НІЧОГО НА КАРИКАТУРУ НАРІКАТИ...

13 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 35, 13 вересня-20 вересня 2002р.
Відправити
Відправити

«— Ага, — сказал секретарь, — очень хорошо. Есть тема для карикатуры, в связи с последними телеграммами из Германии...

«— Ага, — сказал секретарь, — очень хорошо. Есть тема для карикатуры, в связи с последними телеграммами из Германии.

— Я думаю так, — проговорил художник. — Стальной Шлем и общее положение Германии…

— Хорошо. Так вы как-нибудь скомбинируйте, а потом мне покажите.

Художник пошёл в свой отдел. Он взял квадратик ватманской бумаги и набросал карандашом худого пса. На псиную голову он надел германскую каску с пикой. А затем принялся делать надписи. На туловище животного он написал печатными буквами слово «Германия», на витом хвосте — «Данцигский коридор», на челюсти — «Мечты о реванше», на ошейнике — «План Дауэса» и на высунутом языке — «Штреземан». Перед собакой художник поставил Пуанкаре, державшего в руке кусок мяса. На мясе художник тоже замыслил сделать надпись, но кусок был мал, и надпись не помещалась. Человек, менее сообразительный, чем газетный карикатурист, растерялся бы, но художник, не задумываясь, пририсовал к мясу подобие привязанного к шейке бутылки рецепта и уже на нём написал крохотными буквами: «Французские предложения о гарантиях безопасности». Чтобы Пуанкаре не смешали с каким-либо другим государственным деятелем, художник на животе его написал: «Пуанкаре». Набросок был готов».

І.Ільф, Є.Петров. «Двенадцать стульев»

Пригадуєте, ще недавно такі карикатури можна було бачити практично в усіх виданнях колишнього СРСР. Товсті буржуї й капіталісти, котрі гострять зуби на «молоду» країну та на «мир в усьому світі», радянський робітник із «мітлою соціалізму» тощо. Сьогодні така карикатура не лише не смішна, а для багатьох і не зрозуміла. Але, виявляється, карикатура такого типу побутувала не лише в СРСР. На Заході з їхнім «загниваючим капіталізмом» художники-карикатуристи використовували ті самі прийоми, що й їхні побратими по перу з другого боку кордону, тільки в них у ролі «всесвітнього зла» виступали більшовизм і комунізм. Це не означає, що тоді (20—50 рр. ХХ ст.) художники інакше малювати не вміли. Уміли, та суспільство не потребувало іншої карикатури. Тоді карикатура була одним із головних елементів агітації та пропаганди. Ось і доводилося карикатуристам малювати те, чого «вимагав» уряд, і те, що дозволяла цензура. Праця в таких умовах виробила в карикатуристів звичку оминати гострі рифи, а насмішка над тими чи тими речами «читалася між рядками» карикатури. Особливо якщо карикатура була політичною. Так, згодом зникла стандартна подача «поганих» і «хороших» персонажів. З’явилася карикатура, яка стала не просто доповненням до тексту, а самостійним художнім твором.

Якщо раніше карикатури у світі були більш-менш схожі (можна навіть сказати — однотипні), то нині вони дуже відрізняються одна від одної. Приміром, у США та країнах Центральної Європи побутує в основному розважальна карикатура, а ось у країнах, що розвиваються, вона зовсім іншого характеру — викриває негативні явища в конкретному суспільстві. Ось і доводиться карикатуристам викручуватися, щоб не залишитись без роботи, не потрапити у в’язниці чи взагалі не зникнути безвісти. Приміром, зараз два турецьких карикатуристи перебувають в ув’язненні, їхні роботи конфіскували прямо з виставки. Ще один приклад — палестинська карикатуристка, молода жінка, зникла півроку тому, й досі не відомо, що з нею. Дуже часто на авторів карикатур подають позови в суд з тієї причини, що якийсь чиновник упізнав у герої карикатури себе.

