ПІДРАХУВАЛИ — ПРОСЛЬОЗИЛИСЬ

Загадка. Що це таке: з небес — на землю?

Відповідь. Ні, це не дощ і не десантник; таким «приземленням» можуть скінчитися наміри Міноборони щодо приватизації підприємств Збройних Сил.

Перед стартом «військової приватизації» робилися прогнози її можливих результатів («Мільйон для солдата», «Україна молода» від 04.04.2000 р.). Тоді передбачалося, що замість запланованих 900 млн.грн. оборонний бюджет може розраховувати лише на 15—40 млн.грн. Життя, як завжди, вносить свої корективи. Зараз ситуація розвивається так, що і цей невтішний прогноз може виявитися занадто оптимістичним.

Ухвалений 18 травня нинішнього року Закон України «Про особливості приватизації майна підприємств, що належить до сфери управління Міністерства оборони України», відкриває шлях реалізації «Концепції економічної і господарської діяльності Збройних Сил у сучасних умовах», затвердженої Президентом України два роки тому. Для Міністерства оборони розв’язання цієї проблеми дуже важливе, оскільки у практиці військового будівництва в Україні і далі простежується стала тенденція до скорочення оборонного бюджету. В цих умовах військові змушені вдаватися до заходів із самозабезпечення. Нинішнього року держава виділяє на оборону 1,5 млрд. грн. (1% ВВП). Решту від запланованої в держбюджеті суми (2,4 млрд. грн.), тобто понад 900 млн. грн. (37% оборонного бюджету), військові повинні заробити власними зусиллями. Досі головним джерелом додаткових надходжень на оборону був продаж озброєння (у 1999 р. — 242 млн. грн.). Але для того, щоб «добрати» вищезазначену суму (900 млн.), потрібно ще понад 650 млн. грн. Одне з можливих джерел — ефективніше використання потенціалу підприємств Міноборони: ремонтних, будівельних, торгових підприємств, проектних установ, підприємств сільського і лісового господарства, туристичного комплексу.

Існуючий потенціал цих підприємств, за оцінками МО, використовується нині на 20—25%. Основним напрямком підвищення ефективності їхньої економічної діяльності обрана приватизація. Її успішне проведення дало б змогу ефективно використовувати значну частину потенціалу підприємств МО, зберегти значну кількість робочих місць, знайти додаткові джерела надходжень в оборонний бюджет, зменшити навантаження на нього за рахунок зняття з балансу Міноборони приватизованих підприємств. У випадку зриву приватизаційних планів МО все може скінчитися остаточним занепадом приватизованих підприємств, системи тилового і технічного забезпечення ЗС у цілому.

Відповідно до зазначених вище документів, приватизація військових підприємств здійснюється з метою «по-ліпшення їхнього фінансово-економічного стану, залучення інвестицій і одержання додаткових засобів для технічного переоснащення і забезпечення фінансування діяльності Збройних Сил України, підвищення їхнього бойового потенціалу». Наскільки виправдані прогнози Міноборони щодо результатів приватизації власного господарського комплексу? Чи можуть ЗС розраховувати на передбачені додаткові надходження в оборонний бюджет і коли? Для відповіді на ці запитання спробуємо провести деякі паралелі між «військовою» і загальнодержавною приватизацією.

ОЧІКУВАННЯ НАДХОДЖЕНЬ ВІД ПРИВАТИЗАЦІЇ

Привід сумніватися дають показники, закладені в «Концепцію економічної і господарської діяльності Збройних Сил у сучасних умовах» (далі — Концепція). На жаль, текст цього документа закритий, тому посилатимуся на мате-ріали його аналізу в «Народній армії» за 14.10.99 р. Нагадаю: від продажу акцій 142 (із 171) підприємств Міноборони передбачається одержати 895 млн. грн. З них: 600 млн. грн. використовуються для забезпечення ЗС; 250 млн. грн. спрямовуються на технічне переоснащення підприємств МО; 45 млн. грн. — на покриття витрат, пов’язаних із приватизаційними заходами. Наскільки реальне це джерело надходжень?

