Троянські коні "Укроборонпрому"

Для двох президентів України державний сектор оборонно-промислового комплексу, левова частка якого об'єднана в держконцерн "Укроборонпром", став своєрідним тестом на лояльність до корупції, розкрадання коштів державного бюджету, виведення в тіньовий оборот прибутку від зовнішньоекономічних контрактів.

А також дерибану за безцінь активів і землі держпідприємств, знищення наукової та науково-технічної бази оборонно-промислового комплексу, ліквідації цілих напрямів оборонки, що створюють потенціял у сфері розробки та виробництва сучасних видів озброєнь, військової та спеціяльної техніки.

Чи стане "Укроборонпром" і приватний сектор оборонної промисловости, що зароджується в муках, свого роду "Голгофою" для президента Володимира Зеленського, можна буде судити незабаром, оскільки перші кадрові рішення очільника держави і задекларовані його командою "реформаторські" потуги викликають більше запитань, ніж відповідей.

Наразі ж від президента та деяких осіб з його оточення йдуть сигнали, що корупційні схеми в оборонці генерувалися з президентського кабінету, а оскільки тепер цього немає, то й корупції в цій сфері не буде.

Зрозуміло, що Володимиру Зеленському сподобалася роль доброго чарівника, який виконує будь-які бажання підданих. Порухом чарівної палички взяв і знищив корупцію. Клацанням пальців примусив генерального директора "Укроборонпрому" Павла Букіна зробити неможливе - погасити борги із зарплати працівникам Миколаївського суднобудівного заводу, одночасно вивищивши його до рангу найефективнішого менеджера в оборонній промисловості з перспективою збереження за ним посади. Чи знає Володимир Олександрович, що борги із зарплати погасили за рахунок інших підприємств концерну?

Військово-технічне співробітництво та торгівля зброєю завжди були в багатьох країнах сферою бізнес-інтересів президентської владної вертикалі. У нашій країні характерними рисами в торгівлі зброєю стали тотальні крадіжки й безпрецедентне крисятництво. Боюся, що перемога над корупцією лише в президентському кабінеті мало що змінить. В "долю" входити, президентові не треба, а ось у тему - обов'язково. Інакше "долі" просто перерозподілять.

Короткий курс схемотехніки в оборонці…

Президентові відкрию секрет Полішинеля: аж ніяк не всі схеми крадіжок і корупції започатковувалися в головному кабінеті на Банковій. Це колосальна омана! Торгівля зброєю завжди була закритою темою, і донедавна більшість високопосадовців держави, включаючи навіть В.Януковича, не мали уявлення про суми тіньових доходів вітчизняних збройових баронів.

Президент-утікач В.Янукович і три призначені ним керівники "Укроборонпрому" - Д.Саламатін, С.Громов і Д.Перегудов - залишили після себе непоправні втрати міжнародних ринків озброєнь і військової техніки, розікравши при цьому кошти від зовнішньоекономічних контрактів, виводячи за офшорними схемами за кордон багатомільйонні суми від продажу зброї.

Досить лише згадати провал так званого Іракського контракту на переозброєння армії Іраку. Нагадаю, що кримінальне провадження щодо цього контракту, яке ведеться з кінця 2013 року і розпочате ще за каденції та з ініціятиви ростовського втікача, тягнеться вже майже шість років. Багато фігурантів цього процесу вже давно витратили вкрадені в держави багатомільйонні суми на себе любимих і навіть не згадають назв офшорів, через які вони виводилися за кордон, хоча відповідати за збитки й крадіжки за подібними міжнародними контрактами доведеться державі Україна, і не чиновникам оборонки, а конкретно нам - платникам податків. Провал Іракського контракту призвів до того, що повз українську оборонну промисловість пролетіло потенційних замовлень іще на 2,5 млрд доларів. Як оцінити цей збиток?