Роботи українських політичних карикатуристів дуже відрізняються від карикатур в інших країнах. По-перше, ще даються взнаки радянські часи, коли доводилося малювати, тримаючи дулю в кишені. Багато хто робить це й зараз. А по-друге, питання свободи слова та преси в Україні дуже складне. Малювати справжню політичну карикатуру ніби немає сенсу. Серед українських друкованих ЗМІ ще дуже мало газет і журналів, які можуть без остраху надрукувати карикатуру з політичним підтекстом. Є видання, в яких художникам відразу ставлять умови: на такого-то герой карикатури не може скидатися в жодному разі, навіть зі спини, на таку-то тему не те що малювати, заборонено навіть згадувати, і ще дуже багато всіляких табу. Ось і доводиться карикатуристам шукати ходи-виходи, аби хоч якось триматися на плаву. Нині в Україні є хороша й якісна політична карикатура, але самі автори кажуть: можна малювати ще гостріше. На жаль, дуже мало шансів, що таку карикатуру опублікують, видання бояться бути закритими. Перший такий випадок стався 1995 року, коли влада закрила газету «Оппозиция» за те, що редактор Іван Макар помістив у ній карикатуру на президента. Олег Смаль (газета «Дзеркало тижня») розповів, що за карикатуру, на якій один державний службовець «узрів» себе, на нього в суд подали позов про відшкодування морального збитку на суму 40 млрд. доларів, але суд не прийняв такий позов.

За останні 20—30 років карикатура дуже модифікувалася. Якщо раніше вона була безпосередньою ілюстрацією до статті, з різними текстівками, то нині це вже самодостатній твір, який розширює інтелектуальне поле матеріалу, поглиблює його зміст. Дуже часто одна й та сама символічна карикатура не лише не втрачає своєї актуальності з часом, а може ілюструвати статті про політику, економіку, культуру тощо.

В Україні зараз домінує проблемна карикатура, її ще називають проблемною графікою, або філософською карикатурою. Це складніше, ніж звичайна карикатура-«гег» (жарт), це самодостатня графіка, в якій закладено багато різних ідей. Це своєрідний індикатор суспільства. Якщо взяти, приміром, США, Канаду чи Європу, там переважають в основному розважальні комікси й карикатура зі словами. Їм не треба нічого приховувати, «приховувати» в підтексті. А ось в Україні карикатуристам доводиться нерідко використовувати символи, алегорії та інші прийоми, аби їх не звинуватили в тому, що конкретна особистість впізнала себе в герої карикатури. Саме за це на карикатуристів дуже часто подають у суд. Ще 2000 року голова журі конкурсу «Преса і влада» П’єр Вяземський зауважив: «Українські художники борються з монстром без обличчя. А в кожної влади є своє обличчя або багато облич. У Франції можна критикувати будь-які окремі вади будь-яких політиків, а в Україні, схоже, влада постає в очах художників як зло в цілому».

У вересні в Києві знову пройде міжнародна виставка політичної карикатури під назвою «Преса і влада». Роботи на цей конкурс надходять уже зараз. Наступним етапом буде проведення семінару «Становлення та розвиток фахових об’єднань працівників ЗМІ». Мета цього семінару — не лише проінформувати художників про те, як вони можуть захищати свої права, а й передусім сприяти розвитку демократії та свободи слова в українському суспільстві.

Крім України, нині дуже розвинена символічна карикатура в Туреччині, Ірані, Латинській Америці, Східній Європі. В Ірані, приміром, є Іранський дім карикатури, де, крім виставочного залу, працює школа карикатуристів. У Румунії художник Стефан Популас відкрив свою школу. У Сорбонні був факультет карикатуристів, лише один випуск, але, на жаль, а можливо, на щастя, жоден зі студентів не став карикатуристом. Щоб ним бути, потрібна внутрішня підготовка, так кажуть самі карикатуристи. Можна бути самоучкою й хорошим карикатуристом, але якщо в голові не склалося, то тут уже нічим не допоможеш.

На сьогодні в Україні дуже мало художників, котрі можуть заробити собі на життя самою лише карикатурою. Передусім це пов’язано з тим, наскільки така карикатура затребувана в суспільстві. Можливо, з цієї причини в нашій країні практично немає гумористичних журналів. Як правило, якщо й створюються нові видання, то вони не виживають, адже створені вони для критики, а критики в нас не люблять.

Щоб хоч якось захистити не лише свою творчість, а й себе, карикатуристи створили організацію, яка відстоює їхні права й допомагає в разі потреби їхнім родинам.

Всесвітню організацію з захисту прав карикатуристів Cartoonists Rights Network було створено вісім років тому з метою захистити права карикатуристів і підготувати едиторіальних карикатуристів, тобто тих, хто малює для газет і журналів на злободенні теми. Дуже часто таких авторів переслідує влада. Діяльність цієї організації поширюється дедалі більше на країни, що розвиваються. Представництва CRN є у державах Африки й Латинської Америки. Стосовно Європи, то тут філії CRN відкрито в Румунії, Болгарії, Україні та Югославії. Приміром, зараз, допомагаючи турецьким карикатуристам, CRN видає буклет, в якому зібрано роботи художників із різних країн. Його розішлють до всіх посольств світу, а також президентові Туреччини; готуються різноманітні акції на захист колег. CRN уже неодноразово займалася такими справами, й небезуспішно.

