Продаватєлі і покупанти

У тому, що закриття єдиних у світі кримськотатарських телеканалів АТР і дитячого Ляле, радіо Мейдан, - справа часу, не сумнівався практично ніхто. Власники й менеджмент, увесь колектив відтягували цей момент як могли - ціною самообмежень та іміджевих втрат. Мета зберегти цю частину культури народу, як вважали не тільки вони, виправдовувала вимушену лояльність, евфемізми, компроміси та відхід від стандартів, петиції Путіну і спроби віднести безчинства до компетенції місцевої влади.

Але 1 квітня - день закінчення "перехідного" періоду для перереєстрації ЗМІ за законами РФ - було Рубіконом, який не судилося перестрибнути нікому з "чорного списку" кримських медіа. І всі це розуміли. І очікували. Однак боляче. Бо була зірвана остання анестезуюча пов'язка, з якою відірвали й великий шмат зраненого серця кримських татар. Чи могло бути інакше? Могло, але це б означало зміну політики Кремля на "нових територіях" - зокрема і в самій Росії - загалом. Чого немає й поки що не передбачається.

Тому не могло бути в Криму більше свободи в кожній зі сфер, ніж це є в Росії.

До тог ж на великій військовій базі, на яку перетворився Крим, свободи слова і свободи преси не може бути за визначенням. А ще - в Криму не має права на життя ніщо, що ставить під сумнів незворотність анексії та дарує людям надію на повернення до складу України.

Останнє можна взяти в лапки - це майже дослівна цитата "глави РК" Сергія Аксьонова, який вважає, що в "напіввійськовому" Криму існування "ворожих" ЗМІ неможливе. Власне, визначення вичерпне, щоб не розмірковувати правовими категоріями.

Але всім має бути зрозуміло: додаткова "вина" кримських татар у тому, що це корінний народ, наділений міжнародними актами правом на самовизначення на своїй історичній території. Тому саме його існування і неприйняття окупації Криму - це вирок законності "референдуму" та подальшій анексії. Виходячи з цього, легко прогнозувати, що відбуватиметься далі. Інструменти й методи випробувані Росією ще в добу першої анексії Криму - політика асиміляції та створення умов для виходу народу з його історичної Батьківщини. З елементами депортації - для членів меджлісу, що ми вже спостерігаємо, правозахисників та інакодумців, а також членів релігійних громад, які в РФ легко зараховуються до терористичних і екстремістських.

Майже загальним місцем в експертів стала констатація, що згортання прав та свобод у Криму після російської анексії - це своєрідна прискорена "промотка" такого ж процесу в Росії за останнє десятиліття. Даєш рік за 10 - до повної і беззастережної інтеграції Криму в російський простір. Тому кістки хрустітимуть, і дяка Богу, якщо сліз буде більше, ніж крові.

На зачищене від незгодних місце висаджуватимуться ерзац-структури, покликані ліквідувати створений дефіцит звичного суспільного укладу. Спроби спочатку приручити, а потім обезголовити й переформатувати меджліс, поки що безуспішні. Стосовно АТР технологію заміщення продемонстрували вже наступного дня після відключення мовлення, - колаборанти, "путінські татари", заявили про бажання створити "громадське" кримськотатарське телебачення. Аксьонов миттю заявив, щ підтримує ініціативу. Правда, бажання тут-таки вживити у свідомість кримчан їхню ж широку підтримку розгрому АТР обернулося казусом в ефірі Першого кримського каналу (колишня ДТРК "Крим"): голосування видало 1678% за варіант відповіді "кримськотатарське мовлення нікому не потрібне, в нас і так багато каналів". Так народився новий мем і сплеск народної творчості ("Что у кримчан мы здесь не спросим, в ответ - #шестнадцатьсемьсятвосемь". Сергій Мокрушин).

Жарти жартами, але історія із зачисткою АТР не закінчена, - холдинг працює, проте в новому форматі. Керівництво каналу заявило, що не має наміру переводити редакцію на материк (це рівнозначно депортації), тому працюватиме як продакшн-студія - продовжуватиме дубляж кіно- і мультфільмів кримськотатарською мовою, зніматиме документальні проекти про історію та культуру народу, робитиме дитячі програми. Президент України, висловивши протест проти припинення мовлення кримськотатарських каналів, розпорядився забезпечити трансляцію їхнього контенту українськими ТРК. Власник АТР Ленур Іслямов, до того ж, повідомляв, що проробляється варіант відновлення супутникового мовлення, - в каналу є українська ліцензія. Тому наступним кроком окупаційної влади, як побоюється й голова Меджлісу Рефат Чубаров (до речі, міноритарний співвласник АТР), може бути горезвісна "націоналізація" майна медіа-холдингу (а це на сьогодні - найсучасніше обладнання в Криму), а також банальне розкрадання якісного контенту і використання його для наповнення ефіру фейкового "громадського кримськотатарського" каналу. Одночасно може посилитися тиск із боку ФСБ та Центру МВС по боротьбі з екстремізмом на редакторів і журналістів, а решти органів - на бізнес власника. На тлі припинення мовлення АТР по Криму прокотилася нова хвиля обшуків у будинках кримських татар, члени меджлісу ходять на допити, як на роботу, а Аксьонов пообіцяв привести до тями тих, хто скаржиться президентові Путіну…

Що повинна і що може в цій ситуації зробити держава Україна?

