Запобігти ядерній загрозі

Восьмого квітня ц.р. у Празі відбулося підписання нової стратегічної угоди про скорочення наступальних озброєнь (СНО). Озвучена напередодні випереджувальна заява російської сторони про можливий вихід із договору СНО, якщо розміщені США елементи протиракетної оборони істотно позначаться на ефективності російських стратегічних сил, свідчить про збереження деяких принципових розбіжностей щодо змісту цього документа. І все ж сам факт підписання договору СНО свідчить про готовність провідних ядерних держав підтримувати стратегічний діалог у питаннях ядерного роззброєння і послідовно підкріплювати його конкретними діями. У цьому сенсі здійснення передбачених договором СНО скорочень важливе з погляду досягнення стратегічної стабільності на знижених рівнях озброєності. Нова ядерна стратегія США, майбутній самміт у Вашингтоні на тему ядерної безпеки (12—13 квітня ц.р.) і наступна міжнародна конференція щодо Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у Нью-Йорку (3—28 травня ц.р.) стануть логічним продовженням міжнародних зусиль із ядерного роззброєння.

Ключовим чинником, який впливає на глобальну безпеку і сучасний вигляд світу, є наявність досить великих і досконалих ядерних арсеналів велетенської руйнівної сили. Здоровий глузд підказує, що над людством висить своєрідний дамоклів меч. Всупереч численним спробам спростувати цей факт, ядерні держави, і насамперед США і Росія, на частку яких припадає 90% світового ядерного арсеналу, — головні джерела розповсюдження ядерної зброї. При цьому на перший план виступає посилення загрози безконтрольної ядерної зброї, що може потрапити в руки терористів. Не менш серйозну небезпеку таїть у собі прагнення окремих держав отримати доступ до ядерних технологій і чутливих матеріалів з метою виробництва атомної зброї або ядерних вибухових пристроїв. Як стверджує відомий американський політик і дослідник Генрі Кіссінджер, «для сучасного світу розповсюдження ядерної зброї стало важливою стратегічною проблемою». Такі твердження мимоволі наводять на думку, що подальше розповсюдження ядерної зброї «збільшує потенціал ядерної конфронтації і примножує небезпеку свідомої або несвідомої провокації». А якщо взяти до уваги появу, в обхід ДНЯЗ, нових держав, котрі володіють ядерною зброєю, — то з кожним роком стає дедалі очевидніше, що світ вступає в нову й небезпечну ядерну епоху.

Доречно нагадати, що нинішнього року виповнюється 65 років відтоді, як Сполучені Штати Америки 16 липня 1945 року провели перше ядерне випробування. Через чотири роки, 28 серпня 1949 року, Радянський Союз зробив те саме. Услід за ними такі ж ядерні випробування провели Великобританія (3 жовтня 1952 р.), Франція (13 лютого 1960 р.), Китай (16 жовтня 1964 р.). Таким чином, у світі утворилася група держав, які володіють ядерною зброєю і, відповідно до ст.9 ДНЯЗ, були визнані такими, оскільки відповідали прийнятій дефініції держави, що розробила і здійснила підрив ядерної зброї або іншого вибухового ядерного пристрою до 1 січня 1967 року. Слід визнати, що кожна зі сторін розглядала наявність ядерної зброї як гарантію своєї безпеки. Такої самої позиції дотримуються ті держави, котрі сьогодні намагаються взяти приклад із цих п’яти ядерних держав і створити свої ядерні програми. Власне, все це слугувало розкручуванню маховика гонки ядерних озброєнь і призвело до появи нових держав, які володіють ядерною зброєю. Мотивуючою й рушійною силою в нарощуванні ядерних арсеналів є загальне прагнення до посилення могутності країни та, в міру можливості, досягнення стримуючого ефекту. Проте, як зазначають у МАГАТЕ, нинішня асиметрія, коли деякі країни мають ядерну зброю, а інші — не мають такої можливості, породжує нестабільність і стимулює насамперед «країни-парії» до оволодіння ядерними технологіями і, в остаточному підсумку, — ядерною зброєю. Така ситуація ставить проблему нерозповсюдження зброї масового знищення в ряд найбільш пріоритетних і підштовхує провідні ядерні держави до формулювання нового порядку денного в ядерній сфері. Стратегічний діалог починає вестися навколо загального розуміння наростання загрози і вироблення узгоджених заходів із протидії розповсюдженню ядерних технологій та ядерних матеріалів, включно зі створенням міжнародних механізмів контролю за ядерним озброєнням.

