Запорізька січка

Ой, нелегко бути вченим,

Космонавтом буть.

Вигідніше бути членом —

Хоч яким-небудь.

З репертуару Тризубого Стаса

Спочатку ідея багатьом здалася привабливою. Надивилися, мовляв, як відстоюють соціальні інтереси різні товстосуми і політичні пройдисвіти, убрані в тогу народних обранців. Отже, про вибори за мажоритарною схемою краще забути, переклавши відповідальність за облаштованість життя на колективний розум. Себто, партії. Тим більше що їхній потенціал великий — на будь-який, навіть найбільш вишуканий або й зіпсований смак.

На Запоріжжі, наприклад, офіційний статус мають 118 обласних організацій політичних партій. Є серед них «важкоатлети», такі, наприклад, як регіональні осередки Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє», СДПУ(о), Партії регіонів, які декларують кількісний склад 35—21 тис. осіб. Про солідне представництво в області заявляють Народна і Республіканська партії, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», НСНУ і СПУ, що згуртували у своїх лавах від 7 до 12 тис. запорожців. А от партія «Російсько-український союз» («РУСЬ»), всеукраїнські об’єднання лівих «Справедливість» і «Центр», зважаючи на все, взяли за основу суворовський принцип «не числом, а умінням», оскільки членство в їхніх обласних організаціях обмежується 10—50 партійцями. Втім, у світлі нового виборчого законодавства ця обставина не має значення, бо не перешкоджає участі у виборах.

До обласної виборчої комісії надійшло 48 заяв від партій і блоків, які побажали взяти участь у боротьбі за електоральні симпатії. Проте сімох із них невдача спіткала вже на старті. Переважно через банальну причину — не змогли зібрати необхідної тисячі підписів потенційних виборців на свою підтримку. Хоча не обійшлося і без курйозів.

«Зокрема не пройшла реєстрацію обласна організація партії «Союз. Чорнобиль. Україна», — розповідає голова обласного виборчкому Валентин Бондарчук. — Фактично її покинув напризволяще голова Валерій Савін, колишній ректор Запорізького університету». За його словами, він усього лише носій партійної печатки, а сам належить до партії екологічного порятунку «ЕКО+25%». Оскільки це пряме порушення Закону «Про політичні партії», виборчком змушений був відмовити обласній організації партії «Союз. Чорнобиль. Україна» у праві стати суб’єктом виборчого процесу.

До слова, чвари і плутанина напередодні виборів для запорізьких парторганізацій справа звична. Однією з перших ластівок у цьому процесі став торішній березневий пленум Веселівського райкому СДПУ(о). Про оригінальність зборів можна судити за фрагментом резолюції, яка засуджує «політичну лінію і практичний курс керівництва СДПУ(о) як антинародний, що не відповідає інтересам країни, спрямований на забезпечення вузькоегоїстичних корисливих інтересів купки політиків-олігархів». А усе через те, що, за оцінкою пленуму, «верхівка СДПУ(о) остаточно втратила зв’язок з низовими ланками партії, скотилася у стан знавіснілих і реакційних політиків». Черговий конфуз у есдеківських лавах трапився восени, коли керманич Запорізької міської парторганізації Микола Фролов вийшов із партії.

Приблизно тоді ж відбувся бурхливий конфлікт у НСНУ, після якого Запорізька міська організація на чолі з її лідером Вадимом Тихоновим мало не в повному складі перейшла в партію «Єдність». А незабаром член політради НСНУ Анатолій Береза став соціалістом. За аналогією з нашоукраїнським, дав про себе знати скандал і в міській парторганізації «Батьківщини». Не погодившись із принципами розподілу посад у виборчому штабі, грюкнув дверми голова обласної організації Партії промисловців і підприємців Микола Удовиченко. А в Бердянську справа дійшла до того, що Віктор Янукович нібито виступив з ініціативою розпуску міської парторганізації. Проте до надзвичайних заходів усе ж таки не вдалися, лише виключили з партії лідера бердянських регіоналів Володимира Шаповалова. Як заявив голова обласної організації ПР Борис Петров, «Шаповалов потрапив у неприємну історію, і йому доведеться викручуватися з неї». Що це за історія і чому на партзбори не були допущені не тільки опальний керівник, але і його соратники, на жаль, не відомо. За словами заступника голови міської парторганізації Наталі Кіосевої, «нам грубо заявили, що наші партквитки недійсні. Тобто хтось нас, 495 бердянців, от так просто виключив із партії».

