Польща: лакмус євровиборів

Того дня, коли Україна обирала нового президента, у Польщі й більшості інших країн ЄС відбувалися вибори до Європарламенту. Для поляків це вже третя єврокампанія - раніше своїх депутатів до ЄП вони обирали в 2004-му і 2009 рр. І тут парадокс: хоча переважна більшість (75–85%) польських громадян задоволена членством у ЄС, явка на євровиборах уже вкотре була дуже низькою - всього 23,8%. І виборці, і кандидати зовсім не цікавилися загальноєвропейськими питаннями. Під час кампанії домінували внутрішньополітичні теми, а саме - яка з двох основних партій ("Громадянська платформа" чи ЗіС) здобуде більше голосів і чи подолають виборчий поріг нові політичні суб'єкти.

Євровибори:
як повинно бути

Спочатку нагадаємо, про що саме йдеться. Бо навіть самі польські виборці не дуже розуміли, за кого голосують і які повноваження матимуть обрані ними депутати. Так от: каденція Європейського парламенту триває 5 років, у ньому засідають 766 депутатів з усіх 28 країн ЄС. Кожна держава має фіксовану кількість своїх представників (Польща - 51), що залежить від кількості населення країни, але не є пропорційною їй (малі держави мають трохи більше депутатів, ніж це випливало б з кількості жителів). Вибори до Європарламенту проводяться в усіх державах - членах ЄС. Цього разу вони відбувалися 22–25 травня (четвер-неділя). Причому конкретний термін виборів і виборча ординація - це рішення самої держави. Більшість країн провели вибори в неділю 25 травня (зокрема й Польща), але, наприклад, у Нідерландах вони відбулися в четвер 22 травня, у Словаччині, Мальті і Латвії - в суботу, а в Чехії тривали два дні (п'ятниця й субота).

У теорії, виборці голосують не за представників своїх країн, а за депутатів, які повинні дбати про спільні інтереси всіх 28 держав ЄС. Тому депутати, обрані за списками національних політичних партій, на початку нової каденції вступають до загальноєвропейських фракцій. Проте насправді, на євровиборах перемагають усе ж таки внутрішньополітичні теми - так само було цього разу і в Польщі. Однак польська ситуація особлива тим, що тут вибори до Європарламенту стали чимось на кшталт першого раунду в серії чотирьох важливих голосувань, що їх передбачено в 2014-му й 2015 рр. Так, у жовтні 2014-го відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування, навесні 2015-го - президентські, а восени 2015-го - парламентські вибори.

Двопартійна система вічно жива

Останні вибори вкотре підтвердили лідерство "Громадянської платформи" Дональда Туска, яка посіла перше місце з результатом 32,1% й отримала в Європарламенті 19 місць. Майже стільки ж голосів - 31,8% - і стільки ж депутатів має "Закон і справедливість" Ярослава Качинського. Такий результат був для Платформи позитивною несподіванкою, бо впродовж останніх місяців рейтинги давали перевагу партії Качинського, оскільки багато виборців вже втомилися від тривалого (з 2007 року) правління Туска. За відновлення підтримки Дональд Туск може подякувати Януковичу і Путіну, бо саме Майдан і анексія Криму відіграли неабияку роль у зміні виборчих преференцій поляків - про що далі.

На тлі змагань між двома гігантами відбувалася не менш важлива боротьба за виживання для менших суб'єктів, які мали амбіції зламати політичну дуополію ГП -ЗіС. Ідеться про партії правого спектра, як-от "Польща разом" Ярослава Говіна (куди входить відомий проукраїнськими поглядами вже колишній депутат Павел Коваль), "Солідарна Польща" Збігнева Зьобро (яка відкололася від ЗіС) та ліволіберальний "Твій Рух" Януша Палікота, що 2011 р. несподівано подолав виборчий поріг на виборах до Сейму (польський парламент), а нині зазнав поразки.

