Як війна Росії проти України розділила Азію

Цзі Лу запитав: «Вейський правитель має намір залучити вас до управління державою. Що ви зробите передусім?»

Учитель відповів: «Слід почати з виправлення імен».

Цзі Лу запитав: «Ви починаєте здалеку. Навіщо треба виправляти імена?»

Лунь Юй, глава Цзі Лу

У часи великих трансформацій імена треба виправляти, тому що важливо називати все правильно. Війну — війною, Росію — агресором, і визначити нарешті, що ми назвемо перемогою над Росією? І якщо відповідь на третє запитання ще слід сформулювати, перші два не викликають сумнівів ані в Європі, ані в трансатлантичному вимірі. Однак, як це не дивно, їх все ще вимовляють нерішуче в Азії, де думки розділилися. Це видно з двох чинників. Перший — голосування в ООН, де Бангладеш, Китай, Індія, Лаос, Монголія, Пакистан, Шрі-Ланка та В'єтнам, до того ж центральноазіатські республіки колишнього СРСР утрималися при прийнятті останньої найважливішої «української» резолюції ГА ООН. Другий — затверджений 5 березня урядом рф список «недружніх» щодо Росії країн, куди ввійшли Мікронезія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань і Японія. Це всі ті з величезної Азії, хто ввів санкції проти Росії.

Для кожного, хто розуміє, що в реальності відбувається в Україні, заклики до миру й діалогу в ситуації, коли бомблять житлові квартали Харкова й стирають з обличчя Землі Ірпінь, звучать щонайменше наївно. Але саме так виглядають заклинання Китаю і, приміром, Індонезії, президент якої Джоко Відодо закликав «сторони» припинити вогонь і сказав, що діалог, а не санкції стосовно Росії дозволять вирішити кризу. В інтерв'ю агентству «Ніккей-Азія» він заявив, що суверенітет і територіальну цілісність «мають дотримувати всі сторони», що б це не означало. Але ж Індонезія цього року головує в «двадцятці» й певною мірою від її позиції залежить те, що обговорюватимуть лідери неформальної групи провідних за рівнем ВВП країн, куди до обвалення економіки входила й Росія. Вочевидь, звідти вона випала. І надовго.

Приблизно таку ж «нервову», як пишуть місцеві оглядачі, позицію займають країни АСЕАН. Безумовне осудження сценарію «зміни кордонів силою» пояснюється стурбованістю держав Південно-Східної Азії, які перебувають у постійній напрузі через вельми красномовну позицію Китаю в Південно-Китайському морі. Прем'єр-міністр Сінгапуру стосовно цього підкреслив в одному з твітів, що події в Україні важливі для них. «Якщо міжнародні відносини вирішуватимуться за правом сильного, то маленькі держави опиняться в небезпеці». Саме тому Сінгапур досить активно підтримує прихильність до принципів міжнародного права. Водночас міністри країн АСЕАН після інтенсивних консультацій прийняли заяву про «глибоку заклопотаність збройними зіткненнями (не війною. — С.К.) в Україні» й закликали «всі сторони до максимальної стриманості». На жаль, навряд чи це рецепт для припинення війни.

Цілком очевидно, що країни Азії, які знаходяться далеко від Житомира й Херсона, передусім стурбовані активністю Китаю — і щодо Тайваню, і в Південно-Китайському морі. Найбільше на їхню позицію впливає принцип аналогій — якщо Росії вдасться силою отримати бажане, то й інші країни можуть скористатися силою для вирішення своїх проблем. Особливо цей аспект турбує, і з цілком зрозумілих причин, Тайвань. Доволі двозначно виглядало включення Тайваню до російського списку «недружніх країн і регіонів», де його згадали як «Тайвань (Китай)». Виходить, що Росія вважає частину нескінченно дружнього Китаю недружньою. При всьому цьому, Тайвань таки підтримав Україну і вкрай уважно спостерігає за тактикою й стратегією агресора, а також за діями наших Збройних сил, корегуючи власні плани протидії можливому вторгненню. Деякі оглядачі намагаються довести, що Тайвань і Україна — це різні випадки й аналогія недоречна, однак про це краще спитати в Пекіна, який зайняв явно вичікувальну позицію. На недавньому онлайн-саміті з президентом Франції та канцлером Німеччини Сі Цзіньпін підкреслив контрпродуктивність санкцій і вкотре закликав сторони «конфлікту» в Україні до переговорів. При цьому китайські компанії не припиняють роботу в Росії і, як пишуть місцеві ЗМІ, Huawei навіть допомагає російським клієнтам захищатися від атак хакерів, що почастішали. При цьому провідні компанії Республіки Корея і Японії вийшли з рф або щонайменше призупинили там бізнес на невизначений термін.