Проте всі ці внутріпартійні чвари, звісно, не стали на перешкоді процесу нинішньої виборчої кампанії. А оскільки було з самого початку зрозуміло, що кількість бажаючих обзавестися депутатськими мандатами стрімко зросте, місцеві ради заздалегідь подбали про збільшення представництва обранців п’ятого скликання. У регіональних «парламентах» різного рівня (від сільських до обласних) кількість місць зросла з 6271 до 6498. Обласна рада, наприклад, складатиметься вже з 120 депутатів, а не зі 100, як це було в четвертому скликанні. Але навіть з урахуванням збільшення квоти конкурс на депутатське місце в облраді меншим не став. На виборах 2002-го було чотири претенденти, а нинішнього року — вісім. І якщо сьогодні кандидати представляють лише політичні партії і блоки, що пов’язано зі зміною виборчого законодавства, то чотири роки тому таких налічувалася половина, а решта висувалися зборами виборців, громадськими організаціями або ж з власної ініціативи.

Перебіг виборчого процесу в регіоні забезпечують 2959 членів 321 виборчкому. У керівництві територіальних виборчих комісій найбільше представництво (27%) дістала Партія регіонів. З подачі НСНУ обрано 16% голів виборчкомів, Народного блоку Литвина — 14, опозиційного блоку «НЕ ТАК!» — 8, СПУ — 7, КПУ — 6, партії «Реформи і порядок» і Блоку Юлії Тимошенко — по 5%.

Швидше за все, електоральна більшість навряд чи скрупульозно вивчатиме великі списки кандидатів. Але все ж таки, схоже, політично небайдужі виборці принаймні будуть здивовані, що довірена особа В.Януковича по 82-му виборчому округу на минулих президентських виборах — ректор Мелітопольського педуніверситету Іван Аносов — значиться під п’ятим номером списку в облраду від Народного блоку Литвина. А його колега, ректор Запорізького національного технічного університету Сергій Бєліков (довірена особа В.Януковича по 76-му виборчому округу), очолює список в облраду від Блоку Юлії Тимошенко. У цьому ж списку під п’ятим номером виступає начальник обласного управління Пенсійного фонду Анатолій Казачук, котрий зовсім нещодавно керував регіональною організацією НДП. Не менш цікавий і обласний список соціалістів, очолюваний колишнім членом політради НСНУ Анатолієм Березою, до якого входить екс-лідер міської організації СДПУ(о) Микола Фролов, нині виконуючий обов’язки заступника глави облдержадміністрації, і заступник голови облради Олександр Бережний — колишній лідер обласної організації партії «Громада». Вадим Тихонов, який кілька місяців тому керував міською організацією НСНУ, сьогодні очолює список у Запорізьку міськраду від блоку «Євген Марчук — «Єдність»... Проте, мабуть, найбільш звивистий політичний шлях випав на долю директора ТОВ «Ольф» Сергія Ольшанского. До минулих президентських виборів він був членом СДПУ(о). Під час помаранчевої революції став під її знамена. У постреволюційний період, будучи депутатом обласної ради, входив до фракції Народної партії. Нині ж його ім’я на почесному четвертому місці списку в облраду від блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція».

Більш прискіпливе знайомство зі списками мимоволі наштовхує на думку про те, що регіональні парторганізації відчувають гострий дефіцит яскравих особистостей, які мають вотум громадської довіри. Інакше, як, наприклад, пояснити, що чотири кандидати в депутати облради з першої п’ятірки від Блоку Юлії Тимошенко безпартійні? Щонайменше дивною здається і те, що ті самі кандидати, трапляється, водночас претендують на депутатські мандати різного рівня. Скажімо, регіонали Ярослав Сухий, Борис Петров, Сергій Кальцев, Ярослав Пижинський є в партійних списках як у Запорізьку облраду, так і до Верховної Ради. В аналогічній ситуації перебувають Олексій Бабурін і Володимир Ковалевський (КПУ), Людмила Супрун (НДП), Анатолій Світлицький і Валентина Сватьєва (опозиційний блок «НЕ ТАК!»), Сергій Соболєв (ПРП), Валерій Баранов і Наталя Авраменко (Народний блок Литвина), Сергій Кузьменко (СПУ)... Зрозуміло, цей перелік далеко неповний. Залишається тільки сподіватися, що неназвані кандидати поставляться до цього з розумінням. Як, власне, і автор розуміє їхнє бажання про всяк випадок підстрахувати можливість одержання депутатського мандата.

З примітних особливостей партійних списків, мабуть, варто сказати ще про одну. Воістину надзвичайно високий ступінь політичного плюралізму властивий міському керівництву. Коли, наприклад, один із заступників міського голови Запоріжжя Олександр Кузьмін значиться у списку кандидатів у депутати міськради від блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція», а його колега Валерій Черкаска — від Народного блоку Литвина. Тоді як глави міських райадміністрацій Володимир Кияниця й Олександр Гофман претендують на депутатство в міськраді за списком КПУ.

