Молдова: кінець "історії успіху"

Молдовська політична криза досягла кульмінації. Політична боротьба між двома олігархічними кланами в особі колишнього першого віце-спікера парламенту Влада Плахотнюка і екс-прем'єр-міністра Влада Філата загрожує функціонуванню демократичних інститутів у країні і ставить під серйозну загрозу європейську перспективу Кишинева за півроку до саміту Східного партнерства у Вільнюсі.

Криза, що розпочалася з інциденту на так званому VIP-полюванні з участю генпрокурора та смертельним пораненням одного з учасників, за останні місяці перемістилася з другого політичного ешелону на перший. Попри те що генеральний прокурор був одноголосно звільнений парламентом, тодішній прем'єр-міністр Влад Філат вийшов з Альянсу за європейську інтеграцію, який складався з його власної Ліберально-демократичної партії, Демократичної партії (Маріана Лупу і Влада Плахотнюка) та Ліберальної партії (Міхая Гімпу), і оголосив про бажання створити новий альянс, але з іншими умовами. А саме з умовою, що в новій коаліції Філат залишиться прем'єром, а Плахотнюк - поза урядовою обоймою.

Після чого не забарилися "злиті" телефонні розмови, в яких Філат давав вказівки блокувати рахунки бізнесмена, який приєднався до Демпартії. А потім стала реальністю й відставка кабінету Філата, за яку проголосували опозиційна Компартія і партнер по коаліції Демпартія, а також кілька незалежних депутатів.

Після місячної перерви президент Ніколай Тимофті знову запропонував кандидатуру Влада Філата на пост прем'єр-міністра. Переговори щодо нового альянсу проходили в режимі суворої таємності. Єдина інформація, яку розголошували, - це новини про те, що все йде за планом: дуже скоро буде створено нову парламентську більшість зі старих учасників коаліції, але за інших умов. Однак крім підтримки Демпартії для такого результату була потрібна й підтримка Ліберальної партії Міхая Гімпу, який заявив, що не голосуватиме за новий уряд із кандидатом на пост прем'єра В.Філатом. У результаті Ліберальна партія розкололася на дві групи: одна виступає проти кабінету на чолі з Філатом, інша готова за нього проголосувати.

Так чи інакше, інсайдери знали, що Філат і Плахотнюк домовилися про майбутній альянс. Щоправда, при виконанні цілого набору умов з боку Плахотнюка. Усі ці умови були виконані партією Філата. А саме: впродовж кількох днів голосами демократів і ліберальних демократів у парламенті, без консультацій із громадянським суспільством, Венеціанською комісією та іншими парламентськими групами, було ухвалено закони про перехід від пропорційної виборчої системи до змішаної, призначено нейтрального генпрокурора з громадянського суспільства, укріплено імунітет директора Національного центру боротьби з корупцією, а громадянам із радянськими паспортами було заборонено брати участь у виборах. Словом, було зроблено все для того, щоб створити благодатний ґрунт для Демпартії на наступних виборах, оскільки змішана система дає кращі шанси партіям з великими фінансовими ресурсами, а заборона користуватися радянськими паспортами спрямована проти виборців Компартії.

Усі закони були підписані президентом у рекордно короткі терміни й опубліковані в офіційному виданні. Понад те, Філат публічно вибачився перед Плахотнюком за корупційні звинувачення. Однак тут і сталося найцікавіше. У той час як усі були майже впевнені, що в Молдові ось-ось з'явиться новий уряд, Конституційний суд вирішив перевірити законність і правомірність тимчасового призначення Філата як кандидата на пост прем'єр-міністра. За день до голосування суд несподівано дійшов висновку, що рішення призначити Філата як тимчасово виконуючого обов'язки, так і кандидатом у прем'єри, є неконституційним, оскільки парламент розпустив уряд за корупцію (проти кількох міністрів навіть відкрили кримінальні справи), і він уже не має довіри. Президентові довелося призначити тимчасово в. о. міністра закордонних справ Юрія Лянке, соратника Філата.

Демократична партія в цілому і Плахотнюк особисто, скоріш за все, очікували цього рішення Конституційного суду. Більше того, деякі експерти вважають, що Плахотнюк міг вплинути на суд, хоча жодних доказів цього немає.