Для менших партій вибори до Європарламенту є чудовою нагодою засвітитись і спробувати зламати диктат двох великих гравців. Адже тут не діє чинник "втраченого голосу", який чимало важить на виборах парламентських. Оскільки більшість поляків вважають вибори до Європарламенту неважливими, щоб не сказати - незрозумілими і непотрібними, малим партіям легко переконати виборців, аби ті не боялися за них голосувати. "Не бійтеся, що вподобана вами партія не подолає 5-відсоткового бар'єра. На цих виборах не треба голосувати за принципом меншого зла, на це настане час на виборах до Сейму. А тепер просто голосуйте за нас", - переконував Павел Коваль з "Польщі разом". У подібному тоні говорили й політики "Солідарної Польщі", які позиціонувалися як краща альтернатива для тих прихильників правиці, котрим не імпонує Ярослав Качинський. Не вийшло. Ці дві партії, що мали амбіції замінити Туска і Качинського, таки не подолали виборчого бар'єра, отримавши відповідно 3,1 і 4,0%.

Аналогічна ситуація і зліва від Платформи. Всупереч очікуванням, виборчого бар'єра не подолав комітет "Європа плюс" (3,6%), який створила партія "Твій рух" Януша Палікота разом із колишнім президентом Олександром Квасневським і багатьма зірками - інтелектуалами лівиці. "Твій Рух" (колишній "Рух Палікота") виявився таким чином сезонною партією, хоча ще недавно про нього говорили як про політичну силу, що може замінити Платформу і перейняти владу. Сам Януш Палікот неодноразово говорив про себе як про майбутнього прем'єра, котрий разом з Олександром Квасневським ґрунтовно перебудує державу, покінчить із консервативно-християнськими традиціями і створить у країні "другі Нідерланди" (мається на увазі ліберальний, світський світогляд). Не вийшло. З такого результату найбільше тішиться головний конкурент Палікота і Квасневського Лешек Міллер, бо його "Союз демократичної лівиці" (давні посткомуністи) залишається єдиною реальною політичною силою з-поміж соціал-демократів (9,4% і 5 депутатів).

Антиєвропейські настрої

Вибори 2014 р. увійдуть в історію Євросоюзу тим, що на них досить помітні позиції зайняли крайні праві сили - з націоналістичним і антиінтеграційним забарвленням. Противники євроінтеграції мали особливо велику підтримку у Франції, Греції і Німеччині, і можна очікувати, що найближча каденція Європарламенту буде особливою - націоналісти вже заявили, що "їх запам'ятають". Ці тенденції далися взнаки і в Польщі, де вперше за час польського членства в ЄС до Європарламенту пройшла політична сила, яка є радикальним противником Євросоюзу і заявляє про свою підтримку політики Володимира Путіна і російської окупації Криму. Йдеться про "Конгрес нової правиці", який отримав 7,1% і відправив до Європарламенту чотирьох депутатів (зокрема лідера партії Януша Корвін-Мікке).

Корвін-Мікке - досить специфічна персона, яку раніше сприймали радше в категоріях політичного фольклору. Він - радикальний прихильник вільного ринку й водночас противник демократії (що не заважає йому балотуватися на кожних виборах) і ставленик монархії. Відомий своїми радикальними й простими "рецептами", які особливо приваблюють молодих людей, - приміром, "ліквідувати всі податки", "розігнати банду чотирьох" (ідеться про чотири основні партії) тощо. Усіх політиків, що засідають у Сеймі, Корвін-Мікке називає соціалістами, між якими немає жодної різниці, Євросоюз - "Євроколгоспом" або "Союзом соціалістичних європейських республік", який обіцяє розвалити зсередини. Лідерові "Нової правиці" притаманні скандальні висловлювання на адресу жінок (мовляв, чоловіки мають право їх бити, а жінки повинні сидіти на кухні), сексуальних меншин (не цитуємо через нецензурну лексику) та інвалідів.

Ідолами для Януша Корвін-Мікке є Олександр Лукашенко і Володимир Путін. Зокрема, він вважає правильною політику Путіна стосовно України, яку він називає "сезонною державою". "Росія мала право анексувати Крим", - неодноразово заявляв лідер "Нової правиці".

