«ЗАПРАВДІВЦІ» ПРОДОВЖУЮТЬ БОРОТИСЯ ЗА ПРАВДУ

Останнім часом політична ситуація в Україні тримала в напрузі не лише вітчизняних політиків, пересічних громадян, а й широкі кола світової громадськості. Зникнення журналіста Георгія Гонгадзе та касетний скандал спричинили виникнення запитань, на які чіткої відповіді ніхто не давав. Невизначеність, у свою чергу, породжувала чутки, які лише підливали олії у вогонь. Власне, в таких екстремальних умовах і було створено Всеукраїнський комітет опору «За правду», який мав на меті не лише контролювати діяльність влади, але й домогтися її зміни. Інакше кажучи, з’явився орган, що намагався діяти за схемою «бліцкригу».

19 грудня 2000 року у Львові зібралася ініціативна група, у складі якої були представники студентських акцій початку
90-х років, журналісти, лідери молодіжних громадських організацій. Під час цієї зустрічі приймається рішення про створення громадського комітету «За правду», складаються лист-звернення до Президента України з вимогами відставки силових міністрів та до ВРУ з вимогою звільнення Генерального прокурора України. Такий крок можна вважати початком заснування громадського комітету опору «За правду». Вже 21 грудня листи були опубліковані у засобах масової інформації. Але практично до лютого «заправдівці» привертали увагу лише своїми листами-зверненнями та невеликою агітаційною роботою, яка велася головним чином у Львові. На сході України про такий рух навіть не чули. З початку лютого члени комітету «За правду» починають «виходити» на вулицю, але знову ж таки у Львові та Львівській області. Перший більш-менш голосний виступ «заправдівців» - це пікетування «Кришталевого палацу» у Трускавці, де відпочивав Генеральний прокурор України Михайло Потебенько. Їхньою вимогою було усунення Генерального прокурора з посади. Наступним кроком був похід учасників «За правду» та «Україна без Кучми» у Київ у день відкриття сесії Верховної Ради України. В принципі, до подій дев’ятого березня про громадський комітет опору «За правду» знали лише у західному регіоні України, тому й не дивно, що подальші акції комітету не мали відповідної підтримки, яка була настільки необхідною.

Крім того, відчувався адміністративний тиск на київське студентство, яке вирішило утриматись від участі в політичному процесі. Агітаторам забороняли заходити до вищих навчальних закладів, у київських гуртожитках оголосили карантин, тобто проводилась ізоляція, завдяки якій, у принципі, й було досягнуто вже відомого нам результату - з часом заходи «заправдівців» вже не мали такої сили, як на початковому етапі. Прикладом можна назвати акцію на підтримку Віктора Ющенка, яка проводилась у Львові перед Львівським національним університетом ім. І. Франка. Ідею «барикад» перед «універом» запозичили в сербського руху опору «Odpor», але, на жаль, молодь дуже мляво реагувала на агітацію, і навіть певною мірою проігнорувала її. Цю ситуацію Олександр Кривенко пояснив так: «Громадська організація є піхотою, розвідувальними загонами, але без підтримки масованої армії її праця є безглуздою. В нашому випадку опозиція охляла, не втримала реальних здобутків, влада зміцніла і відтиснула опозицію. В такій ситуації комітету було важко знайти місце для себе». Дехто вважає, що приїзд Папи Римського в Україну стушував деякі негативні моменти в суспільстві і таким чином призвів до ситуації, коли про такий орган, як комітет опору «За правду», широкий загал просто забув.

Одним із важливих аспектів діяльності «За правду» було те, що рух опору було оголошено громадським органом, який бере участь у суспільно-політичному процесі, але, попри все, не є прибічником тієї чи іншої політичної структури. Про це сказано в положенні про Всеукраїнський громадський комітет «За правду»: «Комітет діє на принципах позапартійності, не ставить собі за мету участь у виборах та виборювання державних посад та посад в органах державного самоврядування». Та згодом певна частина молоді відійшла від руху, власне, через те, що вважає, нібито студентську молодь напередодні виборів намагаються використовувати у своїх інтересах певні політичні сили.

