МЕДОВО-ДЬОГТЬОВИЙ КОКТЕЙЛЬ ПО-МЕЛІТОПОЛЬСЬКИ

Особливостям проміжних виборів народного депутата у 82-му виборчому окрузі (м. Мелітополь Запорізької області) наш тижневик уже приділяв увагу в публікації «Медова спокуса» (див. «ДТ», №43). Однією з цих особливостей була рекордна кількість охочих обстоювати інтереси провінційного південного міста в парламенті. Спочатку було 46 претендентів, але в процесі реєстрації окружною виборчою комісією кількість учасників передвиборних перегонів скоротилася до 39.

Уже зі старту солідна команда кандидатів розділилася на дві групи — своїх і чужих. «Мелітопольцям потрібен депутат із місцевих. Тільки він достеменно знає проблеми міста й району і зможе допомогти їх розв’язати», — стверджували перші, втім, не допускаючи навіть думки, щоб висунути зі свого кола найбільш гідного претендента для виконання такої відповідальної місії. Ну, а в середовищі приїжджих така ідея виникнути не могла поготів, навіть попри використовуване практично кожним із них не позбавлене резону запитання: «Місцевих ви вже обирали. І де вони тепер?» Забігаючи наперед, слід відзначити, що логічність такого аргументу одержала додаткове підтвердження після того, як екс-нардеп Анатолій Мангул і колишній міський голова Віктор Сичов зняли свої кандидатури, закликавши земляків віддати перевагу киянам Василеві Хмельницькому й Володимиру Куратченку відповідно. Принаймні повідомлення про це мелітопольці обговорювали довго, бурхливо та несхвально, залишивши поза увагою той факт, що від участі в боротьбі за депутатський мандат послідовно відмовилися п’ятеро з іногородніх кандидатів. Подейкують, серед останніх були ще охочі наслідувати їхній приклад, але вони прийняли таке рішення занадто пізно, одержавши цілком мотивовану відмову окружної виборчої комісії.

Утім, на результат волевиявлення мелітопольців це істотно не вплинуло. Більш-менш помітно свої виборні кампанії вели 10 кандидатів, тож у результаті саме їм і вдалося набрати понад 90 відсотків голосів виборців, котрі взяли участь у голосуванні. Правда, результати виявилися приблизно однаковими далеко не в усіх, а лише в аутсайдерів першої десятки, серед яких опинилися місцеві кандидати — голова райдержадміністрації Ігор Богданов, секретар міськради Сергій Вальтер і висуванець «Нашої України» В’ячеслав Зубов. Кожному з них довелося задовольнитися менш як трьома відсотками голосів. Настільки ж маловтішним був і результат консолідованого претендента на депутатський мандат від комуністів і соціалістів. Напевно, далеко не останню роль відіграв той факт, що ліві віддали перевагу не мелітопольцю, а іногородньому екс-нардепу Анатолію Морозову. З місцевих відносно непоганого результату вдалося домогтися лише начальникові локомотивного депо Віктору Паршукову — четверте місце. Але набрані ним 5,6 відсотка голосів не могли серйозно конкурувати з трійкою лідерів. А ось кияни одержали майже 65 відсотків.

Хоч якою нудною здавалася б уся ця виборна бухгалтерія, але без неї, на жаль, не обійтися. Оскільки, мабуть, навіть недосвідчений у політтехнологічних премудростях пересічний виборець уже добре засвоїв, що український варіант успіху на виборах далеко не завжди забезпечують удосталь листівок, плакатів, яскравих біг-бордів, інтенсивні концертні ін’єкції округу так званими зірками естради, які тимчасово виконують обов’язки найкращих друзів кандидатів, безліч епітетів у газетних публікаціях, радіопередачах і найвишуканіші телевізійні ракурси. Усім цим Мелітополь і навколишні села за неповний місяць наситилися під зав’язку. Як, утім, і велелюдними зустрічами, на яких прихильно сприймався ораторський талант окремих потенційних народних обранців, і цілком переконливими обіцянками, і елементами конкретного розв’язання соціальних проблем округу. Ясна річ, певний ефект ці й інші форми агітації мали, але для повної перемоги їх було явно не досить. Інакше Наталія Вітренко з 17 відсотками набраних голосів або Володимир Куратченко (із 11,7 відсотка) не були б змушені задовольнятися другим і третім відповідно місцем, а, цілком можливо, вийшли б на перше...

