БАТЬКИ І ДІТИ ПО-ФРАНЦУЗЬКИ

Часи матріархату формально залишилися лише в підручниках з історії, але неформально жінка і надалі продовжує виконувати роль берегині роду як у своїй сім’ї, так і за її межами. З ранку до вечора вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота… Особливо коли йдеться про дітей. А що ж залишається батькові? На жаль, у нашому суспільстві виробився стереотип, що до його функцій належить зранку піти на роботу, а ввечері лежати на дивані перед телевізором або з газетою. І це не лише у нас — авторитет батька в сучасному світі майже втратив свої позиції. У більшості випадків дитина в першу чергу звертається до матері. Свої корективи у стосунки між дітьми і батьками (мається на увазі татами) внесли і зміни у суспільстві. Багато жінок вважають за краще виховувати дитину самостійно, без чоловіка, — мовляв, для чого виховувати ще й «дорослу дитину». Але, виявляється, такі сімейні зміни не на користь не лише сім’ї, а й державі.

«Другорядна» роль батька у сім’ї типова не тільки для України, а й для багатьох розвинених європейських країн. Для того, щоб утвердити вагомість батька в сім’ї, у Франції, наприклад, пішли на нововведення в сімейному законодавстві. У 2001 році французи створили «Книжку батька», що є аналогом «Книжки матері». Створено її було з метою допомогти батькові знайти своє місце поруч із матір’ю у процесі виховання дитини.

З прадавніх часів у вихованні дитини батько відіграє таку ж важливу роль, як і мати. Недаремно вважається, що найсприятливіша атмосфера для виховання дитини панує лише у повноцінній родині, тобто в такій, де є тато і мама. Дитині, яка виросла в повній сім’ї, легше ставати на ноги в подальшому дорослому житті, вона не має комплексів, які переслідують дитину з неповної сім’ї.

У Франції родина розглядається як основна одиниця держави, тому останнім часом тут приділяють велику увагу сім’ї і батьківству зокрема.

«Книжка батька» отримала позитивні результати при тестуванні, яке проводилось у 2001 році в шістьох департаментах на базі 500 сімей. Зараз вона розповсюджується через каси сімейної допомоги всім майбутнім батькам і вважається авторитетним посібником. «Книжка батька» — це своєрідний збірник необхідної інформації, яку повинен знати чоловік, що готується стати батьком. Вона є довідником з питань юридичного, соціального та практичного характеру. У ній вказані всі права та обов’язки, дано відповіді на запитання, які виникають у чоловіка при народженні дитини. Саме з неї батько може довідатися про процедуру надання прізвища дитині, встановлення родинного зв’язку, визнання батьківства, обов’язки, що виникають при народженні дитини.

Але слід розрізняти «батьківську книжку» і «сімейну книжку» — офіційний документ, який видається матері та батькові дитини і містить витяг зі свідоцтва про народження дитини. Така книжка видається одна, якщо батьки обоє визнають дитину своєю. Вона містить витяги зі свідоцтв про народження батьків. Якщо ж між батьками немає згоди, то той із них, хто був позбавлений сімейної книжки, може звернутися до мерії за місцем проживання з проханням про видачу другої сімейної книжки.

Зараз сімейне право Франції зазнає багатьох змін. Але перш ніж взятися за більш формальну кодифікацію спільних батьківських прав, законодавці вирішили зробити наголос на ролі батька.

Один з головних заходів у цьому напрямі — надання додаткової відпустки для батьків (читати «татів»), діти яких народилися або були усиновлені, починаючи з першого січня 2002 року. Тепер вони можуть скористатися спеціальною відпусткою, яка триває 11 днів. Цей термін додається до трьох днів, передбачених кодексом законів «Про працю» при народженні дитини. Отже, загалом ідеться про період у чотирнадцять днів, який надається батькові для догляду за дитиною. Додаткова відпустка є одноразовою впродовж чотирьох місяців із дня народження або усиновлення дитини. На 1 травня 2002 року цим правом скористалося 40% чоловіків-батьків. У Німеччині та Італії така відпустка для батьків триває три дні, у Фінляндії — вісімнадцять, у Швеції — сорок.

Крім того, у Франції батьки (як мати, так і батько) можуть узяти відпустку для виховання дитини тривалістю на один рік. Але під час такої відпустки дія трудової угоди призупиняється. Альтернативним варіантом відпустці є скорочений робочий день (до 16 годин на тиждень). Ці заходи можуть бути продовжені двічі і тривати до досягнення дитиною трьох років, незалежно від дати початку відпустки чи скороченого режиму роботи. Така відпустка не оплачується, але державою передбачено деякі соціальні виплати. Половина відпустки зараховується до трудового стажу працівника, а після її закінчення він повертається на свою або аналогічну посаду із гарантованим збереженням величини заробітної платні.

Ще одна новинка, яка ставить у рівні умови батька і матір дитини, — введення в дію 4 березня 2002 року нового закону щодо здійснення батьківських прав. Віднині обоє батьків (за умови, що кожен із них визнав дитину протягом року) поділяють усі права та обов’язки щодо представлення й захисту інтересів дитини та її виховання до повноліття. Нововведення не дуже значні, якщо батьки живуть разом. Якщо ж вони розлучені, то закон передбачає — і це є новим — що «кожен із батьків зобов’язаний підтримувати особисті зв’язки з дитиною і поважати її зв’язки з другим із батьків». Тепер, згідно з цим законом, суддя з сімейних справ має змогу частіше виносити рішення на підтримку родинних зв’язків між батьком та дитиною. Наприклад, це може бути рішення про проживання дитини з третіми особами: дідусями та бабусями, іншими родичами або будь-якими іншими особами. Донедавна це дозволялося лише у виняткових випадках. На жаль, не можемо похвалитися, що в Україні подібне практикується. Доволі часто після розлучення батьків діти залишаються з матір’ю, хоча непоодинокі випадки, коли для дітей було б краще жити з батьком.

У Франції батько і мати мають рівні права та обов’язки і обоє несуть повну відповідальність за дитину. Згідно з законом, вони «повинні інформувати одне одного і радитись у прийнятті будь-яких рішень стосовно дитини». Закон визначає такий принцип: «батьківські права здійснюються спільно двома батьками, якщо встановлено родинний зв’язок дитини стосовно кожного з них (шляхом одруження батьків або визнання дитини кожним із батьків)». Ці правила обов’язкові, незалежно від того, чи батьки дитини одружені, чи перебувають у позашлюбному зв’язку, чи розлучені (за винятком випадків, коли, згідно з рішенням суду, здійснення батьківських прав надається лише одному з батьків, втім, такі випадки дуже поодинокі).

Для того, щоб у випадку розлучення родинний зв’язок між батьком та дитиною залишався якомога тіснішим, міністерство з питань сім’ї запровадило низку ініціатив. Наприклад, школа повинна залучати батька до контролю за успішністю навчання своєї дитини. Діти, які живуть з вітчимом або мачухою, матимуть змогу придбати квиток на проїзд до батька чи матері, які не живуть з ними, зі скидкою. Самотнім чоловікам надаватимуть соціальне житло, щоб вони могли приймати у себе дітей, які не живуть з ними, у сприятливих умовах.

Те, що французька сім’я може не лише розраховувати на підтримку і допомогу з боку держави, а й реально її отримати, поза сумнівами. Що ж стосується української сім’ї, то нашим татам і мамам залишається сподіватися у першу чергу лише на самих себе і вже в останню — на державу.