По-перше, зазначена сума видається трохи завищеною, — 1999 р. в Україні від продажу акцій близько 1300 підприємств було перераховано до держбюджету 694 млн. грн. За статистикою, реалізація очікувань щодо обсягів надходжень від продажу акцій становить близько 26%. По-друге, очікування щодо приватизації всього «пакету» підприємств також завищені: в Україні в цілому співвідношення кількості пропозицій і укладених контрактів на продаж підприємств, за результатами 1999 р., становило 4,5:1. Підстав вважати, що у військовій сфері умови приватизації відрізнятимуться від української економіки в цілому на краще, немає. Тобто цей процес розтягнеться на роки, а оборонний бюджет, напевно, не одержить запланованої суми. Надходження від приватизації, швидше за все, будуть «крапковими», невеликими порціями, що не зробить погоди в поліпшенні стану ЗС.

Крім того, частина коштів від продажу акцій приватизованих підприємств піде на сплату боргів їхньому персоналові (із Програми приватизації-2000: «… сума заборгованості по зарплаті підприємства, яке продається, буде включатися в ціну пакета акцій, з подальшим погашенням заборгованості з коштів, що надійшли від продажу»). Підприємства Міноборони, за даними ЦК профспілок ЗС України, мають заборгованість по зарплаті ще з 1997р.

ДИВІДЕНДИ

Надходженнями, розрахованими на перспективу, можна вважати кошти від дивідендів, нарахованих на акції приватизованих підприємств, які належать державі. З огляду на пропорції, що склалися на українському приватиза-ційному полі (співвідношення між прибутками та сумами на відновлення основних фондів — 1:6-7; між дивідендами та прибутками — у кращому випадку, 1:20), Міноборони могло б розраховувати на сумарні дивіденди порядку 0,25 млн. грн. Але для того, щоб дивіденди з’явилися, потрібно забезпечити насамперед: (а) наявність надійних ринків із платоспроможним попитом і присутність на них власної продукції; (б) високу рентабельність на засадах залучення інвестицій і технологічного переоснащення; (в) ефективну роботу підприємств протягом кількох років для формування ними достатніх обсягами і постійних структурою фінансових резервів. Спробуємо оцінити з цих позицій перспективи «військової» приватизації.

Для того, щоб приватизоване підприємство мало можливість платити дивіденди і водночас не збанкрутувало, воно повинно ефективно функціонувати і мати не тільки прибуток, а й постійні фінансові резерви, що накопичуються, зрозуміло, не впродовж одного року. Тим більше в умовах чинної системи оподаткування. За даними Фонду держмайна, станом на 1998 р., якщо до приватизації в Україні нараховувалося близько 50% неефективних підприємств, то після неї — 75%. З усіх приватизованих підприємств дивіденди платять одиниці (зрозуміло, не зі згаданих вище 75%). Середній термін початку сплати дивідендів на цих підприємствах — від одного до п’яти років. Тобто через три-п’ять років Міноборони може розраховувати, що хоча б 10% приватизованих підприємств почнуть платити дивіденди.

Відповідні корективи в плани Міноборони внесе і новий порядок бухобліку, що нині впроваджується на підприємствах. Наведемо лише один характерний приклад: якщо, відповідно до старої системи бухобліку, прибутки компанії «Укрнафта» у 1999р. становили 400 млн. грн. (з них і нараховувалися дивіденди), то, за новою методикою розрахунків, вони становлять лише 60 млн. грн., — така «маленька» різниця.

ПРИВАБЛИВІСТЬ ВІЙСЬКОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Для того, щоб акції підприємств купувалися, їхня продукція повинна бути конкурентоспроможною на відповідному сегменті ринку і мати на ньому платоспроможний попит. Попит на продукцію підприємств МО України насправді існує. Але це стосується насамперед тих 29 підприємств, зарахованих у Концепції до категорій казенних і стратегічно важливих. Асортимент саме їхніх послуг і продукції є ліквідним як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. З інших 142 підприємств, об’єктів приватизації, попитом можуть користуватися окремі будівельні, торгові підприємства, туристичні бази, готелі. Наприклад, у будівельних організаціях МО вже зараз розроблені інвестиційні проекти на загальну суму понад $600 млн. Чого не вистачає — іноземних інвестицій на ту саму суму.

