Із чим іде у Вільнюс Молдова?

Підготовка Молдови до Вільнюського саміту Східного партнерства сягнула апогею. Однак зрозуміло вже тепер: очікування Кишинева від саміту у Вільнюсі не будуть виправдані повністю. Максимум, на що може розраховувати Молдова, - це на зміцнення курсу європейської інтеграції РМ завдяки парафуванню Угоди про асоціацію.

Рік тому багато чиновників у Молдові (і деякі в ЄС) були практично впевнені, що на саміті Східного партнерства у Вільнюсі Молдова вже підпише (а не парафує!) Угоду про асоціацію та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі, а також отримає безвізовий режим із ЄС. Сьогодні зрозуміло, що в листопаді жодному з цих очікувань збутися не судилося. Тепер найкращий сценарій має такий вигляд: Кишинів і Брюссель парафують Угоду про асоціацію у Вільнюсі, а Європейська комісія оголосить про задовільне виконання другої фази Плану дій з лібералізації візового режиму, що дозволить Єврокомісії рекомендувати Європейській раді лібералізацію візового режиму з Молдовою.

Підписання Угоди про асоціацію було відкладене через те, що переговори завершилися лише в червні нинішнього року, а єврочиновникам потрібен час для перекладу цього документа всіма мовами ЄС. Крім того, треба провести правову експертизу. Аргументи видаються цілком логічними, але важко зрозуміти, чому молдовські офіційні особи не знали про цю процедуру раніше.

Однак значно важливіше інше запитання, яке турбує молдовських прихильників євроінтеграції: чому необхідно чекати майже півроку для парафування Угоди, якщо текст погодили в червні? Всупереч підходу "більше за більше" і "диференціації" політики ЄС, зрозуміло, що Брюссель передусім спробував зробити з саміту у Вільнюсі грандіозний захід, під час якого Україна теоретично мала підписати УА, а Молдова, Грузія та Вірменія - їх парафувати. Можна тільки загадувати, як могли б розвиватися події навколо Вірменії, якби Брюссель парафував Угоду відразу ж після завершення з нею переговорів...

Незважаючи на хорошу реалізацію реформ та лідерство Молдови серед країн Східного партнерства (про що свідчать індекс європейської інтеграції країн СП та індекс лібералізації візового режиму), шлях у Вільнюс виявився для Кишинева важчим, ніж думали в ЄС і країнах Східного партнерства. Спочатку вибухнула криза в правлячому альянсі, яка призвела до зміни уряду, потім були провокації з боку так званих придністровських властей у зоні безпеки, а тепер Росія тисне у кількох важливих для Молдови питаннях.

На відміну від України, що отримала 10 грудня 2012 р. від Ради ЄС список вимог, які необхідно виконати для підписання Угоди, Кишиневу жодних попередніх умов не висували, за винятком забезпечення передбачуваної політичної ситуації та стабільного уряду. Питання формування нового уряду було вирішене приблизно за три місяці, і загалом склад Кабміну залишився попереднім. Хіба що такі ключові політики як прем'єр-міністр Влад Філат і спікер парламенту Маріан Лупу пішли в тінь, дозволивши своїм протеже зайняти звільнені місця.

Якщо внутрішній політичний конфлікт урегулювали досить цивілізовано, і дострокових виборів змогли уникнути, то відносини з Росією з наближенням вільнюського саміту стають дедалі важчими й нецивілізованими. Росія підготувала для Кишинева справжній "коктейль Молотова" із тимчасових заборон на імпорт фруктів із Молдови, винного ембарго, провокацій із боку російських меншин, погрози вислати молдовських мігрантів із Росії та навіть натяків на припинення поставок газу в зимовий період.

Політики й дипломати в Молдові добре розуміли, що Росія вдасться до прямого тиску на республіку, аби примусити Кишинів відмовитися від європейської інтеграції. Проте вони вирішили зводити всі суперечки до технічних аспектів і уникати політичної конфронтації. Досі ця стратегія була ефективною. Дії Росії привернули більше уваги в Кишиневі після того, як Кремль розпочав торгову війну з Україною, і особливо після розвороту на 180 градусів Вірменії - від ЄС до Митного союзу.

Винне ембарго, пов'язане з якістю окремих вин, яке молдовські й російські чиновники називають технічною проблемою, було запроваджене проти Молдови на початку вересня. Більшість споживачів, котрі бачили, які вина інколи продають у Росії та інших країнах СНД під брендом молдовських, погодяться, що проблема справді є. Хороші молдовські вина середньої вартості опиняються в тіні дешевих фальшивок, що також продаються з етикеткою "молдовські вина". Але Москва й раніше знала про низьку якість деяких "молдовських" вин, а вжити заходів проти них вирішила саме тепер. Тому очевидно, що ембарго Росії є політичною акцією, а не технічною проблемою. Молдова жила в умовах ембарго 1,5 року (з 2006-го), що серйозно вдарило по її виноробній промисловості й привело до переорієнтації частини експорту від Росії в інші країни, а деякі компанії змушені були закритися. Проте якщо до ембарго 2006 р. експорт молдовських вин у Росію оцінювався приблизно у 207 млн ​​дол. США на рік, то 2012 р. він уже був уп'ятеро меншим (приблизно 40 млн дол.). Отже, нині ембарго набагато слабше вдарить по на молдовській економіці, ніж це було 2006 р.

