Польське відлуння Євро-2012

Рік тому цими днями іспанці з рахунком 4:0 розібралися з ірландцями у Гданську. Англійці в Києві з рахунком 3:2 "зробили" шведів. А збірна України в Донецьку програла 0:2 французам. Футбольна феєрія набирала обертів. У фан-зонах річкою лилося пиво. Між українськими містами, котрі приймали Євро-2012, ще справно курсували новенькі "хюндаї". Картонний асфальт українських доріг ще створював ілюзію автобанів. Українські аеропорти ще брали сотні бортів у темпі паризького Orlу, чиказького O'Hare або бангкокського Suvarnabhumi. А стадіони ще зміцнювали віру в те, що наступні покоління громадян України отримали дуже багату спадщину. І на тлі цього свята життя й бенкету духу якось звелися нанівець усі корупційні скандали, пов'язані з мільярдними "розпилами" бюджету й узаконеними тендерами з одним учасником. Із захмарними кошторисами на хайвеї, термінали та спортивні арени. Бо свято явно вдавалося, Платіні особисто був задоволений, а переможців, як відомо, зазвичай не судять.

В яку конкретно суму обійшлася громадянам України підготовка та проведення фіналу чемпіонату Європи з футболу, схоже, дізнатися вже не вдасться. Занадто складна й заплутана схема розосередження бюджетних коштів. Одні витрати за статтею "Євро-2012" стирчать в бюджеті цільними териконами, інші розмазані малопомітним нанопилом.

За різними даними, загальна сума витрат скаче в діапазоні від 5 до 15 млрд дол. Розрив, погодьтеся, чималий. Особливо коли врахувати, що за підрахунками Freedom House третину всіх коштів було розкрадено.

Так ось, за версією головного на той момент офіційного спікера, екс-віце-прем'єра Бориса Колеснікова, який відповідав за підготовку країни до турніру, за все про все з держбюджету пішло близько 5 млрд дол. Із місцевих бюджетів - ще 2,5 млрд. При цьому "суто на футбол" витратили взагалі "копійки" - 855 млн дол. (стадіони в Києві та Львові плюс підготовка стюардів). Решта - нова інфраструктура для щасливих нащадків. Тобто аеропорти, дороги, готелі, міський транспорт і такі інші лавочки в харківському метро.

По суті, інфраструктура і стала головною пожирачкою народної гривні. За твердженням Рахункової палати, тільки Нацагентство з питань Євро-2012 і тільки в 2011-2012 рр. у рамках тендерів з одним учасником витратило майже 2 млрд дол. Приблизно стільки ж пішло на ремонт і будівництво доріг, які "розчинилися" у снігу. При цьому поки що порушено лише кілька кримінальних справ щодо знущально дрібних сум.

Тож підрахунок доцільності всіх витрат на Євро-2012 "до копійки", як на державному, а особливо на місцевому рівнях, скидається на спробу облікувати всі краплі в морі, всі ялинки в лісі або реальні бюлетені на президентських виборах.

Каламутності у процес підрахунку футбольних і навколофутбольних витрат додало і внесення витрат на Євро-2012 до бюджету України на 2013-й. Сума порівняно невелика - трохи більша ніж мільярд гривень. Але для "розпилу" цілком апетитна. Бо чимось іншим виділення коштів на чемпіонат, який закінчився, назвати складно. Щоправда, чиновники пояснюють це тим, що стадіони та інфраструктуру треба довести до пуття, а заодно заплатити всім, хто опікувався підготовкою до Євро-2012. При тому, що слушне запитання: "А куди в такому разі пішли гроші в 2012-му?" - залишається без відповіді.

Словом, підготовка до Євро-2012 вийшла, як полюбляють казати в певних колах, "трохи по-дебільному". Це побічно підтверджується й тим, що українська влада, яка страшенно любить створювати різні святкові інформаційні приводи, річницю футбольного "тріумфу" підозріло тихо проігнорувала. Ну хіба що відкрила навіщось пам'ятник шведським вболівальникам, запропонувавши профінансувати його за рахунок зняття зі статті пожежного депо столиці.

Пояснень цього мовчання більш ніж достатньо. Від небажання влади будити в населення спогади про повсюдно розталий разом зі снігом асфальт українських "євродоріг", замерзаючі в степах "хюндаї" та недозавантажені аеропорти, до небажання вибудовувати не менш крамольні паралелі з майбутніми мільярдними витратами під егідою Євробаскету-2015 (або зимової Олімпіади a la Russe-2022). Для чого, як відомо, планується будівництво нових помпезно-непотрібних спорткомплексів. До речі, в Сочі ще до старту Зимової Олімпіади-2014, вісім з дев'ятнадцяти об'єктів, профінансованих російським ЗЕБ, вже визнані розрахунково-збитковими.Що на тлі, скажімо, реанімації питання про подальшу долю того ж таки львівського стадіону (375 млн дол.) може видаватися не зовсім доцільним.

