Нагадаю: слово — зброя

Мінські домовленості - це насамперед шанс зупинити війну. Чим довше триває кровопролиття на нашій землі, жертвами якого стають українські громадяни, в якому руйнуються українські міста та села, підприємства й інфраструктурні об'єкти, - тим слабшою стає наша держава. Зрозуміло, що досягнуті в білоруській столиці результати є наслідком непростих компромісів, яких за даних умов важко було уникнути. І необхідно, щоб влада мала мужність визнати їх та аргументовано пояснити суспільству.

Водночас, у сформульованих у Мінську документах закладено серйозні ризики. У так званому Комплексному плані дій надто багато суперечливих формулювань, що припускають різні трактування. І такі протилежні інтерпретації вже почалися: від питання масштабу амністії - до формули остаточного статусу охоплених боями районів Донецької та Луганської областей. У документі надто багато взаємопов'язаних зобов'язань, що дозволяють кожній зі сторін їх ігнорувати, коли це їй вигідно, посилаючись на незадовільне виконання інших пунктів угоди.

З професійної точки зору, в мене є серйозні питання до дипломатичної техніки, з якою було виписано документи. Ті, хто входив до команди президента, мали б забезпечити главу держави необхідними аргументами і привернути його увагу до закладених протилежною стороною пасток. Є речі, на мій погляд, цілком очевидні. Приклад - пасаж про територіальну цілісність України. Йдеться про Україну з Кримом чи, як послідовно заявляє російська сторона, - без нього? Наша принципова позиція: Крим - це територія України. Але там точно розміщені російські війська, чого не заперечують і в Москві. Знову цілком очевидна розбіжність у підходах до того, що розуміти під формулою "виведення всіх іноземних військових формувань з території України".

Зрозуміло, що українська делегація на переговорах у Мінську зіштовхнулася з неординарними викликами. Водночас, переконаний, низки недоліків у домовленостях можна було уникнути. І проблема не в самих складних компромісах, а в нечіткості формулювань та в очевидному бажанні закласти в текст тези для внутрішнього піару. Більшість українців чекають миру і хочуть побачити чіткий шлях до нього, а не просто задовольнятися тим, що в мінських домовленостях не згадуються слова "автономія" чи "федералізація". Інакше кажучи, необхідне роз'яснення, чого ми досягнули і як це працюватиме, а не реляції про те, чим делегація не поступилася.

Попереду в України ще дуже багато випробувань. Поки що ми зробили тільки перший крок до миру. На українській дипломатії зараз лежить величезна відповідальність за ефективне впровадження Мінських угод у життя. Ми всі чуємо про помилки генералів, але тепер забезпечення миру не менше залежить від професіоналізму дипломатів. І тут важливіше писати дипломатичні ноти, ніж повідомлення у Твіттері. Другого такого шансу на мир ближчим часом може й не бути.