А що сталося з затонулим біля берегів Греції судном з великою партією української зброї, яка призначалася, найімовірніше, для Лівії? Хтось зі слідчих пам'ятає імена, паролі, явки колишніх і нинішніх посадовців підприємств-спецекспортерів, що причетні до організації цієї "потопленої" угоди? Мені не вдалося виявити кримінального провадження за цим фактом ні в численних правоохоронних органах, ні в спецслужбах, ні навіть найменшого натяку на проведення слідчих дій щодо Лівійського контракту.

Розбірки щодо Індійського контракту на модернізацію літаків для ВПС Індії зачіпають каденції вже чотирьох президентів України. На сьогодні навіть складно підрахувати, скільки "їдців" з числа спецекспортерів і підприємств "Укроборонпрому" та які суми відкусили від цього контракту.

На відміну від свого попередника В.Ющенка, який безпосередньо курирував поставки зброї до Грузії, В.Янукович сильно занервував лише в одному випадку - коли довідався про "крисятництво" у збройових угодах з боку Д.Саламатіна. При цьому команда прокуратурі про початок кримінального провадження щодо колишнього міністра оборони пішла лише наприкінці 2013 року, після того як один із "вдячних" шанувальників тижневика DT.UA показав президентові цикл опублікованих статей про Іракський контракт ("Геометрія іракської оборудки", "Багдадські злодюжки").

Слід зазначити, що великою різноманітністю схем і масштабністю тіньового обороту, крім зазначених вище, правоохоронні органи та фіскальну службу ділки від оборонки на той час не балували. З великою натяжкою мені вдалося нарахувати, крім банальних господарських злочинів і несплати податків, дві-три схеми. Але тоді ще не було війни…

Я поїду жити до Лондона…

З легкої руки П.Порошенка поняття "мародери" і "мародерство" стали невід'ємною частиною лексикону українських громадян.

У статті "Гроші, підпис, два стволи…" наприкінці грудня 2015 року я процитував слова очільника держави, який назвав дії чиновників Держекспортконтролю, які вимагали хабар з оборонного підприємства, мародерством. Не минуло й чотирьох років, як це поняття почали пов'язувати з командою самого Петра Олексійовича. Чи варто згадувати, що в колишнього очільника держави матеріяли журналістського розслідування, пов'язаного з оприлюдненням фактів мародерства та прізвищ мародерів на крові в оборонці, фактично звели нанівець передвиборну президентську кампанію, яка розпочиналася на бравурній ноті, а на фінішній прямій баражувала вже в зоні імпічменту.

Чи можемо ми хоч трохи сподіватися, що анонсована головним законником країни, який усе ще перебуває на посаді, фінішна пряма слідства завершиться судовими розглядами справ про масштабну корупцію в оборонній промисловості? Навіть поверховий аналіз більшої частини з 480 згаданих Ю.Луценком кримінальних проваджень свідчить про те, що системність і масштабність, а також усебічну державну підтримку, хоч як дивно це звучить, корупційні та тіньові схеми набули саме в каденцію попереднього президента й охоплюють на сьогодні і державний, і приватний сектори оборонно-промислового комплексу України.

Мені вдалося нарахувати щонайменше вісім усталених схем розкрадання державних коштів і матеріяльних ресурсів, які розквітли буйним цвітом під час каденції колишнього президента і які виявлені й розслідуються правоохоронними органами та фіскальною службою в оборонно-промисловому комплексі. У ці схеми, крім оборонних підприємств державного та приватного секторів економіки, були залучені посадовці органів виконавчої влади, банківської системи, фіскальної та митної служб, а також деякі народні депутати.

Найогидніше те, що зі зростанням обсягів фінансування державного оборонного замовлення багаторазово зросли суми розкрадання коштів державного бюджету. Практично в усіх регіонах країни, де є оборонні підприємства, у поті чола трудяться численні конвертаційні центри, які переводять у готівку сотні мільйонів гривень, функціонують фіктивні й діючі підприємства, які "поставляють" підприємствам ОПК неіснуючі комплектуючі та запчастини, контрафактну й контрабандну продукцію. Тільки за однією з виявлених фіскальною службою таких схем було задіяно понад 150 підприємств у чотирьох регіонах України.

