Про користь вільних рук

Час, звісно, лікує. Тільки не запущені хвороби. Роковини окупації Криму, спричинивши хвилю спогадів про те, "як це було", викликали у творців легенди про "російську весну" нечувану відвертість - таку собі майже явку з повинною. Владімір Путін відмовився від своїх колишніх брехливих показань і з точністю до години розповів, як і коли давав наказ спецслужбам та армії готувати вторгнення й спецоперацію, і вкотре змусив світ замислитися: а навіщо він це зробив, мовляв, це ж неминучий шлях до Гааги?

Сумніваюся. І річ не в складності процедури, а в солідарній політичній відповідальності за пролог, розгортання й продовження третьої Кримської війни в Донбасі всіх, хто доклався до умиротворення агресора в ті перші березневі дні 2014-го. Дні, які могли врятувати світ.

Одкровення Путіна раз за разом нагадують сцену з "Дня радіо", коли інженер Каміль, розставляючи мікрофони, спустошував приховану пляшку горілки. "Ти п'єш на робочому місці?! - вигукував адміністратор Сашко. - А раптом хтось побачить?!" "Саш, ну от ти побачив. І що?!" - куражився Каміль.

"Ну от ви побачили. І що?!" - куражиться хазяїн Кремля, вганяючи весь світ у ступор своєю впевненістю в безкарності.

У чому він признається наступного разу? Що оповість про роль і місце кожного зі світових переговорників і лідерів України в подіях, що супроводжували взяття ним Криму? З ким з політичних вождів України були сепаратні домовленості? Хто й на яких умовах виторговував гарантії недоторканності свого бізнесу в Криму і Росії?

Рано чи пізно він почне говорити й про це. Не факт, що щиру правду, але - маючи розрахунок на те, що керівництво країни й саму Україну цей шантаж "качне".

Можна навіть припустити, коли почне. Щойно в Україні не на словах, а на ділі почнуться дії з метою обважнити для Росії ціну Криму, що неминуче позначиться й на свободі маневру в Донбасі.

Для цього, у принципі, Україна вже давно все має. Навіть "велосипед", якого, за словами політиків, бракувало, щоб бути шкідливими для агресора, винайшли - ухвалили спеціальний закон про санкції (хоча західним країнам він був не потрібен). Закон ухвалила ВРУ ще у вересні, і він набрав чинності в жовтні минулого року. Але перший несміливий підхід до нього президент зробив тільки 25 січня: на засіданні РНБО ухвалили рішення про застосування на території України санкцій, запроваджених країнами ЄС, США, Швейцарською Конфедерацією і G7 проти РФ - "для посилення тиску на Росію". Зауважимо, що пропозиції стосовно переліку об'єктів санкцій було оформлено постановою уряду відразу після набрання законом чинності. Після рішення РНБО про приєднання до західних санкцій було створено міжвідомчу комісію, яка мала цей перелік доопрацювати й уточнити. Тоді ж джерела DT.UA повідомляли, що не всі санкції, запроваджені ЄС і США, "годяться" для українських реалій. Зокрема, серед винятків називали санкції проти Криму, мовляв, там же живуть наші громадяни… А також перебувають активи Порошенка, Косюка, Жванії, Ахметова, Фірташа й інших - не стомлювалися додавати незалежні ЗМІ. Санкцій не запроваджено досі.

Владімір Путін руками Сергія Аксьонова за цей час список недоторканних прорідив. А що робити - Крим гирею висить на економіці Росії. Дотаційність республіки становить 85% (125 млрд руб. - і це без військових витрат), єдиною, крім бюджетної, інвестицією може бути тільки чистий грабіж під виглядом "націоналізації" приватної власності українських олігархів. Не допомогло навіть визнання юрисдикції РФ над окупованим Кримом: перереєстрація бізнесу за російськими законами, схеми з кримсько-російськими "дочками" українських "мам" і виведення активів в офшори. Зауважимо, що Севастополь до останнього часу не застосовував практики "націоналізації", і "губернатор" Меняйло навіть обережно її критикував. Першою ластівкою став "Севастопольський морський завод" Порошенка (ПАТ належить українському президентові опосередковано). Показово, що в списку також опинилася дюжина дочірніх підприємств, більшість з яких припинили свою діяльність до анексії, а севастопольську юрадресу Севморзаводу змінили на київську незадовго до "націоналізації".

