Зв'язані однією метою

Минулої суботи вони говорили про свій можливий арешт, але обіцяли бути тут до кінця. Минулої суботи вони так поспішно виїхали звідси, що здавалося - назавжди. Але в неділю вони повернулися, а сьогодні - знову в грі. Вони сподіваються відігратися. І сподівання, особливо у світлі того, що відбувається в Криму, не здається примарним

"Домовлятися з ними марно. Їх треба роззброїти, а тих, хто чинитиме опір і вбиватиме людей, фізично знищити. Мені це страшно казати, але така сьогодні ситуація в нашій країні".

Михайло Добкін,
20 лютого 2014 р.

Риторика харківського губернатора до з'їзду депутатів усіх рівнів південно-східних областей, АР Крим і Севастополя, ініційованого створеним ним же "Українським фронтом", не викликала сумнівів у його рішучості й радикальності. Тому від з'їзду очікували всього: від утворення Сєверодонецька-2 із заявою про відділення й створення Південно-східної автономії зі столицею в Харкові до висування Добкіна наступником Януковича з подальшим наступом на "бунтівний Київ". Тривожності додавало чимдалі більше посилення заходів безпеки. До вже звичних для нас патрулів і "космонавтів" зі щитами на випадок захоплення обладміністрації додалися нові. Так, вікна в будинках обласних управлінь СБУ й МВС закладали мішками з піском. Очевидці розповідали про вантажівки з паперами, що в'їжджали у двір з тильного боку відомств, і про те, як ці папери палили прямо у дворі. Їхні слова підтверджували стійкий запах гару на околицях і попіл, що літав прилеглими вулицями кілька днів. Безпосередньо в день з'їзду на підходах до Палацу спорту чергував досить агресивно налаштований "Беркут" з автоматами, а у дворах поблизу стояли автобуси з молодиками характерної зовнішності.

Підготовка до з'їзду велася на найвищому рівні і в умовах підвищеної таємності. У ніч на 22 лютого до Харкова приїхав Янукович. Його чекали на з'їзді, про що свідчили металошукачі на вході. Але не дочекалися. Менш ніж за годину до початку рамки прибрали, і з'їзд пішов за іншим сценарієм. Південний Схід не виступив так, як планувалося, - єдиним фронтом. Не приїхали делегати з Одеської, Миколаївської, Запорізької областей, проігнорував зібрання мер Дніпропетровська і майже всі нардепи-регіонали. Овація, влаштована Добкіну, не конвертувалася в його висування. Російська делегація на чолі з Олексієм Пушковим і Михайлом Маргеловим вважала за краще не виступати, а спостерігати за тим, що відбувається. Палкий заклик скандально відомого очільника "Оплоту" Євгена Жиліна "Озбройте нас чим можете, озбройте нас!" підтримали лише оплесками, а не пунктом у підсумковому документі. Резолюцію, ухвалену з голосу, було сформульовано досить стримано, хоча вона й ставила під сумнів легітимність Верховної Ради й декларувала, що "до відновлення конституційного ладу й законності в країні, легітимізації роботи центральних органів влади, всі повноваження на місцях беруть на себе органи місцевого самоврядування". Члени президії замість обіцяного виступу на мітингу поспішно поїхали. Того ж дня стало відомо, що мер Кернес і губернатор Добкін виїхали в Росію. Харківський Євромайдан радів і хотів демонтувати пам'ятник Леніну. Уже в неділю стало ясно: ейфорія була помилкою. Вони повернулися, змінили тактику й знову пішли в наступ.

"Я сказав, де Віктор Федорович, - він в історії".

Геннадій Кернес,
23 лютого 2014 р.

"Виходячи з того, що сьогодні йде тотальний наїзд на права російськомовного населення, ухвалюються закони, що ставлять під загрозу всіх, хто не сприймає фашизм і націоналізм, виходячи з того, що сьогодні лунають заклики розправитися без суду й слідства з багатьма людьми, що мають відмінні від тих, що прийшли до влади, погляди, я вирішив балотуватися на пост президента в найближчій виборчій кампанії".

Михайло Добкін,
24 лютого 2014 р.

Повернення цих двох стало можливим після отримання гарантій безпеки, нібито виданих харківським вождям олігархом Ігорем Коломойським, про непогані зв'язки якого з новою владою відомо всім. За деякою інформацією, саме у власника "Привату" Кернес гостював у Швейцарії. Кажуть, хазяїн поклав на нього зобов'язання уникати різких слів, а головне - різких вчинків. Схожу "ввідну", судячи з усього, Кернес із Добкіним отримали від Ахметова. І Рінат Леонідович, і Ігор Валерійович мають репутацію людей, які не жартують. А їхнє можливе заступництво - серйозний аргумент. Саме з порадами "великих" пов'язана зміна риторики мера й губернатора, а також очевидна відмова від небезпечних ігор у відвертий сепаратизм...

Одні побачили в намірі Добкіна брати участь у президентських виборах агонію, інші - спробу уникнути очікуваного арешту, скориставшись імунітетом, що нібито дає статус кандидата в президенти. У тому, що порушення кримінальних справ проти харківського тандема - річ реальна, мало хто сумнівається. Посадити є за що. Та й історія стосунків Добкіна-Кернеса з нинішнім главою МВС загальновідома. Щирість і сила їхніх почуттів одне до одного - теж. Чинне законодавство не передбачає імунітету для претендентів на пост глави держави. Якщо гаранти не стримають свого слова, Добкін ризикує бути заарештованим. Але він розраховує обернути ситуацію на свою користь. Є шанс підготувати шляхи до відступу, бо інформацію про арешт, що готується, приховати складно. Підвищені заходи безпеки роблять його важкоздійсненним, висококваліфіковані адвокати - сумнівним з юридичного погляду. А демонстрована новою владою безпорадність - нереальним.

Те, що можна пояснити щодо екс-губернатора, стосовно кандидата в президенти перетворюється на політичні репресії, які за відомої спритності можна конвертувати в додаткові голоси на виборах. (Те саме можна сказати й про Кернеса, з тією лише поправкою, що він - обраний мер, якого не можна звільнити.)

У світлі викладеного вище відмова Добкіна подавати у відставку здавалася цілком закономірною і такою, що вкладається в логіку виборчої кампанії. Тому заява про звільнення у зв'язку з рішенням балотуватися на пост президента, що з'явилася за два дні, стала трохи несподіваною.

На що може розраховувати Добкін, якщо виконає обіцянку балотуватися і якщо на Сході не буде ухвалено рішення ігнорувати президентські вибори? За найбільш вдалого збігу обставин - "бронза" у першому турі, вважає керівник проектів компанії "Український соціологічний стандарт" Денис Подьячев.

"Із рейтингом, що в найкращі роки досягав 45% у базовому регіоні (на Харківщині), можна розраховувати не більше ніж на третє місце в першому турі, тобто на роль найуспішнішого кандидата-спойлера. Його нинішня підтримка й поготів ілюзорна, адже він пропонує не якусь виразну програму дій (передусім економічних), а набір гасел у дусі "захистимо ветеранів", "за федералізацію" тощо. А за три місяці, що залишилися, перебудуватися під програму "переможця" (універсальний, у т.ч. зрозумілий економічний курс) він просто не встигне. А коли так, то максимум - із третього по п'яте місце в першому турі", - пояснює Подьячев.

Та головне - Добкін нехаризматичний, на нього не ставлять олігархи, і навряд чи поставить Москва. Він чужий Донецьку, Луганську, не кажучи вже про Одесу, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Тому всерйоз розглядати його шанси немає сенсу.

Сам Добкін публічно, зрозуміло, випромінює впевненість у своїй перемозі. "Я пройшов не одну виборчу кампанію, був в умовах, коли дуже мало людей оцінювали мої шанси як реальні, але крок за кроком я йшов до своєї мети, одержував підтримку людей і найголовніше, що ніколи своїх виборців не підводив", - заявив він журналістам.

Однак, за інформацією деяких джерел, насправді Добкін іде на вибори не для перемоги, а для торгів із переможцем. За час свого перебування у владі харківський тандем вибудував систему, здатну забезпечити потрібний результат на виборах у межах області. І саме це він може запропонувати фавориту президентської гонки в обмін на певні гарантії для себе. Із цього погляду, вже згадана заява про відставку може бути непрямим свідченням таких переговорів і попередніх домовленостей із владою, яка розраховує поставити в Харкові більш нейтральну постать. Схоже, Добкін готовий зіграти в технічного кандидата і з переможцями, і з можливим реальним претендентом від реваншистів. Якщо він відчуватиме, що нова влада поступово набирає силу, домовлятиметься з нею. Якщо зрозуміє, що можлива "реставрація", охоче підіграє контрреволюції.

Не виключено, що Кернес і Добкін хочуть використати президентські вибори, щоб зіграти свою гру на парламентських. Вони готові попрощатися з Партією регіонів, але не з її виборцями. Заяви про "масове зрадництво" народних депутатів від ПР, які "заради свого порятунку змінили свої погляди й голосують разом із тими, хто є повним ідеологічним супротивником", про відповідальність за ситуацію в країні, яка лежить на "регіоналах", котрі підтримали новий Кабмін, тощо - не що інше, як сигнал "простим членам партії" та її "ошуканим виборцям".

"Революція по факту відбулася, все. І революція, і Майдан - усі перемогли. Хто виграє від цього, ми зможемо побачити в майбутньому".

Геннадій Кернес,
23 лютого 2014 р.

Очевидно, харківський тандем сподівається на помилки нової влади. І вона поки що справно виправдовує його очікування, впевнено крокує, наступаючи на старі граблі не тільки в Києві, а й у Харкові. Незграбна й несвоєчасна спроба демонтувати пам'ятник Леніну викликала відторгнення в більшості городян. На захист вождя світового пролетаріату вийшли не тільки на заклик партії, а й на поклик серця, чим не проминули скористатися Добкін і Кернес. Біля підніжжя пам'ятника враз виникло наметове містечко захисників із георгіївськими стрічечками, що стали символом "Українського фронту". Блокування обладміністрації, молодики в масках і з бітами, що окупували не тільки входи й виходи в будівлю, а й кабінети з коридорами; очевидні розбіжності вчорашніх опозиційних партій і Координаційної ради Євромайдану, також як і всередині самої ради; активісти, що рвуться ділити пости у владі замість формувати громадські ради для контролю за нею; вимога дострокових виборів мера, міської та обласної рад за відсутності передбачених законом підстав - усе це перетворює байдужих і навіть симпатиків місцевого Євромайдану на його опонентів.

Змінивши риторику з агресивно-радикальної на помірковано-миротворчу Добкін, і особливо Кернес, грають в улюблену гру "розділяй і пануй". Вони майстерно ділять людей на мирних беззбройних харків'ян-патріотів і молодиків у масках, озброєних бітами. Вони ризикують, граючи з ненавистю й на ненависті, але сподіваються утримати її під контролем, домовитися й виграти.

Те, що відбувається в Криму, здатне змінити їхню тактику, але не наміри. Обидва мріють про завтрашній реванш. І обидва хочуть будь-що вижити сьогодні.