Річниця анексії Криму - добрий привід для влади, щоб зробити ревізію власної політики стосовно окупованого Криму й дати оцінку своїм діям та бездіяльності. Відсутність у держави прийнятої стратегії деокупації Криму - безперечно, великий мінус, однак такі програми вже напрацьовані експертними центрами (наприклад, Фондом "Майдан закордонних справ), і, наскільки відомо, таку роботу проводять експерти, залучені РНБО. Однак чинне законодавство дає владі можливість діяти адекватно загрозам та викликам уже тепер, без прийнятої стратегії. Насамперед - виконувати свої обов'язки і функції із захисту інтересів держави, прав та свобод громадян України на окупованих територіях. Це й може бути критерієм для аналізу придатності відповідних законів, указів, рішень, розпоряджень і, головне, практики їх застосування з наступним внесенням змін та скасуванням тих, які не працюють або лобіюють приватний, а не суспільний інтерес.

Важливо: таку саму ревізію своїх дій, тактики й використання можливостей має провести й громадянське співтовариство, що опікується кримською проблематикою. Можна скільки завгодно критикувати владу за бездіяльність, неадекватну реакцію на беззаконня, яке чинять у Криму стосовно громадян України, підозрювати, що Крим "зливають" і/або "продають", але бажаного результату тільки це не принесе. Поділюся власним невтішним відкриттям: у багатьох випадках влада не займається Кримом не тому, що не хоче, а тому, що не знає як (боїться взяти на себе відповідальність - прем'єр перекидає на президента), і тому, що банально нема кому. Немає нині в структурах влади мотивованих людей потрібного рівня професійних знань і навичок. Але там, де топ-чиновники беруть на себе відповідальність і залучають таких людей з експертного середовища, результат не змушує себе чекати. Приклади - у стрічках новин останнього місяця. Перший реальний арешт судна - порушника закону про окуповану територію Севастополя, що заходило у порт, був би неможливий без титанічної щоденної роботи журналістів порталу Вlackseanews. На цьому прецеденті і Мінінфраструктури, і прокуратура відпрацьовують схему (у хорошому значенні слова) для подальшого масового притягнення до відповідальності порушників санкцій. У Генпрокуратурі відверто визнають, що одним з головних джерел інформації для реагування на факти порушення прав громадян у Криму слугують моніторингові звіти Кримської польової місії з прав людини - бо виконані правозахисниками професійно й містять увесь необхідний (принаймні для внесення в ЄРДР) фактаж.

Багато хто, напевно, помітив, що кримська проблематика після року замовчування міцно повернулася в інформаційне поле і в лексикон політиків і чиновників. Звичайно, роковини "відзначили" всі ЗМІ, але хвиля не згасла. Юрій Стець під час зустрічі з редакторами кримських ЗМІ, які "вийшли" на материк, чесно сказав: "У міністерстві нема кому займатися Кримом. Делегуйте від себе людину, вона буде радником на громадських засадах. І готуватиме всі рішення й заходи". Тому розпорядження президента про забезпечення трансляції програм АТР Мінінформполітики виконати буде легко - запас було зроблено раніше, причому не тільки для контенту цього каналу. Гадаю, що тезу про "інформаційну блокаду півострова" можна вже забути. Проблема в іншому - немає комунікації влади і окупованих територій.

Висновок: хто не хоче чекати милості від влади, повинен знайти спосіб відчинити до неї двері й допомагати/примушувати її працювати в цьому напрямку. Пропонуючи не просто ідеї, а готові розробки проектів законів, рішень, методик моніторингу в різних сферах, підтягуючи небюджетне фінансування й волонтерів, встановлюючи громадський контроль зсередини, а не тільки з боку. Зрештою, держава - це ми. І сьогодні представник будь-якої групи українських кримчан може сказати можновладцям: досить відфутболювати Крим один одному. Виконуйте закон про окуповані території (там запропоновано створити центральний орган влади з проблем Криму), коаліційну угоду (де цілим розділом виписано конкретні кроки-зобов'язання), відтворюйте систему правоохоронних органів, які захищатимуть наші права й притягатимуть до відповідальності тих, хто їх порушує (а то деякі сепаратисти досі за дипломатичними паспортами відпочивати в Європу їздять).

"Уряд України зобов'язаний замкнути на собі всі питання взаємодії материкової України з окупованим півостровом. При цьому головним критерієм, що визначає доцільність взаємодії у будь-якому напрямку, має бути дотримання прав людини в окупованому Криму й питання безпеки", - каже Рефат Чубаров, нагадуючи, що роботу створеної урядом Держслужби з питань Криму досі заблоковано.