Подейкують, що свої останні резонансні заяви щодо Криму (після тривалого незрозумілого мовчання) Петро Порошенко зробив після того, як російська влада Севастополя відібрала Севморзавод. Неправда. Це сталося після заяви Порошенка до роковин початку анексії, яку він правильно визначив 23 лютого, - цього дня відбулося захоплення влади в Севастополі. А постанова "уряду" міста про "націоналізацію" Севморзаводу датована 28 березня. Але це так, як уточнення, що виключає недобрі думки. Важливо інше - одна рука в Петра Олексійовича стала вільною. Другу ще займає Липецька кондитерська фабрика, продукція якої посилює гіркоту життя українських громадян в окупованому Криму. Але й однією рукою можна зробити багато чого. Наприклад, дати відмашку.

І він її дав, зокрема й публічно - в інтерв'ю Першому національному, заявивши про перші кроки для деокупації Криму. На першому місці - захист прав людини в Криму ("Ми маємо захищати кожного українця, який зазнає катувань від російських спецслужб: кримського татарина, українського активіста, священика УПЦ КП. І це перший пріоритет, який я поставив і МЗС, і спецслужбам, і уряду"); на другому - юридичний захист української власності в Криму - як державної, так і корпоративної. Далі - повернення всього озброєння, захопленого російськими військовими, передача якого зупинилася після початку активних дій у Донбасі, і зміцнення "кордону з Кримом".

Відмашка дала свої перші результати.

Печерський райсуд Києва наклав арешт на нерухоме і рухоме майно сепаратистів - депутатів ВР Криму й самопроголошених "глави республіки" і "голови Держради" Аксьонова і Константинова. За повідомленням ГПУ, заарештовано 67 транспортних засобів, майже 70 житлових і нежитлових приміщень, які знаходяться, зокрема, і на материковій частині України, оцінених у 1,2 млрд грн.

Інформації щодо заарештованого майна в прив'язці до персоналій зовсім мало, що не дозволяє судити про серйозність дій. На прохання DT.UA уточнити, в ГПУ повідомили таке: "Накладено арешт на автомобілі преміум-класу 2012-2013 років випуску: БМВ, Мерседес, Лексус та інші. Також заарештовано один катер і два прогулянкових судна. Накладено заборону на відчуження з метою подальшої конфіскації на будинки, квартири й земельні ділянки. Наприклад, заарештовано квартиру в Житомирі, а в Херсонській, Київській і Чернівецькій областях земельні ділянки й будинки, розташовані на них".

Прокуратура АРК, керівника якої Василя Синчука було призначено ще восени, активізувала свою діяльність і повідомила цього тижня, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про 50 кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території півострова. Серед них провадження за фактами зникнення й викрадення людей, незаконних обшуків у громадян, незаконного заволодіння держмайном.

Та це - крапля в морі, враховуючи, що тільки в березні 2014 р. і тільки проти журналістів і активістів правозахисники зафіксували понад сто правопорушень - напади, викрадення, катування, пограбування, незаконне позбавлення волі. Не розслідувалися факти як мінімум чотирьох убивств громадян України - Решата Аметова і Марка Іванюка, прапорщика Сергія Кокуріна і майора Станіслава Карачевського, десятки випадків зникнення людей. Найбільш повний перелік злочинів проти громадян України на півострові за цей рік - у моніторингових звітах Кримської польової місії з прав людини, яким, як виявилося, у тому числі сьогодні й користується як джерелом інформації прокуратура АРК.

Однак далі внесення відомостей до ЄРДР справа не йде, і не тільки тому, що проводити слідчі дії на окупованій території неможливо. Систему правоохоронних органів Криму за рік так і не відтворили. Є прокуратура АРК (у Києві), є головком СБУ (у Запоріжжі), а от головкому МВС, на плечі якого й має лягти розслідування злочинів, чомусь не відтворено, нарікають у прокуратурі. Напевно, потрібна ще одна відмашка. І не тільки міністрові Авакову.

