Вибір Сербії: інтеграція чи кооперація?

Європейська інтеграція Сербії ніколи не проходила гладенько. Крім проблем у сфері прав людини і боротьби з корупцією, перешкодою на цьому шляху неодноразово ставав відгомін косовського конфлікту.

В останній рік з'явилися дві нові тенденції, які, на перший погляд, суперечать одна одній, - активізація роботи щодо виконання вимог ЄС для держав-кандидатів і посилення проросійського лобі, що мало не закрило європейську перспективу Сербії.

У листопаді 2007 р. Белград підписав Угоду про стабілізацію і асоціацію, а в березні 2012-го отримав офіційний статус кандидата на членство в ЄС. Підписавши в 2013 р. угоду про нормалізацію відносин із Косово, Сербія уможливила офіційний старт переговорів про членство в 2014-му.

Однак через затримку реальної імплементації цієї угоди Європейська рада тільки 13 жовтня 2015 р. рекомендували відкрити офіційні переговори. Очікується, що це станеться до кінця нинішнього року: 14 грудня у Брюсселі планується розпочати діалог щодо 35-го і 32-го розділів - косовського і фінансового питання. Якщо все піде за планом, то до
2018 р. Белград сподівається завершити переговори і в 2020-му стати повноправним членом Євросоюзу.

Попри отримання статусу країни-кандидата, Сербія ще повинна здійснити низку структурних, політичних та економічних реформ. Деякі політичні оглядачі навіть називають нинішній уряд протодемократичним, зазначаючи, що, крім загальнобалканських проблем трансформації від авторитаризму до демократії, Сербія має й власні специфічні особливості, які не дозволяють назвати її повноцінно демократичною державою. Одна з основних проблем - порушення свободи преси. Останній рік ознаменувався низкою великих скандалів, пов'язаних із цензурою, контролем над ЗМІ, тиском на редакторів і видавців.

Другою проблемою є корупція і розмір державного боргу. Попри те, що держборг Сербії набагато менший за грецький, у Белграді побоюються, що відсутність значного економічного прогресу, високий рівень корупції та нереалізовані проекти із залучення інвестицій можуть серйозно зіпсувати імідж країни й ускладнити переговори про членство.

Новою проблемою у відносинах Белграда і Брюсселя стали мігранти. Сербію багато з них використовують як транзитний пункт між Грецією та іншими європейськими країнами. Однак відповідно до старої сербсько-євросоюзівської угоди, мігрантів можуть повернути саме в Сербію, а не Грецію, через чию територію вони потрапили до Євросоюзу.

Ще у вересні прем'єр-міністр Александр Вучич заявив, що ЄС використовує щодо Сербії подвійні стандарти, бо вимагає від неї ухвалити план дій для вирішення проблеми мігрантів і біженців, тоді як сам Брюссель такого плану не має. Ішлося навіть про те, що євросоюзівська дипломатія може використати це питання для затримки відкриття деяких розділів переговорів.

До недавнього часу найбільшими опонентами сербської інтеграції з ЄС були Бельгія і Нідерланди. В основному через питання прав людини та зволікання у співпраці Белграда з міжнародним трибуналом по колишній Югославії. Однак після арешту найодіозніших лідерів і передачі їх Гаазі Нідерланди почали активно допомагати сербським реформам.

За всього різноманіття позицій щодо внутрішньої і зовнішньої політики Сербії громадська думка схиляється до європейської інтеграції. Максимальний рейтинг підтримки досягав 70% і не падав нижче 40%. Сербія вже неодноразово доводила, що готова йти на поступки заради членства в ЄС, однак Белград має бачити чітко позначену перспективу.

Євроінтеграцію розглядають у цій балканській країні як інструмент демократичних змін і підвищення стандартів життя після періоду ізоляції початку 1990-х. Але, як сказала в коментарі DT.UA колишній директор Офісу європейської інтеграції уряду Сербії Міліца Делевич, у той час, коли бажання країни вступити до ЄС об'єднувало сербів, необхідність вирішити для цього три проблеми розділяла суспільство. Йдеться про владнання складних питань у відносинах Сербії і Чорногорії, необхідність співпрацювати з міжнародним трибуналом, а також про Косово.

У 2015 р. Сербія стала ще одним полем конкуренції між ЄС і Росією. Сентименти про братні народи завжди активно підігрівали і Москва, і Белград. А пам'ять про допомогу в Першій світовій війні жива в Сербії донині. Косовська криза 1999 р. дала новий поштовх сербсько-російським відносинам. Але в останні роки лише окремі політики цих країн зберігали тісні контакти.