Не приховуватиму, що наймасштабніша зі згаданих мною схем розслідується сьогодні Державним бюро розслідувань у рамках кримінального провадження від 24.04.2014 р., яке, імовірно, дісталося бюро в спадщину від Генеральної прокуратури як "неліквід".

Слідчі ДБР, судячи з усього, закинули дуже великий невід для вилову "великої риби", користуючись термінологією Ю.Луценка. У сферу слідчих дій лише однієї групи слідчих ДБР нині потрапили понад 25 українських банків, де були і досі є рахунки спецекспортерів, а також підприємств, уповноважених на реалізацію надлишкового військового майна на внутрішньому ринку.

Увагою ДБР не обділено й колишню керівницю Національного банку України В.Гонтареву, яка нині в Лондоні, а також посадовців, що здійснювали контроль і нагляд за рухом коштів за зовнішньоекономічними контрактами у сфері експорту продукції військового та подвійного призначення. За даними наших джерел у правоохоронних органах, слідчі встановлюють коло осіб, причетних до внесення змін до нормативно-правової бази Нацбанку, що дозволяє підприємствам ОПК здійснювати перерахування великих сум на рахунки офшорних компаній за зовнішньоекономічними контрактами з ознаками фіктивности. Період охоплення операцій за рахунками підприємств оборонної промисловості, що відслідковуються, - з 2000 року і по нинішній час. Особливих відкриттів щодо цього ДБР не очікує.

Технологія тіньових операцій при реалізації військового майна докладно мною описана в статті "Збройові барони українського штибу" і полягає в тому, що зброя та бойова техніка реалізуються уповноваженими Кабміном на ці операції підприємствами (більшість із них є також спецекспортерами) на внутрішньому ринку комерційним структурам, а потім продаються через тих самих спецекспортерів на зовнішньому ринку. Дельта від цих операцій благополучно ділиться між учасниками схеми. Зрозуміло, що купувати зброю на внутрішньому ринку можуть лише військові формування, створені відповідно до законодавства України, але в цьому випадку наші правоохоронні органи ніяк не можуть розібратися з правомірністю цих операцій. 2013 року СБУ навіть вела кримінальне провадження у зв'язку з виявленим у селі Засупоївка величезним арсеналом зброї, власником якого було приватне підприємство. Природно, що дане провадження успішно поховали. Вочевидь, "аргументація" комерсантів виявилася набагато вагомішою за законодавство.

До речі, кому, як не П.Букіну - керівникові ДК "Укроборонпром", колишньому керівникові ДК "Укрспецекспорт", який багато років торгував зброєю на зовнішніх ринках, не знати про всі нюанси виведення в тінь із використанням офшорів багатомільйонних коштів. Навіть не сумніваюся, що Павло Юрійович цілком може стати достойним консультантом ДБР з питання схем тіньових заробітків на агентській винагороді, маркетингових і транспортних витратах, страхуванні товару. Проте, як сказала одна волонтерка і багаторазова радниця міністрів силового блоку, котра афіліювала себе з командою новообраного президента в нещодавньому токшоу, П.Букін - професіонал у своїй справі, і тільки суд може встановити його провину. Справді, тільки справжній професіонал може багато років брати участь у збройовому бізнесі і бути все ще на волі. На сьогодні він засвітився поки що лише в одному з епізодів у кримінальному провадженні НАБУ як Паша, якому Жуков Віталік не давав би.

Найбільш яскраве уявлення про ефективність сучасного менеджменту "Укроборонпрому" на чолі з П.Букіним президент В.Зеленський зможе отримати, ознайомившись з інформацією про події, що відбувалися в концерні останніми місяцями, коли П.Порошенко та його команда зрозуміли, що владний Олімп для них недосяжний. Необхідно за найкоротший час установити, які зовнішньоекономічні контракти було укладено, які передоплати за ними отримано, і куди ці кошти поділися. Інакше на Україну чекає гучний скандал і серйозні фінансові претензії за невиконання міжнародних зобов'язань.

