РЕВАНШ

Результати виборів на Хмельниччині важко назвати передбачуваними. Хоча, звісно, навіть недоброзичливці усвідомлювали приреченість на успіх блоку В.Ющенка «Наша Україна», однак мало хто пророчив йому аж 34,7% голосів. Більшого, швидше, сподівалися від комуністів, які задовольнилися в результаті 13,5% та «списковим» (№43) депутатом ВР — другим секретарем обкому КПУ Володимиром Новаком . І вже точно ніхто не сподівався, що майже стільки ж — 12,7% — завоює опозиційний БЮТи. Але стійку корпоративну солідарність з леді Ю після її енергійного енергетичного віце-прем’єрства проявили місто енергетиків Нетішин, 46,2% виборців якого віддали голоси блоку Юлії Тимошенко, та один з найвіддаленіших в області — Білогірський район, 30% електорату якого теж не забули, кому завдячують припиненням «віяльних» відключень струму. Більше того: єдиний мажоритарник БЮТи, Володимир Нечипорук, обраний також на Хмельниччині. Нині діючий нардеп від округу № 194, він виборов перемогу практично так само, як і в 1998 році, — з мінімальним (74 голоси) відривом від основного суперника, соціаліста Анатолія Русіна. Підрахунок голосів у цьому окрузі тривав найдовше, але, щойно очевидними стали фаворити, керівники районів, які входять до складу округу, про всяк випадок почали тихцем шукати іншу роботу.

А ось результат соціалістів — 8,5% — розчарував. Єдиною втіхою для обласної організації стало хіба що прохідне — 19-те — місце в партійному списку її лідера Володимира Співачука та повний провал в області «розкольників» — ВОЛ «Справедливість» у багатомандатному окрузі та їхнього лідера Івана Чижа в його «рідному» вже протягом двох виборних термінів мажоритарному окрузі. Зате святкувала перемогу СДПУ(о). Попри ледь утішні 4,4% та 6-те місце в перегонах, вона в обласному центрі виборола перемогу для голови своєї облорганізації Олега Лукашука.

І абсолютно провальним можна вважати 5-те місце з результатом 8,2% блоку «За єдину Україну» — в області з виразно сільським профілем, яку вважали дуже навіть керованою в сенсі підрахунку голосів. Хоч вона й надсилає в парламент аж чотирьох «заєдинників» (і, либонь, самовисуванця банкіра Сергія Буряка на додачу), однак це навряд чи компенсує явну неспроможність політутворення, яке на Хмельниччині очолювали всуціль можновладці найвищого рангу: координатор блоку і голова облорганізації партії «Регіони» — перший заступник голови облдержадміністрації Анатолій Овчарук, голова облорганізації АПУ — заступник голови ОДА з питань аграрної політики Віталій Циц, голова облорганізації партії «Трудова Україна» — заступник голови ОДА з економічних питань Олександр Ступарик.

Серед багатьох інших причин такого низького результату блоку деякі місцеві спостерігачі називають страшенну зайнятість обласного керівництва під час виборів суто внутріобласними справами. Річ у тому, що обласній виконавчій владі чотири минулих роки не давала спокою обласна рада. Очолювана колишнім «афганцем» Миколою Приступою, вона вперто виконувала всі свої законні повноваження, поступово перетворюючись на справжній орган народовладдя, закономірний у демократичній системі стримувань та противаг, але досі дратівливо викличний для сучасної вітчизняної системи політичних координат. Більше того: під час виборчих перегонів заступник голови обласної ради Василь Осадчий посмів очолити обласний штаб «Нашої України». Либонь, утомившись терпіти поруч законодавчо не підпорядковану їй структуру з претензіями на незалежність поведінки та самостійність рішень, обласна виконавча влада вирішила «взяти» її теж цілком законним шляхом — через вибори. І, реалізуючи своє конституційне право, на 78 депутатських місць в облраді зголосилися кандидувати близько 60 представників виконавчої влади області, в тому числі й голова облдержадміністрації В.Лундишев з усіма п’ятьма своїми заступниками та керуючим справами і 14 з 20 голів райдержадміністрацій.

Оцей адмінресурс у всій красі та силі й став основною прикметою виборів-2002 до головного представницького органу влади в краї. Наскільки відомо автору цих рядків, такий похід виконавчої влади у владу представницьку безпрецедентний в Україні. Однак, поза сумнівом, він ввійде у вітчизняну історію місцевого самоврядування як гідний наслідування приклад. Бо наяву продемонстрував, якими вагомими можуть бути досягнення влади, коли вона займається виборами конкретно. Не пройшли сита обласних виборів лише два заступники губернатора — головний фінансист області Д.Олійник та куратор гуманітарної сфери А.Роздобудько, кільканадцять начальників облуправлінь та два голови райдержадміністрацій: Полонської — В.Святський та Віньковецької — В.Ядуха.

