Гагаузія: у пошуках відповідей

2 лютого в Автономному територіальному утворенні (АТУ) Гагаузія було проведено два референдуми - законодавчий і консультативний. Жителі регіону відповідали на три запитання. У рамках законодавчого референдуму вони мали відповісти "так" або "ні" на запитання: "Чи згодні ви прийняти доданий проект закону АТУ Гагаузія "Про відкладений статус народу Гагаузії на зовнішнє самовизначення", що дозволяє народу Гагаузії реалізувати своє право на зовнішнє самовизначення у разі зміни статусу Республіки Молдова як незалежної держави?". У постанові про проведення референдуму його автори висловили "заклопотаність відкритою державною політикою сусідньої держави Республіки Румунія, спрямованої на ліквідацію і фактичне поглинання Республіки Молдова, за явного потурання і підтримки вищих посадових осіб та державних органів країни".

Всю суть проекту закону зосереджено в його першій статті: "Зміна статусу Республіки Молдова як незалежної держави матиме наслідком утворення на території компактного проживання гагаузького народу (АТУ Гагаузія) незалежної держави Гагаузія, що є актом реалізації права народу Гагаузії на зовнішнє самовизначення".

Другий референдум називався "консультативним" і передбачав відповіді на два запитання: "Чи схвалюєте ви курс зовнішньополітичного вектора розвитку Республіки Молдова, спрямований на вступ до Митного союзу (Росія-Білорусія-Казахстан)?" і "Чи схвалюєте ви курс зовнішньополітичного вектора розвитку Республіки Молдова, спрямований на вступ до Європейського Союзу?".

Кишинів активно намагався перешкоджати проведенню референдуму, причому не активною роботою з депутатами Народних зборів чи роз'яснювальною кампанією про переваги євроінтеграції, а спробою зірвати його проведення. Спочатку було рішення Комратського суду про незаконність проведення референдуму, потім Генеральна прокуратора порушила кримінальну справу на всіх членів Народних зборів за статтею "Самоправність", на закуску було блокування фінансової діяльності гагаузької ЦВК. У відповідь на останнє рішення влада Гагаузії оголосила "всенародний збір коштів на референдум", і вже через кілька днів гагаузький бізнесмен Юрій Якубов, що мешкає в Москві, зголосився спонсорувати цей референдум на суму 51-75 тис. євро (різні джерела називають різні цифри).

У результаті референдуму на запитання про відкладений статус стверджувальну відповідь дали 98,9%. На консультативному референдумі за Митний союз виступили 98,47% від загальної кількості виборців, а проти вступу Молдови до ЄС - 97,22%.

Чим більше намагаєшся розібратися в ситуації, тим більше постає запитань. Чому необхідність проведення референдуму виникла саме тепер? Чому уряд Гагаузії не займався активним внутрішньодержавним лобіюванням своїх економічних інтересів, а пішов на свідомо конфронтаційне рішення? Чому Кишинів, намагаючись активно втягнути Придністров'я в процес євроінтеграції, передусім бізнес, фактично "забув" про залучення Гагаузії? Чому взагалі Гагаузія стала таким собі "забутим елементом", якому не приділялося вдосталь уваги всередині країни? І чому башкан Гагаузії, який є членом уряду Молдови, не акцентував достатньої уваги на проблемах регіону й не лобіював його інтереси в Кишиневі?

У референдумі взяло участь 70,42% від загальної кількості виборців, попри побоювання щодо можливої недостатньої явки. Усього на сьогодні в Гагаузії проживає близько 150 тис. людей, що становить близько 4% від усього молдавського населення. За кілька днів до референдуму навіть з'явилася інформація, що, аби запобігти недостатній явці, Народні збори Гагаузії готові внести поправку до закону про референдум, знизивши поріг явки з 50 до 30%.

На відміну від Придністров'я, у Гагаузії в 1994 р. питання з самовизначенням вдалося вирішити мирними способами. Однак протягом усіх цих років для жителів регіону залишався той самий привід для побоювань, а саме можливість приєднання Молдови до Румунії, що було відбито в Законі про особливий правовий статус Гагаузії, прийнятому 1994 р. У ст. 4 цього закону зазначається: "у разі зміни статусу Республіки Молдова як незалежної держави народ Гагаузії має право на зовнішнє самовизначення".

Ні українське, ні російське МЗС, ні ОБСЄ не прокоментували проведення референдуму. Румунія ж виступила із заявою про невизнання результатів консультативного референдуму в Гагаузії, оскільки, за словами міністра закордонних справ Румунії Тітуса Корлецяна, питання зовнішньої політики Республіки Молдова перебувають у компетенції органів центральної влади, що не дає правової підстави для легітимації результатів плебісциту.

У ст.12. Закону "Про особливий правовий статус Гагаузії" до компетенції Народних зборів належить "участь у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики Республіки Молдова з питань, що стосуються інтересів Гагаузії", а також "проведення місцевого референдуму з питань, віднесених до компетенції Гагаузії". І тут певною мірою виникає колізія, оскільки, згідно з тією ж
ст. 12, до сфер, у яких Народні збори Гагаузії можуть приймати рішення, належать лише наука, культура, освіта; житлово-комунальне господарство, благоустрій; охорона здоров'я, фізична культура і спорт; місцева бюджетно-фінансова та податкова діяльність; економіка й екологія; трудові відносини та соціальне забезпечення. Відповідно, і референдум може проводитися тільки щодо цих питань. Тим часом ст. 4 дає право Гагаузії на зовнішнє самовизначення, правда, у єдиному чітко зазначеному випадку.