В українському збройовому бізнесі багато висококваліфікованих фахівців, але справжніми професіоналами вони стають лише після того, як отримують доступ до першого кабінету країни або в крайньому випадку "одобрямс" звідти. Невже хтось має сумнів у тому, що П.Порошенко не був у курсі про "професіоналізм" О.Гладковського, своїх призначенців в "Укроборонпромі", керівників, афілійованих з ним підприємств, тієї ж таки "Кузні на Рибальському"?

Зовсім не випадково в низці кримінальних проваджень за фактом розкрадання в оборонці фігурує 111 стаття Кримінального кодексу - державна зрада. Цілком очевидно, що без відома високопосадовців держави красти бюджетні кошти, які спрямовуються, наприклад, на фінансування державного оборонного замовлення, неможливо. На жаль, на сьогодні оцінити масштаби крадіжок в оборонці дуже складно, оскільки поки що немає жодного кримінального провадження, яке завершилося для розкрадачів обвинувальним вироком. Це станеться тільки у випадку, якщо правоохоронні органи не отримають завдання спустити все на гальмах. І такі побоювання є. Нагадаю, епізод у справі Жукова-Рогози-Гладковського, де фігурував згаданий вище П.Букін, завершився тим, що "бізнесмени-контрабандисти" просто доплатили податки за поставку викрадених комплектуючих з оборонного підприємства.

Не описуватиму детально всіх хитрощів вітчизняних мародерів, але один з епізодів потребує особливої уваги. У січні 2019 року Міноборони подало до Господарського суду позов про стягнення з ТОВ "Українська бронетехніка" 6,67 млн грн за невиконання державного оборонного замовлення на поставку бронемашин "Варта". У серпні суд позов задовольнив, але на суму лише 2,4 млн грн. При цьому в грудні минулого року суд задовольнив аналогічний позов до цього ТОВ на суму 300 тис. грн. Припускаю, що для оборонного замовлення на 200 млн грн для "Української бронетехніки" такий штраф мало відчутний. Навіть не згадуватиму про ООС і справжніх власників зазначеного підприємства, що надає цій темі зовсім іншого забарвлення. А ось епізод із життя Верховної Ради нагадаю.

У січні 2016 року народні обранці проголосували за законопроєкт про запровадження кримінальної відповідальности за невиконання оборонного замовлення і відправили на підпис А.Парубію. Там він провалявся понад три роки лише тому, що депутат І.Винник подав проєкт постанови про скасування цього рішення Верховної Ради, зазначивши, що питання відповідальности за невиконання оборонного замовлення треба розглядати через призму корупції, а не кримінальної відповідальности. Ще є питання про кінцевих бенефіціярів ТОВ "Українська бронетехніка"?

Хистка дорога в дюнах "Укроборонпрому"…

А.Абромавічус, який отримав посаду голови наглядової ради "Укроборонпрому", дедалі частіше згадується як фігурант гучної відставки з посади міністра економічного розвитку, пов'язаної зі спробами осіб з оточення колишнього президента проштовхнути в Мінекономрозвитку своїх людей для вирішення "чутливих" питань. Наші європейські партнери на цю відставку відреагували дуже нервово, пророкуючи Україні відмову в міжнародній допомозі, провал реформ і повномасштабну економічну кризу. Вони можуть більше не переживати - кримінальне провадження за цим фактом через закінчення строку давности закрито. Ніби нічого й не було.

Цілком можливо, якби не раптова відставка, інвестиційний менеджер А.Абромавічус виявив би себе в Україні як талановитий економічний гуру, і наша країна досягла б неймовірних висот в економіці. Однак доручити проводити експерименти над українським оборонно-промисловим комплексом, що перебуває у важкому економічному, фінансовому та технічному становищі, людині, яка навіть не може читати документи мовою країни перебування, а тим паче в умовах бойових дій, - рішення, що межує зі злочинною недбалістю.

