Карпатський іспит з євроінтеграції

Коли 2010 р. в Україні вперше серйозно заговорили про перспективність проведення зимових олімпійських ігор у Карпатах, ніхто не сподівався, що під цими словами так охоче підпишуться президенти Польщі і Словаччини. "Ми успішно провели Євро-2012, і це аргумент на користь організації олімпіади". "У цій частині Європи ще не було олімпійських ігор, ми сподіваємося, що цей аргумент запрацює на користь олімпіади в Карпатах у 2022 році". Звідки знаємо ці слова? Підкажемо: так сказав польський президент Броніслав Коморовський під час недавнього візиту в Татри про... кандидатуру Кракова як організатора олімпійських ігор у 2022 році. Кандидатуру, яка має скласти конкуренцію Львову, якщо поляки і українці не домовляться про об'єднання своїх олімпійських проектів.

Ідея провести зимові олімпійські ігри в Татрах не нова. У 90-х рр. минулого століття Польща і Словаччина офіційно висунули дві окремі кандидатури ОІ-2006 у Закопане та Попраді. Ініціатори розраховували, що Міжнародний олімпійський комітет пробачить їм гіршу інфраструктуру і таки вибере одну із цих кандидатур. Адже в Карпатах зимової олімпіади ще не було, а ОІ в посткомуністичній країні мали б позитивний вплив на процес
трансформації в регіоні.

Попри те, кандидатури Закопане та Попрада були відхилені вже в першому голосуванні. По-перше, в Татри важко в цивілізований спосіб доїхати. На дорозі Краків-Закопане в сезон створюються величезні затори: подолання цього 110-кілометрового відрізка іноді займає аж п'ять-шість годин. По-друге - погана екологія: трапляється, що на цьому гірському курорті повітря більш забруднене, ніж у Кракові. Міжнародний олімпійський комітет не вірив також у те, що поляки і словаки встигнуть побудувати всі спортивні об'єкти. Щоправда, інфраструктура у Словаччині була тоді трохи краща, ніж у Польщі, однак словаки не мали шансів через складну політичну ситуацію: до 1998 р. країна фактично була в міжнародній ізоляції.

Однак найбільше здивування Міжнародного олімпійського комітету викликало те, що поляки і словаки не об'єдналися, а висунули дві окремі кандидатури на 2006 р. Нагадаємо: Попрад віддалений від Закопане всього на 60 км. Олімпійська ідея асоціюється, радше, зі співпрацею між кордонами, а тут був класичний приклад, коли двоє сусідів з одних і тих самих гір воліли конкурувати, ніж об'єднати зусилля. Після поразки в 1999 р. поляки і словаки дійшли висновку, що висування окремих кандидатур було помилкою і що в майбутньому є сенс думати про олімпійські ігри в Татрах тільки у форматі спільної польсько-словацької заявки. Причому аж до минулого року про олімпіаду йшлося тільки в загальному контексті: мовляв, колись, у далекому майбутньому, треба б спробувати, однак наразі це нереально.

Все змінилося в листопаді 2012 р. Тоді ідея провести олімпійські ігри в Татрах раптом набрала конкретних обрисів. З такою пропозицією виступила Ягна Марчулайтіс - спортсменка і впливова депутатка сейму від Громадянської платформи, якій швидко вдалося переконати місцеву владу, а згодом і польського прем'єра Туска та президентів Польщі і Словаччини.

Проект Ягни Марчулайтіс набагато краще підготовлений, ніж Закопане-2006. По-перше, це має бути спільна польсько-словацька заявка. Офіційним господарем планується Краків, у якого набагато кращий міжнародний імідж, ніж у Закопане чи Попрада. Автори олімпійської концепції знають, що Закопане - проблемне місто, тому тут запланували тільки декілька дисциплін, усі ж інші гірські змагання - в сусідніх польських селах (Косцеліско, Бялка Татжанська) та в словацьких Нижніх Татрах. Більшість "міських" дисциплін хочуть проводити у Кракові, тут-таки має відбутися церемонія відкриття та закриття ігор. Організатори подумали також про екологію: у зв'язку з олімпійськими намірами готується багаторічна програма поліпшення стану повітря, яка включає в себе розвиток екологічного транспорту (залізниця, можливо - метрополітен у Кракові) та сприяння відмові від опалення вугіллям.

У намірі провести зимові Олімпійські ігри 2022 р. у Кракові не можна не помітити багатьох асоціацій з аналогічною кандидатурою Львова. Слухаючи, що про ідею олімпіади говорить президент Коморовський, згадуєш, що ми це вже десь чули. Аргументи й риторика немов скопійовані з промов Януковича щодо олімпіади у Львові. Тільки замінити українські Карпати на Татри, а Львів - на Краків. Ті ж самі слова про те, що "ми успішно провели Євро-2012, і тепер треба зробити наступний крок", про використання інфраструктури, створеної під футбольний чемпіонат, про імпульс для розвитку Карпат і про те, що тепер про нас почують у всьому світі. У промовах Коморовського і Туска звучать і відомі нам аргументи, що в цій частині Європи ще не було зимових олімпійських ігор, тому нам мали б дати шанс. Навіть реакція польського суспільства подібна до української: багато хто вбачає в олімпійських намірах лише пусті обіцянки: мовляв, ігор і так не буде, проте на підготовці до них хтось може багато заробити, відвернути увагу від реальних проблем і завдань, а за все заплатять звичайні платники податків... Хоча, з іншого боку, не бракує і прихильників: у Кракові вважають, що ігри, може, й не потрібні, але це єдиний спосіб, щоб побудувати в цьому місті метро, північну і східну кільцеву та автобан у Татри, чого у звичайних умовах не дочекатися.

