Пандемія та права людини. Коли на шальках терезів життя і приватність

Кілька застережень на початку нашої розмови. По-перше, не все те, що зараз люди називають правами людини, ними насправді є. Права людини — це доволі вузький перелік, закріплений у міжнародних конвенціях та перенесений із них у нашу Конституцію. А не все, що нам хочеться.

По-друге, права людини, крім свободи від катування та рабства, не є абсолютними і можуть піддаватись обмеженням. Такі обмеження мають відповідати критеріям — передбачатися законом, вводитися з легітимною метою та бути необхідними в демократичному суспільстві. Тому з кожним видом обмежень слід розбиратися окремо.

До того ж права людини можуть між собою конкурувати. Це завжди мова про шальки терезів: яке право переважить у тому чи іншому випадку.

І насамкінець: я не лікар чи науковець, тож питання ефективності тих або інших заходів для стримування пандемії лишу фахівцям. Але навіть у сфері прав людини — остаточне рішення винесе не вулиця й не соцмережі, а суд, який для цього має врахувати думку медиків та вчених.

Чи можуть мене примусово вакцинувати?

Не можуть. За українським законодавством, вакцинація від ковіду — добровільна. Держава встановлює для невакцинованих певні обмеження. Для кожного обмеження треба окремо визначати, чи воно передбачене законом, чи легітимна мета його впровадження, наприклад захист життя та здоров’я людини, і чи необхідне воно в демократичному суспільстві.

А чи має держава право встановлювати обмеження для невакцинованих громадян?

Так, сама ідея, що пропорційні обмеження під час пандемії потрібні, — правильна. Хочемо ми сприймати реальність чи ні, але факт є фактом: Україна б’є антирекорди за кількістю інфікованих та смертей від ковіду. Люди вмирають тисячами. А це означає, що відбувається конкуренція прав: права людини на життя і здоров’я, з одного боку, а з іншого — права на приватність, що включає право самостійно приймати рішення щодо медичного втручання, наприклад вакцинації. У ситуації пандемії уряд має обов’язок стримувати поширення вірусу, щоб і хворі на ковід, і хворі на інші захворювання, до яких у медиків зараз не доходять руки, вижили. Але, як я казала, всі обмеження слід розбирати окремо.

Чи має уряд право усувати від роботи у разі відмови від вакцинації певних категорій людей?

Тепер ми говоримо про конкуренцію права на життя і здоров’я та права на працю.

Я нагадаю, що навіть до пандемії ковіду в Україні була низка професій, для яких передбачені обов'язковий медичний огляд та профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу тощо. Це переважно професії, пов'язані з роботою з людьми.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань» дозволяє запроваджувати обов'язкову вакцинацію також проти інших інфекційних хвороб для певних категорій професій. Хто саме потрапляє під цю категорію — визначає МОЗ.

У ситуації пандемії МОЗ затвердив перелік категорій працівників, діяльність яких передбачає постійні контакти з людьми і може призвести до швидкого поширення вірусу. До списку потрапили працівники центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, закладів освіти й наукових установ. МОЗ визначило, що тимчасовою умовою для роботи цих категорій працівників є вакцинування проти ковід, і дав місяць часу на прийняття рішення. Якщо людина відмовляється від вакцинації, то з 8 листопада вона має бути тимчасово усунена від роботи без збереження заробітної плати.

Якщо така людина, що підлягає тимчасовому усуненню, може бути переведена на дистанційну роботу, і вона дистанційно її виконуватиме, то їй має нараховуватися заробітна плата відповідно до частини першої ст. 94 КЗпП. Це може бути рішенням для освітян, наприклад.

Чи є якісь винятки з цих правил?

До речі, зі значним запізненням уряд нарешті затвердив перелік протипоказань до вакцинації. Тому не мають бути усунені особи з протипоказаннями до вакцинації, які отримали про це медичний висновок. Такий висновок із тримісячним терміном дії можуть отримати також люди, котрі перехворіли на COVID-19.

Чи немає дискримінації в такому різному ставленні до працівників різних професій?

Дискримінація — це коли до людини з певною ознакою ставляться інакше, ніж ставляться до людини без цієї ознаки, та коли такому різному поводженню з людьми немає об'єктивного обґрунтування. Наприклад, людину без слуху саме за цією ознакою не візьмуть на конкурс «Голос країни», і в даному випадку таке вирізняльне поводження буде виправдане. І не порушить закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

У нашому випадку справді запроваджується вирізняльне поводження за ознакою, чи зробила людина щеплення, чи ні, але МОЗ наводить аргументи, чому таке вирізняльне поводження виправдане.

І тут ми входимо у сферу медиків та вчених. МОЗ аргументує тим, що хоча вакцинована людина теж може захворіти, однак відсоток хворих серед вакцинованих значно нижчий і, відповідно, серед вакцинованих значно менше людей, котрі розповсюджують хворобу. Визначені ним професії стосуються саме працівників, які контактують із великою кількістю людей. Тобто уряд вважає, що право на життя переважає над тимчасовим обмеженням права на працю. Його логіка така: ти маєш право не вакцинуватися, але тоді маєш бути під обмеженням, аби не створювати загрози для інших.

Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ)/facebook

До речі, тут закономірно постає запитання: чому цей наказ МОЗ не стосується самих медиків? Адже вони контактують із хворими на різні хвороби, які, до того ж, перебувають у найбільш уразливому стані. У МОЗ пояснили, що в країні просто немає вдосталь медиків, аби лікувати людей. Інакше кажучи, в нас колапс медичної системи. І що в даному випадку менше зло має визначати суд, якщо така справа з’явиться.

Чи можуть людину посадити у в’язницю, якщо в неї фальшивий сертифікат про вакцинацію?

Держава завжди визначає підробку офіційних документів як правопорушення. Стаття 358 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за використання завідомо підробленого документа. В умовах пандемії серйозність наслідків для суспільства у разі підробки сертифікату про вакцинацію зросла. Парламент поки що в першому читанні ухвалив законопроєкт про відповідальність за підробку документів, які стосуються проведення профілактичних щеплень, щоб доповнити Кримінальний кодекс статтею 321-3. Якщо цей законопроєкт стане законом, то людина, котра свідомо використовує підроблений сертифікат, на розсуд суду, отримає або штраф, або обмеження волі на строк до двох років. Тобто мова не про в’язницю, а про можливе утримання людини у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) в межах місця її проживання без ізоляції від суспільства, але з обов'язковим наглядом та обов’язковим залученням до праці.

depositphotos/palinchak

А ось внесення завідомо неправдивих відомостей медичним працівником та виготовлення з метою збуту і сам збут таких сертифікатів може мати наслідком реальне позбавлення волі.

Але важливо, як це застосовуватиметься на практиці. МОЗ розглядає можливість введення «ковідної амністії» для тих, хто купив документи про вакцинацію проти коронавірусу.

До того ж у нас уже є «мертва» стаття ст.325 КК України «Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням». Торік до суду за цією статтею дійшло тільки два обвинувальних акти. І тут ідеться про значно серйозніші злочини в контексті пандемії, ніж використання підробленого сертифіката.

Ситуація, коли пенсіонера без маски на вулиці штрафують на 17 тисяч гривень, а ресторан «Велюр» працює, попри пряму заборону, неприпустима й делегітимізує будь-які раціональні обмежувальні заходи в очах населення.

Чи має право поліція перевіряти паспорт вакцинації на вулиці? А в громадських місцях?

Я вже казала, що одним із критеріїв обмеження прав людини має бути законність таких обмежень. Поліція не може перевіряти ковід-сертифікати на вулицях, хоча постанова Кабміну дала їй таке право. Спочатку треба внести зміни до закону про Національну поліцію, що визначає її повноваження.

Для перевірки документів на вулиці мають бути підстави. Згідно із Законом «Про Національну поліцію», документи можуть перевіряти виключно за підозрою у вчиненні правопорушення. На сьогодні немає заборони на перебування без ковідного сертифіката на вулиці. Такі перевірки можливі тільки там, де обмеження запроваджено, — в метро, громадському транспорті, спортзалах, торгових центрах.

Рада Європи ще торік поширила рекомендації для урядів, як мінімізувати ризики для населення під час обмежувальних заходів у період пандемії. Насамперед обмежувальні заходи мають бути пропорційними й тимчасовими. Вони мають бути співмірними за масштабом та відповідати локалізації епідемії, бо ситуація в різних регіонах може бути різною. Але принцип верховенства права залишається непорушним. Попри будь-які загрози, дії й рішення держави мають бути законними і відповідати Конституції та міжнародним стандартам.

Хіба такі обмеження не вводять лише під час надзвичайного чи воєнного стану?

Ні, обмеження прав людини можливі й поза надзвичайним станом. Нікого ж не дивує, що Зайцева обмежена у своєму праві на пересування через скоєння нею ДТП, внаслідок якої загинуло кілька людей, і тепер вона, за рішенням суду, перебуває в місцях позбавлення волі?

Тому не втомлююся повторювати: обмеження прав людини можливі, але мають відповідати кільком критеріям — передбачатися законом, впроваджуватися з легітимною метою та бути необхідними в демократичному суспільстві.

depositphotos/yanosh_nemesh

Права людини — це завжди про кордони між нашою свободою та повноваженнями влади. Ці кордони рухливі, бо залежать від конкретних обставин. В умовах кризи у влади завжди виникає спокуса перетягнути ковдру на себе більше, ніж потрібно. І тому важливо стежити, аби права та свободи людини були обмежені тільки до рівня, який є необхідним для захисту життя та здоров’я громадян. Спрощено кажучи, щоб більше не було заборон на кшталт «гуляти в парках». Бо гострота пандемії впаде, а звичка влади непропорційно обмежувати права та свободи залишиться.

Чи можуть ресторани, магазини, кафе etc вимагати в людей на вході сертифікат про вакцинацію?