Так чи інакше, Філат був лютий. Усього за тиждень ліберал-демократи і комуністи звільнили однопартійця Плахотнюка, голову парламенту Маріана Лупу, а потім ті самі фракції ухвалили шість законів, включаючи скасування раніше проголосованої змішаної системи та повернення до пропорційної, підвищення виборчого порога з 4% до 7%, відновлення права користуватися радянськими паспортами, розширення повноважень в. о. прем'єр-міністра, переведення Національного центру антикорупції у сферу відповідальності уряду і можливість для парламенту відкликати суддів Конституційного суду, якщо ті втрачають довіру. Мало того, кілька депутатів із фракції лібералів-демократів раптом "згадали", що не голосували за генпрокурора, оголосили, що той не має необхідного досвіду, і згодом звільнили.

Громадянське суспільство жорстко відреагувало на голосування ліберал-демократів і комуністів. Євросоюз також не змовчав: у заяві Фюле й Ештон "альянс" комуністів і ліберал-демократів було піддано нищівній критиці, а на адресу президента країни було висловлено побажання не підписувати деяких з ухвалених законів. Ця заява ЄС стала найрізкішим документом щодо Молдови за останні роки. Подібні коментарі зробили також Венеціанська комісія, Рада Європи та ОБСЄ.

Президент Ніколай Тимофті підписав усі закони, крім закону про можливість відкликати суддів Конституційного суду. Міністра Лянке було призначено кандидатом на посаду прем'єр-міністра, і сьогодні він у пошуках політичної підтримки знову ж таки в Демпартії, в частини Ліберальної партії та у безпартійних депутатів. Крім того, Конституційний суд визнав неконституційними розширення повноважень в. о. прем'єр-міністра, відставку генпрокурора та кількох ліберальних міністрів. Усіх було поновлено на своїх посадах негайно.

Що відбулося в цей час у зовнішньополітичній сфері Молдови? У розпал кризи свою увагу до республіки підвищила Росія. Віце-прем'єр і спецпредставник РФ по Придністров'ю навіть не полінувався особисто прилетіти до Кишинева на святкування 9 Травня, щоб нагадати, як Молдову чекають у Євразійському союзі. До речі, в Рогозіна в Молдові є хороший тил - це молдовські комуністи, які чекають не дочекаються дострокових виборів. До речі, саме тому вони й голосують за будь-який закон, здатний викликати якнайбільше непорозумінь між колишніми союзниками альянсу. Понад те, останнє незалежне соцопитування показує, що Комуністична партія в разі позачергових виборів отримає 32,5%, Ліберальна - 10,5, Ліберально-демократична - 12,6 і Демократична партія - усього 6,8%, що дасть комуністам змогу сформувати уряд самостійно.

Усе, що діється сьогодні в політичному житті Молдови, - це де-факто відображення метафори британського філософа Гоббса про війну всіх проти всіх, і найголовніше - проти всіх громадян республіки.

Об'єднані дії комуністів і ліберал-демократів підірвали демократичні інститути в Молдові й негативно позначилися на іміджі республіки в ЄС. У принципі, історія успіху, про яку так багато говорили в останні роки, була зруйнована, а шанси Молдови на тріумф на саміті у Вільнюсі у вигляді парафування Угоди про асоціації та рекомендацію Єврокомісії про перехід на безвізовий режим скоротилися до мінімуму.

Тим часом минулими вихідними єврокомісар Штефан Фюле відвідав Молдову, щоб відсвяткувати День Європи та примирити колишніх учасників альянсу. Але жодних хороших новин у ході цього візиту так і не пролунало. Фюле навіть не згадав про свою підтримку євроінтеграційних зусиль Молдови, як зазвичай роблять європейські візитери хоча б для протоколу. Мабуть, тим самим Фюле дав зрозуміти, що події в Молдові не мають нічого спільного з євроінтеграційними зусиллями.

Стало також очевидно, що якщо Молдова найближчим часом не повернеться на шлях істинний (тобто демократичний), то ЄС, скоріш за все, висуватиме нові й нові умови для просування двосторонніх відносин, зокрема в тому, що стосується лібералізації візового режиму та підписання Угоди про асоціацію після її парафування, як це відбувається сьогодні у випадку з Україною.

Провал "історій успіху" України, Грузії, а тепер і Молдови чітко демонструє, що дуже часто піар-акції окремих політиків та успіхи в дипломатичному діалозі не мають нічого спільного з темпом внутрішніх реформ.

Для східної політики Євросоюзу події в Молдові означають те, що йому або доведеться "народити" нову історію успіху в інших країнах Східного партнерства, або переглянути й оновити інструменти впливу на учасників цієї ініціативи. Молдова ж сама повинна зробити вибір між створенням нового уряду та достроковими виборами, які приведуть її вже не до ЄС, а, найпевніше, до колишнього "старшого брата".