Щоправда, в Польщі особливої ​​помпи з приводу річниці Євро-2012 теж не спостерігалося. Може тому, що цими днями Польща відзначала чергову річницю парламентських виборів 1989-го, які поклали край комуністичному правлінню. А може тому, що поляки визнають не тільки плюси євротурніру.

У всякому разі, віце-мер Познані Єжи Степень так і сказав українським журналістам, яким польське МЗС організувало підсумкову поїздку в три міста, які приймали турнір, - є плюси, але є й мінуси.

Зрозуміло, що Польща і Україна зі старту перебували у вельми нерівних умовах. Навіть коли припустити, що Україні турнір обійшовся не в 7,5 млрд дол., а в 10 млрд, то на тлі
32 млрд дол. (40% - гроші ЄС), витрачених Польщею, різниця відчувається.

Щоправда, поляки теж кажуть, що футбол до всіх цих витрат прямого стосунку не має. Оскільки інфраструктура і так би розвивалася за планом. Турнір хіба що прискорив будівництво низки об'єктів (стадіони, термінали) і оновлення міського транспорту у приймаючих містах.

Інша річ, що польсько-євросоюзівські мільярди, вкладені в інфраструктуру, можна помацати руками. Для українських майстрів "розпилу" це відчуття схоже на те, що пережив Іполит Матвійович Вороб'янінов із "Дванадцяти стільців", дізнавшись, що скарби, заховані в стільці майстра Гамбса, перетворилися на клуб залізничників.

Насамперед, це стосується доріг. Бо безневинне запитання автора цих рядків: "Скажіть, а у вас була зима?", - послідовно адресоване муніципальним чиновникам Варшави, Познані і Вроцлава, вкидав останніх у легкий ступор.

- Так, - відповів згадуваний пан Степень, - зима була. Причому настільки довга й тяжка, що ми витратили всі запаси суміші від ожеледиці.

- А чому у вас у такому разі цілі дороги? - не забарилося запитання номер два. Яке явно передбачало здивовану відповідь: а що з ними мало статися?

Після цього запитання номер три, із посиланням на прем'єр-міністра Азарова, який заявив, що в Україні (котра, як відомо, межує з Польщею) асфальт зійшов разом зі снігом виключно через суворі кліматичні умови, відпадало автоматично.

Так само, як і запитання номер чотири щодо того, чому в Польщі доріг не ремонтують клаптиковим способом?

Бо все одно його не зрозуміли б.

І те, що ні по дорозі з Варшави до Познані, ні з Познані до Вроцлава наш автобус жодного разу не підкинуло на ямі, сприймалося з образою. Зокрема й тому, що в далекому 1991-му Україна і Польща перебували практично в рівних економічних умовах. Але за 22 роки Польща стала повноправним членом ЄС з усіма відповідними (у тому числі й матеріальними) призами й бонусами. А Україна все ще борсається в ополонці злодійкуватої багатовекторності. А той-таки прем'єр Азаров, не змигнувши оком, може заявити німецьким журналістам, що деякі українські дороги кращі, ніж у Німеччині...

Словом, щодо однієї з чотирьох базових вимог УЄФА до приймаючих країн (відповідність стандартам доріг, аеропортів, стадіонів і готелів для "сім'ї" футбольного союзу) питання було вирішено.

Про можливі проблеми з польськими аналогами "хюндаїв", з огляду на їх відсутність у Польщі (як проблем, так і "хюндаїв"), говорити не було сенсу.

Немає проблем у поляків і з новими аеропортами. Зрозуміло, що й тут наріжним каменем є членство Польщі в ЄС. Бо злітати на вік-енд до Парижа чи Берліна для жителя Варшави чи Вроцлава - це одне, а для киянина або харків'янина - зовсім інше. Але річ не лише в ціні квитка чи головному болю з отриманням Шенгенської візи. З урахуванням вдалої промо-кампанії, проведеної поляками напередодні Євро-2012, Польща змогла зберегти потік туристів і після турніру. Наприклад, до Познані, де грала збірна Ірландії, жителі Дубліна або Корка тепер літають на вихідні пити польське пиво, яке припало їм до смаку. Тур так і називається - "пивний вік-енд". У Вроцлаві число міжнародних рейсів зросло з трьох до 30. Аеропорт імені Шопена у Варшаві теж не нарікає на відсутність пасажиропотоку. Чого знову ж таки не скажеш про Україну. Бо чиновницька впевненість, що після Євро-2012 в Україну ринуть потоки туристів тільки тому, що в нас був турнір і побудовано нові аеропорти, наразилася на іншу реальність. І в підсумку сьогодні напівпорожні термінали стоять як пам'ятники чиновницькому непрофесіоналізму й невиправданій, "підрозпильній" гігантоманії. Судіть самі. Аеропорт "Бориспіль", де було побудовано величезний, але незручний з погляду логістики термінал D (600 млн дол.), куди добровільно-примусово зігнали всіх міжнародних перевізників, фактично завантажено на 33% від проектної потужності. Аеропорт імені Данила Галицького у Львові (близько 575 млн дол.) завантажено на 8% від проектної потужності. Аеропорт імені Сергія Прокоф'єва у Донецьку (близько 860 млн дол.) - на 10%. Причому за рік після Євро-2012 з Донецька через нерентабельність рейсів пішли чеська авіакомпанія Czech Airlines і польська LOT. Невелика позитивна динаміка спостерігається лише в тих аеропортах, куди вкладав гроші приватний капітал. Тобто в аеропорту Харкова (загальні витрати в рамках приватно-державного партнерства - 268 млн дол.), де в першому кварталі 2013 р. зафіксовано 44-відсоткове зростання пасажиропотоку. А також у столичному аеропорту "Жуляни", який активно працює з європейськими лоукостерами і де гніздяться ескадрильї приватних літаків хазяїв життя.