Упродовж трьох тижнів, що залишилися до виборів, питання, яким партіям і блокам в області віддадуть перевагу, набирає дедалі більшої гостроти. На жаль, у місцевих соціологів чіткої відповіді щодо цього немає. Виявляється, сфера їхньої уваги на регіон не поширюється, обмежуючись лише обласним центром. Проте з урахуванням того, що жителі Запоріжжя становлять практично половину населення області й значною мірою визначають електоральні настрої краю, результати досліджень, проведених наприкінці січня інформаційно-консультативною групою Solving і в середині лютого Південноукраїнським агентством соціальних технологій, усе ж заслуговують на увагу.

Отже, обидва колективи соціологів виділили п’ятірку лідерів, які, безумовно, можуть розраховувати на представництво в місцевих органах влади. І група Solving, і Південноукраїнське агентство найвищий рейтинг у Запоріжжі визначили Партії регіонів — відповідно 34,3 і 40,2%. На другому місці блок «Наша Україна» — 11,3 і 13,4%, за ним Блок Юлії Тимошенко — 8,8 і 8,5%, КПУ — 6,9 і 4,3%, Народний блок Литвина — 4,4 і 3,6%. Щодо шансів ще двох суб’єктів виборчого процесу оцінки соціологів розходяться. На думку групи Solving, результати виборів для СПУ і блоку Наталії Вітренко в Запоріжжі виявляться приблизно однаковими — на рівні 4,8—4,6%, а соціологи Південноукраїнського агентства прогнозують для них по 1,1 і 2% відповідно. Структурою, яка має хоча й хитку, та все-таки можливість обзавестися депутатськими мандатами, група Solving вважає опозиційний блок «НЕ ТАК!» (2,6%), тоді як південноукраїнці оцінюють його результат на рівні 1,6%, вважаючи, що кращі шанси в партії «Віче» (2,8%). Іншим же партіям і блокам, на думку соціологів, немає підстав розраховувати на успіх.

Наскільки точними виявляться ці прогнози, стане зрозуміло в останній понеділок березня, який, поза всяким сумнівом, виявиться особливо важким днем не тільки для сотень запорізьких партійців, а й для аутсайдерів передвиборних баталій за посаду міського голови Запоріжжя. Хоча, якщо дивитися на речі реально, то серйозний привід для печалі знайдеться тільки в одного з двох кандидатів, оскільки іншим 25 претендентам від початку не варто плекати ілюзій. Це цілком закономірно, як і те, що вибори запорізького градоначальника вкотре відбудуться за типовим сценарієм, фінал якого визначає давня конкуренція за владу в місті двох найпотужніших у регіоні фінансово-промислових угруповань, кістяками яких виступають «Запоріжсталь» і «Мотор Січ».

Напруга їхнього суперництва вгасала лише на час виборів, у ході яких підприємства опинялися по один бік барикади. Та в силу ситуативності ця коаліція кожного разу втрачала перспективу. Особливо чітко це проявилося 2004 року, коли й запоріжсталівці, і моторівці відкрито виступили на підтримку кандидатури В.Януковича. Щоправда, цього разу свої політичні симпатії металурги проявили, що називається, без фанатизму. Мабуть, усе-таки не стерлася з пам’яті стара образа за втрату контролю над місцевим коксохімзаводом, який перейшов під донецький протекторат. Тому з виникненням Майдану запоріжсталівці розсудливо вирішили відійти в сторону від політичних баталій, щоб із приходом нової влади продемонструвати свою лояльність. Наприклад, у вигляді спонсорства Національному заповіднику на острові Хортиця.

Набагато обачніше на підприємстві поставилися до нинішніх виборів, обравши тактику політичної багатовекторності. Це чітко простежується за присутністю запоріжсталівського менеджменту в партійних списках кандидатів у депутати міської та обласної рад. Блок «Наша Україна» у них представляє перший заступник голови правління Олександр Путнокі, Народний блок Литвина — заступник гендиректора Анатолій Саламатов, Блок Юлії Тимошенко — фінансовий директор Олександр Рабцун і заступник директора з маркетингу та зовнішньоекономічної діяльності Сергій Пшигоцький, Партію регіонів — голова профкому Леонід Безлепкін, СПУ — голова правління сателітного «Запоріжсталі» залізорудного комбінату Олександр Фурман. Тому є досить вагомі підстави вважати, що нинішня влада не розцінить неугодну запоріжсталівську креатуру в особі Євгена Карташова, який укотре балотується на посаду міського голови. Принаймні, м’яко кажучи, неприємні порівняння з паханом, як це було під час торішнього візиту президента, Євгену Григоровичу вже не доведеться почути.

