Рима до слова «війна»: перший український поетичний фронт

14 серпня, 2022, 13:04 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Рима до слова «війна»: перший український поетичний фронт
© КМДА, Олексій Самсонов

Якщо згодом, у переможний мирний час, хтось десь колись запитає мене, як вплинула ця проклятуща війна на українську культуру (крім того, що рашисти розтрощили вщент чимало будівель музеїв, театрів, бібліотек), то відповідь на таке запитання знаю заздалегідь: ця війна стала детонатором для потужного вибуху нової української поезії періоду російсько-української битви.

Потужний вибух нової української поезії 

Коли навесні розмовляв з головним режисером Національного театру імені Івана Франка Дмитром Богомазовим про арт-проєкт франківців «Поезія Незламних» (драматичні актори читають вибрані сучасні поезії саме цього періоду і створюють на основі своїх виступів відеоконтент), то сказав йому тоді таке. Мовляв, нині ні театр, ні кіно не володіють таким мобільним ресурсом, щоб закарбувати трагічний час і теперішню мить української трагедії, а ось поезія — авторський імпульс, миттєвий спалах, вільна пташка, що, вирвавшись із силець, летить собі на волю, до чистого неба. Допомагаючи франківцям тоді як редактор добирати талановиті українські тексти для проєкту «Поезія Незламних», занурився в цю тему з головою. І дійшов висновку, що цікавих талановитих українських поетичних текстів вистачить далеко не на один арт-проєкт.

Тим часом у Міністерстві культури та інформаційної політики відразу після повномасштабного вторгнення ворога ініціювали створення спеціального порталу «Поезія вільних», куди надійшло понад 20 тисяч поетичних текстів про війну з України та інших країн — як від поетів-профі, так і від поетів-початківців. 

Паралельно тематика сучасної поезії періоду російсько-української війни активно висвітлюється на професійному літературному порталі ЧИТОМО.

Майже одночасно з'явились і перші збірки-антології поезії нашого українського Поетичного фронту. «Весна озброєна»: антологія воєнної лірики, упорядник — Михайло Сидоржевський, 142 українських автори об'єднані під обкладинкою видання. «Поезія без укриття» : понад 200 віршів, що з'явилися в період повномасштабного вторгнення Росії в Україну, авторка ідеї та упорядниця книжки — поетка й літературознавиця Надія Гамазій. 

Поезія періоду війни вийшла і на вулиці. Творчі імпрези, коли самі автори та просто щирі шанувальники українського поетичного слова читають на майданах чи вулицях вірші цього трагічного воєнного періоду, відбулися і у Львові, і в Івано-Франківську.

Серед українських поетів є ті, хто зразу після 24 лютого пішов у загони тероборони зі зброєю в руках захищати свою землю: Дмитро Мамчур, Сергій Танчин, Сергій Пантюк, Борис Гуменюк та інші. 

Чимало українських поетів є активістами великого волонтерського руху в Україні: Мар'яна Савка, Ігор Астапенко, Сергій Жадан, Катерина Калитко, багато інших митців. 

Теперішні українські вірші про війну — закарбований час, концентрований біль, невгасима надія на перемогу і ще — регулярні звернення-молитви до Бога про допомогу. 

Власне, я переконаний, що бюрократам-упорядникам шкільних та вишівських програм з нової української літератури буде з чого вибирати, аби максимально висвітлити літературний процес в Україні періоду російсько-української війни. 

«Рівень володіння словом серед авторів-дописувачів різний. Пишуть шкільні вчителі, актори, музиканти, менеджери, дружини захисників України, учасники бойових дій... Фольклор також ніколи не втрачає своєї актуальности. Особливо це помітно щодо стрілецьких пісень: їх активно співають, пишуть тексти на речах і використовують як талісмани. У ТікТоці під ці пісні є тисячі патріотичних відео. Але популярні не лише самі фольклорні тексти, а й стилізовані під них авторські», — пише з цього приводу молодий український літературознавець, власне ровесник багатьох нових поетів Антін Іщук. 

