Початок кінця Дональда Туска?

Чинний польський прем'єр - перший в історії посткомуністичної Польщі керівник уряду, якому вдалося утриматися на цій посаді другий термін. І він не приховує, що його політична мета - залишитися й на третю каденцію, що в цій частині Європі було б абсолютним рекордом. Однак події останніх місяців свідчать про те, що мрія Дональда Туска має щораз менші шанси на здійснення, хоча ще рік тому вона була цілком реальною.

Нині перше місце в рейтингах впевнено посідає партія "Право і справедливість" (ПіС) Ярослава Качинського, яка випереджає Громадянську платформу Туска (ГП) вже на 10% (співвідношення: 30-35% для ПіС проти 20-25% для Платформи). За останні місяці Платформа програла ПіС треті поспіль дострокові місцеві вибори. А нещодавно партію залишило декілька впливових політиків, після чого коаліція має лише один голос понад потрібну більшість у парламенті. Як заявив нещодавно Дональд Туск, якщо коаліція таки втратить формальну більшість (що цілком можливо), рішення буде одне - дострокові вибори. "Хоча ми могли б правити і в умовах браку більшості, спираючись на голоси позафракційних депутатів, - нам це нецікаво, і в такому випадку ми впевнено підемо на прискорені вибори" - додав польський прем'єр.

Страшний Качинський?

Майже всі останні шість років Дональд Туск міг правити за дуже зручною для нього стратегією: нічого не робити, не проводити реформ, а лише лякати народ "страшним Качинським". Мовляв, ми недосконалі - це факт, але коли до влади повернеться Ярослав Качинський, Польща стане диктатурою, і всіх непокірних посадять у тюрму.

Лякаючи народ "диктатурою на зразок Білорусі", Туск і його піарники звертають увагу на особливості правління урядів Казімєжа Марцінкевича і Ярослава Качинського (2005-2007), котрі тоді проголосили радикальну "моральну віднову", люстрацію колишніх комуністичних агентів та боротьбу з корупцією. При тому тодішній міністр юстиції Збігнєв Зьобро (нині шеф партії "Солідарна Польща") часто вдавався до дій, які, м'яко кажучи, викликали сумніви в правозахисників. Правда, за правління Туска такі випадки також мали місце, хоча їх було менше. Наприклад - передача Білорусі документів, які стали підставою для ув'язнення з політичних причин відомого правозахисника Алеся Бєляцького. Та, беручи до уваги добрий піар команди Туска й дуже погане ставлення основних ЗМІ до його опонента, тривалий час риторика "ми недосконалі, але Качинський гірший та ще й диктатор" - чудово спрацьовувала.

Однак упродовж останніх місяців народ став більш критичним до чинної влади. Одна з причин - той факт, що ПіС правив перед кризою, коли Польща мала рекордне зростання економіки, а народ відчував позитивні ефекти від інтеграції з ЄС. "Хоч би що вони казали, але за Качинського мені жилося добре, була робота й добра зарплата, а зараз що? Криза й підвищення податків", - думає пересічний поляк. Однак головне те, що від Платформи відвернулися впливові прихильники, які донедавна не критикували дій уряду, - економічні ліберали, представники сфери фінансів і найважливіші ЗМІ. Ще рік-два тому прочитати гостру критику на адресу Туска у впливовій "Газеті Виборчій" чи тижневиках "Політика" і Newsweek Polska було практично неможливо, а нині це повсякденне явище, як і нарікання відомих економістів. "Ви правите вже з 2007 року, то скільки можна звинувачувати у всіх негараздах попередників і відкладати необхідні реформи?" - риторично запитує Лешек Бальцерович - останнім часом один з основних опонентів чинного міністра фінансів Яцека Ростовського.

Адміністрування
без реформ

Втома від чинної влади - звична річ. Тут дивно навіть не те, що поляки перестали підтримувати Туска, а, радше, факт, що це сталося так пізно. Адже у випадку попередніх урядів цей момент наставав уже після двох років правління (а не шести, як це сталося з Туском). І це при тому, що попередники мали більші досягнення у реформуванні країни, тоді як Туск тільки адмініструє. Досить згадати невдоволення урядом Єжи Бузека, реформи якого фактично уможливили вступ Польщі до ЄС у 2004 р., але який закінчив правління з вельми низьким рейтингом.

У перший кризовий рік (2009-й) Польща були чи не єдиною (крім Албанії і Білорусі) країною Європи, що уникла рецесії, і саме цим до сьогодні пишається польський прем'єр, називаючи Польщу "зеленим островом у морі кризи". Але це було давно, та й показник зростання ВВП у 2009 р. на рівні 1% у порівнянні з 5% у 2008-му - не дуже вражає. Відтоді польський ВВП зростає всього на 1-2% щорічно, тоді як у докризові роки всі нарікали, коли зростання було меншим за 4-5% на рік. Із безробіттям і ситуацією в молодіжному середовищі також є проблеми - тому не дивно, що й надалі молоді поляки масово емігрують у Великобританію, Ірландію, Норвегію й Нідерланди.