Особливо цікавою і, можна сказати запаморочливою, є еволюція позиції Японії. Традиційно стримана зовнішня політика третьої економіки світу набула дуже сильного характеру. Японія беззастережно засудила війну проти України, використовуючи доволі правильні назви й імена. Ввела три хвилі жорстких (і навіть персональних) санкцій, повністю скоординованих із G-7, припинила всі двосторонні контакти, й значна кількість знакових японських компаній зупинила співробітництво з рф. Але найбільш показовим фактом є чи не перший у сучасній історії Японії випадок, коли уряд прийняв рішення надати іншій країні допомогу у вигляді обмундирування й обладнання для Збройних сил. І цією країною виявилася Україна. Пацифістська Конституція не дозволяє Японії надавати допомогу зброєю, однак сам факт миттєвої й ефективної реакції на прохання Києва допомогти бронежилетами й касками говорить сам за себе.

ЗМІ також звернули увагу на кілька інших моментів, що свідчать про майбутні зміни. По-перше, колишній прем'єр-міністр Японії і дуже впливовий чинний політик Сінзо Абе виступив за частковий перегляд без'ядерного статусу Японії. По-друге, практично всі політичні сили — й провладні, й опозиційні — об'єдналися в підтримці України — як у парламенті, так і в регіональних асамблеях. По-третє, чи не вперше за останні роки прем'єр-міністр Японії Фуміо Кішіда досить однозначно заявив про приналежність чотирьох островів Південної Курильської гряди — північних територій — Японії. І хоча Японія ніколи не відмовлялася від свого суверенітету над цими островами, в місцевому політикумі виробилися певні «імена», тобто формулювання стосовно островів. Кішіда відійшов від прийнятого стандарту на засіданні в парламенті, коли розглядали бюджет і він відповідав на запитання опозиції. Можливо, комусь це видасться дрібницею, але для досвідченіших спостерігачів досить серйозна зміна традиційно обережної позиції Японії очевидна. Та й проросійське лобі в Токіо нині просто розгромлене.

Причин для таких змін кілька. Це й солідарність із країнами «сімки», й категоричне неприйняття принципу зміни кордонів силою, і стурбованість із приводу Тайваню, і атака російських агресорів на українські атомні станції — чутливі для Японії моменти. Зіграли свою роль й інші чинники, зокрема вкрай різкі висловлення на адресу Токіо з боку російських офіційних осіб, і безліч публікацій впливових ЗМІ, які, дотримуючись об'єктивності, повністю встали на сторону України. Уряд Японії також значно спростив умови в'їзду біженців з України, а в японському суспільстві розгорнулася наймогутніша хвиля по збору коштів на гуманітарні проекти у зв'язку з агресією. Фактично в Японії і в багатьох країнах Азії питання про кваліфікацію дій Росії та реагування на ці дії набуло характеру не тільки зовнішньої, але й внутрішньої політики. Той факт, що навіть при цьому рішення, які мали б випливати з цієї обставини, багатьом нагадують відому позицію страуса, не означає, що вона не зміниться. Питання в тому, наскільки швидко настане наша перемога, який збиток буде нанесено світовій економіці (а він буде значним) і як поведеться Китай. Ну, й не забуваймо про новий світовий порядок, який нині зароджується в Україні.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.