Вибухова хвиля

Потужний вибух у стратегічному порту столиці Лівану Бейруті не тільки завдав величезних матеріальних збитків і без того крихкій економіці багатостраждальної країни. Ця трагедія висвітлює не лише системний провал в управлінні Ліваном. Колосальні структурні втрати спричиняють тектонічні зрушення в політиці, економіці та соціальній сфері Лівану.

Вибух спровокував бурхливі протести проти влади. І вони розростаються на тлі закликів притягнути до відповідальності всіх осіб, винних у вибухах у Бейруті, та вимог усунути від влади весь політичний клас, звинувачуваний протестувальниками в тому, що сталося з їхньою країною.

Останні кілька років Ліван перебуває у складній економічній реальності, а в березні було оголошено про дефолт. Крах ліванського фунта, зростання інфляції та різке підвищення рівня безробіття сприяли посиленню напруженості на ліванській політичній сцені — на тлі багатолітньої економічної стагнації і сплеску нових складнощів, із якими послідовно зіштовхуються уряди.

І відставка після руйнівного вибуху та масових протестів прем’єр-міністра Хасана Діабі не може автоматично змінити на краще ситуацію в Лівані. Діабі чесно зізнався: «Я налаштувався на боротьбу з корупцією, але виявив, що корупція більша за державу».

На хвилі народних протестів може прийти прем’єр-популіст, який роздасть «неконвертовані обіцянки» — покласти край фаворитизму, сектантству та корупції, і знову це буде неможливо зробити, бо й новачок не матиме важелів для реалізації задекларованого.

Кожна нова ліванська влада неодмінно зіштовхнеться з багатьма труднощами та підводними рифами невирішених проблем, адже зі зміною прем’єрів сама система не змінюється.

Політики, які руйнували країну впродовж останніх 30 років, трималися за владу, маючи при цьому нульовий інтерес до проведення реальних реформ, мало цікавилися тим, що відбувається в них під боком у столиці. Тому в бейрутському порту вибухнули не лише тисячі тонн аміачної селітри, що шість років зберігалася без дотримання належних заходів безпеки. Вибухнула політична довіра до уряду, який допустив можливість такої катастрофи.

Ліванці дедалі більше починають розуміти, що бейрутська катастрофа сталася внаслідок некомпетентного керівництва країною правлячих еліт, а сама нинішня система правління політично глючить. І її треба або перепрограмувати, або замінити.

Але, говорячи про фінансові, політичні, соціальні, безпекові, екологічні та інші проблеми Лівану, не можна забувати, що сьогодні там фактично існує «паралельний уряд». Екстремістська релігійна організація «Хезболла», яку у США, Ізраїлі та ряді європейських країн вважають терористичним угрупованням, накинула петлю на шию Лівану, не даючи йому випростатися й розпочати необхідні структурні зміни.

До того ж цей «паралельний уряд» ще й має свою «паралельну армію» з бойовиків, що значно ускладнює і так критичну ситуацію. Саме «Хезболла» контролювала порт, і, за певною інформацією, там-таки містилася частина її боєприпасів. І хоча, можливо, ще рано говорити про пряму чи часткову відповідальність «Хезболли» за трагедію, котра сталася в бейрутському порту, та двовладдя, з яким ліванський уряд нічого не може вдіяти, стало однією з причин критичної розбалансованості системи влади в Лівані.

«Хезболла» де-факто перетворилася на державу в державі. І цю ганебну ситуацію не виправити без великих зусиль та потужної міжнародної підтримки. Бо все це відбувається на тлі економічної кризи, яку ще більше посилила бейрутська катастрофа.

Невдалий кінець для Лівану означав би занепад одного з найбільших центрів культури, мистецтва та фінансів на Близькому Сході, а також місця, яке багато років слугувало притулком для багатьох, хто вимушений був рятуватися від урядових репресій і насильства в інших близькосхідних регіонах.

Основна проблема для Лівану — порушення системи управління країною. Парадоксальність її полягає в тому, що значною мірою «Хезболла» керує урядом і економікою. Квазідемократія, яка полягає в розподілі політичних квот, не змогла стабілізувати ситуацію. Оскільки вона з допомогою режиму іранських мулл тільки відкриває шлях «Хезболлі» до остаточного утвердження Лівану як шиїтської держави.

Релігійні фанатики перетворили квітучу країну на Близькому Сході на пекло для її населення. Внісши релігію у велику політику, мусульманські екстремісти погубили життя багатьох людей в ім'я релігійних вірувань. Це прекрасна держава з великим потенціалом зруйнована географією, політикою та нечесністю на всіх рівнях.

Всі ті гроші, які Іран за весь час вклав у «Хезболлу», можна було вкласти в діяльність, що створює національне багатство. Але Тегерану зовсім не це було потрібне в Лівані.