Небезпечно зросли дефіцит і заборгованість бюджету. Та замість провести обіцяну у 2007-му та 2011 рр. фінансову реформу, урізати несправедливі соціальні й пенсійні привілеї шахтарям, селянам і силовикам, міністр фінансів вирішив... скасувати закон, який встановлює максимальну допустиму заборгованість на рівні 60% ВВП. Мовляв, проблема зникла, вже не треба побоюватися надмірного боргу, бо цей ліміт уже не діє (а він зобов'язував у разі перевищення показника 60% різко урізати витрати).

Разом із тим, нещодавно уряд оприлюднив новий проект закону, який фактично ліквідує пенсійну реформу Бальцеровича 1999 р. Так, саме цю реформу з відкритими пенсійними фондами, які примножують пенсійний капітал на біржі, реформу, якою Польща так пишалася і яку ставлять за приклад Україні. Вже накопичені в цих пенсійних фондах гроші мають тепер примусово передати у державний пенсійний фонд (ZUS), тобто вони вже не працюватимуть на ринку капіталів. Така операція дасть міністру фінансів змогу за один день "зменшити" на папері заборгованість держави до цілком пристойного рівня, а фактично це означає лише перекидання проблем на наступні покоління.

Однак при всьому цьому сказати, що в Польщі сталася економічна катастрофа, аж ніяк не можна. Країна досить добре функціонує, рецесії немає, а є ті ж таки 1-2% зростання ВВП щорічно. До того ж Польща отримує найбільше єесівських дотацій на душу населення з-поміж усіх країн Євросоюзу, і саме це утримує економіку на непоганому рівні навіть у часи кризи. За ці гроші будують автобани й нові вокзали, хоча правда й те, що чимало єесівських коштів просто проїдають. Одне слово, трагедії немає, все досить непогано, однак поляки вже чекають від уряду рішучіших дій, реформування секторів, де зміни давно назріли. Тим паче що вони їздять по всій Європі і бачать, як живуть у Німеччині, Британії, Австрії і навіть у "кризовій" Греції, де мінімальна пенсія вища, ніж середня зарплата у Польщі.

Качинський повертається

Перші симптоми погіршення рейтингу Платформи стали помітними на початку року. Тоді вперше в деяких опитуваннях ПіС Качинського випередив ГП Туска. Переломним
моментом були дострокові вибори сенатора в місті Рибнік у Сілезії в квітні 2013 р., у яких неочікувано переміг кандидат від ПіС Болеслав Пєха, а Платформа зазнала поразки. Потім були дострокові вибори мера Ельбльонга, в яких також переміг кандидат Качинського Єжи Вільк. А на початку вересня в достроковому голосуванні за претендентів на посаду сенатора в Підкарпатті знову переміг - з результатом 60% - кандидат від ПіС Здзіслав Пупа.

Нині головна боротьба - за Варшаву. Чинний мер столиці Анна Гронкевич-Вальц від ГП, за багатьма оцінками, виявилася не найкращим господарем міста. І тому кілька місяців тому з'явився громадський комітет, який поставив собі за мету зняти Гронкевич-Вальц з посади і провести дострокові вибори. Ініціатори говорили про суто технічні справи, неефективне управління містом, "сміттєвий скандал", але взагалі все це ініціював не ПіС, а бургомістр міського району Урсинів, обраний від соціалістів. Однак справа швидко набула політичного забарвлення - ініціативу підтримали партія Качинського й опозиційний Рух Палікота. У результаті вдалося зібрати достатньо підписів, і на жовтень призначено референдум щодо відкликання мера столиці.

Якщо референдум буде успішним, це означатиме початок кінця влади Громадянської платформи. А так, напевно, й станеться, якщо буде відповідна явка, і референдум визнають дійсним. Дональд Туск, розуміючи важливість ситуації, вдався до дій, які ще більше підірвали довіру до нього. Спочатку він закликав жителів Варшави не йти на референдум - адже за низької явки він не матиме юридичної сили, і чинний нині мер залишиться на посаді. Це викликало обурення громадських організацій - навіть тих, що раніше були прихильні до Платформи, - мовляв, це суперечить демократичним цінностям. А згодом прем'єр заявив, що немає сенсу голосувати за відкликання Гронкевич-Вальц, бо він усе одно не дасть добро на дострокові вибори, а тільки призначить цю ж таки Гронкевич-Вальц комісаром столиці. З юридичного погляду це можливо, однак викликало обурення варшав'ян: мовляв, голосуйте як хочете, а ми все одно влади не віддамо?!

Тріщини є і в самій Платформі. У нещодавніх виборах голови партії Дональд Туск, щоправда, переміг, однак його конкурент Ярослав Говін набрав більше голосів, ніж усі очікували. І згодом Говін, лідер консервативної фракції в партії, покинув Платформу разом із кількома своїми соратниками і заявив про створення власної формації. Серед лідерів нової Республіканської партії, крім Говіна, - також економічний ліберал Пшемислав Віплер і відомий своїми проукраїнськими поглядами євродепутат Павел Коваль.