Слід зазначити, що у сфері контролю за ядерними озброєннями існують як двосторонні договори, зокрема між Росією і Сполученими Штатами, так і загалом сформована система міжнародних угод та багатосторонніх режимів. Не вдаючись у їх докладний аналіз, зауважимо, що всі вони тією чи іншою мірою виконують своє призначення. Центральна роль у цьому питанні належить МАГАТЕ. Так звана система гарантій МАГАТЕ, покликаних запобігти «переключенню» ядерної енергії з мирного використання на ядерну зброю та інші вибухові ядерні пристрої, заслуговує особливої уваги. До наявних контрольних механізмів за нерозповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ) варто зарахувати також такі багатосторонні режими, як Вассенаарські домовленості, Режим контролю за ракетними технологіями, Група ядерних постачальників, Комітет Цангера та Австралійська група.

Попри такий значний перелік наявних угод і багатосторонніх режимів контролю, ситуація в цілому залишається неоднозначною, і не випадково останнім часом докладаються конкретні зусилля до запобігання ядерній загрозі. На думку провідних експертів, підписання Договору СНО — взаємовигідний крок для США і РФ. Загалом, цей крок є значним зрушенням у напрямі скорочення ядерних арсеналів обох держав. А також знаком того, що налагоджується взаємовигідне співробітництво, в якому на перше місце ставляться питання глобального характеру. Сподіватимемося, Сенат США і Держдума Росії ратифікують цей документ. Відповідно до інформації, що надходить, договір фіксує нові граничні рівні для ядерних сил Росії і США, які більш ніж удвічі нижчі відповідного рівня, передбаченого СНО-1. Напередодні конференції з удосконалення ДНЯЗ таке скорочення ядерних арсеналів Росії і США послужить переконливим доказом того, що ці країни виконують свої зобов’язання із запобігання розповсюдженню ЗМЗ. А якщо взяти до уваги Нову ядерну стратегію США, в якій наголошується на відмові від використання ядерної зброї і готовності до зміцнення принципу «негативних гарантій безпеки», то це ще вигідніше вирізняє американську сторону у плані виконання зобов’язань зі скорочення свого ядерного потенціалу.

У цьому плані особливої уваги заслуговує ініціатива президента Б.Обами про проведення саміту з ядерної безпеки у Вашингтоні. Слід зазначити, що вперше після Другої світової війни до американської столиці з’їжджається така кількість глав держав та урядів. Глава Білого дому надає особливого значення проведенню цього першого форуму з ядерної безпеки, він неодноразово публічно висловлював особисту прихильність до цієї ідеї. Бажання бачити світ без ядерної зброї стало «нав’язливою ідеєю» президента і неодноразово озвучувалося як під час його передвиборної кампанії, так і потому під час закордонних візитів. Виступаючи у Празі 5 квітня 2009 року, Барак Обама чітко заявив про своє прагнення бачити світ без ядерної зброї. При цьому американський президент підкреслив: для досягнення цієї мети потрібні час, терпіння та наполегливість. Можна припустити, що виступ Барака Обами з ядерної проблематики у Празі послужив причиною остаточного вибору саме цього європейського міста для підписання Росією і США нового договору зі стратегічних наступальних озброєнь.

Запрошення України взяти участь у Вашингтонському саміті з ядерної безпеки можна розглядати як визнання ролі нашої держави в міжнародній діяльності із запобігання розповсюдженню ЗМЗ. Не залишилися, очевидно, поза увагою загальновизнаний науковий потенціал нашої країни у галузі атомної енергетики та її відповідальна й послідовна політика у сфері контролю за озброєннями, як і відданість боротьбі проти загрози ядерного тероризму. Україна, як сторона Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, Конвенції про фізичний захист ядерних матеріалів, учасниця Глобальної ініціативи щодо боротьби з актами ядерного тероризму та інших міжнародних угод, виступає з позиції зміцнення легітимності інститутів і норм нерозповсюдження ядерної зброї. Наша країна повністю виконує свої міжнародні зобов’язання з гарантування безпеки всіх ядерних матеріалів та об’єктів, які перебувають на її території, фізичного захисту високозбагачених ядерних матеріалів, а також дотримання національного законодавства і відповідних норм, котрі регулюють питання ядерної безпеки.