«Хезболла» окупається для Ірану запусками ракет по території Ізраїлю. Головно з цією метою незаконно фінансується ззовні це терористичне угрупування, роблячи ліванський народ заручником агресивних амбіцій тегеранської влади.

Теперішній уряд Лівану сформувався на початку 2020 року, після розпуску через масові акції протесту із закликами переглянути політичну систему Лівану попереднього. Та вся проблема в тому, що ліванці впродовж багатьох років були незадоволені роботою своїх урядів. Змінити уряд легко, сформувати уряд за певний час можна, але він отримає у спадок ті ж самі проблеми.

Це країна з глибоким розривом інтересів між мусульманами-шиїтами (включно з «Хезболлою»), мусульманами-сунітами, християнами та друзами. Хоча наступний уряд теж буде зобов’язаний поєднати за квотами в кабінеті міністрів шиїтів, християн і сунітів, а також визначитися з кандидатурами на посаду президента — християнина, прем’єр-міністра — шиїта і спікера парламенту — суніта. Оскільки після громадянської війни такий порядок був зафіксований як частина мирного процесу для забезпечення належного представництва в уряді.

За нормальних політичних умов кабінет міністрів, який виявив свою некомпетентність, мусить піти у відставку. І новий уряд, в разі своєї перемоги на парламентських виборах, має формувати опозиційна партія, сама чи зі своїми політичними союзниками.

Проте система наперед визначених квот, що свого часу принесла крихкий мир у Ліван, тут спрацьовує на мінус. Бо неможливо щось змінити кардинально в токсичній релігійній ситуації, коли уряд Хасана Діабі, а перед ним — Саада Харірі, мусив лишатися зручною вітриною для бойовиків Хасана Насралли, зважаючи на те, що Іран через «Хезболлу» має величезний вплив на Ліван.

Було б чудово, якби громадяни Лівану мали можливість змінити своє майбутнє, — проте як це зробити, коли країна перетворилася на проксі-майданчик, на якому Іран, Саудівська Аравія, Росія, Сирія, Туреччина та інші держави просто грають свою політичну гру? Крім того, ісламська більшість колись переважно християнського Лівану не підтримує розмежування релігії як приватної сфери і держави — провідника політичної влади народу.

Країна, яку колись називали Швейцарією Близького Сходу, перетворилася на вотчину «Хезболли» і тому нездатна самостійно протистояти агресивній тактиці Хасана Насралли. Ліванці — дуже стійкі люди, але їм необхідна допомога, яка б доходила до тих, хто її потребує, а не перерозподілялася через підставних осіб на користь «Хезболли», що ще більше зміцнюватиме її вплив на ліванській території.

Необхідно визнати, що сьогодні Ліван опинився на краю економічної прірви. Ще трохи — й ситуація в країні стане некерованою. У такому разі «Хезболла» може скористатися наростанням хаосу, щоб, за підтримки Ірану, захопити владу силоміць і перетворити Ліван на шиїтську державу.

Ліванська трагедія полягає в тому, що там не змогли створити сильну, надійну та об’єднану національну армію. Ліванці нічого не спромоглися зробити, коли палестинські воєнізовані сили пробралися в країну і спровокували громадянську війну. Так само ліванська армія не здатна протидіяти і «Хезболлі».

Тому гостро постає питання, що в цьому випадку мала б робити міжнародна спільнота. Щоб запобігти новій громадянській війні в Лівані, потрібно терміново ввести туди миротворчі сили ООН, а можливо й надати відповідний мандат Франції (під управлінням якої свого часу перебував Ліван) на введення туди французьких поліційних та військових сил.

Ситуацію в Лівані за будь-яку ціну необхідно швидко стабілізувати. Інакше слід чекати наростання хаосу та некерованості його територій.

Перше, що, ймовірно, потрібно зробити в Лівані, — це усунути «ендемію корупції». Добрим початком на цьому шляху були б перегляд системи «Національного пакту» і заохочення загальнонаціональних політичних партій.

Державну службу слід реформувати, а набір персоналу на неї мав би базуватися на анонімній, конкурентоспроможній системі іспитів, як це відбувається в багатьох країнах Європейського Союзу.

Міг би бути застосований своєрідний аутсорсинг, коли певні управлінські функції в деяких галузях економіки на декілька років можуть передаватися представникам Франції та дружніх держав ЄС, які зацікавленні у стабілізації ситуації в Лівані.

Крім того, на основі нової Європейської прокуратури (EPPO) можна створити потужне Антикорупційне агентство. А Франція або ЄС здатні надати технічну та фінансову допомогу для забезпечення прозорих державних закупівель.

Очевидно, все це не покаже швидких результатів на короткій дистанції. Але дасть Лівану шанс стати життєдіяльною державою і не дозволить йому перетворитися на failed state.

Читайте інші статті Віктора Каспрука.