УКРАЇНА МІЖ СХОДОМ ТА ЗАХОДОМ, ПІВНІЧЧЮ ТА ПІВДНЕМ

Існує можливість вибору орієнтації на Схід і на Захід. Північ та Південь не можуть бути пріоритетними геополітичними цілями. Вони можуть бути лише корисним додатком до європейського вибору України. Зробити правильний вибір та трансформувати його в реальність — питання життєвої необхідності для України. Цей вибір визначить майбутню природу суспільної архітектури/порядку, вибір цінностей, політичних інституцій, економічної системи, структури соціальних взаємовідносин, економічної ефективності та соціальної справедливості. Фактично вибір може визначити саме існування України як своєрідного, суверенного та вільного суспільства. Це схоже на питання «бути чи не бути?».

Об’єктивка «ДТ»

Д-р Богдан Гаврилишин, голова Міжнародного центру політичних досліджень та Міжнародного інституту менеджменту в Києві. Президент Тернопільської академії народного господарства та позаштатний радник голови Верховної Ради та прем’єр-міністра України. Член Римського клубу, Національної академії наук України, Світової Академії науки та мистецтва.

СХІДНИЙ ВИБІР: СНД ТА ССС

Співдружність Незалежних Держав (СНД) не здатна діяти як справді інтегруюча інституція, що могла б привести до створення, за прикладом Європейського союзу, Євразійського союзу, до якого входили б республіки колишнього Радянського Союзу. Всі вони, крім Росії, були завойовані силою, підкорені царському імперіалізму, а згодом — і радянській владі, об’єднані політично й економічно таким чином, щоб не могли роз’єднатися. І все ж таки вони роз’єдналися. Україна розглядала СНД як процес мирного розлучення, а не як спосіб відродження Радянського Союзу, який тихо вмирав. Україна навіть тепер є тільки асоційованим членом СНД.

Єдиним реальним східним вибором може стати Слов’янський союз. Правильніше було б назвати його ССС, тобто Східний Слов’янський союз. Ідея Слов’янського союзу, яка базувалась на панславізмі ХІХ століття, нині мертва. Болгари, чехи та словаки, проживши під доброзичливим наглядом «старшого брата», втратили свої ілюзії. Поляки їх ніколи й не мали. Деякі серби почувалися двоїсто щодо цього, але вони були розчаровані, коли Росія підвела їх під час інтервенції НАТО.

Які ж тоді сили підштовхують до створення ССС? Головні серед них: президент Лукашенко, ностальгія за великою потугою в Росії, ветерани, пенсіонери та русофіли в Україні. Логіка створення ССС грунтується на географічній близькості, культурній та лінгвістичній схожості, досить взаємозалежній економіці та на спільній історії.

УЯВЛЕННЯ ПРО ПЕРЕВАГИ ВІД СТВОРЕННЯ ССС

Для Білорусі: найбільшою очевидною перевагою видається доступ до дешевої енергії та інших природних ресурсів, до великого ринку з метою експорту товарів, якість яких не дає їм доступу до світових ринків, та можливість відчувати себе частиною великої потуги.

Для Росії: це повернення до статусу великої потуги, яка могла б стати противагою західним альянсам, відновлення поняття «матінка-Росія», повернення їй впевненості в собі, забезпечення привілейованого статусу для російської національної меншини в державах—членах ССС і контроль великого ринку, з практичною монополією стосовно Білорусі та України.

Для України: це перспективи отримання дешевої енергії та вільний доступ до великого ринку. Для російськомовних громадян та русофілів повернення до привілейованого статусу також звучить привабливо. Деяких русифікованих українців може вабити перспектива повернення до рабської покірності.

Існують, одначе, явні недоліки такого Союзу. Деякі з них грунтуються на цілком логічному припущенні, що в ССС домінуватиме Росія, що він буде авторитарною, антизахідною або, принаймні, не прозахідною політичною організацією, і в ньому не буде ринкової економіки, яка функціонує згідно з законами.