Вже на початку свого існування комітет «За правду» співпрацював із громадськими об’єднаннями «Фронт національного порятунку» та «Україна без Кучми». За своєю сутністю всі три організації дуже різні. Якщо «Фронт національного порятунку» можна умовно назвати «зібранням старійшин», дії якого були відносно виваженими, а «Україна без Кучми» - це об’єднання, яке, вимагаючи змін, йшло до своєї мети доволі агресивно, то громадський комітет «За правду» вирізнявся в першу чергу вдалим поєднанням інтелігентності та стриманості з молодечою експресивністю. Це пояснюється тим, що актив «заправдівців» - це теперішні студенти під проводом «колишніх», тих, які брали участь у студентській «революції на граніті» 1990 року. Актив: Маркіян Іващишин, Тарас Чорновіл, Олександр Кривенко, Тарас Стецьків, В’ячеслав Кириленко, Олесь Доній, Володимир Чемерис, навколо якого згуртувались студенти, визначив характер комітету «За правду». Ці люди - депутати, підприємці, журналісти, громадські діячі - дуже несхожі особистості, але їх об’єднує спільна ідея, яку вони намагаються втілити в життя. Йдеться про ідею побудови «здорової» демократії в Україні. І хоча деякі з них є представниками різних політичних партій і мають різні політичні переконання та погляди, у них попри все є спільна точка дотику, яка і визначає їхню діяльність в громадському комітеті «За правду» і змушує органічно доповнювати одне одного. Тарас Чорновіл та Тарас Стецьків, які завжди «на видноті», не лише вміло спілкуються з аудиторією, але й мають на неї вплив і здатні повести людей за собою. Олександр Кривенко - журналіст, політолог, що може вирахувати на декілька кроків уперед, як сприйматимуться ті чи інші дії і які вони матимуть наслідки. Автор «нестандартних» ідей Маркіян Іващишин (директор мистецького об’єднання «Дзига», відомого не лише в Україні, а й за кордоном своєю «нестандартністю» та оригінальністю) є одночасно співорганізатором акцій протесту, які відбувалися у Львові, Луцьку, Києві та інших містах України. Слід додати, що комітет «За правду» відразу створювався як молодіжний громадський орган, а молоді, як відомо, притаманні рішучість та зухвалість.

Тепер можемо лише припустити, що якби «Фронт національного порятунку», «Україна без Кучми» та «За правду» своєчасно узгодили свої дії, то, можливо, результат народних виступів був би зовсім інакшим. Але «поєднання мудрості й досвіду старшого покоління з енергією молодих» не відбулося. А на сьогодні зрозуміло, що гасло «Україна без Кучми» фактично «приватизоване» передвиборним блоком Олександра Мороза, «бренд» «Фронту національного порятунку» перейшов у «політичну» власність Юлії Тимошенко.

Хто ж піде на вибори під девізом «За правду» ще не зовсім ясно. Існує декілька варіантів їх подальшої діяльності. Члени оргкомітету наразі відмовчуються і наголошують, що діяльність у виборах комітету буде вирішуватися на другому з’їзді, який має відбутися орієнтовно у вересні. Цілком можливо, що «заправдівці» підтримуватимуть блок, який очолить Віктор Ющенко. Але не виключено, що вони виступатимуть за ПРП, якщо ця партія раптом опиниться поза об’єднанням «Наша Україна». А на з’їзді можуть прийняти рішення про те, що комітет «За правду» братиме участь у виборах як окрема політична партія (на сьогодні комітет «За правду» не є зареєстрованою громадською організацією, але доволі ліберальне українське законодавство дозволяє існувати такому органові на легалізованих засадах. Зараз «За правду» нараховує 2000 постійних членів). Натомість такий варіант навряд чи пройде, оскільки зареєструвати опозиційне політичне об’єднання напередодні виборів практично нереально. Найімовірніше, «заправдівці» братимуть участь у політичних баталіях з метою підвищення власної значущості в суспільно-політичному житті.

Комітет «За правду» продовжує свою діяльність. Зараз головним завданням «заправдівців» є підготовка до парламентських виборів. Поки що вони визначили для себе у виборах подвійну роль: систематична і цілеспрямована критика нинішньої влади (гасло залишається актуальним - «комітет валитиме владу зухвало й весело») та власне контроль виборчого процесу. Другий аспект означає створення необхідної кількості спостерігачів, які б охопили якнайбільше виборчих округів. На думку одного з членів оргкомітету, Тараса Стецьківа, такі дії «мінімалізують фальсифікацію, яка без сумніву буде на користь пропрезидентських партій». «Заправдівці» мають на меті виконувати ту роль, яку виконували молодіжні комітети в Словаччині та Сербії, тоді, на їхню думку, можна буде вважати, що волевиявлення народу є об’єктивним. Для контролю за виборчим процесом комітет може об’єднатися з іншими громадськими структурами і створити коаліції. Можливо, туди ввійдуть «Свобода вибору» та комітет «Виборці України».

Зараз у Карпатах біля Говерли протягом місяця триватиме серія літніх таборів, у яких проводиться навчання для членів комітету «За правду”(близько 200 осіб). Мета цих навчань - підготувати агітаторів, які залучатимуть до активної участі у виборах населення. Ведеться робота на Сході України з метою створення місцевих осередків комітету «За правду». Такі органи вже є у Харкові, Одесі, Луганську. Для кращого висвітлення своєї діяльності комітет «За правду» запланував поїздку Дніпром на пароплаві «Чайка». Акція розпочнеться з Одеси. Такий крок можна назвати своєрідною PR -кампанією, бо, піднімаючись угору Дніпром, «заправдівці» зупинятимуться у містах Східної України і проводитимуть агітацію населення. До Києва «Чайка» має прибути у День незалежності України.

«Заправдівці» стверджують, що основне завдання комітету - допомогти створити хоча б первинну модель громадянського суспільства, бо нинішній устрій в Україні доволі важко назвати демократичним.