Ганебна практика, коли український МЗС реагує на утиски українських громадян спецслужбами РФ після заяв міжнародних організацій, проявилася й минулого тижня. ФСБ уперше застосувала в Криму на практиці статтю 280.1 КК РФ, що передбачає позбавлення волі за публічне невизнання анексії Криму. Справу порушено за публікацією "Центру журналістських розслідувань" - видання, зареєстрованого Мін'юстом України як інформагентство, редакція якого та автор матеріалу - "підозрювана" Ганна Андрієвська - перебувають у Києві. Після обшуків у батьків Ганни й ще однієї журналістки - Наталії Кокоріної, яку потім шість годин допитували у ФСБ, із заявою протесту виступила представник ОБСЄ зі свободи слова Дунья Міятович. І тільки після цього міністр Клімкін у своєму Твіттері грізно зажадав звільнити Наталію Кокоріну…

Нова хвиля репресій проти незгодних і неугодних у Криму різко висвітила цинізм дискусій у київських студіях, присвячених роковинам анексії. Намагаючись виправдати свою бездіяльність при окупації Криму, політики і їхні кишенькові експерти знову й знову розповідають нам про те, що армії чи то не було, чи то вона вся перейшла на бік ворога, якою всесильною була "п'ята колона"… Панове, справжня "п'ята колона" і тоді, і тепер - у Києві. Це озброєна повноваженнями й спецслужбами армія корупціонерів, що витратила рік на те, аби дійти висновку - треба щось починати робити. Під тиском МВФ "усвідомила" невідворотність реформ, під натиском США і ЄС - необхідність боротися з корупцією, активність правозахисників не дозволяє далі заплющувати очі на порушення прав людини в окупованому Криму. Але погляд однаково косує, а руки чіпко тримаються за активи й потоки. Звільніть руки, панове, подолайте хапальний рефлекс, і вам одразу стане легше дихати, а в країни збільшиться шанс швидше впоратися з війною. Адже поки наші олігархи вирощують курей і виробляють цемент у "вільній економічній зоні Крим", він стає наймогутнішою військовою базою, яку нині прискорено комплектують, зокрема й з прицілом на вторгнення з моря або блокування будь-якої діяльності в прибережній зоні України.

"…І головне - ми маємо продемонструвати, що по цей бік кордону окупованої території живеться набагато краще", - казав Петро Порошенко в згадуваному телеінтерв'ю.

Це, мабуть, найважче для влади України, яка продовжує працювати по-старому. Але сам посил - з того самого розряду, що й обіцянки золотих гір і киселевих берегів кримчанам від Росії. Це звернення до людей вирішувати не головою і серцем, а шлунком і кишенею. За цей рік я не чула жодного запитання від кримчан-патріотів про те, чи вигідно їм буде в плані достатку від повернення Криму в Україну. Я не знаю жодного військового, який зберіг вірність присязі і який би мислив мірками меркантильності, - такі залишилися там. Ті ж, хто вийшов на материк, зазнають поневірянь і злиднів, терплятьть розставання з родинами й ідіотизм підозр. Жодного з них не заохотили за його вірність, навіть тих, хто, виявивши майже божевільну мужність, оборонявся, - як-от феодосійські морські піхотинці або моряки з тральщика "Черкаси". Скажу більше - наявність родичів на окупованій території нині є перешкодою для підвищення у званні або отримання посади для офіцерів-кримчан.

Пильність просто вражає. При цьому на сьогодні заарештовано тільки одного військовослужбовця, який перейшов служити в армію країни-агресора, - сержанта-контрактника з Миколаївської області. А от колишній начальник Генштабу адмірал Юрій Ільїн, який залишився в Севастополі, через суд вимагає виплати йому матеріальну допомогу, грошове забезпечення й призначити пенсію. Він же досі значиться на службі - у розпорядженні міністра оборони... Це голова чи хвіст "п'ятої колони"?