Деякі місцеві ЗМІ висловили думку, що Гагаузія повстала "не проти євроінтеграції чи унітарного статусу Республіки Молдова, як намагаються подати деякі політичні аналітики, а проти "політики жорсткої централізації на тлі розмов, що набили оскому, про децентралізацію в ім'я європейських цінностей, проти самоправства центру, політичного й фінансового пресингу та відвертого ігнорування чинного законодавства".

Залишається запитання: чого насправді хотіли домогтися в Комраті - демонстрації своєї позиції щодо зовнішньополітичного курсу країни чи привернення уваги Кишинева до ситуації в регіоні? Певним чином цю тезу підтверджують і заяви башкана Гагаузії Михайла Формузала, що головна мета референдуму - виведення діалогу між центром і регіонами на новий, рівноправний рівень. На його думку, є "великий дефіцит спілкування керівництва країни з регіонами", а після плебісциту "центральний уряд більше дослухатиметься до голосу регіонів".

У лютому 2013 р. уряд Молдови створив робочу групу для підготовки змін до законодавства, що регулює правовий статус АТУ Гагаузія. Офіційний Комрат відмовився брати участь у її роботі. У результаті, на травень 2013-го робоча група представила свої напрацювання, які істотно урізали автономію регіону. Окремі міністерства подали свої пропозиції, наприклад позбавити автономію права на зовнішнє самовизначення, скасувати в автономії офіційний статус російської мови, змінити статус Гагаузії з "автономно-територіального утворення" на "адміністративно-територіальне утворення" тощо.

Деякі ЗМІ поспішили охрестити цей референдум мало не референдумом про незалежність, оцінюючи шанси й можливості Гагаузії на самостійне існування. Однак по суті, з юридичного погляду, нічого не змінилося, оскільки право на самовизначення було в гагаузів і доти відповідно до Закону про особливий статус.

Знаменним є той факт, що рішення про проведення референдуму одноголосно підтримали всі члени Народних зборів, зокрема й опоненти чинного глави АТУ, які в березні 2013 р. (25 голосами з 35) ухвалили рішення про розгляд можливості ініціювати імпічмент Михайлу Формузалу. Тим часом у Комраті не вважають себе сепаратистами, наполягаючи, що такий крок передусім має утримати Молдову від об'єднання з Румунією.

Референдум - це не більш ніж демонстрація своєї позиції, спроба привернути увагу. Перша гостра реакція Кишинева також дивує, оскільки порушення кримінальних справ і стягування поліції до кордонів Гагаузії не могли сприяти діалогу, а лише розігріли настрої в країні і сприяли активнішій участі жителів у плебісциті.

Уже після проведення референдуму прем'єр-міністр Республіки Молдова Юріє Лянке визнав необхідність перегляду молдовським урядом політики стосовно автономії для розв'язання конфліктних питань. Так, наприкінці минулого року під час розподілу бюджетних коштів у середньому на одного жителя в інші регіони Молдови дали від 120 до 250 леїв, а в Гагаузію - 64 леї. За словами Віталія Кюркчу, начальника Головного управління економічного розвитку Гагаузії, за останні чотири роки на регіональний розвиток у Молдові розподілили понад 700 млн леїв, а Гагаузії нічого не перепало.

Джерела в Комраті кажуть, що центр не хоче ділитися ні грішми, ні повноваженнями, отож два запитання референдуму потрібні були для того, аби вести переговори за межами Молдови. Так, відразу після референдуму ЄС вирішив виділити гроші на підтримку Гагаузії, і цього тижня регіон відвідав посол США. Тим часом у таких спробах вийти з ситуації, що склалася, немає бажання вирішити проблему системно.

Для багатьох гагаузів минулий референдум - це не так питання геополітичного чи культурного вибору, як надія на легший доступ до ринку праці Росії, про що її представники неодноразово заявляли під час зустрічей із європейськими представниками. За словами Віталія Кюркчу, "багато жителів Гагаузії роблять вибір у пошуках роботи на користь Росії, і міняти безвізовий в'їзд для можливості знайти роботу на законних підставах на безвізовий в'їзд як туристи в ЄС не дуже хочуть".

Докази російського втручання в цю ситуацію непрямі і обмежені. Посилення інформаційної кампанії на підтримку Митного союзу, спонсорування референдуму російським бізнесменом гагаузького походження, приїзд спостерігачами членів Державної думи та спостерігачів від CIS-EMO - організації з неоднозначною репутацією - ось, мабуть, і все. Але не слід розглядати ці події у відриві від загального настрою та позиції Москви щодо подальшого зближення країн Східного партнерства з ЄС.

І тут ми чуємо риторику, схожу на ту, яка звучала в Україні восени минулого року: Угода про асоціацію є втратою національного суверенітету Молдови, відповідно, змінюється статус Молдови як незалежної держави, відповідно - Гагаузія зможе застосувати за бажання статтю про самовизначення. У цьому випадку вже не тільки Румунія стає такою загрозою, а й інтеграція з Європейським Союзом. Молдовські політологи висловлюють думку, що без Москви тут не обійшлася. Так, аналітик Роман Міхаєш вважає, що ці події пов'язані з подіями в ПМР і що до цього причетний віце-прем'єр Росії Дмитро Рогозін, який зустрічався з башканом Гагаузі Михайлом Формузалом. Було сказано, що коли Молдова рухатиметься в напрямку Європейського Союзу, то виникнуть проблеми і в Придністров'ї, і в інших регіонах республіки.

Як для Молдови, так і для ЄС ця ситуація склалася вкрай невчасно. Поки що в Гагаузії є шанси отримати лише тимчасові ситуативні переваги, які можуть і не перерости в системне розв'язання проблеми без доброї волі та стратегії - у діях як Кишинева, так і Комрата.