Анкара показала пазурі

20 червня, 2020, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому Туреччина розпочала військову операцію проти курдів на півночі Іраку

Анкара показала пазурі

Після проведення серії авіаударів Туреччина розпочала нову військову операцію "Кіготь тигра" проти курдських повстанців на півночі Іраку. Операцію військ спецпризначенців підтримували військові літаки, штурмові вертольоти та артилерія, а також бойові безпілотники.

Курди завжди були головним болем Анкари. Там не тільки не визнають прав курдів на створення незалежного Курдистану, а й заперечують отримання національної автономії та ширших політичних прав для курдів усередині Турецької Республіки.

Схоже, президент Реджеп Ердоган відчув себе таким собі близькосхідним "султаном", і військові операції в Іраку, Сирії та Лівії окреслюють коло його геополітичних зацікавлень, які дивним чином збігаються з колишніми кордонами Османської імперії. Турецький президент має проблеми не тільки з курдськими бойовими формуваннями. Він конфліктує з Грецією за прибережний шельф, створює проблеми зі своїми європейськими колегами по НАТО - Німеччиною, Францією, Італією й водночас веде квазівійну з Росією.

Чому саме тепер турецьке керівництво вирішило розпочати операцію проти курдів? Останніми тижнями були повідомлення про спроби нападу на силовиків у деяких пунктах Східної та Південно-Східної Анатолії. Але в Анкарі не хочуть розуміти, що жодними "кігтями" курдської проблеми не вирішити. А території, котрі населені курдським народом, стають детонатором не тільки етнічних, а й міждержавних суперечностей на Близькому Сході.

Реджеп Ердоган, намагаючись швидко розв'язати те, що не вдалося впродовж десятиліть вирішити його попередникам, зумів перевести регіональну проблему в розряд глобального питання.

Анкара довго нарощувала силові м'язи, а тепер почала ними грати. І ця операція проти радикалів із Робітничої партії Курдистану (РПК) на території Іраку може виявитися набагато масштабнішою, ніж усі попередні аналогічні військові дії. Слід звернути увагу на той факт, що цього разу не виступила проти навіть влада автономного курдського району на півночі Іраку.

Представники регіонального уряду Іракського Курдистану в Ербілі, керованого членами Демократичної партії Курдистану (ДПК), зайняли вичікувальну позицію. ДПК заснована Мустафою Барзані. Нині ж онук Мустафи Барзані - Нечірван Барзані є президентом Курдського автономного району, а син Мустафи Барзані - Масуд Барзані - прем'єр-міністром.

Цю мовчанку можна пояснити рівнем відносин між Іракським Курдистаном і Туреччиною. Хоча відносини Ербіля та Анкари трохи послабилися після ніким не визнаного референдуму про незалежність Іракського Курдистану від Іраку, але зараз знову стали дуже міцними.

Масуд Барзані постійно говорив представникам РПК: "Не воюйте й не використовуйте нашу землю, якщо ви воюєте. В нас уже є невеликий автономний статус. Не шкодьте йому". Він прибічник поступової "курдинізації" курдських територій і не бажає бачити табори РПК в Іракському Курдистані.

При цьому іракські курди не хочуть конфліктів. Барзані прагне уникнути відкритої війни з представниками РПК. Зокрема й тому, що курдська спільнота не сприйме такого розвитку подій. Тим більше що кілька років тому вже була громадянська війна між Курдською демократичною партією та Патріотичним союзом Курдистану (ПСК), і в іракських курдів немає бажання повторити все це знову.

Але від турецького вторгнення до Іракського Курдистану є небезпека іншого роду. Ослаблюючи цим стійкість Іраку, Анкара провокує спробу відродження на іракській території терористичної Ісламської держави. Що може стати побічним ефектом війни Туреччини з курдами.

В Анкарі курдів, які на сьогодні становлять близько 20% населення Туреччини, вважають джерелом загрози. Турецька влада із покоління в покоління жорстоко ставилася до курдів і намагалася знищити їхню ідентичність, культуру та історію.

Ще у 1920–1930 роках курди безліч разів бунтували, але ці бунти придушувалися вогнем і залізом. Десятки тисяч їх були депортовані в райони, далекі від їхніх міст і сіл, під час втілення політики демографічних змін. Назви курдських сіл, селищ і міст були змінені, а курдські назви та костюми - заборонені. Крім того, було заборонено використовувати курдську мову й заперечувалося існування курдської етнічної ідентичності.

У 1978 році Абдулла Оджалан заснував Робітничу партію Курдистану, яка виступала за створення незалежної держави на курдських територіях у Туреччині. Через шість років після її заснування РПК розпочала збройний конфлікт із турецькою владою. Відтоді загинуло понад 40 тисяч людей, знищено понад три тисячі сіл, а їх мешканців - переселено в західну Туреччину. В 1990-х роках РПК відступила від закликів до незалежності Турецького Курдистану і вимагала культурних та політичних прав і певного роду самоврядування.

Історично склалося так, що на сьогодні курди - одна з найбільших національних груп у світі, яка не має своєї держави. Як мінімум, вони заслуговують на самоврядування. Але в Туреччині так не вважають. Тому Анкара робитиме й надалі все можливе, аби не допустити проголошення незалежної Курдської держави на території Іракського Курдистану. Оскільки в Анкарі впевнені, що до цієї держави курдів захочуть приєднатися курдські регіони Туреччини, Сирії та Ірану.

Часто до силових дій курдів підштовхує відчай і те, що їх не хочуть почути. І вони знову й знову роблять одні й ті самі помилки, очікуючи при цьому різних результатів. Вони дуже сподівалися, що падіння в Іраку диктатури Саддама Хусейна розчистить їм шлях до проголошення незалежної держави на землях Іракського Курдистану.

Шанси на це значно зросли під час громадянської війни в Сирії, коли де-факто курдські регіони там отримали автономію, але Туреччина вважає такий розвиток подій "ножем у спину". Щоб цього не допустити, Анкара проводить військові операції в північних районах Сирії, вправно користуючись тим, що курдське питання нині не є в переліку головних пріоритетів впливових країн Заходу.

Але курди, що б там вони не заявляли публічно, не мають наміру відступати від своєї головної мети - проголошення Курдської держави. Змінюються політичні сили й політичні реалії, і курди сподіваються, що сильні держави світу можуть змінити свою геополітичну мотивацію та підходи до курдського питання.

Складність і водночас шанс для курдів полягає в тому, що вони не всі перебувають в одній державі. Їхня розпорошеність по Іраку, Туреччині, Сирії та Ірану не дає можливості Анкарі повністю взяти під свій контроль усі курдські території.

Курди вміють чекати. Тому час, терпіння і виваженість є їхніми найкращими союзниками. Неформально Іракський Курдистан уже більше десятиліття - незалежна держава й відіграє роль такого собі іракського "стабілізатора". Тоді як решта Іраку, шиїти й суніти, усе не можуть порозумітися між собою, ця частина Курдистану залишається мирною і квітучою.

Історія не була до курдів доброю. Тому вони й намагаються скористатися найменшими можливостями, щоб не допустити остаточного зникнення з обличчя землі курдського народу. Після розпаду Османської імперії світові країни пообіцяли курдам проголошення їхньої державності. Але цього не сталося. Та з часом цю геополітичну помилку буде виправлено.

Більше матеріалів Віктора Каспрука читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК