Таджикистан прагне вийти з-під російського контролю

Таджикистан готовий відмовитися від подальшого перебування росіян на своєму кордоні. Йдеться про можливе виведення Оперативної прикордонної групи ФСБ з цієї країни.

Такий рішучий крок з боку Душанбе мав би насторожити Москву, яка після ейфорії від харківських домовленостей з Україною, очевидно, вже прорахувала повернення своїх позицій на всьому пострадянському просторі. Хоча, за великим рахунком, питання прикордонного контролю виходить за рамки таджицько-російських двосторонніх відносин. Оскільки Таджикистан має 1344 кілометри спільного кордону з Афганістаном, на який припадає понад дев’яносто відсотків виробництва опіатів.

Як вважають російські експерти, можливо, стався інформаційний витік, який не обійшовся без активної участі певних людей, країн і спецслужб. І тому доля російської присутності залежатиме від кількох значимих для Таджикистану в даній ситуації тенденцій.

Проглядається неоднозначний натяк на інтереси Сполучених Штатів у регіоні, що, за видимої узгодженості з Росією, не завжди збігаються. А за непрогнозованого розвитку подій в Афганістані можуть бути взагалі докорінно переглянуті американцями.

Якщо говорити про перспективи завершення воєнної операції США і сил НАТО в Афганістані, то, попри те що Вашингтон офіційно заявив про плани вивести свої війська до 2014 року, не факт, що ці плани не можуть бути відкориговані під геополітичну ситуацію в регіоні. Адже не секрет, що серед американського істеблішменту є серйозні розбіжності з приводу політики в Афганістані.

Можна зробити висновок, що з початку афганської кампанії в 2001 році та появи американців на центральноазійському російському «задньому дворі» присутність США стала переломним чинником втрати Росією позицій у цьому регіоні.

Крім того, незважаючи на традиційно сильні російські впливи в Таджикистані, Москва останнім часом дуже розчарувала таджицьке суспільство. Адже агресивне прагнення Росії до реалізації своїх короткотермінових економічних інтересів та інтересів безпеки в регіоні часто відбувається за рахунок потреб місцевого населення.

Таджицька нація очікувала, що в обмін на політичний союз Росія вкладатиме частину своїх економічних багатств, отриманих від нафтодоларів, у Таджикистан. Однак попри укладену угоду про інвестування двох мільярдів доларів, яку було підписано ще за колишнього президента Росії Володимира Путіна, Таджикистан так і не отримав значних російських інвестицій.

Глобальний економічний спад сильно вплинув на Таджикистан через зменшення грошових переказів та падіння цін на його головні експортні товари - бавовну та алюміній. Через скорочення основних джерел доходу мільйони таджиків сподівалися на допомогу з Москви. Однак Росія нічого не зробила для виведення Таджикистану з економічного тупика.

Неможливо обійти увагою і той факт, що в Таджикистані наростає обурення з приводу того, як образливо в російських засобах масової інформації пишуть про таджиків. Як наголосив один з таджицьких експертів, «для росіян ми нація, яка не має мізків, без освіти, в якої повністю відсутнє почуття власної гідності. Це означає, що вони можуть сміятися з нас і різати наших трудових мігрантів. То чому ми до цього часу кажемо, що Росія є нашим партнером?».

Результатом подібних «рівноправних» відносин стало те, що таджицьке суспільство дедалі більше вимагає перегляду такого «стратегічного партнерства» з Росією та тісніших зв’язків з іншими державами. І якщо президент Рахмон ухвалив рішення розпочати демонтаж своєї проросійської політики, то, безперечно, він матиме широку народну підтримку.