Реакція ЄС на тиск із боку Росії була швидкою й конкретною: у Брюсселі запропонували забезпечити молдовським винам необмежений безподатковий доступ на європейський ринок. Хоча це рішення ще ​​не прийняте, ЄС продемонстрував, що готовий допомогти країнам, котрі страждають від упередженої позиції Росії, - це дуже важливий крок для Брюсселя. Крім того, про свою солідарність із Молдовою заявили багато європейських лідерів, а глава МЗС Польщі Сікорський та глава МЗС Румунії Корлецян навіть публічно попросили європейців купувати молдовські вина.

Якщо винна заборона не зможе переконати Молдову відмовитися від її євроінтеграційних планів, то питання мігрантів ризикує стати серйознішим чинником впливу. Згідно з деякими даними, принаймні 300 тис. молдован працюють у Росії. З початку 2013 р. Федеральна міграційна служба РФ вислала додому 7 тис. молдован у зв'язку з недотриманням правил перебування. А кілька днів тому це ж відомство заявило, що близько 190 тис. молдован можуть бути вислані з Росії з цієї ж причини. Такий крок призведе до серйозних наслідків, бо для деяких домогосподарств у Молдові заробітки мігрантів у Росії - єдине джерело доходу. Дехто, звісно, вважає, що очікувана лібералізація візового режиму з ЄС у 2014 р. компенсує можливий тиск на молдовських мігрантів у Росії, але навряд чи це станеться. Запровадження безвізового режиму не передбачає можливості працювати в країнах ЄС. Крім того, європейський ринок праці також переживає скрутний період.

Візит російського віце-прем'єра Дмитра Рогозіна в Молдову на початку вересня не приніс великих сюрпризів. Московський емісар публічно заявив, що зима буде важкою, і висловив сподівання, що Молдова не мерзнутиме. У принципі, дії й заяви Росії призвели до того, що деякі жителі Молдови стали критичніше ставитися до Митного союзу й прихильніше - до європейської інтеграції. Молдовські чиновники у приватних розмовах визнають, що нинішня політика Кремля дуже допомагає інтеграції Кишинева в Європейський Союз і мобілізує органи влади та населення на проведення реформ. Отож насправді вони як заклинання повторюють: "Росіє, так тримати!"

Особливий важіль впливу Москви - врегулювання придністровського конфлікту. Однак саме воно для Кишинева є сьогодні другорядним питанням. У Молдові вважають, що інтеграція з ЄС - наразі значно важливіше питання, ніж реінтеграція країни. Згідно з цією логікою, Молдова сподівається спочатку забезпечити необоротність євроінтеграційного процесу підписанням і введенням у дію Угоди про асоціацію з ЄС, і тільки потім - почати серйозний діалог про перспективи реінтеграції. Досі така стратегія показувала себе як досить неефективна, але в середньостроковій перспективі вона має шанси на успіх. Правда, тільки за умови, що реформи, які молдовський уряд проводить у рамках порядку денного ЄС, буде реалізовано. Багато тих, хто залучений у Кишиневі в придністровську проблему, розуміють, що можливе вирішення конфлікту в майбутньому включатиме певний процес розподілу повноважень між Кишиневом і Тирасполем. Для забезпечення ефективності цього процесу та недопущення "придністровізації" Молдови Кишиневу треба мати реформовану бюрократію з консолідованими державними інститутами і консенсус серед політичної еліти.

Нині Росія намагається використати придністровський конфлікт, щоб зупинити європейську інтеграцію Молдови, стверджуючи, буцім асоціація з ЄС створить серйозні перешкоди для процесу врегулювання, а ось вступ Молдови до Митного союзу сприятиме вирішенню питання. Однак політики в Кишиневі мало цьому вірять, оскільки після проголошення незалежності Республіка Молдова залишалася в основному лояльною до Москви, але вирішенню конфлікту це аж ніяк не посприяло.

За словами молдовського прем'єра Юріє Лянке, Кишинів уже вважає Вільнюський саміт доконаним фактом і працює над тим, щоб забезпечити підписання Угоди про асоціацію до закінчення мандату нинішньої Європейської комісії. Своєю чергою, європейські дипломати оцінюють такий сценарій як надміру оптимістичний, коли не сказати - нереальний.

Таким чином, Молдова підходить до Вільнюського саміту з меншими досягненнями, ніж це очікувалося 2012 р., із серйозними проблемами з Росією, проте з більшою впевненістю, що зусилля Кишинева, спрямовані на реформування і європеїзацію, дадуть найбільші плоди у 2014 р. Нинішню ситуацію в Молдові найкраще описав молдавський віце-прем'єр, міністр економіки Валеріу Лазар, зазначивши, що "боротьба за справжню незалежність починається тільки тепер".