У випадку Білорусі це призвело б до недостатнього виходу в зовнішній світ на культурному, економічному, інтелектуальному та політичному рівнях. Таким чином, країна, швидше за все, залишиться економічно відсталою, політично недорозвинутою, зі слабким громадянським суспільством і потерпатиме від подальшої втрати своєї національної самосвідомості.

Для Росії створення ССС було б також кроком назад. Її спокуса повернутися до авторитаризму надалі зростала б. Радість від повернення до статусу великої потуги послабилася б не лише через її витрати на оборону, а й через надмірну затрату енергії лідерства на керування півімперією, замість того щоб зосередитися на модернізації та побудові сучасної нації-держави. Росія така, яка вона є нині, зіштовхується із серйозними проблемами. Першою з них є криза самоусвідомлення. Чи є Російська Федерація національною державою, чи вона все ще імперія; що можна вважати спільним знаменником; що є корінним підваллям держави; що є тим «клеєм», який скріплює федерацію?

Іншою дилемою є те, що Росія і досі — ядерний гігант, але економічний карлик. Примирення цих двох реальностей— завдання нелегке. Врешті-решт, Російська Федерація населена не тільки слов’янами. Інші етнічні та релігійні групи, швидше за все, не відчуватимуть себе комфортно у Слов’янському союзі.

У сучасній ері нерентабельно бути імперією. Краще домінувати над іншими країнами економічно, а не політично або територіально. Крім того, і це є дуже важливим фактором, витрати на управління державою зростають у геометричній прогресії разом із розширенням географічного простору та культурного розмаїття, що більше ніж скасовує економічні переваги від економії на масштабах. Це — одне з пояснень, чому багато малих і гомогенних північноєвропейських країн досягли успішного економічного розвитку.

Коли я передбачив дезінтеграцію Радянського Союзу у книзі під назвою «Road Maps to the Future-toward more effective societies» («Дороговкази в майбутнє — до ефективніших суспільств») 1980 р. , яка згодом з’явилася сімома іншими мовами, високі «накладні» витрати на керування країною зі значним географічним простором та розмаїтістю культур були одним із факторів, на якому грунтувався мій прогноз. Нинішня Російська Федерація все ще має велику географічну територію і є культурно та етнічно досить неоднорідною. Чи потрібно Росії додавати труднощі керування Східним слов’янським союзом до труднощів керування федерацією?

ЯКІ НЕГАТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ ВІД СТВОРЕННЯ ССС?

Україну від такого «союзу» відштовхує саме спільна історія з Росією, тому що це була нав’язана, а не вибрана спільна історія (попри угоду Хмельницького 1654 р.). Спадщина царів та комісарів ослабила Україну, і особливо українців. Перебуваючи близько трьох століть у статусі колонії царської Росії, культурний, інтелектуальний та політичний потенціал України значно збіднів. Сімдесят років радянського режиму призвели до руйнації класу селян та винищення культурної та політичної еліти — як не шляхом фізичних розправ, то через відплив мізків до Росії. Після розпаду Радянського Союзу Україну було залишено:

без іноземної валюти, золотих запасів та запасів коштовних металів чи частки спільних радянських активів за кордоном, хоч була угода про те, що Україна отримає 16,7% тих активів;

з розваленою вже тоді економічною системою та з ВВП, який скорочувався;

з економічною структурою, що була інтегрована з іншими республіками, але переважно з Росією, і мала на меті повну взаємозалежність під контролем Москви;

з третиною своєї промисловості, що працювала на військовий сектор, а решта була капітало-, енерго- та матеріалоємною і технологічно застарілою;

без реально функціонуючої банківської системи;

без сучасних ноу-хау з управління чи знання ринків;

політично, економічно і культурно ізольованою від зовнішнього світу;

з адміністрацією колоніального типу, а не з реальним урядом. 85% української економіки керувалося безпосередньо з Москви;

з русифікацією. Всі університети та 70% закладів середнього рівня освіти викладали російською мовою, хоча 75% населення були українцями;

з чорнобильською катастрофою та її психологічними, соціальними і фінансовими наслідками.

