгольмі. Під час того туру якихось прохідних концертів не пам'ятаю.

- До речі, з португальським співаком Салвадором Собралом ви часом на гранд-фіналі в Лісабоні не перетиналися?

Є. - Ні.

- Якщо говорити про весняне європейське турне, яку найвищу оцінку і з чиїх вуст почула ONUKA?

Н. - Цього року я познайомилася із саунд-продюсером норвезького тріо "аНа" і запросила на наш концерт. Після виступу була невеличка фотосесія, аж тут організатори дають мені телефон. Це, подивившись наш виступ, нам зателефонував саунд-продюсер "аНа", і ми майже півгодини розмовляли про наш виступ.

Є. - А мені запам'яталася зустріч із Дарреном Аронофскі.

- Вона також була під час недавнього європейського турне?

Є. - Ні.

Н. - Кілька років тому (2015-го. - О.Р.) ми виступали на відкритті Одеського міжнародного кінофестивалю, де організатори наш сет розкидали: початок, середина і фінал. Після виступу відпочиваємо ми в гримерці, раптом вбігає організатор: "Вас хоче бачити Даррен Аронофскі. Можна йому прийти?"

- Женю, ви не запитали зухвало: "А це хто"? (Сміємося.)

Є. - Ні, я приблизно так відповів: та чого там, нехай заходить…

Н. - А там у нас гримерка реально…

- Вбита?

Н. - Ні, апокаліптична, наче все відбувається в Прип'яті, у Зоні.

Є. - І уявляєте, в це черево Одеси заходить режисер кіношедеврів "Реквієм за мрією", "Чорний лебідь" Даррен Аронофскі?!

Н. - Ми познайомилися, Даррен виявився досить милим і жвавим співрозмовником.

- Оглядаючи інтер'єр, він часом не вигукнув: "Нарешті! Нарешті я знайшов локацію, де зніматиму сиквел "Фонтан-2"?

Н. - Ні, він подякував за шоу і…

Є. - …залишив візитівку, мовляв, будете в Нью-Йорку - зателефонуйте. Я хотів би з подружкою прийти на ваш концерт.

- Що за подружка?

Є. - Каже, Бйорк. Сподіваюся, цього року в нас усе вийде.

- Он як!

Є. - На осінь є чотири концерти в Північній Америці: 11 жовтня - Нью-Йорк (зал Melrose Ballroom), 12 жовтня - Філадельфія (Klein Branch), 18 жовтня - Чикаго (Concord Music Hall) і 19 жовтня - Торонто (The Phoenix Concert Theatre).

- У нашій медійній справі прикрощі часто трапляються. Якого запитання вам, Нато, і вам, Женю, я не поставив, а ви би дуже хотіли на нього відповісти?

Є. - Я за своєю природою - оптиміст, і завжди думаю: що далі?

- То що далі, після туру Північною Америкою?

Є. - Крім музики, є ще один вид мистецтва, який мене цікавить, - кінематограф. Хотілося б опанувати операторську майстерність, а також драматургію, режисуру, монтаж - усе кіновиробництво.

- Зі спеціалізацією ще не визначилися?

Є. - Подобається все. Поки що на рівні хобі намагаюся вивчати всі кінопрофесії. Відчуваю, що з digital-технологіями й наявним інструментарієм аудіо і відео вже треба поєднувати в єдине ціле - щоб мати точніші й переконливіші результати.

- Радити не маю права, а як пропозиція з'явилася ідея: коли будете у північноамериканському туне - зробіть роуд-муві як ви його самі бачите. Вийде класно!

Н. - Звісно!

Є. - Так!

- З вашою системністю насправді це нескладно буде опанувати.

Н. - Щодо важливого запитання відповім так. Щодня я питаю себе: "Що ти зробила задля досягнення своєї мрії?" Власним прикладом я хотіла би налаштовувати слухачів вірити, що в нас є майбутнє, є перспектива. І поки за зневірених у власні мрії я у них і в себе вірю.

- І насамкінець: як дві такі креативні особистості, зшивають однією ниткою ідеї двох таких індивідуальних одиниць, щоб вийшов спільний творчий задум?

Є. - У нас із Натою - міцний союз справжніх протилежностей. Наточка - біла, я - чорний. Вона - інтроверт, я - екстраверт.

Н. - Женя - людина-хаос, я - людина-записничок.

Є. - Це як батарейка Duracell, де є і "-", і "+".

- О, так виявляється ONUKA - це творчий акумулятор! Патентувати винахід будете?

Є. - Точно.

Н. - Слушне порівняння: ми насправді одне одного живимо.