Може, в сучасних умовах головному реформаторові оборонно-промислового комплексу країни варто було б усе-таки здобути вищу освіту, а не зупинятися на ступені бакалавра? Особливо з урахуванням того, що наші американські й європейські колеги мають можливості для підготовки фахівців у цій сфері.

На жаль, також не увінчалася успіхом і моя спроба виявити інформацію про досвід управління відставного міністра оборонною промисловістю в інших країнах або хоча б окремо взятим іноземним підприємством, що випускає оборонну продукцію, або хоча б будь-якими підприємствами, або про його досягнення у сфері реформ. Ці обставини якнайкраще пояснюють більш ніж скромні висловлювання голови наглядової ради про наявні проблеми в "Укроборонпромі": проблеми іміджу, корупції всередині концерну, проблеми поза УОП.

Почну з останньої проблеми. Відкрию А.Абромавічусу "важливу державну таємницю" про те, що Україна зразу після його відставки перейшла до планування державного оборонного замовлення на три роки. Крім цього, основні оборонні стратегії та програми, включаючи Програму розвитку озброєнь, військової та спеціяльної техніки, Програму реформування й розвитку ОПК, Програму розвитку Збройних сил, передбачають проведення відповідних заходів на перспективу 10-20 років.

Більш серйозною "проблемою" поза "Укроборонпромом", як мені уявляється, є те, що приватні підприємства більш варіябельні й мобільні в ухваленні рішень, особливо у сфері розробки і створення нових видів озброєнь та військової техніки. При збереженні такого стану справ підприємства "Укроборонпрому", які вже сьогодні виконують оборонне замовлення нарівні з приватними підприємствами в пропорції 50 на 50, можуть узагалі втратити державні контракти в найближчій перспективі. Зрозуміло, що в цьому разі неодмінно постане питання про доцільність існування державного сектора оборонної промисловости в Україні в такому вигляді.

Імовірно, голова наглядової ради не в курсі, що "Укроборонпром" і його спецекспортери довгі роки самі створюють поза концерном проблему для всіх підприємств оборонної промисловости, використовуючи своє, створене виконавчою владою, штучне монопольне становище в сфері експортно-імпортних операцій з озброєнням та військовою технікою? Створивши досить непогану вітчизняну систему експортного контролю, щоправда, не позбавлену корупційних проявів, держава обмежила більшість підприємств приватного та державного сектора економіки в можливості зовнішньоекономічних операцій зі своєю продукцією, включаючи імпорт комплектуючих для власних потреб.

Проблема корупції всередині концерну, про яку казав А.Абромавічус, звичайно, важлива, але зовсім не нездоланна. Велику частину позицій, які генерують корупційні прояви в концерні та його підприємствах, закладено в статуті самого "Укроборонпрому", у системі управлінських рішень його апарату, а також у неконституційному способі формування наглядової ради та делегованій президентові Кабінетом Міністрів функції призначати генерального директора.

Можна під лупою вивчати Конституцію України, але ви не знайдете в президента повноважень призначати керівника суб'єкта господарювання та членів наглядової ради такого суб'єкта. Нагадаю, що Закон "Про особливості управління об'єктами державної власности в оборонно-промисловому комплексі" має бути приведений у відповідність до чинної на сьогодні Конституції. Фактично нині відповідальність за стан справ в "Укроборонпромі" несе не орган управління концерну - Кабінет міністрів, а президент, який знає про проблеми підприємства здебільшого з чуток.

Кілька слів про проблему іміджу. Діловий імідж концерну формується чітким виконанням контрактів з іноземними партнерами, а не доцільністю з певної нагоди та жагою наживи окремих функціонерів збройового бізнесу. Репутація на міжнародних ринках озброєнь створюється роками, а втрачається впродовж кількох хвилин. Без чіткого плану виконання спецекспортерами відкладених зобов'язань за експортними контрактами іміджу надійного контрагента в цій сфері Україні не повернути не тільки найближчими роками, а й у далекій перспективі, а відповідно, неможливо буде отримати нові замовлення, збільшити обсяги виробництва і залучити інвестиції в оборонну промисловість.