Додаймо, що Януш Корвін-Мікке впродовж останніх 20 років безуспішно, але дуже послідовно намагався потрапити до парламенту, щоразу отримуючи всього 1-2%. Причому він брав участь у всіх можливих виборах: парламентських, президентських, місцевих, навіть у дострокових сенатора - і завжди з однаково низьким результатом. Цікаво те, що попри вік Януша Корвін-Мікке (йому 71 рік), опорою для нього та його партії є молодь: серед студентів підтримка сягає 15%, а серед неповнолітніх учнів, які не можуть голосувати, - ще більша. Цікаво й таке: у всіляких віртуальних рейтингах на популярних сайтах партія Корвін-Мікке часто здобувала неймовірно високі місця, а потім на реальних виборах отримувала традиційні 2%. Тому нинішні 9% у реальному голосуванні - найбільша несподіванка цих виборів. Соціологи й політики говорять про нову тривалу тенденцію і припускають, що це тільки початок народження нової, антисистемної і пропутінської сили, яка може відіграти велику роль у польській (і не тільки) політиці - особливо після найближчих парламентських виборів.

Вибори в тіні України

Як уже згадувалося, євровибори відбулися того ж дня, що й президентські вибори в Україні, - 25 травня. І це не тільки символічний збіг. Адже Україна, кримська криза й ставлення до політики Путіна були головним мотивом цієї кампанії й істотно вплинули на результат голосування. Приміром, чимало польських випусків новин починалося з інформації про українські вибори, а тільки після цього повідомлялося про польське голосування, що теж промовисто свідчить про ситуацію.

Коментатори часто повторюють, що Майдан і російська агресія стали справжнім подарунком для виснаженого Дональда Туска, який восени 2013 р. втрачав підтримку. Люди були вже втомлені чинним прем'єром, а рейтинг ЗіС перевищував на 10% рейтинг Платформи (30 проти 20%). У самій Платформі серйозно розглядали варіант заміни прем'єр-міністра - найчастіше йшлося про віце-прем'єра Ельжбету Бенковську. А Дональда Туска хотіли "відправити" якусь високу міжнародну посаду.

Все змінилося після початку Майдану, коли Дональд Туск використав момент і став дуже активно підтримувати Україну й заявляти про санкції проти Росії. Така позиція всіх здивувала: Туск почав проводити політику, притаманну покійному Леху Качинському, якого він свого часу критикував. У такій ситуації відпав головний аргумент Ярослава Качинського та його партії, які вже не могли критикувати Туска за проросійські погляди, як це було до того. Дональд Туск, Радослав Сікорський і Броніслав Коморовський теж почали говорити про загрозу безпеці Польщі, а саме про можливість військового вторгнення Росії - хай не тепер, то через кілька років. "У ситуації, коли Польща в небезпеці, слід поставити на досвідчену команду і не робити експериментів", - переконували політики Платформи. Як показали результати виборів - успішно.

Інші політичні партії також не залишалися осторонь українського й російського питання. Дуже активним був, зокрема, Павел Коваль, один із лідерів "Польщі разом" Ярослава Говіна - партії, яка не подолала 5-відсоткового бар'єра. Інші партії вирішили акцентувати свою позицію як іншу, ніж просто підтримка України і заклик до санкцій проти Росії. Януш Палікот, зокрема, наголошував на тому, що "папірці", договори (в тому числі й членство Польщі в НАТО) - нічого не варті, і єдиною гарантією безпеки Польщі буде прийняття валюти євро. Адже евентуальна нестабільність Польщі означатиме проблеми всієї єврозони, і тому німці або французи матимуть свій інтерес у дотриманні гарантій безпеки. Натомість лідери Союзу демократичної лівиці та Польської народної партії (коаліційний партнер "Громадянської платформи", 6,8% і
4 депутати) натякали, що не варто так наполегливо підтримувати Україну, оскільки це означатиме економічні проблеми з боку Росії.

Насамкінець варто згадати про те, що разом із виборами до Європарламенту відбувся місцевий референдум в Кракові, на якому жителі міста відкинули ідею проведення зимових Олімпійських ігор 2022 року і проголосували за будівництво метрополітену й велодоріжок. Через це явка на євровиборах у Кракові була найбільшою у Польщі - "аж" 36% (для Польщі це багато), проти 23,8 у середньому по країні.