«У Донецьку люди бояться виходити на вулицю - їх ловлять і посилають на керівні посади в Київ». Приводів згадати анекдот нового часу стає дедалі більше.
Ось і минулого тижня ще один не вберігся, - губернатора Донецької області Анатолія Близнюка призначено міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. А керувати «осиротілою» малою батьківщиною поставили Андрія Шишацького - голову обласної ради, колишнього топ-менеджера корпорацій Ріната Ахметова (зрештою, тут також «колишніх не буває»).
Багато хто вирішив, що Близнюка віддали, по суті, на заклання. Посаду комунального міністра чиновники й політологи не даремно називають «розстрільною», - для кожного, кого садили в це крісло, призначення головним по ЖКГ означало початок кінця. Міністри по черзі йшли в небуття з активної політики, і їхню кар’єру як самостійних або хоча б значимих фігур обривало фатальне відомство. Судіть самі.
Павло Качур. Міністр ЖКГ в уряді Юрія Єханурова. Після звільнення йшов виключно на пониження - радник президента, губернатор Сумської області.
Олексій Кучеренко. Задля міністерської посади склав депутатські повноваження. Тепер, коли його зрідка згадують у ЗМІ, - титрують виключно екс-міністром, оскільки немає іншого значимого політичного артикля.
Олександр Попов. Побував на чолі МінЖКГ двічі. Після першої відставки став народним депутатом. Удруге, залишивши посаду міністра, спустився відразу на кілька щаблів бюрократичної вертикалі - до першого заступника голови Київської міськадміністрації. Тепер очолює КМДА. «Ого, - скаже хтось, - нічого собі пониження!» Певна річ, Попов у грі, ось тільки джойстик не в його руках…
Юрій Хіврич. Чиновник не просто з Донецької області, а з самого Єнакієвого. Але від карми «проклятого» крісла не вберегла навіть бездоганна, як на нинішній час, біографія. Кар’єрне зростання Юрія Єгоровича на держслужбі було послідовне - заступник голови Єнакіївського міськвиконкому, мер міста, начальник обласного управління ЖКГ, заступник губернатора, перший заступник міністра ЖКГ, міністр. І, як у всіх решти, - різкий фініш.
Віктор Тихонов. Та ж сама лиха іронія долі, - щойно до посади віце-прем’єра додалися слова «міністр житлово-комунального господарства», вийшов президентський указ про звільнення. Указу ж про призначення послом у Мінськ Тихонов не чекає як свята.
І хоч би один просвіт у цьому списку. Але жодних винятків. Тому підстав сподіватися, що на Анатолія Близнюка чекає щось інше, немає. Це призначення сприйняли як аналог почесної відставки.
Тим більше що формальних підстав ставити на «комуналку» керівника з Донецька - немає. Серед усіх рейтингів Донецька область посідає перші рядки тільки у списках газових боржників, які регулярно публікує НАК «Нафтогаз України». За оплатою послуг, у різний час, - 22-25-те місце. За якістю - теж не в лідерах: упродовж 2010 року втрати питної води з муніципальних систем водопостачання збільшилися й становили близько 64% (офіційна інформація Донецької обласної ради).
Керівника з такими результатами роботи піднімають на міністерський рівень. Навіщо? Напрошується відповідь - перед виборами дуже зручно відреагувати на критику виборців відставкою міністра. За принципом «презумпції винності».
Але слід мати на увазі, що це буде відставкою міністра, який насправді нічого не вирішує. Зверніть увагу - попередник Близнюка, Віктор Тихонов, був ще й віце-прем’єром, а новий глава МінЖКГ - тільки міністр. Це не випадковість і не ляп президентських канцеляристів, а свідчення того, що центр ухвалення рішень змістився. Бачення розвитку галузі уже тепер формується не в міністерстві.
«Мозковим центром», що визначає майбутнє ЖКГ, є робоча група під керівництвом Андрія Клюєва. До цієї групи входять кілька передових мерів, «дерегулятор» Михайло Бродський та низка експертів. Перший «віце» настільки замкнув на себе управління комунальною галуззю, що вже навіть питання про тотальне встановлення лічильників на теплову енергію вирішується на його рівні. Та й Банковій «зірка» в ЖКГ не потрібна - досить, награлися в Мінздоров’я. Тепер потрібен міцний виконавець напрацьованих рішень. Вважається, що Аніщенко і Близнюк - те що треба.
Тим часом у Донецьку набагато більший інтерес викликає питання місцевих перестановок. Молоді амбіційні гравці намагаються перекроїти сфери впливу всередині «монолітної команди однодумців».
Головне питання - яку команду приведе з собою Андрій Шишацький на посади заступників? І хто з нинішніх працівників системи регіональної влади може позбутися посад? Чиновники обласної адміністрації в кулуарах уже відправили в Київ комунального заступника екс-губернатора, Олександра Аліпова, ладячи його на посаду заступника міністра ЖКГ. Річ не тільки в професіоналізмі самого Аліпова, а ще й у тому, що Анатолій Михайлович заборгував своєму заступникові за одну добру послугу, надану 2003 року, коли заступник прийняв на себе удар Банкової, заступивши собою шефа.
Новий губернатор, Андрій Шишацький, стверджує, що «ще не думав» про оновлення команди заступників. Замість нього цим активно займаються інші. Так, перший заступник Сергій Дергунов у розмові з кореспондентом DT.UA впевнено заявив, що залишається працювати в ОДА. Дергунову вдалося пережити на своїй посаді трьох губернаторів - Вадима Чупруна, Володимира Логвиненка й Анатолія Близнюка. Отож, видно, йому можна вірити.
Уперше в новітній історії Донбасу може порушитися паритет між «старими» й «новими» донецькими. Раніше посади губернатора і глави обласної ради ділилися між ними порівну: скажімо, представник нового покоління Борис Колесніков урівноважувався «старим бюрократом» Анатолієм Близнюком. Тепер же посаду голови обласної ради впевнено прогнозують не комусь із аксакалів, а ставленикові старшого сина президента, Олександра Януковича, - Андрію Федоруку (вже в.о. голови), колишньому топ-менеджеру корпорації МАКО.
Якщо призначення Федорука відбудеться, матимемо дивну картину: не встигла корпорація МАКО руками найнятих «биків» відколошматити жителів, котрі протестували проти будови біля свого будинку, а потім ще й із допомогою правоохоронних органів «закрити» організатора протестів, як представник тієї ж команди отримує підвищення. Швидше за все, ці події зв’язані виключно вічними законами карми, але шлях до успіху в нинішніх умовах демонструють досить показово...
Олександр Янукович, як було помічено, воліє мати справу зі своїми однолітками, а не зі старими соратниками батька. А Рінат Леонідович дає зрозуміти, що його інтереси економікою не обмежуються. Адже Шишацький - його людина. Ахметов, зрозуміло, від розширення бізнесу не відмовився й активно збирає нові активи - чи то прямо (купуючи), чи то побічно (через призначення своїх креатур і механізми приватно-державного партнерства, як це було з вугільними об’єднаннями Луганщини). Але чому всі вирішили, що він цим задовольниться? Стрімке просування його креатур на держслужбі свідчить про протилежне.
Прибираючи з області старого соратника Віктора Януковича, «господарі Донбасу» дають зрозуміти, що їм потрібна інша якість управління регіоном. І вона їм так потрібна, що ради цього не жаль навіть вакантного міністерського крісла.