Вихід на ринки продукції приватизованих підприємств вимагає глибокої модернізації не тільки виробничих циклів, а й усієї системи господарювання. Без цього і мови не може бути про забезпечення їхньої рентабельності та конкурентоспроможності. Як не може бути мови про технічне переоснащення без відповідних інвестицій. Одне з джерел надходження інвестицій до підприємств Міноборони — кошти від їх приватизації. 30% цих коштів (250 млн. грн.) планується спрямувати на технічне переоснащення підприємств. Ні держава, ні самі підприємства зараз коштів на це не мають. Для цього потрібний стратегічний інвестор. Але хто вкладатиме гроші в підприємства, контрольний пакет акцій яких належить Міноборони (100-відсотковий продаж передбачається всього для десятьох підприємств), підприємства, що мають сумнівні ринки збуту, значну зношеність основних фондів (у середньому 53%), та ще й «прив’язані» на 25—30% (за планами Міноборони) до неплатоспроможного державного замовлення (борг замовників — 83 млн. грн.)?

ПІДСУМОК

Підіб’ємо підсумки. В умовах, що склалися, Міноборони може реально розраховувати на поступовий продаж найбільш привабливих пакетів акцій власних підприємств протягом 3—5 років. З огляду на згадані вище приватизаційні пропорції, середньорічні надходження від продажу акцій в цей період могли б становити 15—40 млн. грн. (з цих сум ще треба відняти заборгованість по зарплаті на підприємствах МО і кошти на технічне переоснащення). Загальна сума їх навряд чи перевищить 200— 250 млн. грн. Загальний обсяг коштів, спрямованих на переоснащення підприємств, міг би, у кращому разі, становити 60—80 млн. грн. Щорічні загальні надходження від дивідендів можуть з’явитися через 3— 5 років. Загальна сума їх може становити (за умов зваженої політики підприємств і сприятливої кон’юнктури на ринку) від 0,1 млн. грн — на початковому етапі і до 1 млн. грн. — після виходу підприємств на заплановану потужність.

Тобто, за оптимістичними прогнозами, оборонне відомство нинішнього року могло б одержати від приватизації власних підприємств не більше 20 млн. грн. Але на планах Міноборони ниніш-нього року негативно позначиться затримка з прийняттям законодавчих основ «військової» приватизації — більш як півроку вже минуло, а приватизація, практично, не починалася. Якщо скористатися формулою «час — це гроші», приватизаційні очікування необхідно скоротити ще вдвічі. А з урахуванням того, що в приватизаційному переліку Фонду держмайна на нинішній рік значаться лише кілька підприємств Збройних Сил, то ця сума, швидше за все, не перевищить 1 млн. грн.

МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ

Якщо наведений прогноз справдиться, це дуже негативно позначиться на реалізації планів Міноборони: 900 млн. грн. і практично нічого — це, як кажуть одесити, дві великі різниці. Але, якщо підходити до проблеми неупереджено, іншого виходу, крім приватизації власних підприємств, Міноборони просто не має. Звичайно, бюджетні надходження від приватизації будуть набагато скромнішими від запланованих. Але при цьому, по-перше, приватизовані підпри-ємства «випадуть» із балансу Міноборони, зменшивши його бюджетні зобов’язання. По-друге, приватизація дозволяє, принаймні, сподіватися на збереження частини робочих місць і підвищення ефективності існуючих підприємств.

Водночас, не можна не враховувати і того факту, що в законодавстві, яке регламентує процеси приватизації в оборонному відомстві та в Україні загалом, існують протиріччя. В Концепції, в Законі України «Про особливості приватизації майна підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України», наприклад, передбачається корпоратизація підприємств з участю трудових колективів, акціонування їх з залишенням у держави 51% акцій. Проте в Державній програмі приватизації на 2000 р. проголошується «відхід від масових підходів до створення акціонерних товариств, врахування економічної доцільності застосування акціонування». Відповідно до цієї програми, «відкриті акціонерні товариства, створені на базі підприємств групи В (до неї, згідно з новою класифікацією, належать усі згадані 142 підприємства МО. — Авт.), підлягають 100- відсотковому продажу. Якщо пакети акцій таких товариств уже неодноразово виставлялися на продаж, але не були продані, Фонд держ-майна буде виносити на збори акціонерів питання про анулювання непроданих акцій для того, щоб у статутному фонді товариства не залишалося державної частки».