Тому і я, не претендуючи на всеосяжність, виберу лише декілька поетичних текстів періоду цієї війни, які найбільше запали в душу. 

 

Мар'яна Савка (Львів) 

Мій Бог

 

Мій бог формує всю ніч батальйони, 

Прицільно стріляє, веде бої.

Мій бог толерує мої прокльони

І протирає скельця свої.

Мій бог не ховається поза спину,

Він над дітьми розстеляє покров.

Мій бог скуповує кровоспинне

Й стає у чергу здавати кров.

Мій бог не може поки що спати,

Коли вся країна на варту встає.

Мій бог дозволяє мені не прощати 

І називати усе як є.

 

Катерина Калитко (Вінниця)

Це, бачиш, серце

Це, бачиш, серце. В ньому вирва

на місці втіхи та печалі.

Ти сорочки із кропиви

плетеш ночами.

 

І тіні лицарок, сестер,

в нічному рухаються люстрі.

Той, хто потягнеться тепер

тобі назустріч,

навіки буде всіх рідніш,

перехрести його у спину.

 

Візьми цей трем. Візьми цей вірш

за кровоспинне,

вклади йому на шкіру так,

як прикладають подорожник.

 

Він буде чоловік і птах — 

так досі можна.

 

Як тонко витікає час

з одухотвореної глини.

Скажи, скажи, як звали нас

і де були ми.

 

А цвіт осиплеться з вишéнь,

заповнить вирви та безодні.

І має значення лише -

де ти сьогодні. 

 

Сергій Жадан (Харків) 

Візьми лише найважливіше

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.

Візьми лише те, що зможеш сама нести.

Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,

візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

 

Візьми хліб і городину, потім іди.

Ми ніколи більше не повернемося сюди.

Ми ніколи більше не побачимо наші міста.

Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

 

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.

Нам ніколи не пити з сухих криниць.

Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.

Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

 

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.

Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.

Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,

дратувати драконів на бойових прапорах.

 

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.

Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,

не буде сонного світла серед нічних осель,

не буде зелених долин і заміських пустель.

 

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.

Буде холерна яма, залита вапном.

Буде криваве взуття на жіночих ногах,

вимучені вартові в прикордонних снігах,

 

підстрелений листоноша з порожнім мішком,

підвішений за ребро священик із безжурним смішком,

цвинтарна тиша, гамір комендатур,

списки загиблих, друковані без коректур,

 

такі безкінечні, що навіть часу не стає

шукати в них щоранку ім’я своє.

 

Цей вірш Сергія Жадана на його офіційній сторінці у Фейсбуці датується ще 2014 роком, коли розгортався перший акт трагедії на Сході України. Після 24 лютого 2022 року вірш пронизує ще болючіше і поетичний текст сприймається ще об'ємніше. Якось під ним на ФБ-сторінці я й написав коментар із двох слів: «геніальний текст», а за пару годин набігло декілька десятків «лайків» підтримки. 

Саме сьогодні і саме в цей час свідомо хочеться уникати, так би мовити, «аналізу» цього та інших болючих воєнних поетичних творів. Тобто, пригадуючи великого Арістотеля, свідомо не хочеться «розтинати гармонію». Поетичну гармонію трагічного часу

Може, згодом ці та інші воєнні вірші і розберуть на епітети, метафори та ямби з хореями? Може. Згодом. Але не сьогодні. Сьогодні варто тільки чути голос поета. 

Ігор Астапенко: Війна римується з помстою

Ігор Астапенко — 30-річний український поет, перекладач, філолог. Народився в Білій Церкві. Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Лауреат міжнародних літературних конкурсів, фундатор Міжнародного поетичного конкурсу «Гайвороння». За кілька місяців повномасштабного вторгнення Росії в Україну на «шпальтах» соцмереж з'явилася добірка талановитих поетичних творів Ігора Астапенка, і відразу ж різні його тексти «йшли у народ»: їх без кінця репостили , декламували в авторських відеороликах десятки українців, а актори-франківці, коли готували «Поезію Незламних», ледве не «билися» за право записати для проєкту саме Ігорів вірш. 

