ВТЕЧА СУДДІ

Поняття «честь мундира» у суддівському середовищі не просто гучна фраза. І кам’яніє обличчя, холодіють очі навіть у добре знайомого вам судді при розповіді про відверту упередженість його навіть незнайомого колеги. Злість і обурення не на суддю, а на тих, хто виніс сміття з хати. Так було, так є. Хоча на тісних міжсобойчиках колеги-юристи досить уїдливо коментують судові ляпи своїх колег, знущаються з начальства і проклинають вічне, як світ, «телефонне право». На світлі ж усе добропристойно і шляхетно.

«Я стверджую, що жоден суддя в Дніпропетровській області (можливо, і в Україні) не може почуватися незалежним і захищеним від свавілля адміністративної влади». Така заява судді Бабушкінського району Дніпропетровська з дев’ятирічним стажем Любові Будякової, опублікована 31 липня на шпальтах дніпропетровської газети «Лица», стала справжнім шоком для суддівського корпусу регіону. У своєму відкритому зверненні на ім’я глави СПУ Олександра Мороза Любов Іванівна докладно розповідає про нелегку суддівську долю чесного юриста і на закінчення повідомляє Сан Саничу про своє рішення звернутися до уряду Великобританії з проханням про надання політичного притулку.

Забігаючи наперед, зауважу, що жоден із юристів-співрозмовників кореспондента «ДТ», а ними були начальник обласного управління Мін’юсту Євгенія Шаніна, голова Бабушкінського райсуду Олександр Максименко і ще кілька їхніх безіменних колег, не сказали жодного поганого слова про професійні і людські риси колеги-відступника. І навпаки, свого колишнього шефа Любов Іванівна у своєму листі представляє одним із головних винуватців пануючого свавілля.

Власне, зміст звернення зводиться до неймовірного тиску на суддю при прийнятті нею важливих для Соцпартії позитивних рішень. І як наслідок — загроза життю їй і її близьким.

Якщо коротко, то Любов Іванівна прийняла рішення на користь Дніпропетровського обкому СПУ і не допустила виселення партійців з орендованого ними приміщення, залишивши «із носом» місцеву владу. Це багатьом, у тому числі голові суду О.Максименку, дуже не сподобалося. Що він, за її твердженням, неодноразово і висловлював. Втім, у піку Будяковій, у котрої «забрали» аналогічну справу «з купівлі-продажу», судове рішення вже на користь міськради ухвалив суддя В.Кузнєцов. За це йому, стверджує автор звернення, «після розгляду справи відразу дали квартиру». Далі Любов Іванівна наводить численні приклади порушення чинного законодавства при розгляді вищезгаданої справи. Вона стверджує, що коли ухвалила рішення вже по іншій справі не на користь поважного депутата міськради, їй став погрожувати її шеф у парі з народним обранцем, котрий програв.

Як наслідок 4 квітня 2002 року її без згоди перевели з цивільної в кримінальну колегію. Відповідно, забрали і справи, що перебували у неї у провадженні. Далі її сина ледь не збив автомобіль, почастішали погрози по телефону, а міліція на її інформацію реагувала неадекватно: «Ви ж знаєте, чиї це номери. Це марно». Загроза життю і безпеці, на думку Л.Будякової, стала досить реальною. Вона приміряє на себе «події, що розвиваються в Україні навколо осіб, не угодних владі, і їхні негативні наслідки: порушення кримінальних справ, утримання під вартою, позбавлення життя, «не пов’язане зі службовою діяльністю» тощо» і приходить до певних висновків.

А що ж колеги і начальство? Шок проходить, дніпропетровські судді і, дивовижно, адвокати, затято зберігають мовчання. Втім, Олександр Іларіонович Максименко і деякі інші співрозмовники для «ДТ» зробили виняток.

Любов Будякову 13 березня 1993 року затвердила на посаді судді Бабушкінського району Дніпропетровська сесія Дніпропетровської облради на десятирічний термін. Через кілька років Бабушкінський райвиконком виділив їй і двом її синам будинок площею понад 200 квадратних метрів у престижному районі Дніпропетровська. «Чому так багато?» — у відповідь чиновники райвиконкому соромливо відводять очі. До речі, вищезгаданий суддя В.Кузнєцов, переведений із Павлограда, отримав стандартні 38 квадратних метрів житлової площі. 1997 року райсуд сформував у себе кримінальну і цивільну колегії суддів. Любов Іванівна карала кримінальних злочинців, але наприкінці 2000 року за власним бажанням перейшла в колегію по цивільних справах. Дісталася їй територія, на якій знаходилися рай- і міськради разом з УСБУ. Статистика, звісно, річ лукава, у застосуванні до ступеня складності аналізованих у суді справ — тим більше, та все ж. За підсумками роботи за 2001 рік з’ясувалося, що суддя Л.Будякова розглянула найменше від усіх справ — 412. Рекорд поставив суддя В. Кузнєцов — 786.