Своєрідним прискорювачем процесу, на думку Чубарова, могла би стати громадська рада при КМУ з питань реінтеграції Криму: "До її складу ввійшли б представники експертного співтовариства, Меджлісу кримськотатарського народу, правозахисники й журналісти. Рада могла б публікувати щомісячні звіти моніторингу дотримання прав і свобод людини в Криму у різних сферах, що були б сигналом для оперативних дій міністерств і відомств. Рада могла б залучати експертів для розробки проектів рішень щодо Криму й одночасно аналізувати проекти, які готують органи влади".

Додам - надавати польові дослідження наслідків дії вже ухвалених рішень. На першому місці в переліку актів, що порушують як інтереси держави, так і права громадян, правозахисники називають закон про вільну економічну зону "Крим", який зробив кримчан нерезидентами, але відкрив усі канали корупції, а отже, збитку для країни. Немає нині однозначної відповіді на запитання, що матиме максимальний ефект - повна блокада окупованого півострова чи застосування проміжних рішень зі зміною тактики залежно від ситуації (застосування рубильника, приміром, у відповідь на черговий арешт українських громадян).

Можна і далі дискутувати з приводу доцільності економічної блокади Криму (зважаючи на гуманітарний аспект), однак неможливо знайти аргументи проти необхідності, говорячи словами президента Обами, змусити Росію платити велику ціну за анексію Криму й розв'язану потім війну в Донбасі. Крим з кожним днем має обходитися Росії дедалі дорожче і зрештою стати непосильним тягарем.

І з цього погляду продовження дії закону про фейкову ВЕЗ, що дає можливість безмитно постачати товари в окупований Крим, - це дії зворотного напрямку. Навіть не запроваджуючи економічних санкцій, а скасувавши цей закон або усунувши з нього корупційний складник, можна отримати миттєвий і відчутний результат. Для бюджету зокрема.

Порівняймо дві цифри: вони не з одного ряду, але дають зрозуміти вагу кожної. За даними "Кримстату", за весь 2014 р. сума іноземних інвестицій у Крим становила 382 млн дол. США. За три з половиною місяці дії закону про СЕЗ "Крим" (з 27 вересня по 31 грудня 2014 р.) з материкової України на територію півострова було ввезено товарів загальною вартістю 430,5 млн дол. (дані DT.UA надала Державна фіскальна служба України). Найбільші обсяги поставок становила молочна продукція, яйця, м'ясні вироби, обладнання. У графі "сплачене мито" - суцільні нулі. Усе за законом.

Є метод радикальний - скасувати цей закон повністю, є пропозиція проміжна. Кримський економіст Юрій Смелянський пропонує запровадити так званий окупаційний податок.

"Він може бути універсальний, як ПДВ. Завважте, тривалий час представники російського бізнесу як постачальники не могли зайти на кримський ринок, бо були неконкурентні: якість продукції нижча за українську, а ціна оптова така сама або вища - як у нас роздрібна. Ми й так допомагаємо окупантам, давайте ще раз допоможемо, доведемо наші ввізні ціни до їхніх оптових", - іронізує експерт.

Другий нетрадиційний варіант, який допоможе громадянам України в Криму забезпечити себе українськими продуктами. "Ми припиняємо постачати територію Криму, тобто ми не завозимо туди товар, але в прилеглій територіальній зоні створюємо, умовно кажучи, великий ринок, на який жителі Криму можуть приїхати і купити потрібні товари. Тоді запроваджується шкала обмежень на кількість такого товару, щоб не постачати окупантів, а тільки наших людей", - пропонує Юрій Смелянський.

Підсумовуючи, констатуємо, що на сьогодні очевидні кілька критичних обставин, відмахуватися від яких у влади не залишилося жодної можливості.

Перше - реальне приєднання до економічних санкцій, запроваджених щодо Криму ЄС і США, а також реальне запровадження санкцій власних - персональних і секторальних.

Друге - ухвалення рішення щодо подальшого постачання в Крим електроенергії (де, до речі, розслідування стосовно укладення контракту, відповідно до якого ми продаємо в Крим електроенергію дешевше, ніж купуємо в РФ?).

Третє - постачання води. Тут жоден контракт рук не зв'язує, і є можливість ставити умови про дотримання прав громадян України на окупованих територіях (зокрема права недоторканності власності, свободи пересування тощо).

Четверте - системна робота у плані організації захисту державної та корпоративної власності (об'єктів і ресурсів) на окупованих територіях. Тут роль своєрідного каталізатора процесу має виконати приватний сектор і конкретно великий бізнес, що зазнав втрат унаслідок "націоналізації" майна. У великого бізнесу є ресурси для залучення найкращих юристів для позовної роботи в міжнародних судах, чиїми напрацюваннями може скористатися й держсектор.

І п'яте - нещадна війна з корупцією у всьому, що стосується окупованих територій. Бо корупція - це те, що стріляє нам у спину і знижує будь-які зусилля, а часом призводить і до протилежного результату.