Заради справедливості варто відзначити, що, за деякими даними, у керівництва «Мотор Січі» теж спостерігалася схильність до зміни політичної орієнтації. Один час запорізькі соціалісти були в цьому майже переконані. Але після переговорів з Олександром Морозом В’ячеслав Богуслаєв усе-таки залишився вірний Партії регіонів, яка висунула кандидатом на посаду міського голови Запоріжжя голову ради директорів ТОВ «Компанія «Олександр».

У тому, що 40-річний бізнесмен, який двічі зазнав поразки на виборах, знову розпочне спробу суперництва за крісло градоначальника, ніхто не сумнівався, як, утім, і в тому, що, розраховуючи лише на власні сили, Володимир Кальцев перемогти не зможе. А крім «Мотор Січі», іншого реального союзника йому в Запоріжжі не знайти. Проте на початку минулого року у В.Богуслаєва, судячи з усього, не було щодо цього однозначної думки. Це стало цілком очевидно з презентацією громадської організації «Регіональний союз «Запоріжжя — наше місто».

Значною мірою цей союз був подібний до політичного ковчега, який вмістив у себе переважно підприємців і відставних чиновників. І хоча політичні симпатії членів організації часом були полярно протилежними, потужним об’єднуючим началом для них, як незабаром з’ясувалося, стало різко негативне ставлення до міської влади в цілому і її ватажка зокрема. Основна діяльність «союзників» вичерпувалася щотижневими зборами в студії місцевого телеканала, на яких обговорювалися міські проблеми. Які саме, немає значення, головне, що резюме розмови незмінно зводилося до такого: міська влада працює дуже погано, градоначальник — тим паче. А оскільки телеканал, який транслював посиденьки, повністю підконтрольний «Мотор Січі», неважко здогадатися, із чийого благословення виникла нова громадська структура.

Утім, позиціонувати Володимира Кальцева, який, зрозуміло, був членом Регіонального союзу «Запоріжжя — наше місто» не поспішав. І це не виключало варіанта використання організації як контрпропагандиського засобу під час майбутніх виборів, на яких моторівці зроблять ставку на свого, а не на стороннього кандидата. Ним цілком міг би стати в минулому помічник Богуслаєва, а нині нардеп Ярослав Сухий — людина в місті досить відома та авторитетна. Багато хто схильний вважати, що його шанси на перемогу в боротьбі за головну міську посаду попросту були визначені. Проте з урахуванням обставин, що склалися, подібний варіант навряд чи виявився б кращим для «Мотор Січі». Адже формальний прихід до влади ще не означав би фактичного володіння нею. Усе-таки велика частина міської комунальної власності контролюється запоріжсталівцями. А боротьба за переділ сфер впливу — річ, як відомо, копітка. До того ж невідомо, яка ситуація складеться в країні після виборів. А якщо повториться торішня квітнева історія з порушенням обласною прокуратурою кримінальної справи стосовно посадових осіб «Мотор Січі» за фактами «привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем» і «ухиляння від сплати податків». У парламенті все-таки затишніше...

Як не без жалю визнав один із кандидатів на посаду градоначальника Петро Сабашук, «у цій дуелі більш кращі шанси чинного міського голови», підкріпивши свій висновок таким спостереженням.

— Досить часто доводиться зіштовхуватися з думкою: «Так, мені не подобається Карташов. Та голосуватиму все-таки за нього. Він передбачений і хоч щось робить». Стабільність Карташова переважає перспективи Кальцева.

З цікавим судженням виступив у січневому інтерв’ю «Экономическим известиям» і голова обласної організації НСНУ Юрій Артеменко, пославшись на те, що «нашеукраїнці» розуміють: однозначними фаворитами мерської гонки є Карташов і Кальцев. За його словами, Євген Карташов веде переговори з НСНУ про підтримку його на виборах, і чимало запорізьких «нашеукраїнців» схиляються саме до такого варіанта участі Народного союзу «Наша Україна» у боротьбі за мерію.

Чи варто вірити передвиборним обіцянкам і прогнозам, кожний вільний вирішувати самостійно. Та, судячи з ходу виборчої кампанії в області, її учасники немов заздалегідь змирилися з неминучістю завчасно визначених підсумків. Місцеві партійці діють переважно в руслі завдань, поставлених вищим керівництвом, — розповсюджуючи надісланий агітматеріал, забезпечуючи візити лідерів і цілість білбордів, якщо такі є. Може, воно й на краще, адже, за оцінками спостерігачів, істотних порушень виборчого законодавства в регіоні не помічено. Викликає жаль лише низька політична культура представників політичних партій і недостатній рівень підготовки членів окружних виборчих комісій. Та ще є час здобути досвід. З культурою, щоправда, складніше, проте її відсутність деякі партійці, мабуть, сподіваються компенсувати за рахунок голосів запоріжців, які наразі ще не визначилися з вибором. У встановленні кількості таких соціологи практично солідарні — близько 13—14%. Проголосують, куди ж вони дінуться...