Що впадає в око, то це цілковита відсутність координації між Польщею та Україною. Ідея олімпійських ігор у Кракові виросла на тлі успішного проведення Євро-2012. Причому ініціатори підкреслювали: ми вдало провели великий спортивний захід у співпраці зі східним сусідом, тому й олімпійські ігри доцільно буде провести в аналогічному міжнародному форматі - разом зі Словаччиною. Цікаво, що тут ніхто не врахував навіть теоретичної можливості об'єднати зусилля не зі словаками, а з українцями. Зрештою, про олімпійські наміри Львова у Польщі майже не говорять - уперше ця тема зазвучала під час недавньої зустрічі президентів Польщі, Словаччини та України, коли Віктор Янукович запропонував об'єднати ці дві кандидатури.

Оскільки пропозиція була висловлена офіційно, варто оцінити бодай теоретичну перспективу таких загальнокарпатських олімпійських ігор. Ідея цікава: польсько-словацько-українська олімпіада була б практичним утіленням у життя слів про європейську інтеграцію та карпатську співпрацю. Проблема лише в тому, що досі в історії зимових ОІ не було жодного випадку проведення ігор навіть у двох країнах. Статут Міжнародного олімпійського комітету допускає таку ситуацію як виняток: за кордоном можна провести лише декілька дисциплін і тільки в тому разі, коли з об'єктивних причин це неможливо зробити в країні, яка є основним господарем ігор. Таку ситуацію маємо у випадку з кандидатурою Кракова: польські Татри, з погляду охорони природи, не найкраще місце для лижних дисциплін, тому частину цих змагань хочуть проводити в сусідній Словаччині.

Однак це не означає, що організувати олімпійські ігри у "тридержавному" форматі зовсім неможливо. Правда, для того слід не просто говорити про олімпійські наміри, а знайти якийсь важливіший аргумент, чому саме хочемо здійснити таку революцію в олімпійському русі. І тут єдине, що спадає на думку, - це включення цього питання в контекст Угоди про асоціацію Україна-ЄС і пов'язаної з тим регіональної співпраці в Карпатському регіоні, про яку, здається, всі в Польщі і Україні забули.

Тут варто згадати Карпатську конвенцію, яку підписали в Києві у 2003 р. і яка почала діяти в 2006-му. Основою цього документа є переконання, що охорона культурної та природної спадщини Карпат буде неможливою без залучення в цей процес усіх карпатських країн. На жаль, нині перешкодою для карпатської співпраці є те, що ці гори розділені щільним шенгенським кордоном. Але то не єдина проблема: попри існування Карпатської конвенції, Єврорегіону "Карпати" та низки інших платформ регіональної співпраці, ідея карпатської інтеграції наразі залишається фікцією. Бо як інакше назвати факт, що в одній частині Карпат (у Польщі) висувають власну кандидатуру на проведення олімпійських ігор і навіть не знають, що аналогічну ініціативу вже озвучила Україна?

До речі, висунення двох окремих кандидатур на проведення ОІ 2022 р. в Карпатах суперечить положенням Карпатської конвенції про те, що сторони угоди координуватимуть між собою подібні дії. Отже, перш ніж висувати офіційні проекти олімпійських ігор у Львові чи Кракові, доцільно було б провести консультації на цю тему між сторонами Конвенції та повідомити про це її тимчасовий секретаріат у Відні, чого, проте, не сталося. На цьому прикладі бачимо також, чого варта співпраця міст-побратимів Львова та Кракова, які теоретично зобов'язалися в угоді про співпрацю сприяти одне одному в царині культури та спорту. І знову ж, виголошуючи олімпійські наміри, ніхто в Кракові навіть не подумав про наявність угоди про партнерство зі Львовом, яка давно вже перетворилася на документ без практичного змісту.

Карпатська конвенція - це відносно новий документ, який іще не встиг набрати практичного змісту. Однак багато хто вважає, що саме ця ініціатива може допомогти Україні в її євроінтеграційних намірах. Нині триває підготовка до створення Карпатської стратегії ЄС, яка охопила б не тільки країни - члени Європейського Союзу, а й також Україну і Сербію. Це має бути третя регіональна стратегія ЄС після Балтійської (2009 р.) та Дунайської
(2011 р.). Такий інструмент чудово вписується у програму Східного партнерства та Вишеградської співпраці і міг би бути добрим знаряддям для практичної реалізації Угоди про асоціацію Україна-ЄС у разі її підписання.

Спільні олімпійські ігри та створення пішохідних туристичних пунктів пропуску в Карпатах на кордоні з Польщею і Румунією - це були б конкретні кроки на шляху до регіональної карпатської інтеграції. Карпатський регіон може стати першим плацдармом, на якому на практиці випробують певні механізми Угоди про асоціацію. Тим паче що регіональний розвиток - це суть діяльності Євросоюзу. Однак приклад польсько-українського суперництва за олімпіаду замість співпраці в цьому питанні показує, що не завжди гарні декларації про стратегічне партнерство збігаються зі щоденною практикою.