Слід зазначити: CRN покликана захищати права всіх карикатуристів, незалежно від їхніх політичних поглядів та віросповідання. Відомий випадок, коли кіпрський художник намалював карикатуру, спрямовану проти дій США в Афганістані. На що Роберт Рассел (сам він американець) розіслав у всі філії повідомлення, в якому йшлося, що не всі розуміють, що таке права. Реакція була миттєвою. Відповідний лист карикатуристів починався тим, що вони добре розуміють, які в них є права, і, якщо знадобиться, усі філії виступлять проти свого директора, щоб захистити свого колегу. Після такого аргументу Роберт Рассел визнав свою помилку і той факт, що організація за своєю суттю не є політичною.

В Україні схожі проблеми стоять не так гостро, але вони є і з часом можуть перерости в досить серйозні. З українських карикатуристів подавали до суду на Володимира Казаневського, Олега Смаля, Марину Туровську, Олександра Монастирського, Івана Макара та інших.

Щоб український карикатурист почувався більш-менш безпечно в нашій неспокійній державі, з лютого нинішнього року в Україні створено благодійну організацію «Митець», яка і є філією CRN. Пропозиція створити в нашій країні таку організацію надійшла з Румунії. Оскільки CRN Румунії міститься в центрі Східної Європи, вони почали об’єднувати навколо себе своїх колег. На відміну від України, у Румунії дуже сильна спілка карикатуристів. На жаль, про українських колег цього сказати не можна. І не тому, що наші не хочуть підтримувати одне одного. Просто найчастіше вони навіть не знайомі. Якщо в тій-таки Румунії є п’ять асоціацій карикатуристів і кожна проводить семінари, конкурси, виставки, то в Україні «Митець» — перше таке серйозне об’єднання.

У вересні карикатуристи планують провести семінари й виставку. У них візьмуть участь не лише українські автори, а й представники з інших країн.

«Українські карикатуристи дуже сильні у фаховому плані, у світі нас знають і шанують, — розповідає Володимир Казаневський, президент благодійної організації «Митець». — Наші художники часто перемагають у різних міжнародних конкурсах. Приміром, Юрій Кособукін за кількістю призів на міжнародних конкурсах просто «номер один» у світі. Відомі імена Валентина Дружиніна, Олега Дергачова, Олега Смаля, це люди, котрі у світі відомі вже давно.

А нині ми спробуємо якось об’єднатися, хоч це вкрай складно. Країна злиденна, тут знайти якісь гроші неможливо, єдина надія на підтримку фондів. Бо наші олігархи чи то занадто скупі, чи то з культурою в них проблеми. Просто це не входить у їхнє завдання. Вони гроші дають лише під передвиборні кампанії й на розвиток свого бізнесу.

Не треба забувати й про те, що наші карикатуристи в редакціях газет і журналів почуваються відщепенцями. І це не дивно. У редакції багато журналістів, дизайнерів, перекладачів, а карикатурист в основному один, він працює з усіма відділами, і безпосередній начальник у нього тільки головний редактор. Карикатурист завжди на особливому становищі, він завжди осторонь. Тому проведення семінарів і виставки — дуже важливий момент для нас. Треба, щоб вони знали, які в них права, знали про існування CRN, як справи в їхніх зарубіжних колег. Проводитимуться майстер-класи, де всі підвищать свій фаховий рівень. Але найголовніше — карикатуристи України зможуть познайомитися одне з одним ближче, поспілкуватися, бо в нас вони дуже роз’єднані — напевно, дається взнаки український характер. Вони відразу відчують себе набагато затишніше в своїй країні, зрозуміють, що вони потрібні, що про них піклуватимуться, а це дуже важливо у професійному плані. Адже багато карикатуристів ледве кінці з кінцями зводять і готові залишити свою професію».

Українські карикатуристи переконані, що з початком передвиборної кампанії в них почнуться проблеми з владою, тому українську філію CRN створено дуже вчасно. І якщо українських карикатуристів почнуть обмежувати у їхніх правах, то вони принаймні зможуть розраховувати на підтримку закордонних колег.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК