Зачистка

23 травня чергова сесія Хмельницької міської ради не відбулася: зареєструвалися тільки 26 із 60 депутатів. А це наче спущена вода у ставку, враз оголила купу проблем, зазвичай схованих від стороннього ока.

Місцеві вибори 2010 року в Хмельницькому принесли переконливу - понад 70% голосів - перемогу Сергію Мельнику, чинному на той час міському голові, члену партії «Батьківщина». Точніше, всій його команді: після виборів із 60 депутатів міської ради 40 представляли фракцію «Батьківщини», тобто становили дві третини депутатського корпусу - залізобетонний кворум, здатний вирішити будь-яке питання. «Регіонали» мусили вдовольнитися п’ятьма мандатами, по три дісталося «свободівцям» і «фронтовикам», решта партій були представлені одинокими мажоритарниками, яких почасти кооптували до себе інші дрібні партосередки, аби створити депутатські фракції.

Перемога опозиційної сили в обласному центрі Хмельниччини, де партія влади зуміла встановити хоч і коаліційну, та все ж більшість практично у всіх місцевих радах з обласною включно, була не те щоб викликом (Мельник продемонстрував лояльність до влади негайно, запропонувавши представнику карликової фракції «регіоналів» посаду заступника міського голови), а радше дискомфортною обставиною, що муляла обласному керівництву, наче тісний черевик. Але певний час усі з цим мирилися. Мельник не підкреслював свою партійність - навпаки, засвідчував готовність до співпраці. Голова облдержадміністрації Василь Ядуха тільки зрідка кидав камінці в міський город - опонентів йому вистачало в обласній раді.

Ситуація змінилася через рік, щойно в повітрі запахло новими - парламентськими - виборами. Запах мав прізвище: новим керівником фракції «Батьківщини» в обласній раді став Іван Гладуняк, голова попередньої обласної ради. Те, що він очолив опозиційну фракцію, негайно пояснили його планами балотуватися до Верховної Ради в обласному центрі. Допустити в себе під боком повний тріумф опозиції авторитарний Ядуха, певна річ, не міг. Тому Гладуняк, вочевидь, став для Ядухи ворогом номер один: у кожному разі, в усіх виступах опонентів, хай би хто вони були - партії, громадські організації чи журналісти - Ядуха вбачає руку Гладуняка.

Судячи з наступного розвитку подій, Ядуха заповзявся будь-що переграти Гладуняка, який має репутацію досвідченого і спритного політичного гравця. Хоч, може, це просто співпало із загальним наступом Партії регіонів на опозицію. Але і в обласній, і в міській радах почалося розшарпування фракцій «Батьківщини». Проте якщо в обласній раді першими дружно понаписували заяви про вихід з уже нелюбої їм фракції «Батьківщини» повністю залежні від влади бюджетники - медики й освітяни, і негайно влилися до керованої Ядухою депутатської групи «Будуймо Хмельниччину разом», то в міській, де всі бюджетники (а в депутатах переважно керівники міських установ, організацій та департаментів) укладали контракт з чинним міським головою, в «тушки» записалися бізнесмени. Вийшовши з фракції «Батьківщини», семеро з них створили в міськраді депутатську групу «За добробут хмельничан».

Може, знову ж таки, так співпало, а, можливо, міське керівництво прийняло бій - однак на наступну після цього сесію було винесено питання про звільнення «регіонала», який, виявляється, не впорався з обов’язками заступника міського голови. Щоправда, він вирішив упередити такий поворот подій і написав заяву про звільнення за власним бажанням. На міській конференції «Батьківщини» міськрадівських «перебіжчиків» виключили з партії. Така ж доля на обласній конференції спіткала їхніх колег з обласної ради - теж із жорстким формулюванням: «за зраду». Що, як з’ясувалося згодом у виступах на наступних сесіях і в ЗМІ, виключених обурило - бо зашкодило їхній «честі, гідності й діловій репутації». Але загроза такої ж непоправної моральної шкоди не зупинила їхніх послідовників: на сесії міськради, яка не відбулася, до турботливців за добробут містян мали офіційно долучитися ще двоє депутатів. Та й, власне, відсутність у цей день багатьох чинних членів фракції «Батьківщини», уже з бюджетників чи керівників комунальних закладів, означала, либонь, що люди – в глибоких роздумах…

Кажуть, що «добре подумати» їм наполегливо радять у високих кабінетах обласного начальства - облдержадміністрації, податкової, КРУ, центру стандартизації і метрології, міліції. Дехто перед тим, як радити, начебто навіть обшукує - чи немає диктофона. Перед шановними депутатами, наче арсенал засобів для тортур перед ув’язненими середньовічних катівень, постає весь багатогранний спектр важелів впливу на непокірних: грядущі перевірки, відмови в акредитації, атестації, сертифікації, провокації щодо хабарів тощо. Вимога одна: вийти з фракції «Батьківщини». Причому аж ніяк не покласти мандат узагалі, поступившись місцем у раді наступному в партійному списку - ні, такий варіант «радникам» не до вподоби. Їм потрібна інша якість цього ж депутатського корпусу - партійна, а відтак - політична, моральна й психологічна. Як наочний приклад цілковитої дискредитації партії «Батьківщина» і остаточної перемоги Партії регіонів і в Хмельницькому. «Що ви боїтеся того Мельника? - начебто звучить один із аргументів переконання. - Він піде у Верховну Раду, а вас кине».

А ще кажуть, що до виборів міську раду все одно «дотиснуть». Мовляв, почнуть із недовіри секретарю міської ради Валерію Лєскову - голові міської організації «Батьківщини». На його місце запропонують «свою» людину. А там - імпічмент голові Сергію Мельнику. І - на виборах місто буде в руках уже «свого» секретаря. Але для цього потрібен 41 голос.

От причиною зриву сесії 23 травня начебто й стало саме те, що не вистачило голосів для зміщення Лєскова. Трохи ще «не дотиснули». Героїчні «фронтовики», зокрема, стверджують, що зовсім не змова з «регіоналами», а саме прагнення не допустити відставки керівника з союзної наразі партії і спонукало їх не реєструватися - дарма що сам Лєсков був про це не в курсі. Хоч і секретар, і міський голова вважають, що насправді причина в бізнес-інтересах депутатів з меншості, яким і справді поки що бракує голосів - але для підтримки їхніх приватних інтересів, які могли постраждати в результаті рішень з деяких питань - земельних і грального бізнесу зокрема.

Оскільки для чинної в країні влади політика і є концентрованим втіленням економіки, яка перебуває в їхній приватній власності, - то чому в окремо взятому місті має бути інакше? Та й навряд чи меншості вистачило б рішучості зірвати сесію, якби вона не відчувала за собою вельможної політичної підтримки.

В інших містах усе вирішувалося простіше: майже всі міські голови, що обиралися від опозиційних партій, згодом поміняли партійність чи хоча б вийшли з лав опозиційних партій. С.Мельник наразі чи не єдиний серед міських голів обласних центрів член «Батьківщини». Чому він не йде накатаною дорогою - хтозна. Можливо, тому, що перед очима аж надто яскравий приклад колеги Анатолія Нестерука, колишнього заступника Мельника в Хмельницькому, а згодом - кам’янець-подільського міського голови, на якого теж тиснули перед місцевими виборами 2010 року. Нестерук тоді здався і вийшов із «Батьківщини». А через тиждень його «взяли» на хабарі, до якого він і не торкався - і надовго кинули за ґрати, таким чином усунувши від участі у виборах і поламавши і кар’єру, і здоров’я.

Однак, якою б не була причина, очевидний той факт, що поки в Хмельницькому зберігається владний баланс, місто залишається єдиним в області округом, де важко спрогнозувати результат виборних перегонів. Власне, їх не так просто передбачити і в інших округах - але ті мають у своєму складі сільські райони, де панує адмінресурс або підкуп до і під час виборів і, на жаль, практично відсутній захист від фальсифікацій після них. На міста вплинути важче - хоч, як показав Кам’янець у 2010-му, для чинної влади немає нічого неможливого. Та це - якщо вона керує процесом. Якщо ж ні…

Тоді вона з усією серйозністю підходить до справи. Асфальтовий коток - то для депутатів: якщо й не послухаються, то все одно мовчатимуть про залякування і погрози - все залишатиметься, як і сьогодні, на рівні розмов. А для пересічних виборців - не батіг, а пряник. І не тільки у вигляді сільськогосподарських ярмарків у Хмельницькому. Враховуючи традиційну націонал-демократичну орієнтацію хмельничан на виборах, влада вдало мімікрує під місцевість. Якось на обласній сесії в бік міського керівництва посипалися звинувачення в байдужості до футбольної команди. Звідки ноги ростуть у зворушливої турботи про дозвілля хмельничан, стало зрозуміло, коли серед майбутніх кандидатів у народні депутати намалювався власник «Оболоні», член Української народної партії Анатолій Слободян, який уже пообіцяв опікуватися хмельницькими футболістами.

У полі зору обласної влади і чи не головна комунальна проблема обласного центру - водопостачання. Серед причетних до її вирішення - нардеп Олег Лукашук. Хоч він належить у парламенті до фракції БЮТ, та на диво легко знаходить спільну мову з обласною владою. Хотілося б зітхнути полегшено - нарешті турбота про добробут народу таки об’єднала представників різних політичних таборів. Аж тут з’ясовується: Лукашук також планує йти на вибори.

Тож кількість націонал-демократів серед кандидатів у нардепи від міста Хмельницького зростає. І чинна обласна влада, що б там не казали про неї недоброзичливці, щиро рада кожному. І може запевнити спостерігачів від демократичних країн: вибори 27 жовтня пройдуть чесно і демократично. Для забезпечення цього, власне, майже все зроблено. Залишилося лиш трохи дотиснути.