У світлі явного розходження позицій Таджикистану і Росії закономірно перейнятися запитанням: яким чином узагалі може розвиватися ситуація в Середньоазійському регіоні? Враховуючи, звичайно, інтереси США і Росії. Варто звернути увагу на той факт, що з 1994 року Казахстан, Киргизстан, Туркменистан і Узбекистан беруть участь, за ініціативою НАТО, у програмі «Партнерство заради миру», мета якої - зміцнення стабільності в Євроатлантичному регіоні та Центральній Азії. Таджикистан приєднався до цієї програми у 2002 році. Йому, як і всім іншим центральноазійським країнам, це партнерство дає змогу мати хороші відносини зі збройними силами США та їхніх європейських союзників. Очевидно, що всі п’ять країн Центральної Азії є стратегічно важливими для Америки. Однак Таджикистан, ураховуючи його довгий кордон з Афганістаном, сьогодні привертає найбільшу увагу США.

Зближення Таджикистану і Америки цілком логічне, адже перший відіграє важливу роль в операції НАТО в Афганістані, а Сполучні Штати є одним з ключових гравців у встановленні стабільності в Центральної Азії. Тому Таджикистан зацікавлений у підтримці відносин зі США як ключовим гравцем у процесі врегулювання ситуації в Афганістані.

Важливість Таджикистану ще й у тому, що через його територію перекидаються вантажі в Афганістан. Для цього американці побудували кілька мостів через річку Пяндж, яка з’єднує дві країни. Очевидно, що у Вашингтоні розраховували на більш активну участь Таджикистану в афганській операції. Проте з причини нерозвиненості комунікацій ця країна поки що ще не стала головним союзником США в регіоні.

Не можна виключати, що президент Таджикистану Емомалі Рахмон уже вирішив для себе, що заради захисту національних інтересів перегляне союзницькі стосунки з Росією. І усунення російських прикордонників - лише перший крок до такого перегляду. Наступним можуть стати переговори про розміщення військової бази США в Таджикистані. Що може принести цій країні не лише політичну, а й і економічну вигоду. Й до того ж істотно посилити національну безпеку на тлі загострення ситуації в Афганістані.

Поки що невідомо, чи надходили подібні пропозиції з Вашингтона Емомалі Рахмону, але можна припустити, що зондування цього питання вже відбулося. Душанбе нині дуже потребує іноземних інвестицій. І тому розміщення військової бази в обмін на серйозні американські інвестиції задовольнило б обидві сторони.

Зміна формату відносин між Таджикистаном і США можлива ще й тому, що протягом усіх років існування Таджикистану як незалежної держави його відносини з Америкою залишалися рівними і стабільними. І їх жодного разу не затьмарили серйозні розбіжності, непорозуміння чи конфлікти. Враховуючи всі ці чинники, можна зробити припущення: існує велика ймовірність того, що, намагаючись позбутися російського контролю, президент Таджикистану вирішив зробити ставку на Сполучені Штати.

Найближчі роки і навіть десятиліття ситуація в регіоні в будь-якому разі розвиватиметься драматично. Адже, попри великі потуги сьогоднішньої Росії стосовно відновлення своєї геополітичної ваги, вплив Росії неминуче зменшується. І насамперед - у Центральноазійському регіоні. Оскільки саме тут Росія, не маючи справжньої стратегії своєї діяльності на найближчі десятиліття, зіштовхується зі зростаючим впливом Сполучених Штатів. І не лише. Китай за останні два десятиліття довів, що він може бути не лише претендентом на вплив, а й дуже вигідним партнером для країн регіону. Партнером, котрий надає сучасні технології, кредити і спроможний побудувати під ключ найновіші об’єкти інфраструктури та підприємства.

А Росія стає невигідним партнером - і суб’єктивно, і об’єктивно. Оскільки опікується лише одноденною комерційною вигодою і, по суті, зневажає своїх середньоазійських партнерів. З іншого боку, як Сполучені Штати, так і Китай, здатні опікуватися стратегічними інтересами співпраці з Таджикистаном та іншими країнами Центральної Азії. І ці держави можуть мати надзвичайно велику вигоду від інвестицій та інших (у тому числі гуманітарних) програм великих країн.

Отже, і в ресурсному, і в загальнополітичному сенсі, будь-які еліти, котрі хочуть мати майбутнє, просто змушені будуть зважати на ці факти і вибирати саме ці вектори стратегії розвитку своїх держав.