Участь України у Вашингтонському форумі, на який запрошено 47 держав світу, дає нашій країні можливість бути причетною до обговорення питань глобального порядку денного в ядерній сфері й водночас поділитися міркуваннями з приводу тих проблем, які постали сьогодні перед нами. До них насамперед слід зарахувати питання національної безпеки. У новому договорі зі СНО є відповідне положення, у котрому приділяється належна увага Україні, як стороні Договору про СНО-1 і, слід розуміти, її безпеці у контексті Будепештського меморандуму від 5 грудня 1994 року. Чи достатньо цього, аби не бути обділеними увагою і справді почуватися у безпеці? Очевидно, наявності лише політико-декларативного документа в цьому питанні, як, власне, і посилання на нього в новій угоді про СНО, недостатньо, і тому питання безпеки так чи інакше залишається одним із пріоритетних у внутрішній і зовнішній політиці нашої країни. Якщо говорити про інші проблеми, то не завадило б інформувати учасників саміту про перебіг виконання програми з утилізації твердого і рідкого ракетного палива міжконтинентальних балістичних ракет, а також утилізації ракет і їхніх компонентів. Безперечно, ця програма має особливу міжнародну специфіку і потребує значних зусиль, у тому числі й фінансових витрат.

Перший візит президента України відбуватиметься на тлі заяв адміністрації США про готовність до спільної праці з новим керівництвом України. Це вселяє надію на те, що між Україною і США може відбутися системний діалог на вищому рівні, в основу якого ляжуть питання всього комплексу україно-американських відносин. Можна припустити, що, незважаючи стислі терміни візиту, формат цього представницького форуму дасть можливість провести різні зустрічі та розмови, а також налагодити конструктивні особисті контакти з главами інших держав і керівниками світових фінансових організацій.

Передбачається, що програма саміту завершиться ухваленням підсумкових документів — комюніке і робочого плану. За попередніми даними, у цих документах буде зафіксовано політичні наміри країн здійснити комплекс спільних заходів у сфері боротьби з ядерним тероризмом та посилення фізичного захисту власних ядерних матеріалів. Головне полягає в тому, що в них закладатиметься основа для подальшої діяльності, спрямованої на побудову світу, вільного від ядерної загрози і ядерного тероризму.

Саміт у Вашингтоні — важливий багатосторонній стратегічний механізм, покликаний інтенсифікувати міжнародні зусилля, спрямовані на подолання ядерної спадщини періоду холодної війни.

Загалом, слід особливо підкреслити, що в процесі пошуку нових підходів до ядерного роззброєння дедалі очевиднішою стає необхідність посилення глобальних дій із нерозповсюдження ядерної зброї. Як свідчить практика, спроби окремих держав порушити визначений ДНЯЗ статус-кво викликають негативну реакцію у світі. До того ж прагнення набути ядерного статусу державами, котрі перебувають за рамками цього договору, не сприяє їхній інтеграції в міжнародне співтовариство. Західні експерти підкреслюють: навіть під час конфронтації двох військово-політичних блоків часів холодної війни гонка ядерних озброєнь розгорталася лише по вертикалі і в межах визнаних ядерних держав. Тим часом переважна більшість країн, незалежно від політичної орієнтації, залишалися прихильними міжнародному режиму нерозповсюдження ядерної зброї й одностайно протидіяли будь-якому горизонтальному її розповсюдженню. Хотілося б сподіватися, що міжнародне співтовариство після завершення таких важливих заходів, як підписання нового Договору СНО, проведення саміту з ядерної безпеки та оглядової конференції щодо ДНЯЗ і надалі виступатиме проти розповсюдження зброї масового знищення й рішучіше відстоюватиме право на безпечний і без’ядерний світ.