Не можуть, а мають. Бо коли ми говоримо про ресторани, ми говоримо не про права людини. Ці обмеження накладаються не на людину, а на ресторан як господарюючий суб’єкт у формі товариства з обмеженою відповідальністю чи ФОП. Стаття 29 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» дозволяє уряду під час карантину встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. І уряд на час карантину такі обов’язки визначив.

Варто розрізняти права людини та права фізичних і юридичних осіб, про які йдеться у цьому прикладі.

Права людини — це доволі вузький перелік, закріплений у міжнародних конвенціях та перенесений із них у нашу Конституцію. Стаття 64 передбачає, що обмеження прав людини можливе тільки у випадках, передбачених Конституцією. Тому якщо ви погортаєте розділ другий, то побачите, що в цілій низці прав міститься застереження про можливість їх обмеження на рівні закону, а що стосується мирних зібрань — тільки рішенням суду.

Чи можна обмежити користування автобусом або потягом для невакцинованих людей?

Тепер ідеться про конкуренцію права на життя та здоров’я і права людини на вільне пересування.

Стаття 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» наділяє правом органи виконавчої влади та місцеве самоврядування у разі поширення небезпечних інфекційних хвороб запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об'єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань і уражень.

Олексій Кулеба/Facebook

Правила та заборони, визначені урядом на основі цього закону, встановлюють певний порядок пересування та перевезення в червоних зонах. Уряд тимчасово запровадив його для автобусів і потягів, щоб зменшити потенційну швидкість зараження. Уряд обґрунтовує необхідність цього обмежувального заходу статистично нижчими показниками захворюваності вакцинованих, рекомендаціями ВООЗ і медичними дослідженнями, які показують, як передається вірус. І я цього не коментую, бо я не лікар і не вчений-вірусолог, і це не моя сфера компетенції.

Чи порушує вимога показати сертифікат про вакцинацію моє право на лікарську таємницю?

Тепер ідеться про конкуренцію права на життя та здоров’я і права людини на приватність.

Людина має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення по медичну допомогу, діагноз, а також про відомості, отримані під час її медичного обстеження, відповідно до статті 39-1 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Але «сертифікат про вакцинацію» не містить інформації про здоров’я чи діагноз. Це, радше, документ, який містить дозвільну інформацію. У червоній зоні постанова уряду зобов’язує людину показувати сертифікат про вакцинацію для доступу до громадського транспорту або торговельного центру. Така вимога проказати сертифікат є пропорційним втручанням. Інша річ, що охоронець не може записувати ці дані або вносити в якусь базу ресторану.

Захист приватності та персональних даних при вакцинації турбує зараз багато країн світу. У квітні нинішнього року Рада Європи розіслала країнам-членам рекомендації, як в умовах пандемії застосовувати стандарти Конвенції «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних» та Додатковий протокол до них. Рада Європи наголошує, що обробка, зокрема збір, таких даних та інформації мають здійснюватися за умови забезпечення підвищеного рівня безпеки. А використання таких даних для немедичних потреб може становити необґрунтоване порушення захисту приватності та персональних даних.

Що робити, коли я не згоден і вважаю, що мої права порушено?

Держава має дискрецію (повноваження) на визначення тієї критичної позначки, після якої потрібно запроваджувати карантин і обмежувальні заходи. Закон про захист населення від інфекційних хвороб покладає це на уряд. Важливо, щоб було якесь раціональне обґрунтування такого рішення. Торік у соцмережах гуляв ролик, який називався «генератор случайных чисел». Це була нарізка з відповідями президента і тодішнього міністра охорони здоров’я. Їх упродовж кількох місяців запитували, то при яких показниках у країні буде запроваджено карантин. І вони постійно змінювали свою відповідь, показники зростали, і складалося враження, що жодного раціонального обґрунтування для такого кроку влада не має.

pixabay/succo

Тим більше коли йдеться про обмеження конституційних прав, то такого роду обмеження можуть бути встановлені виключно на рівні закону. І тут справді є проблеми. Правозахисники ще під час першого локдауну привертали до цього увагу уряду. Мовляв, ми розуміємо доцільність багатьох обмежень, свідомі, що в тих умовах треба було діяти швидко, проте будуть наступні хвилі пандемії, і треба підготуватися, щоб надалі робити все у правовий спосіб. Дещо було зроблено. Але не все.

Тож якщо ви вважаєте, що ваші права порушено, — звертайтеся до суду і обстоюйте свою правову позицію. Це буде правильно.

Але в нас у країні погано з рівнем правової культури. Якщо люди вирішують порушувати правові приписи, то мають бути готовими до відповідальності. У кожному разі, коли хтось не згоден із тими чи тими обмеженнями, то вільний подати до суду й дійти аж до Страсбурга. Європейський суд з прав людини цього року вже виніс рішення у справі «Ваврічка та інші проти Чеської Республіки», яка стосувалася спору про вакцинацію. Упевнена, що багато позовів, спровокованих пандемією, вже на підході.

Більше статей Олександри Матвійчук читайте за посиланням.