Чи матиме цей проект шанс на успіх - говорити зарано, однак, так чи інакше, вихід Говіна послабив Платформу. Коаліція зараз має лише мінімальну перевагу в сеймі, і, можливо, Платформу покинуть ще кілька близьких до Говіна депутатів парламенту. Тоді коаліція втратить більшість, що може означати дострокові вибори.

І насамкінець - багатолюдні демонстрації профспілок, що недавно прокотилися Варшавою. Востаннє таке було під кінець 90-х, коли масово протестували шахтарі й селяни. Нинішня акція протесту не мала конкретних вимог, якщо не брати до уваги тих, які неможливо виконати: збільшити зарплати, зменшити податки, створити робочі місця й ліквідувати державний борг. Це більше нагадувало акції "обурених" у Іспанії і було проявом загального невдоволення ситуацією - низькими зарплатами й "сміттєвими договорами" (йдеться про працю на цивільноправових договорах, коли не діє трудове законодавство і пенсійне та медичне забезпечення є обмеженим). Відсутність конкретних, можливих для здійснення, вимог до уряду й популізм профспілок призвели до того, що протести нічого не змінили (бо й не могли), проте позицій Туска це теж аж ніяк не зміцнило.

Що далі?

Стосовно того, що на найближчих парламентських виборах, намічених на 2015 р., переможе "Право і справедливість", не сумнівається вже майже ніхто. Немає сумнівів і стосовно того, що кандидат на посаду прем'єра від ПіС може бути тільки один - Ярослав Качинський. Питання лише в тому, чи зможе він сформувати уряд. Це можливо й реально, оскільки деякі рейтинги вказують, що він міг би правити самостійно, з мінімальною більшістю.

Інший варіант - ПіС отримує 40-45% місць у парламенті, Платформа - 30%, але вона формує більшість на основі "всі проти Качинського". В такому варіанті реальною є коаліція чотирьох: окрім уже правлячих Громадянської платформи і Польської народної партії до неї приєднаються й ліві сили - Союз демократичної лівиці та Рух Палікота.

Загадкою залишається те, чим закінчиться нова політична ініціатива Ярослава Говіна і Павла Коваля, - чи зможуть вони справді створити "третю силу" або принаймні ввійти у парламент? Це могло б серйозно змінити розклад сил у сеймі й розширити можливості для коаліцій. Проте робити якісь прогнози ще рано - про нову партію та її перспективи буде більше відомо приблизно в листопаді-грудні.

Зауважимо також, що багато поляків та впливових середовищ (фінансові ринки, ЗМІ, ліберальні НУО) роблять ставку на зовсім інший варіант: вони втомилися не так від Платформи в цілому, як від самого Туска. "Час Дональда Туска вже минув. Він зробив багато доброго, відсунув Качинських від влади, забезпечив нашу повторну перемогу в 2011 році, однак сьогодні видно, що він виснажився. Не можна правити без кінця, час змінити лідера", - сказав DT.UA один з політиків, близьких до Ярослава Говіна.

Качинський чи Туск - немає різниці

Тут треба зробити важливе застереження щодо впливу майбутньої зміни уряду на східну політику Польщі. Багато читачів можуть вважати Туска проросійським політиком, а Качинського - проукраїнським. Тому є сподівання, що можливий майбутній уряд Качинського означатиме поліпшення польсько-українських відносин, що на практиці могло б означати, наприклад, більш ліберальну візову політику або більшу увагу до розв'язання проблем перетину польсько-українського кордону.

Дональд Туск справді скептично ставиться до ідеї "польсько-українського партнерства" і надає перевагу добрим відносинам з Росією (на відміну від виразно проукраїнського президента Коморовського), але відразу скажемо, що повернення Качинського до влади нічого не змінить. Ті проблеми в наших відносинах, з якими стикається пересічний українець (клопіт з отриманням польської візи, черги на кордоні), аж ніяк не залежать від того, хто є прем'єром Польщі чи міністром закордонних справ. Скоріше - від бюрократії на низових і середніх рівнях, якої керівник уряду чи МЗС аж ніяк не контролює. І тут - цікаве зауваження: нещодавно автор цих рядків відправив польським депутатам сейму і Європарламенту матеріал про те, що Польща штучно завищує візову статистику, не видаючи п'ятирічних віз тим українцям, котрі мають на це право. Здавалося, тему мала б підхопити насамперед опозиція, той-таки Качинський із соратниками, котрий часто критикує Туска за те, що той "зрадив Україну і надає перевагу Росії". Та, хоч як дивно, на інформацію про візові порушення (і на попередню про пішохідні пункти пропуску) позитивно відреагували саме депутати Платформи, і саме вони рішуче домагалися пояснень від МЗС. Опозиція тему проігнорувала.

Цей приклад чудова ілюструє, що не слід сліпо вірити у стереотипи. З погляду східної політики Польщі немає різниці, яка партія буде при владі - набагато більшу роль відіграють окремі депутати й внутрішня опозиція всередині правлячої партії.