Близькі економічні стосунки з Росією бажані, враховуючи економічну взаємозалежність, і особливо залежність України від російських енергоносіїв. Політичний союз, одначе, швидше за все, призвів би до катастрофічних наслідків. Україну було б приречено на економічну відсталість, політичну субординацію та громадянські конфлікти. Її позбавили б можливості побудувати справді вільне, демократичне суспільство з ефективною економікою, сильною колективною самоповагою, самоусвідомленням та можливістю відчувати себе частиною прогресивного світового співтовариства.

ЗАХІДНИЙ ВИБІР: ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Переваги цього для України, можливо, очевидні, але варто їх перелічити:

Безпека: Україна була б убезпечена від агресії та територіальних претензій. Приєднання до НАТО було б більш ніж імовірним.

Система врядування: запорука існування плюралістичного суспільства, індивідуальної свободи, з сильною законодавчою, виконавчою та судовою базами.

Економічна ефективність: економічна система і структура були б конкурентоспроможними на внутрішньому та світових ринках, ведучи до зростання добробуту всього населення.

Технологічні новації: вдосконалене перетворення наукового знання на корисні технології через «ринкове перетягування» великого запасу теоретичних знань в Україні у новації, корисні з комерційного погляду.

Соціальна сфера: доступ до найкращої освітньої мережі в Західній Європі, адекватна охорона здоров’я, забезпечення пенсіонерів.

Сфера культури: взаємообмін із західною гуманістичною культурою. Пильна увага до того, що є унікально українським, і становлення України як частини глобального суспільства.

«Третій шлях»: нинішня домінуюча думка, яка лежить в основі глобалізації, формулюється так — «те, що добре для акціонерів — добре для всього світу», однозначна гонитва за збагаченням акціонерів збільшує розрив між багатими та бідними, між країнами і в межах країн. Західна Європа з її досвідом соціальної демократії засвідчує узгодження економічної ефективності та соціальної справедливості. Мобілізуючим девізом могло б бути: «Люди — це мета, прибутки — це засіб».

Багато перерахованих вище переваг можна досягти через процес приєднання до ЄС, через кращу технічну допомогу, гармонізацію стандартів, законів, адміністративних процедур та зростання торгівлі.

Обмежуючі умови, пов’язані з європейським вибором: значні, але не нездоланні. Серед них:

нинішній стан українських політичних інститутів: законодавчих, виконавчих і особливо судових;

бюрократичні бар’єри та корупція;

економічна система та структура, тобто власність на засоби виробництва, природа ринків, погана якість управління;

Україна, з її низьким рівнем ВВП та доходу на душу населення, була б потенційним тягарем для структурного фонду ЄС;

недостатня площина контактів із Західною Європою. Ці контакти адекватні на дипломатичному рівні, але не у сфері інтелекту, культури та бізнесу. Тому не існує реального проукраїнського лобі в ЄС;

політика ЄС щодо України недостатньо відокремлена від її стосунків з Росією.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ, ЩОБ ЗДІЙСНИТИ ЦЕЙ ЄДИНИЙ МУДРИЙ ВИБІР?

Певне зближення вже відбулося, що продемонстровано підписанням, ратифікацією та першими кроками в імплементації Угоди про партнерство та співробітництво (УПС). Спільна стратегія ЄС, проголошена в грудні 1999 р., була наступним кроком у правильному напрямку. Ефективне членство у програмі «Партнерство заради миру» (ППМ) і спеціальна Хартія з НАТО також зробили свій внесок до цього зближення.

Україна повинна позбутись деяких двозначних почуттів, хоч і прихованих, з приводу свого європейського вибору. Твердження, що зовнішня політика України багатовекторна, що вона не є ні прозахідною ні просхідною, а є проукраїнською, можуть допомогти утримати дружні стосунки зі східним сусідом, але можуть дезорієнтувати український народ і порушити на Заході питання про визначеність України щодо обраного західного шляху.

Щоб виконати деякі основні передумови для вступу в ЄС, Україна має довести до кінця свої адміністративні реформи перетворення її сільського господарства на продуктивний сектор, завершити приватизацію у важливих галузях.