Зрозуміло, що український ОПК становить серйозний інтерес для іноземних партнерів, з якими вже зараз ведуться консультації та переговори, можливо, не такими темпами й не з таким охопленням сфер можливого співробітництва, як хотілося б.

Заявляючи у своєму нещодавньому виступі в апараті РНБО про необхідність створення спільних підприємств в оборонно-промисловому комплексі, новообраний голова наглядової ради концерну, імовірно, знову був не в курсі того, що для реалізації подібного проєкту потрібно щонайменше внести зміни до десятка чинних законодавчих актів і підготувати ще цілий пакет проєктів законів, що регулюють військово-технічне співробітництво та процес створення і виробництва озброєнь, ухвалення яких чекають підприємства держсектора та приватного бізнесу.

Не можу не згадати ще одну проблему, задекларовану побіжно А.Абромавічусом, а також секретарем РНБО О.Данилюком, - проблему втаємничення державного оборонного замовлення. Гриф таємности для основних показників державного оборонного замовлення визначається конкретним оборонним замовником - Міноборони, СБУ, МВС і т.д. Наказом СБУ затверджується звід відомостей, що становлять державну таємницю. Необґрунтоване засекречування відомостей, у тому числі й в оборонному замовленні, спричиняє відповідальність. Усі процедури в цій сфері чітко регламентовано, а тому не бачу жодних перешкод для ухвалення рішення про розсекречення деяких позицій оборонного замовлення. Чи з'явиться після цього конкуренція? Не з'явиться однозначно.

На жаль, у державному секторі української оборонної промисловости справді більшість підприємств держсектора виробляє унікальну продукцію, яка забезпечує нинішні потреби силових відомств і яка в Україні й за кордоном не виробляється більше жодним суб'єктом господарювання. Зрозуміло, що створення конкурентного середовища в цій сфері в найближчій перспективі неможливе і потребує колосальних вкладень, які в сотні разів перевищують оборонний бюджет. Крім того, більшість підприємств "Укроборонпрому" є ремонтними підприємствами і не можуть без відповідного фінансування бути переведені на випуск нової продукції. Кому як не колишньому міністрові економічного блоку уряду про це не знати!

Сам принцип формування грифа таємности державного оборонного замовлення закладався в момент створення законодавчої та нормативно-правової бази в цій сфері понад 20 років тому і був зумовлений тим, що в нього включалися НДДКР–ДКР створення нових критичних технологій, матеріялів, розробок новітніх систем, управління Збройними силами, озброєнь і військової техніки. Донині більшість позицій в оборонному замовленні становлять закупівлі конкретних зразків озброєнь. Чи треба секретити закупівлю 10 танків "Оплот" або двох пістолетів іноземного виробництва? Не впевнений.

Більше надій на виникнення конкуренції в сфері створення та виробництва озброєнь я поклав би на розвиток приватного сектора оборонної промисловости та державно-приватного партнерства, особливо враховуючи можливості співробітництва з іноземними партнерами.

Судячи з заяви секретаря РНБО О.Данилюка за підсумками нещодавньої координаційної наради з питань реформи ОПК в апараті Радбезу про створення якогось державного органу, який виконуватиме функцію акціонера ДК "Укроборонпром", особисто в мене виникає відчуття, що новоявлені реформатори не дуже уявляють, що відбувається в "Укроборонпромі" і взагалі в оборонно-промисловому комплексі країни.

Воістину гора народила мишу! Створення надбудови над надбудовою - це верх управлінської думки. Може, хтось почитає О.Данилюку Закон "Про особливості управління об'єктами державної власности в оборонно-промисловому комплексі", де все це докладно прописано?

Непрофесіоналізм, некомпетентність, неефективність і безпросвітна дурість менеджменту можуть убити вітчизняний оборонно-промисловий комплекс набагато швидше - ще до початку анонсованих президентом В.Зеленським реформ!