Несамотність

Двадцять років - це вік чи термін? Це багато чи мало? Особливо коли взяти до уваги, що в них вмістилися (крім усього іншого) шість парламентських кампаній, чотири зміни президента, два Майдани.

Один дотепний читач пожартував: "Два десятки років для друкованого ЗМІ в нашій країні - це безсмертя". Те, що за чотири п'ятирічки нам вдалося не просто зберегти газету, а й залишитися собою, можливо, не подвиг. Але щось героїчне в цьому точно є. Тим більше що завжди знаходилися люди, котрі хотіли нас закрити, зробити банкрутами, купити. Але завжди знаходилися й ті, хто допомагав, підтримував, захищав. Як міг, чим міг. Часто неабияк ризикуючи. Нічого не вимагаючи натомість. Нам платили щирістю за чесність. Відповідали вчинком на вчинок.

У тому, що людей вчинку за останні 20 років у країні стало більше, є й наша скромна заслуга. Це не припущення, це знання. Зрештою, ми завжди були непогано поінформованим виданням. І бодай цією обставиною ми вже виправдали своє "до непристойності тривале" (як для цієї держави й цього ринку) існування.

Ми ніколи не переоцінювали того, що робимо. І недооцінити себе нам ніколи не давали. Численні і впливові вороги. Значно численніші й абсолютно щирі друзі. Які щиро дякували нам за те, що ми є. За те, що ми такі, як є.

А ми вдячні нашому благородному читачеві. Бо тисячі тільки відомих нам читачів неодноразово демонстрували не лише принциповість і відвагу, а й таке дефіцитне в цю цинічну добу благородство. В усьому розмаїтті цієї затребуваної якості. У найрізноманітніших місцях - від кабінетів до окопів. Чим ви для нас і цінні. Оскільки цінності, на які стає багатша країна, важливіші, ніж ціна, за них заплачена. І те, що посіяні, зокрема й нами, зерна зійшли - запорука того, що в нашій країні нарешті почнуться необоротні реформи. Про суть і необхідність яких ми писали… 20 років.

Країна змінюється. Ми - ні. Ми, як і раніше, не гавкаємо на мертвих левів. Ми полюємо на них, коли їхні ікла й пазурі ще гострі. Ми першими розкрили схеми ЄЕСУ у 1996-му і "Укртранснафти" у 2014-му. А між ними були схеми "РосУкрЕнерго" і Тендерної палати, ПРіБЮТ та Сім'ї, "Лівелли" і "вишок Бойка", ЄДАПСу і банківського рефінансу, корупційних закупівель у МОЗі та Міноборони, афери "Укрспирту" і Мінсільгоспу…

У нас - видана вами ліцензія на відстріл стерв'ятників та гієн. Побажайте нам вдалого полювання. У нас - видана вами ліцензія на лікування. Ні, ми не зцілюємо. Ми - діагности, які намагаються точно встановити характер хвороби і запропонувати оптимальний варіант лікування системи.

У нас кваліфікований консиліум. Нашими авторами всі ці 20 років були люди, чия компетентність пройшла перевірку часом. Ми завжди пишалися тим, що в "Дзеркалі тижня" знаходили прихисток люди, яким було що сказати. Кваліфіковано. Авторитетно. Чесно.

Ми ніколи владі не давали слова за преференції. Ми ніколи не друкували статей опозиціонерів за гроші. Ми завжди шукаємо розумних і намагаємося не плутати їх з галасливими.

Ми молодіємо всупереч законам природи. Сьогодні в наш колектив влилися ті, чия зухвалість покликана стати гідним доповненням до досвіду ветеранів. Наймолодші дзеркальчани ще тільки вчилися ходити, коли вийшло перше число газети. А найдосвідченіші - лише вчилися ходити, коли деякі з авторів першого числа писали свою першу дисертацію.

Три покоління авторів. Три покоління читачів. Двадцять років із правом листування з тими, хто не розучився думати. Двадцять років чудової несамотності.

Газети дорослішають швидше за людей. Дитинство пролітає за тижні, юність триває лічені місяці. Ми хочемо вірити, що сягнули зрілості, не втративши юнацького запалу. І майже дитячого, загостреного відчуття справедливості.

Два десятиліття ми не просто робили газету. Ми жили. Жили в газеті. Жили з газетою. Жили газетою. Жили країною.

На нашому колективному чолі чимало зморшок. На нашому колективному серці чимало зарубок. Кожен тиждень додає нам сивини. Але ми не розучилися сміятися. Навчилися сміятися в обличчя бідам. Навчилися зберігати тверезий розум у години масових захоплень і загальних стогонів. Ми не ховаємося від злив, які миють наші душі.

Нам 20. І ми не збираємося старіти. Ми не збираємося мімікрувати, дурніючи. Ми - як Ви.

Дзеркальчани