Як стверджує голова суду О.Максименко, аби рівномірно завантажити суддів, було переглянуто території, що ними обслуговувалися. Першого березня цього року наказом № 3 Любов Іванівна «втратила» старі об’єкти. А через місяць наказом № 6 від 4 квітня її як досвідченого суддю, котра спеціалізується по кримінальних справах, повернули в кримінальну колегію. Офіційна причина цілком переконлива: одну з її колег, Л.Дудіну, у лютому 2002 року перевели на підвищення в Дніпропетровський апеляційний суд.

Із моменту свого «переходу» 4 квітня у світ Кримінального кодексу і до початку «хвороби» 30 травня Любов Іванівна розглянула, за твердженням голови райсуду, три нескладні кримінальні справи з 46-ти, що перебували у неї в провадженні. Одночасно її колеги розглядали в середньому по 13 кримінальних справ на місяць. Крім того, залишилися нерозглянутими 197 адміністративних матеріалів. У результаті, щоб не вийти з термінів і не залишити безкарними винних, в основному водіїв-правопорушників, Максименко негайно розподіляв справи між іншими сімома суддями. Втім, деякі колеги, котрі побажали залишитися невідомими, вважають низьку продуктивність праці Любові Іванівни давно дозрілим бажанням залишити роботу, але аж ніяк не відсутністю професіоналізму. Багато хто стверджує, що своє бажання виїхати за кордон вона висловлювала й у приватних бесідах із кінця минулого року. Про причини не казала.

Що ж стосується долі цивільних справ, через які в Любові Іванівни почалися неприємності, то з ними майже усе ясно. Рішення судді В.Кузнєцова на користь Дніпропетровської міськради оскаржено в апеляційному і касаційному порядку, але залишено без змін. Багаторічні дебати на тему «було ваше — стало наше», у які втягнули Вищий арбітражний суд, Верховний і навіть посла США Карлоса Паскуалє, за видимої перемоги обкому СПУ за участі судді Будякової, досі не закінчено й оскаржуються зараз в апеляційному порядку.

Після настільки сенсаційної публікації кореспондент «ДТ» поспішив звернутися до її автора. На жаль, східці гранітного ганку закривав густий бур’ян. Сусіди г-ки Будякової із будинків неподалік тримали глуху оборону: «Приходили з міліції, випитували. А ми знати нічого не знаємо. І вам не радимо...»

У ході подальших пошуків з’ясувалося, що суддя Будякова пішла на «лікарняний» 30 травня, попередивши шефа про час лікування не менше двох місяців. Через місяць, коли суд переїжджав за новою адресою, з’ясувалося, що Любов Іванівна вивезла зі свого кабінету всі належні їй особисто речі. А через кілька днів у кабінет до Максименка ввійшла мама Будякової і протягнула два папери. Перший був нотаріально завіреним дорученням на отримання зарплати, другий, за словами Олександра Іларіоновича, — заявою про звільнення з посади. Мотиви звільнення голова райсуду забув. Пам’ятає, що мати туманно повідомила про перебування дочки й онуків за кордоном.

До від’їзду Любов Іванівна готувалася — це безсумнівно. Ще в квітні вона одержала довідку з бюро технічної інвентаризації на продаж будинку. Продала вона його чи ні — автору цих рядків з’ясувати не вдалося. Зате після тригодинного вивчення журналу надходження скарг і заяв у Бабушкінський РВВС власкору «ДТ» так і не пощастило виявити факт реєстрації її скарги чи звернення за фактом погроз. Взагалі, якихось заяв від людини на прізвище Будяков чи Будякова не зафіксовано. А начальник райвідділу полковник міліції Віктор Сабодаш геть заперечує будь-які контакти із суддею в цьому році, не кажучи вже про звертання до нього зі скаргами.

У міськкомі СПУ автору цих рядків підтвердили, що Любов Будякова і два її повнолітні сини перебувають за межами України. Посольство Великобританії в Україні від коментарів поки утрималося. Залишається дочекатися докладного коментаря Любові Іванівни, котра обіцяла у своєму зверненні «дати пояснення з будь-якого з наведених й інших фактів, а також виступити в суді». У ролі кого?