Завдяки такому механізмові після двох-трьох невдалих конкурсів з продажу акцій Міноборони може позбутися певної кількості своїх підприємств. А вони є складовою частиною системи тилового і технічного забезпечення ЗС України. За умов відсутності оновлення технічного парку озброєння, браку бюджетних коштів для утримання ЗС, на цих підприємствах лежить основний тягар з виконання завдань модернізації, ремонту озброєння, капітального будівництва, продовольчого і матеріального забезпечення ЗС. Навіть за умови успішної приватизації, якщо Міноборони вважає, що зможе керувати цими підприємствами і використовувати їх, як і до неї, — воно глибоко помиляється. На початковому етапі приватизації їхня ефективність різко впаде, і до цього потрібно бути готовими.

Тому в договорах щодо продажу пакетів акцій повинні бути передбачені заходи, що унеможливлюють руйнацію системи тилового і технічного забезпечення Збройних Сил. Це, звичайно, обмежить «чергу» стратегічних інвесторів. Тому потрібно визначити баланс між привабливістю приватизованих підприємств і потребами ЗС. Крім того, у планах приватизації слід передбачити «поетапне» виставляння підприємств на продаж із метою запобігти обвальному зниженню продуктивності системи тилового і технічного забезпечення. Озброєння і тил Міноборони мають для цього достатню кількість кваліфікованих фахівців, які могли б упоратися з таким завданням. Але вони не є фахівцями ринкової економіки. Це вимагає залучення до передприватизаційної підготовки підприємств Міноборони фахівців ринку озброєння: «Укрспецекспорту», підприємств ВПК, консалтингових компаній, які позитивно зарекомендували себе і мають досвід надання приватизаційних послуг.

ДЕЯКІ ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

У конструктивно налаштованій системі прийняття рішень негативні чинники розглядаються не з метою пошуку приводу відмовитися від реалізації планів, а для розробки заходів з їх подолання. Обраний Міноборони курс на приватизацію принципових заперечень не викликає. Однак необхідно уважніше і відповідальніше підійти до розгляду кожної «дрібниці» у стратегії його реалізації, сукупності обмежувальних чинників, всебічного обгрунтування всієї послідовності дій, витрат і результатів.

По-перше, в оборонному відомстві мають бути розроблені механізми запобігання руйнації системи тилового і технічного забезпечення.

По-друге, було б недоцільним утримувати 51-відсоткові державні пакети акцій на приватизованих підприємствах Міноборони, — це гальмує приватизацію підприємств навіть у привабливих галузях: енергетичній, хімічній, металургійній.

По-третє, потребують коригування деякі положення стратегії економічної і господарської діяльності ЗС. Це стосується прогнозів щодо обсягів надходжень від приватизації, чіткого розподілу їх по термінах одержання і напрямах використання. Якщо буде розроблений середньостроковий (на два-три роки) план приватизації підприємств Міноборони, він забезпечуватиме прозорість цього процесу, визначатиме (разом з іншими документами) правила гри на цей період, сприятиме залученню стратегічних інвесторів.

По-четверте, значну увагу необхідно приділити залученню стратегічних інвесторів завдяки проведенню якісної передприватизаційної підготовки підприємств, широкій рекламній кампанії, організації аукціонів з продажу акцій, залученню до організації цих заходів відомих майстрів специфічного ринку військової продукції («Укрспецекспорту», менеджменту окремих підприємств ВПК, консалтингових компаній). Наприклад, стратегічними інвесторами ремонтних підприємств Міноборони могли б стати профільні підприємства ВПК. Це дало б змогу організувати повний цикл не тільки виробництва, а й ремонту, фірмового обслуговування озброєння і військової техніки.

І по-п’яте, економічна по-літика Міноборони потребує підтримки з боку держави. Боляче констатувати, що ЗС дотепер розглядаються як джерело економії бюджетних коштів і розрахунків за газові борги.