Однак з моменту запровадження санкцій Євросоюзу проти Росії Москва почала активно шукати підтримки й уваги Сербії. У досить короткий термін активізувалися торговельні контакти. Передусім ідеться про поставки сербських харчових продуктів на російський ринок, продаж яких за останній рік збільшився на 40%. Белград також попросив РФ посприяти йому в модернізації військової техніки та озброєння.

Військове співробітництво багато в чому зумовлене посиленням позицій НАТО на Балканах і запрошенням Чорногорії стати новим членом Північноатлантичного альянсу. Сербія, як і Росія, негативно поставилася до такого розширення, бо, на її думку, порушується військовий баланс у регіоні. Белград вважає, що посилення військового співробітництва з Москвою і купівля додаткового озброєння мають збалансувати ситуацію.

Більше того, Сербія - одна з небагатьох європейських країн, які відмовилися запроваджувати санкції проти РФ через анексію нею Криму. І, головуючи в ОБСЄ у 2015 р., Белград намагався уникати кримського питання, жодного разу не проголосувавши за осуд анексії. Ця позиція тим паче дивна, оскільки принцип територіальної цілісності сербський уряд завжди вважав наріжним каменем усієї системи міжнародних відносин.

Санкції проти Росії стали одним зі складних моментів на шляху до європейсько-сербського порозуміння. Як пишуть сербські ЗМІ, це питання стоїть на порядку денному переговорів і може стати серйозною перешкодою для планованого наступного року відкриття 31-го розділу - "Зовнішня політика і політика оборони" - на переговорах з ЄС. Тому в Белграді сподіваються на нормалізацію найближчим часом відносин Москви і Брюсселя.

За словами сербських дипломатів, Росія особливо не втручалася у процес євроінтеграції Сербії. Хіба що посланники Москви під час своїх візитів досить відверто говорили про можливі вигоди російсько-сербського співробітництва у разі відмови Сербії від членства в ЄС. Але заяви деяких російських експертів були більш ніж категоричні. Так, на початку року в інтерв'ю сербському телебаченню відставний генерал Леонід Івашов заявив, що членство Сербії в ЄС і НАТО буде катастрофою.

Тісніші зв'язки з Росією, а не з Євросоюзом обирає й сербський президент Томіслав Ніколіч. Його підтримують праві партії, а також Сербська православна церква, яка має тісні зв'язки з Московським патріархатом. Цікаво, що нинішній прем'єр-міністр Александр Вучич, хоча колись і починав свою кар'єру в таборі ультранаціоналістів, нині вважається найзатятішим борцем за європейську перспективу країни.

Деякі дипломати з європейських країн, наприклад колишній міністр іноземних справ Італії Франко Фраттіні, висловлюють думку, що Сербія може стати мостом між ЄС і Росією, якщо Брюсселю вдасться розвивати тісні зв'язки з Белградом, не наполягаючи на розриві контактів з Москвою. А якщо ні, то Сербія може стати другою Україною, на яку, на думку італійського політика, Брюссель свого часу занадто тиснув.

У неформальних розмовах сербські дипломати підтверджують: санкції проти Росії і визнання незалежності Косово - це два питання, в яких Сербія не готова на жодні поступки заради членства в ЄС.

Статус Косово - багаторічна проблема, що стримує європейську інтеграцію країни. Сербський уряд наполягає на тому, що рішення про статус регіону, чию незалежність не визнає Белград, не має бути пов'язане з переговорами про членство в Євросоюзі.

Ще у вересні 2012 р. тодішній комісар з питань розширення Штефан Фюле спростував думку, що ЄС вимагатиме визнання Косово як умову вступу до Євросоюзу. Подальші успішні переговори між Приштиною і Белградом за посередництва Брюсселя стали додатковим позитивним сигналом.

Слід ураховувати й те, що низка країн - членів ЄС (Греція, Румунія, Іспанія) досі не визнала незалежності Косово. Свого часу міністр закордонних справ Косово пропонував, щоб дві країни одночасно вступили до ЄС, а якщо ні, то він побоювався, що Сербія завжди блокуватиме косовську евроінтеграційну перспективу. Однак у Белграді така пропозиція відгуку не знаходить. Серби вважають, що Приштина набагато відстає в питанні інтеграції з ЄС, а невизнання Косово п'ятьма країнами-членами може стати непереборною перешкодою.

Питання відносин з Москвою і Приштиною проходитимуть через подальшу інтеграцію червоною ниткою. Але поки серед членів ЄС немає єдиної думки щодо цих питань, у Белграда залишається простір для маневру.