Чому тайванці підтримують Україну?

Російське вторгнення на територію України породило серйозне занепокоєння на Тайвані.

Далекий острів у Азійсько-Тихоокеанському регіоні теж перебуває під загрозою: потужний авторитарний Китай не приховує бажання приєднати його до себе, за необхідності застосувавши силу. Серйозне загострення ситуації навколо Тайваню сталося восени минулого року, коли рекордна кількість китайських військових літаків упродовж кількох днів порушувала зону ідентифікації ППО острова. Практично тоді ж Росія під приводом проведення навчань почала нагромаджувати свої війська поблизу українських кордонів.

Поведінка цих двох одразу викликала побоювання, що Україна і Тайвань можуть стати об′єктами агресії. Аналітики припускали, що дії Росії на Європейському континенті можуть розв′язати руки Китаю в Азії, і навпаки. Підставою для таких застережень були помітне військово-технічне зближення Москви і Пекіна, активне проведення спільних військових навчань та ілюстрація всебічної співпраці, що грунтувалася насамперед на спільному бажанні підірвати лідерство Сполучених Штатів і посилити власний регіональний вплив.

Невдалий вихід американських військ із Афганістану посилив у політичних і медійних колах Москви та Пекіна риторику про занепад Заходу. Китай поставив під сумнів відповідальність Вашингтона перед союзниками й почав психологічно тиснути на Тайбей, який значною мірою покладається на американську військову підтримку. Це навіть примусило Джо Байдена засвідчити, що США підтримуватимуть свого традиційного партнера у разі китайської агресії нарівні з Японією та Південною Кореєю.

Висновки Китаю і Росії про ослаблення Заходу виявилися передчасними й призвели до стратегічних прорахунків, принаймні з боку Москви. Той факт, що не тільки західні держави, а й багато світових демократій засудили військові дії Росії проти України і вжили низку жорстких санкцій, виявився неочікуваним для Кремля. Для Пекіна ж реакція світу має стати серйозним запобіжником як у спробі підставити плече російській владі в її війні проти українського народу, так і в перспективі силового захоплення Тайваню.

Російсько-українська війна привертає активну увагу і Пекіна, і Тайбею, з огляду на формування їхнього власного розуміння перспектив воєнного конфлікту. Китайська влада вже наголосила, що «Тайвань — не Україна» і завжди був невід′ємною частиною материка, та заперечує проведення паралелей між ними. «Українське» і «тайванське» питання справді різняться між собою. Україна — незалежна суверенна держава, визнана світом, тоді як Тайвань вважається самопроголошеною державою, котра де-юре — територія КНР, а де-факто ніколи їй не належала. Однак, поряд із багатьма відмінностями, породженими географічним розташуванням, історичними подіями, економічним та політичним розвитком, на сьогодні і Україна, і Тайвань постали перед викликом, який робить їх близькими як ніколи.

Як зазначив міністр закордонних справ острова Джозеф Ву, Тайваню відома загроза з боку потужнішої країни, тому він стоїть на боці українського народу. Офіційна позиція уряду підкріплена цілком конкретними діями: влада острова практично зразу долучилася до західних санкцій (включно з експортними обмеженнями на напівпровідники на суму 20 млн дол. США) і формує активну гуманітарну й фінансову допомогу Україні. Перший вантаж із предметів гострої необхідності надійшов уже 28 лютого. Надання гуманітарної підтримки для біженців триває на постійній основі в координації з країнами, котрі приймають українських громадян.

2 березня міністерство закордонних справ Тайваню також відкрило спеціальний рахунок для пожертв від приватних і юридичних осіб, на який лише за перший тиждень надійшло близько 20 млн дол. Серед охочих підтримати українців чимало і політичних діячів: президентка Цай Інвень, виконавчий президент Су Чженьчан та ряд парламентаріїв вирішили спрямувати на допомогу Україні свою місячну зарплатню, а радник президентки Ку Куаньмінь перерахував 1 млн. дол. США власних коштів. За його словами, дуже сумно спостерігати за долею українців, особливо дітей, котрі змушені стати біженцями, тому він вирішив допомогти чим може і підтримати їх.

Війна Росії проти України робить тайванське суспільство дуже чутливим. Відчайдушна боротьба українського народу надихає тайванців протистояти потужному Китаю, а владу острова — посилювати свою обороноздатність, враховуючи український досвід. Адже загроза з боку материка цілком реальна і великою мірою залежить від того, як розвиватимуться події навколо України. Тайбей розглядає російсько-українську війну насамперед із погляду боротьби ліберальної демократії з автократією і вважає за необхідне долучитися до стримування будь-якої агресії, що загрожує демократичним суспільствам.

Активно підтримуючи Україну, Тайвань виборює свій шанс на виживання. Упродовж тривалого часу Китай намагався тримати острів у дипломатичній ізоляції, обмежуючи його право на міжнародну комунікацію. Більшість країн, тісно пов′язаних із Пекіном економічною співпрацею, намагались уникнути його гніву і сторонилися контактів із Тайбеєм. Сміливість Литви, що наважилася відкрити торговельне представництво Тайваню у Вільнюсі, обернулася для неї серйозними дипломатичними й економічними наслідками. І питання навіть не в назві, де замість «представництво Тайбею» було вжито «представництво Тайваню», як стверджувала китайська влада після того, коли за Литву заступився ЄС. Питання в зухвалості, яку дозволяють собі Росія і Китай на міжнародній арені, диктуючи умови іншим державам.

Російська агресія проти України стала не тільки викликом для всього цивілізованого світу, а й екзаменом для багатьох держав на здатність поставити загальнолюдські цінності над власними політичними й економічними інтересами. У цих умовах Китаю дедалі важче витримувати баланс між необхідністю зберегти обличчя як відповідальної глобальної держави, що стоїть на сторожі міжнародного права та статуту ООН, і бажанням підтримати позиції Росії як регіональної сили, запобігаючи її поразці перед колективним Заходом.

Повідомлення американської розвідки про те, що нібито Москва звернулася до КНР за військовою та економічною допомогою, змусила китайських дипломатів позначити чіткішу позицію стосовно російсько-української війни. Головний дипломат КНР в Україні Фань Сяньжун наголосив, що Китай ніколи не нападатиме на Україну, а зосередить усі свої зусилля на зниженні напруженості ситуації. Подібна заява є позитивним сигналом для загального розуміння тих сил і ресурсів, які може використовувати Росія у війні проти України. Водночас подальша підтримка офіційними особами КНР російських наративів про наявність на території України американських біологічних лабораторій, засудження західних країн за постачання зброї українським військам для захисту власної території (а не терору російської армії проти цивільного населення), заяви про негативний вплив розширення НАТО на безпеку Росії не сприяють припиненню воєнних дій на території України. Адже Росія використовує ці аргументи, щоб виправдати свою агресію проти українського населення. А Китай робить їй ведмежу послугу, намагаючись у такий спосіб руками Москви вести власну боротьбу із США. І хоч би як Пекін виступав проти паралелей між Україною та Тайванем, зараз вони досить чіткі: наслідки російсько-української війни визначатимуть поведінку Китаю стосовно Тайваню. Саме тому тайванці активно виходять на демонстрації з плакатами: «Стоїмо разом з Україною», бо розуміють, що й Україна стоїть за них.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.