Правда, в Харківському аеропорту є проблеми іншого характеру. Пов'язані саме з державною частиною цього самого партнерства. Оскільки на сьогодні, незважаючи на те, що з моменту запуску об'єкта пройшло набагато більше року, периметр аеропорту практично не охороняється (бездомних собак, яких відловили і розсадили по будках на ризикованих ділянках, в розрахунок не беремо). А це означає, що при бажанні до літаків може отримати доступ хто завгодно - від контрабандистів до терористів. Мало того, до цих пір до кінця не сформовано льотне поле, не запущена система автоматичного управління світлосигнальним обладнанням, відсутня резервна система енергопостачання, блискавкозахисту (список можна продовжувати довго)... Що автоматично додає для необізнаних пасажирів бонусний сервіс з умовно-патріотичною назвою "неросійська рулетка"...

Значно ближчими виявилися нам питання, пов'язані зі стадіонами. Де в України з самісінького початку було більш виграшне становище. Оскільки, на відміну від Польщі, Україна повністю профінансувала будівництво тільки двох об'єктів: НСК "Олімпійський" у Києві (близько 575 млн дол.) і "Арена Львів" (близько 375 млн дол.). Стадіон "Металіст" у Харкові за рахунок участі в проекті Олександра Ярославського обійшовся бюджету в 50 млн дол., а "Донбас Арена" (400 млн дол.) Рінат Ахметов повністю спорудив за свої гроші.

Що стосується Польщі, то витрати на всі чотири стадіони (близько 1,8 млрд дол.) лягли на плечі держави та місцевих бюджетів. Але одна річ - стадіон побудувати, а зовсім інша - його утримувати. І поляки тепер сушать над цим питанням голову. Найпростіша ситуація у Познані, де місцевий стадіон є клубним. Як у Донецьку й Харкові. Що не тільки зняло з міста грошове навантаження, а ще й дає невеликий прибуток до бюджету. Непроста ситуація у Варшаві, де частину витрат стадіону тягне держава. Хоча нинішня компанія-управитель (до речі, колишній аналог українського Нацагентства - Компанія PL-2012) запевняє, що за рік-два вже вийде на прибуток. Шляхи отримання доходів - від матчів збірної Польщі, автошоу і концертів суперзірок (цього року у Варшаві виступить Пол Маккартні) до здачі велетенських приміщень під конференції, весілля та корпоративи. Не менш складна ситуація й у Вроцлаві, де мільйони злотих на утримання стадіону йдуть поки що з міського бюджету. Поза тим місто платить і 30 млн злотих на рік за відсотками кредиту, взятого на будівництво арени. При цьому місту ще й належать 49% акцій місцевого футбольного клубу. Що багато в чому обмежує можливості менеджерів "Шльонська".

Правда, місто готове продати свою частку, але в Польщі, на відміну від України, немає олігархів на кшталт Ахметова чи Коломойського, а тим більше шаржів на таких олігархів, як Курченко. Однак віце-мер Вроцлава Мацей Блуй сповнений оптимізму і певен, що схема комплексного використання стадіону (весілля, корпоративи, концерти, шоу) в підсумку принесе плоди. На відміну від пересічних вроцлавців, чимало з яких незадоволені ситуацією, вважаючи, що сплата відсотків і витрати на утримання стадіону прямо пов'язані з підвищенням комунальних тарифів і скороченням соціальних програм. Вони ж, до речі, (на відміну від віце-мера) у розмовах висловлювались і проти проведення в їхньому місті будь-яких великих заходів, пов'язаних із будівництвом нових спортивних арен.

Однак у 2017-му у Вроцлаві проходитимуть Всесвітні ігри - змагання з не олімпійських видів спорту типу сумо, карате, перетягування каната чи катання на роликах. Чого не скажеш про Познань, де місцева рада проголосувала проти участі міста в цьому заході. Тож найближчим часом перетягувати канат на берегах річки Варти не будуть, оскільки в умовах демократії місцеве самоврядування працює реально. Чого так бракує країнам автократичним. Де чиновники класу VIP перед усіма іншими видами спорту віддають перевагу всесезонному чемпіонату з бюджетного "розпилу"...

Редакція DT.UA дякує МЗС Республіки Польща та Польському інституту в Києві за можливість узяти участь у Студійній подорожі журналістів до РП.