Не той Майдан

Він не постійний, але регулярний. Інколи простецький, але не штучний. Він вірить у свою боротьбу. Але в нього вірить мало хто. Багато людей про нього просто не знають. А влада його підкреслено ігнорує.

"Можу похвалити ваш Майдан. Він унікальний тим, що тут я не бачу жодного прапора політичних партій. Це дуже круто, що ви вийшли самі за себе, за своє майбутнє. Великий респект і уважуха вам".

Ірена Карпа,
Євромайдан у Харкові, 14 грудня

Їх небагато. Кілька сотень по буднях, дві-три тисячі (максимум) - у вихідні. Вони приходять щодня на півтори-дві години до пам'ятника Шевченку. Приходять поговорити й послухати.

Харківський Євромайдан - така собі суміш гайд-парку із клубами просто неба. Тут показують кіно про Париж 1968-го і зйомки Києва 2013-го. Рок-музика чергується з віршами та виступами не спеціально навчених людей, а звичайних - від студентів до пенсіонерів. Професійні політики тут рідкісні гості. Майже небачені і не найбажаніші. На відміну від Забужко, Карпи, Капранових, "Гайдамак", Ірванця, легендарної російської Умки та Жеки Кошмару ("Ку-ку"), який гримів свого часу.

Не політики розпочинали цей Майдан, і не вони тут замовляють музику. Його завсідники - письменник Сергій Жадан та співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, журналіст Володимир Чистилін і громадський активіст Дмитро Пилипець.

Саме Пилипець із групкою активістів започаткували харківський Євромайдан, коли вирішили переночувати на площі Свободи з 21 на 22 листопада. За тиждень людей стало більше, площу обгородили парканом імені підготовки новорічної ялинки та Ко, і Євромайдан без галасу й бійки переїхав із-під вікон обладміністрації на майданчик біля пам'ятника Шевченку, який, за найоптимістичнішими оцінками, не вмістить і десятої частини того, що здатна вмістити площа Свободи. Але йому й тут місця цілком достатньо. Він на порядок менший, ніж помаранчевий Майдан 9-річної давності.

"Харків і Харківська область проігнорували майданні настрої Києва та ряду західних регіонів нашої країни. Люди свій протест таким протиправним діям демонстрували своєю хорошою роботою на своїх робочих місцях, а ті, кому належить ще вчитися, робили це в аудиторіях багатьох наших хороших інститутів та університетів".

Глава Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, сесія облради 19 грудня

Насправді ставлення харків'ян до Євромайдану значно розмаїтіше, ніж простий ігнор. Тут є і зневага, і ненависть, і байдужість, і поблажливість, і симпатія, виражена в лайках, перепостах і статусах у соціальних мережах. Є люди, котрі не йдуть на харківський Євромайдан, тому що їдуть до Києва: "Сьогодні все вирішується там, а не тут". А є такі, хто просто не розуміє євромайданівців.

- Ну що вони так вчепилися за підписання цієї Угоди саме у Вільнюсі? Ну не підпишемо тепер, підпишемо навесні, через півроку чи через рік, ще краще - разом із Росією, - щиро дивувався роззява, який зупинився подивитися на мітинг у перші дні Євромайдану.

Людей, що не хочуть і не готові вибирати між євроінтеграцією та зближенням із Росією, дуже багато. Але тих, хто не знає про Євромайдан у Харкові, мабуть, не менше.

"Ми живемо в інформаційній блокаді... Я сам постійно маю справу з тим, що навіть мої друзі, які, в принципі, стежать за подіями, до мене звертаються з ідеями "давай у Харкові зробимо Євромайдан", і коли я їм кажу, що він стоїть уже третій тиждень, вони страшенно дивуються. Це все завдяки нашому меру, який попрацював останні три роки і забезпечив інформаційну блокаду", - іронізує Сергій Жадан.

Справді, якщо хто й ігнорує харківський Євромайдан, то це влада та чуйні до її настроїв регіональні новини. На відміну від 2004-го, сьогодні активістів і симпатиків Майдану не кличуть в ефіри місцевих телеканалів. А влада намагається не давати їм зайвого приводу "засвітитися" на центральних каналах. Міліція не заважала активістам мітингувати і влаштовувати перформанси, попри заборону масових заходів через загадковий сплеск ГРВІ, яка несподівано з'явилася і так само несподівано зникла через кілька днів. А мерія не намагалася "виселити" цей Майдан через суд, як свого часу "виселила" з того самого місця мовний - під приводом турботи про здоров'я учасників акції та дозвілля містян.

Безумовно, у житті Євромайдану трапляються "дрібні пакості" на кшталт крадіжки генератора чи підпалу мікроавтобуса. Але припустити, що за цим стоїть влада, можна тільки гіпотетично. Дехто й каже. Однак довести не може.

І ще один важливий момент. На відміну від 2004-го, влада відмовилася від Антимайдану, що, як і сєверодонецький з'їзд, хоч як це парадоксально, тоді був мобілізуючим і стимулюючим чинником, який підживлював помаранчевий Майдан.

Перший і останній мітинг на підтримку курсу президента відбувся "на прохання трудящих" на площі Свободи 30 листопада. Акурат напередодні епідеміологічна ситуація в місті різко покращилася, і заборону на масові заходи було знято. Мітинг вдався у рази більший за Євромайдан, хоча ні 70-ти, ні, тим більше, 100 тисяч, про які говорила влада, там не стояло. На веб-камері було видно, що люди переважно концентрувалися по периметрі площі та перед сценою, а в центрі в оточенні порожнечі височіла недомонтована ялинка. Чимало людей ішли, не чекаючи закінчення мітингу. Самі розумієте: підтримка курсу - справа добровільна.

- Ось скажи, у чому між ними різниця? - допитувався один із присутніх на мітингу зі службового обов'язку. - І ті хочуть у Європу (кивав він у бік, де збирався Євромайдан. - О.Л.), і ці. І прапори в них однакові...

- Ті хочуть, щоб Україна була в Європі, а ці - будувати Європу в Україні, - віджартовувався співрозмовник.

- Різниця в чому???

До речі, інший Антимайдан (без адмінресурсу), організований силами екс-комуніста, "Українського вибору" та кількох проросійських громадських організацій, що приєдналися до них, у вихідний день не зібрав і половини тієї кількості людей, яка приходить на Євромайдан у будні.

І це дуже показово. Більшість харків'ян, незалежно від своїх симпатій та антипатій, переконані, що ці майдани - не їхня війна. Від їхнього виходу туди ніщо не залежить, а самі майдани ні на що не впливають.

"Мені страшно приємно, що в Харкові вийшли ці сотня-півтори-дві, це дуже важливо. Ви розумієте, ви ті дріжджі, той субстрат, на якому робиться закваска нового суспільства, і тому я жахливо вдячний вам".

Олександр Ірванець, Євромайдан у Харкові, 18 грудня

Щоб закваска почала діяти, самих дріжджів недосить. Їх необхідно помістити в належне середовище. Інакше процес бродіння не розпочнеться, і дріжджі зіпсуються, не виконавши свого призначення.

Харківський Євромайдан живе своїм життям, окремо від решти Харкова. Він збирається на відведеному йому п'ятачку біля пам'ятника Шевченка, але далі не рухається.

Доки він не намагається запустити процес бродіння в масах, влада може і, швидше за все, буде його ігнорувати, чекаючи, коли він розсмокчеться сам собою.

Щоб вижити, Євромайдан повинен змінюватися, освоювати нові простори, популяризувати себе та свої ідеї, перетворюючи байдужих на симпатиків, а симпатиків - на активістів і однодумців.

Це набагато складніше, ніж у 2004-му. Тоді в помаранчевого Майдану була негласна підтримка мера і відчутна допомога впливових людей, у тому числі й близьких до градоначальника, були свої історії хай маленьких, але перемог (міськрада, яка пішла всупереч губернатору, різні депутати, бізнесмени, керівники підприємств, котрі публічно заявляли про перехід на бік Майдану тощо), не кажучи вже про київський - рішення про проведення повторного другого туру. Та й цілі в того Майдану були набагато зрозуміліші і цілком досяжні у близькому майбутньому: чесні вибори без фальсифікацій. У сьогоднішнього Євромайдану на рахунку поки що жодної перемоги, розраховувати він може тільки на самого себе, а цілі його здаються абстрактними й тому далекими. Слова "демократичні цінності", "громадянські права та свободи" для більшості, як і раніше, всього лише набір літер та звуків. Щось на кшталт частинки Бога - бозона Хіггса: звучить красиво й часто, але незрозуміло. Як доступно пояснити, що це і яким боком воно стосується звичайних людей? Очевидно, у євромайданівців поки що немає відповіді на такі запитання. Але вони хочуть її знайти.

"Не потрібно впадати у відчай, не потрібно перекладати місію зміни країни на когось іншого. Потрібно далі приходити, потрібно далі робити свою справу".

Сергій Жадан, Євромайдан
у Харкові, 18 грудня

P.S. Коли верстався номер, активісти заявили про ще одну "дрібну капость" стосовно Євромайдану: у п'ятницю близько четвертої години ранку двоє "тітушок" розбили вікна у приміщенні, де розміщується штаб, облили фарбою поріг, а фасад будинку та сусідніх із ним "прикрасили" нацистськими символами й написами на кшталт "Позор продажным фашистам" і "Эврофашизм". Міліція відкрила кримінальне провадження за статтею "хуліганство". Щодо крадіжки генератора і згорілого мікроавтобуса кримінальні провадження теж були. А підозрюваних досі немає.

P.P.S. Усі три випадки сталися в центрі міста, менше ніж за 10 хвилин ходьби від обласного управління УВС.