Астапенко живе в Бердичеві. Таку ж назву — «Бердичів» — має й батальйон, до якого долучився сам Ігор: він часто пише про «Бердичів» на Фейсбук, часто допомагає цьому військовому об’єднанню в межах своєї активної волонтерської діяльності. Зважаючи на екстремальність життя та постійну завантаженість Ігоря, робили з ним це інтерв'ю, звісно, онлайн, листуючись через месенджер. 

— Ігорю, враховуючи ситуацію, в якій перебуваємо зараз, що можна сказати (з того, що можна сказати) про «Бердичів» та про твою теперішню роль у сприянні діяльності цього батальйону? 

— Якщо коротко про «Бердичів», то раніше це був добробат, а тепер — один із підрозділів ССО. Я сам раніше працював військовим психологом, тепер більше займаюся «волонтеркою». Батальйон перебуває на позиціях, хоча конкретизувати локацію не буду.

— Особисто в тебе раніше, до 24 лютого, було поетичне чи прозаїчне передчуття великої війни в Україні й за Україну? 

— Радше на якомусь інтуїтивному рівні це таки передчувалося. Війна була неминучою, я це розумів, але так хотілося до останнього вірити, що цього не станеться...

 

***

 

Ігор Астапенко, окремі вибрані твори 

Істина у війні

усе крім війни не важливо адже війна.

усе крім війни не існує усе війна.

навіть сама війна теж пішла на війну

смерть їй у спину кричить: 'я тебе дожену'

 

істина у війні віриш мені чи ні?

бог дістав із полички 'Україну в огні'.

трохи читав та й кинув. що йому той вогонь.

що йому Україна? справ є і так либонь.

 

що йому небо над нами? що під тим небом ми?

що там в нещасних сталось наприкінці зими?

боже ти чуєш: ВІЙНА!? чуєш наш скрушний крик?

чуєш бо небо над нами досі ніхто не закрив.

 

діти що стали янголами не встигли стати людьми 

чи встигнуть стати батьками діти цієї війни?

і хто розгрібатиме сни від вибухів і сирен?

хто буде тягнути пам'ять з переліками імен

 

людей що від них лишились хіба що їх імена?

зеленими коридорами в країну іде весна.

іде в камуфляжній формі. з гвинтівкою на плечі.

пускає в ранкове небо птахів ворухкі ключі.

 

***

 

Штаб

саня ніколи не бачив моря. ніколи в житті. уявіть!

у києві був тільки раз. давно. а сані уже сорок шість.

я бачу в очах його хвилі і чайок. великий сяйливий маяк.

а саня ніколи не бачив моря. його позивний — моряк.

 

андрюха постійно важко зітхає. вдивляється в свій калаш.

він все життя присвятив заводу і має дай-боже стаж.

тепер заводу нема. розбили. в андрюхи двоє малих.

у нього у вухах дзвенить метал. я чую його. я звик.

 

у сірого в роті червона прима. він курить дві пачки в день.

я бачу як страх білосніжним димом виходить з його легень.

він завше мовчить і ховає очі. за місяць ні пари з вуст.

про нього ніхто з нас нічого не знає. лиш те що він білорус.

 

івана лиш спробуй назвати ваня — погрожує і кляне.

як дам зара' — каже — то скрутитесь в дулю. не зліть мужики мене.

іванові віриш — він хлоп кремезний. кулак — два моїх. ну-ну.

раніше він був охоронцем бази. тепер охоронець сну.

 

і я з ними п'ятий. стою. вдихаю повітря важке. сире.

боюсь їм зізнатись що пишу вірші. кому вони зараз тре'?