Важливо також відновити добрі відносини з МВФ, залучити більше прямих іноземних інвестицій, особливо з Західної Європи, та сприяти поверненню капіталів, які були переведені за кордон. Цього можна досягти тільки шляхом:

стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним;

зменшення корупції на всіх рівнях;

скорочення кількості податків та зменшення ставок оподаткування;

усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств;

перетворення тіньової економіки на офіційну.

ЄС повинен:

бути менш «невизначеним» щодо майбутнього членства України;

розширити технічну допомогу, щоб полегшити гармонізацію законів та процедур;

сприяти імплементації Угоди про Партнерство та Співробітництво;

надати Україні статус «країни з ринковою економікою»;

допомогти Україні отримати статус асоційованого члена ЄС;

підтримати процес вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ);

укласти угоду про зону вільної торгівлі.

Чи має Україна ще якийсь вибір?

Союз країн Балтійського та Чорного морів — гарна мрія, але не реальність. Вдосконалення північно-південної транспортної системи, звичайно, бажане, але не становить достатньої основи для будь-якого союзу.

ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова) має певний геополітичний смисл, оскільки ці держави діють спільно, не шукаючи благословення Росії. Запровадження Росією візового режиму послаблює інтеграційну привабливість СНД. Відтак ГУААМ зміцнюється як консультативний форум п’яти держав, має певні достатньо конкретні цілі:

створення євразійського транспортного коридору, особливо для нафти та газу;

мирне врегулювання конфліктів та боротьба із сепаратизмом;

технічне співробітництво у військовій сфері;

координація дій в міжнародних організаціях;

економічне співробітництво;

вищезазначені домовленості не є альтернативою вибору інтеграції із Заходом. Їх цілі не суперечать європейському виборові України. Навпаки, їх ефективне функціонування посилило б позицію України в роботі із ЄС.

ВИСНОВКИ

Історичні мости існували між Україною та Західною Європою. В ХІ столітті четверо дітей князя Ярослава Мудрого були одружені із королівськими особами Заходу. Анна стала королевою Франції не лише через красу, а й тому, що була найбільш освіченою серед королівського двору. Ярослав явив своєрідний прецедент для Західної Європи, наказуючи зробити кодифікацію законів. Західна Україна ніколи не була повністю відірвана від Західної Європи. Навіть у Центральній Україні в двадцятих роках українська літературна постать закликала: «Обличчям — до Європи, спиною — до Росії».

Однак мости між Україною та Західною Європою старі. Їх треба реконструювати. Реконструкція має здійснюватися як українською, так і західноєвропейською сторонами.

Україна буде тягарем для ЄС, але вона може дещо і запропонувати:

населення з високим рівнем освіти, тип якої підійде для цивілізації знань;

мережу наукових інститутів;

найродючіший грунт у світі;

угоди про дружбу зі всіма своїми сусідами;

відсутність імперіалістичного чи агресивного минулого;

міжетнічний мир, що, враховуючи історичний контекст, є зразковим досягненням.

Якби Україна приєдналась до Слов’янського союзу, в Росії могли б відродитися психологічна впевненість та рішучість реакційних сил знову відтворити статус великої потуги та створити антизахідний блок. Приєднавшись до ЄС, Україна значно зменшить цю небезпеку, що піде на користь і Росії, якій, таким чином, легше буде трансформувати себе у нормальну федеративну національну державу з мирними стосунками з ЄС та іншими. Перевага лише цього фактору для Західної Європи більш ніж компенсувала б витрати, пов’язані із приєднанням України до ЄС.

Чи це тільки мрії? Так, але лише частково. Великі справи починаються із мрій, чи не так? Чи не через мрії Жана Моне ЄС перетворився на реальність? У цей історичний для України момент ми повинні мати майже неосяжні мрії, потім трансформувати ці мрії в мобілізуючі видіння, а потім тяжко працювати, щоб перетворити видіння на реальність. Це і є нашим викликом.