Про роль Усевишнього в долі міністра культури

Минуло сорок днів (з кінця грудня 2012-го). І країна, нарешті, має міністра культури. Ним очікувано став чиновник Л.Новохатько. А хто сумнівався - той програв.

А я от виграв. Пляшку шампанського. Коли побився об заклад з одним заможним режисером щодо майбутньої кадрової "діадеми" над улюбленим міністерством. Мені кажуть: "Залишиться колишній!". Заперечую: "Ні... У мене інтуїція тонша". (Хоча, звісно, ліпше б тоді заклався на гроші.)

Леонід Михайлович Новохатько - власник майже ідеальних біографічних "реквізитів". Для цієї посади. І саме в цей конкретний проміжок нашої тривожної епохи. Йому 59. Історик. Викладач. Заслужений діяч науки і техніки. Екс-заступник міністра культури (майже 10 років). Екс-заступник директора "Укрінформу". Ще недавно - заступник голови КМДА з гуманітарки. Характер спокійний, урівноважений. Як досвідчений чиновник (а такий завжди "людина у футлярі"), не дозволить недругам нарити про себе в Мережі якихось "жовтих" чи "зелених" сюжетів. Про нього в інформполі немає - взагалі - жодних цікавих апокрифів.

Він занадто довго був заступником, тобто другим, щоб тихою сапою, без метушні підготуватися до ролі першого (на окремій ділянці).

Запитується: і що ж буде далі?

Новий міністр покаже себе фантастично ефективним менеджером і реформатором і врятує світ прекрасного від попси й безгрошів'я?

Стане самостійним гравцем на культурному полі, незалежним від олігархо-політичних груп і келійних спокус?

Завдяки своєму надзвичайному професіоналізму, натиску, завзяттю й відвазі прорубає вікно для української культури не тільки в Європу, а й навіть туди, де нас зовсім не чекають?

...Треба буде до ворожки сходити. Самотужки на ці запитання я ніколи не відповім.

А з іншого боку?

Міністри культури ніколи не впливають на продуктивне натхнення трударів Культури.

Міністри пострадянської культури впливають тільки на перерозподіл коштів між окремими діячами культури. Бо на міністрів теж впливають...

І, припустимо, навіть якщо у всьому істинна нині активно обговорювана в культурному середовищі версія, буцімто "новий очільник Мінкульту - це людина Д.Табачника з усіма наслідками, що звідси випливають", - ну то й що... Когось здивує такий вплив? На вулиці Франка посадять "рощу" з російських берізок? Чи штатний склад міністерства вберуть у кокошники й сарафани? Ні. Просто цей кадровий поворот може стати додатковим доказом давно відомого пріоритету: ХТО найбільш ЕФЕКТНО грає-працює в цьому уряді. І, можливо, у цьому уряді вже з'явився чітко виражений "тіньовий" віце-прем'єр з гуманітарних питань, у руках якого зосереджені і освіта, і культура. І ідеологія.

І панові Грищенку доведеться тільки мляво "представительствовать" на ясновельможних зібраннях.

Тут інша проблема народ розважає. Як сподобився колишній міністр (М.Кулиняк), людина, безмежно віддана президентові, так стрімко вилетіти з сідла? Або, в кращому разі, опинитися на лаві запасних гравців?

Ця його відданість (так мені здавалося під час запису двох інтерв'ю) носила мало не сакральний характер. Ніколи не було спеціальної награності, коли з трепетом у голосі він мовив про патрона. Не було при цьому, уявіть, і інтонацій банального підлесника чи кар'єриста (а мене не піддуриш). Він поклоняється Йому як Усевишньому. Він робив усе що міг. Міг і дров наламати - коли піддався на провокацію з музейними "реорганізаціями". Міг і подвиги здійснювати - коли представив у Луврі скульптури Пінзеля або постарався убезпечити культурну продукцію від непосильного оподаткування. Було спірне, було хороше. Треба бути об'єктивним.

Ну то чим же прогнівав? І за що покараний?

Стосовно цього наші чудодійні джерела називають три інтригуючі причини.

Перша. Сказати б, геополітична. На даному етапі батьківщині потрібен культурний міністр, ще ближчий "русскому миру". Хоча куди вже ближче. А відставлений - родом із Західної України. І проявляв зайве українофільство. Повіримо?

Друга причина. Можлива. Колишній очільник культурного відомства буцімто не до кінця усвідомив генеральну лінію партії в поточних справах кінобізнесу (на який з бюджету субсидовано десятки мільйонів): із ким діло мати й кому безпосередньо служити вірою і правдою.

Причина третя. І, можливо, фатальна. Дуже прогнівав Усевишнього, коли необдуманими кадровими призначеннями перетворив минулого літа заповідник Києво-Печерської лаври на подобу реаліті-шоу "Дом-2". Жваві, балакучі дівчата тоді на повну відірвалися на керівних посадах. І чутка про діла їхні неправедні долетіла аж до Кирила. І, зрозуміло, колишньому міністрові було просто небезпечно ухвалювати такі скандальні кадрові рішення, знаючи (краще за інших), що президент В.Янукович - людина віруюча. Знаючи, що на носі важливе для міністерства 1025-річчя Хрещення Русі. Знаючи також, що церква тільки в радянський період була відділена від держави, а нині вона до неї приросла. І впливає на всі ключові питання політичної і навіть економічної життєдіяльності нашої країни.

Якщо вірити тим-таки чудесним джерелам, уже новий міністр культури (таки розважлива людина), перш ніж випробувати щастя в кадровому пасьянсі на важливу посаду, заручився підтримкою впливових святих отців Московського патріархату. Вони замовили слово перед Усевишнім... І, як бачите, допомогло. (Ось що хрест животворящий робить!)

Тож без будь-яких підказок нам тепер очевидна найважливіша місія того чи іншого міністра культури. Зовсім не обов'язково метушитися з якимись реформами. Насамперед треба взяти на озброєння Анну Ахматову, яка закликала навчитися "просто мудро жити": дивитися на небо (над Банковою) і молитися Богу.