Із самого початку виборчої кампанії Мелітополь напружено чекав скандалів. І, як уже повелося, передчуття його не зрадили. Елементи чорного піару у формі ворожих випадів на адресу конкурентів, фальшивої друкованої продукції, замовлених публікацій і передач, природно, привертали увагу виборців, але аж ніяк не вони стали «окрасою програми». У центрі загальної уваги опинилося видавання так званої матеріальної допомоги. За словами шести кандидатів, котрі звернулись у Центральну й окружну виборчі комісії, «у м. Мелітополі й Мелітопольському районі з’явилися групи людей, котрі обходять квартири й будинки, пропонують і виплачують громадянам, які мають право брати участь у виборах, певну суму за обіцянку проголосувати за конкретного кандидата». Ці дані підтвердила й місцева газета, яка посилалася на інформацію в.о. начальника Мелітопольського МВВС Л.Гереша. За його словами, оперативно-слідча група, що прибула за викликом співробітника штабу одного з кандидатів у нардепи, затримала трьох молодиків, які розносили по квартирах гроші. Затримані, у яких вилучили списки мешканців будинку та 3 тис. грн., пояснили, що гроші вони одержали в штабі одного з кандидатів. Їм було доручено роздавати по 25 грн. і закликати голосувати за цього кандидата. Якого саме — співробітники міліції не уточнили. Втім, у цьому не було потреби, оскільки в лічені дні у місті і в районі дарування четвертаків почало асоціюватися з одним ім’ям. А невдовзі надбанням гласності став і вельми невигадливий механізм цієї своєрідної агітації. Суть його полягала ось у чому.

Відповідно до укладеного договору, виконавець бере на себе зобов’язання з розподілу матеріальної допомоги з особистих коштів якогось спонсора серед особливо бідних громадян, що проживають у м. Мелітополі й Мелітопольському районі. Цю процедуру слід було підтверджувати документально підписом одержувача допомоги з зазначенням його паспортних даних. Розмір допомоги обмежено 25 грн. на кожного нужденного. При цьому, щоб уникнути правових непорозумінь, «виконавець зобов’язується не використовувати видачу одноразової матеріальної допомоги в чиїхось особистих, службових, політичних чи інших інтересах (зокрема, спонсора, виконавця чи інших громадян), а також брати будь-яку винагороду від осіб, що одержали матеріальну допомогу». Отак — простенько й зі смаком. А коли хто почне звинувачувати в підкупі, то, даруйте, це ще довести потрібно. Як-то кажуть, шукайте, але навряд чи знайдете. Принаймні згадана спроба групи кандидатів виявилася безрезультатною. І тоді вони застосували інші методи.

Від імені Мелітопольської податкової інспекції було розповсюджено листівку, у якій усім громадянам, що одержали матеріальну допомогу, пропонувалося в семиденний термін зареєструватися в податковій інспекції для урахування отриманого доходу та сплати податку. Інакше одержувачам погрожували штрафом від 102 до 136 грн. Таких неприємностей обіцяли позбавити лише тих, хто отримані гроші перекаже на рахунок дитячого будинку. Ще серйозніші неприємності (1700 грн. штрафу або ж позбавлення волі на термін від 3 до 8 років) обіцяла листівка від імені виборчкому. Спочатку ці повідомлення збурили народ, проте податкова інспекція й окружна виборча комісія оперативно відреагували публічними заявами про те, що ця інформація не відповідає дійсності. Після цього кандидати заходилися апелювати до свідомості виборців. Було це приблизно так.

«Не терзайте себе сумнівами, що це «брудні» гроші, — заявляли кандидати й агітатори. — Це ваші гроші, відібрані у вас же обманним шляхом. Пам’ятайте це при голосуванні, коли ви будете у виборчій кабінці віч-на-віч тільки зі своєю совістю. Тоді ваш голос може стати вирішальним при виборі того депутата, який, може, і знає, як забезпечити ваш захист від чиновницького розгулу, злочинності, наркоманії, хабарництва. Ця людина...» А далі називалося прізвище кандидата-порадника.

На перший погляд, рекомендація не позбавлена здорового глузду. Бентежило лише одне. Заклик голосувати «по совісті» фактично спонукав віддати голос саме за того, від чийого імені було отримано гроші, оскільки інші варіанти підпадали лише під одне визначення — шахрайство. До того ж виконавці обіцяли після виборів ще по четвертачку вручити...

Як у процесі, так і по закінченні виборів у Мелітополі не раз випадало чути про те, що вони є репетицією майбутніх президентських. Якщо це припущення правдиве, то, з урахуванням успішно апробованої (до речі, не раз) методики, можна без особливого напруження визначити, скільки треба витратити на прихильність виборців потенційному кандидатові на вищу державну посаду країни. Щоб не «вантажити» цифрами, назву лише результат — приблизно 11,6 млн. доларів. Але це — з гарантією перемоги в першому турі. Правда, із розрахунку 25 грн. на ніс і за нинішнім середньозваженим курсом. Хоча, напевне, президентське крісло має коштувати дорожче. Ну, нехай на п’ятірку. А в сумі — ще зо два мільйони «зелені» на благо вірнопідданих.

Утім, я, здається, відволікся... Чим же закінчилися вибори в Мелітополі? Дивне запитання. Ясна річ, перемогою. І дісталася вона, на думку окружної виборчої комісії, 36-річному екс-нардепу, котрий був членом комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Василю Хмельницькому. За нього віддали голоси 35,14 відсотка мелітопольців, які взяли участь у голосуванні. Як заведено говорити в таких випадках — прийміть поздоровлення. Будьмо?