візьмуть не дай бог ще назвуть поетом. мені не на руку це.

кому зараз так ось візьмеш і плюнеш поезією в лице?

 

у небі літак обперізує сонце сумним візерунком війни.

я мовчки курю і заплющую очі і бачу як п'ятеро ми

гуляємо мирним морським містечком. і спробуй нам хто завадь. 

і саня уперше в житті своєму стрибає в солону гладь.

***

 

Тринадцяте збройня

хай би світанок скоріше. аби вже скоріше.

білий туман на розваленій хаті повісивсь.

скільки до ранку? а як до кінця цього вірша.

що там вже завтра за день? що там зараз за місяць?

 

завтра тринадцяте терпня. тринадцяте збройня.

за старим стилем весна. і війна за новим. тимчасовим.

час обернувсь у безчасся. а сон — у безсоння.

Related video

місяць злякавсь літака і зігнувся в підкову.

 

пісня холодної ночі всього лиш сирена. шалена.

вій втік зі слова 'війна' і сховався в старому підвалі.

вулиця міста — розрізана вена. червлена.

шо там у зойки? та зойки. а в люди? а в галі?

 

в люди там люди. з-під києва. в галі малий під херсоном.

в таньки старий на візку. у марусі нікого.

нінка здуріла. говорить ночами з вазоном.

в кольки — ну той, шо з районки — відмовили ноги.

 

так і живемо. а завтра тринадцяте збройня.

мокра обстріляна весно, коли все скінчиться?

мати стоїть серед хати. тримає іконку в долоні.

отче, за кого воюєш? скажи: 'паляниця'.

 

***

— Ігорю, є чи були раніше в тебе улюблені тексти на військову тематику? 

— Навіть не знаю, кого виокремити. Колись мені подобалися верлібри Бориса Гуменюка. У Жадана є сильні мілітарні тексти.

— Пацифізм, гуманізм — як із такими поняттями жити поетові, гуманітарію саме сьогодні — в жорстоких лещатах російсько-української війни? 

— Не знаю, чи є місце для цих понять, коли йдеться про ворога. Війна не залишає вибору. Та й усі довоєнні амплуа деактуалізуються. Бо тепер кожен рівний у боротьбі з ворогом за право жити.

— Нинішня ситуація на полях російсько-української війни стимулює народження поетичних образів чи, може, навпаки, подекуди блокує творчий процес? 

— Як свідчить практика, стимулює до творчості. Дуже багато текстів сьогодні з'являється в наших поетів. Хоча багато в кого це працює і в зворотному порядку… Вони не можуть писати — і я їх розумію. Такі явища в кожного поета переосмислюються досить індивідуально.

— Твоя найточніша та найхимерніша РИМА до слова «війна»? 

— Війна римується з болем. Зі смертю. З помстою.

— Можливо, скажеш кілька слів про своїх бойових побратимів, які надихають на поетичні строфи? 

— Я не надто афішую те, що пишу.

— У біографічній довідці про поета Астапенка пишуть, що він працював в Інституті Богомольця. Що там робив поет? 

— Українська мова як іноземна. Працював з іноземними студентами.

— Як родичі сприймають твої поетичні тексти — є підтримка, розуміння з їхнього боку? 

— Завжди підтримують. Роблять компліменти. Я їм за це вдячний. Вони мої найперші читачі. 

— Про твій «Штаб», що став суперпопулярним останнім часом… У вірші йдеться про реальних хлопців-військових — чи то все ж таки твоє художнє узагальнення? 

— Реальні хлопці. Імена хіба що трохи змінив.

— Які тексти про цю війну, тексти твої та інших сучасних українських поетів, могли б, на твій погляд, увійти до шкільних і вишівських навчальних програм? 

— Не візьму на себе місію обирати такі тексти. Час покаже. Одне можу сказати: після цієї війни наша література буде зовсім іншою. І ми будемо іншими.

Більше статтей Олега Вергеліса читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК