Чи доречні принципи "Осло-1993" в Україні?

Європа вже котрий місяць ламає голову над врегулюванням "української кризи", і останнім часом у заявах її окремих посадовців з'явилися "свіжі" ідеї. Спочатку високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні в інтерв'ю австрійському виданню Kurier сказала, що сподівається на надання "автономного статусу" сходу України. І хоча потім речниця головного дипломата ЄС Майя Коч'янчич у відповіді на запит "Європейської правди", а за нею й міністр закордонних справ України Павло Клімкін на прес-конференції спростували це, пояснивши непорозуміння "проблемами перекладу", осад, так би мовити, залишився. Тим паче що журналіст Kurier підтвердила: в авторизованій англійській версії інтерв'ю вживається саме слово "автономний"…

Вельми цікаву пропозицію висловив цього тижня й голова Європейської ради Герман ван Ромпей, який 1 грудня залишає свою посаду. Європейський союз має знайти такий варіант для виходу з української кризи, згідно з яким вона стане децентралізованою або федералізованою державою, вважає чиновник ЄС. Крім того, пан Ромпей закликав до повернення політичної довіри у діалозі між сторонами і, зокрема, виступив за круглий стіл у форматі "Осло-1993" між ключовими гравцями, не уточнивши, правда, хто є тими "сторонами" і "гравцями"…

Що ж мав на увазі вже майже колишній голова Європейської Ради? Чи надається досвід "процесу Осло" для української ситуації? І які наслідки це може мати для України? Коментар з цього приводу DT.UAнадав екс-міністр закордонних справ України Костянтин ГРИЩЕНКО:

"Дуже складно зрозуміти, чому в контексті військового конфлікту на сході України пропонується застосовувати "принципи Осло". Ці принципи були оголошені в результаті серії таємних ізраїльсько-палестинських переговорів, проведених в Осло (в руслі Мадридської конференції), і відкрили шлях для взаємного визнання Ізраїлем та Організацією Визволення Палестини у Вашингтонській декларації 1993 р. Для Тель-Авіва принципово важливим було те, що палестинці вперше визнали право Ізраїлю на існування. Палестинці - отримали визнання їхнього права на створення власної держави.

Які тут для нас можуть бути паралелі? На мою думку - жодних. Між Ізраїлем та Палестиною існує тривалий конфлікт міжнародного характеру. Сторони, у принципі, погоджуються, що в результаті мають мирно співіснувати дві окремі держави. У нас ідеться про відновлення територіальної цілісності України.

Застосування принципів Осло до нашої ситуації створює правові рамки для нав'язування Україні концепції конфлікту з квазідержавними суб'єктами, що претендують на міжнародне визнання.

Звичайно, є очевидні паралелі між процесом в Осло і переговорами в Мінську. І в першому, і в другому випадках перемовини проводилися закрито, з невизначеним у правовому плані колом учасників. Досягнуті домовленості, так само, як і ті, що були підписані за результатами переговорів в Осло, не виконуються. Але сприймаються в Європі як такі, що надають певної легітимності самопроголошеним "ЛНР" та "ДНР".

Якщо ми йтимемо за "принципами Осло", а це, по суті, чітка аналогія з Мінським протоколом, то маємо бути готовими до тривалого конфлікту на території України. Нас щоразу примушуватимуть домовлятися з керованими ззовні сепаратистськими утвореннями як із рівноправними учасниками майбутніх перемовин.

Нам це потрібно? Думаю, всім уже зрозуміло, що Мінські угоди, разом із прив'язкою до процесу Осло, не просто для нас неприйнятні, а й посилюватимуть у майбутньому загрозу територіальній цілісності нашої держави. Участь міжнародної спільноти у розв'язанні конфлікту вкрай потрібна й нагальна. Але для цього треба проводити переговори на основі загальноприйнятих міжнародно-правових принципів: невтручання у внутрішні справи, поваги до суверенітету і вибору міжнародної орієнтації України. Якщо дотримуватися цих принципів, то Женевський формат з участю України, РФ, США та Європи є для нас найбільш прийнятним.

На такому форматі треба було наполягати з самого початку. Для цього треба було керуватися власними національними інтересами, а не сліпо приймати всі поради наших західних партнерів, розуміючи, що в них є власні міркування, які можуть не збігатися з тим, чого прагнемо ми.

Свого часу саме так вели діалог із Європою країни Балтії - і досягли успіху. Для нас це має бути взірцем. Сподіваюся, ми зможемо надалі більш професійно й жорстко відстоювати інтереси України в цей непростий час".

P.S. Минулого четверга, 27 листопада, виступаючи у Верховній Раді з позачерговим посланням про зовнішнє та внутрішнє становище України, президент П.Порошенко, торкаючись питання "федералізації", заявив наступне: "100% українців зараз – за єдину державу, за єдину країну. Конституційна більшість українців бачить її унітарною країною – ніякої федералізації! І це, до речі, полум'яний привіт тим, хто зі Сходу чи Заходу радить нам федералізуватися. Можете радити, але українці проти".