Схему виборів і справді можна вносити в хрестоматії. Ще на етапі уточнення списків щодо багатьох кандидатів до обласної ради була застосована апробована на останніх російських виборах тактика перевірки податкових декларацій. На всю Україну зблиснула пожежа з неправильно заповненою податковою декларацією голови кримського парламенту Л.Грача. В подільських же містечках та селищах вогонь палахкотів не так довго і яскраво, але, здається, справу — «спалити» невгодних місцевій владі кандидатів — зробити встиг. У кожному разі, хоч би які були причини, та де-не-де списки претендентів на облрадівський мандат скоротилися настільки, що вибору майже не було. До прикладу, в Чемерівцях вибирали трьох з п’яти (а висувалося вісім), у Волочиську — трьох з чотирьох (спочатку було сім) кандидатів. Тому вже нікого не дивує той факт, що окремі райони — ті ж Віньківці, Волочиськ, Городок — представлені в обласній раді депутатами, два з яких проживають у Хмельницькому, і тільки один — найчастіше це голова райдержадміністрації — в райцентрі. Це й зовсім стає зрозумілим, коли ознайомлюєшся з розповсюдженими в деяких районах тисячними тиражами «зразками» бюлетенів, які наполегливо вчили, як треба голосувати: галочки в квадратиках проставлені тільки навпроти «потрібних» кандидатів.

Та хоч там як, склад обласної ради четвертого скликання сформований. Як і всі попередні, він абсолютно не структурований за партійним принципом: по 2 комуністи, соціалісти й рухівці та ще кілька самотніх партійців при 47 позапартійних депутатах, ясна річ, не робитимуть погоди в раді. Натяком на прообраз майбутньої фракції може бути хіба що присутність 10 членів Аграрної партії та 5 членів Партії регіонів. Та, найвірогідніше, їх гуртуватимуть не так партквитки провладних політичних сил, як пряма належність до влади. Адже віднині до Хмельницької облради входять аж 22 працівники органів виконавчої влади, причому в особах, як уже згадувалось, найвищих її представників. На цьому потужному тлі губиться навіть традиційно найчисельніше лобі місцевих рад — медичне. Хоч лікарів у облраді, як завжди, чимало — 14, та навряд чи вони відіграватимуть у цьому скликанні звичну для себе найвпливовішу роль. 17 депутатів від промисловості, транспорту, зв’язку та енергетики — усі без винятку керівники галузей або великих державних, акціонерних чи приватних підприємств. Їх об’єктивно можна узагальнити під визначенням «національна буржуазія», переставши сахатися цієї ще донедавна ідеологічно ворожої дефініції. Сільське господарство аграрної Хмельниччини представлене значно скромніше — 9 депутатів: знову ж таки, це переважно керівники великих сільськогосподарських підприємств або ж представники обласної та районної керівної ланки. Показове різке зменшення педагогів у раді — всього 4, і збільшення до такої ж цифри кількості представників міліції та юстиції, чого раніше не було ніколи (облуправління МВС цього року взагалі делегувало в місцеві ради всіх рівнів аж 228 своїх представників, і близько половини з них отримали депутатські мандати).

Саме в такому складі вже через 10 днів після виборів зібралася Хмельницька обласна рада. І сталося те, що прогнозували всі. На противагу непоступливому Миколі Приступі, голова облдержадміністрації висунув «свого» кандидата на посаду голови облради — свого ж таки першого заступника Анатолія Овчарука, протягом останніх півроку заангажованого партією «Регіони» та блоком «За єдУ». І влада нарешті взяла реванш на обласному рівні за фактичну поразку на виборах до Верховної Ради. Більшістю голосів А.Овчарук обраний головою Хмельницької обласної ради. А його заступником став ще один заступник губернатора — вже відомий нам В.Циц. Влада виконавча так енергійно перелилась у владу представницьку, що породила нові запитання: чи то вона жертвує громаді кращих, чи то вони спішно покидають корабель, який виглядає з-під води всього на 8,2%? Однак новий голова, страшенно хвилюючись, запевнив депутатський корпус, що все це робиться для консолідації влади в області, щоб разом працювати на користь регіону.

Може, й справді це ще тісніше об’єднає владу в області. А ось в обласній раді розкол уже стався. І не тому, що депутати розділилися: хто — за Приступу, а хто — за Овчарука. І навіть не тому, що деякі депутати при портфелях з неприхованою зневагою ставилися до «рядових» депутатів. Перша сесія ради нового скликання вочевидь засвідчила початок категоричного протистояння в ній прибічників демократичного розвитку інституту громадського самоврядування і захисників звичної системи речей, коли влада «двоїться» лише формально, насправді залишаючись єдиною і неподільною. І чи на користь це регіону — питання риторичне. Хоча цілком може статися, що відповідь з’явиться уже на найближчих — президентських — виборах. Або й раніше.