КОНТРОЛЬ НАД ЕКСПОРТОМ ЗБРОЇ: ЧАСТКОВЕ ВІДКРИТТЯ ЗАКРИТОЇ ТЕМИ

13 липня, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 26, 13 липня-20 липня 2001р.
Відправити
Відправити

Демократія, як відомо всім після Вінстона Черчілля, — украй незручна система. Вона занадто багато вимагає...

Демократія, як відомо всім після Вінстона Черчілля, — украй незручна система. Вона занадто багато вимагає. Приміром, прозорості. Усього та для всіх. І якщо втручання держави в особисте життя громадян обмежують, то громадяни хочуть знати про державу майже все. А серед питань, що викликають постійну цікавість, одним із найбільш, напевно, «делікатних» є торгівля зброєю.

Демократія наступає, і торгівля зброєю дедалі більше стосується не лише прибутків, а й політики, причому як зовнішньої, так і внутрішньої. Про це свідчить уся новітня історія, починаючи від президента США Рейгана, котрий мав неприємності у 80-х із поставками зброї Ірану, і закінчуючи недавнім арештом колишнього президента Аргентини Менема, якого обвинувачують в ігноруванні ембарго ООН на поставки зброї для Хорватії в 90-х.

Політика, як відомо, — мистецтво можливого. Чи можливо сьогодні не виготовляти зброю, а якщо ви — Україна, то не торгувати нею? Ні. Отримавши в спадщину від Союзу потужний шматок ВПК із мільйонами робочих місць, технологіями й науковими школами, отримавши ринок, ..., — і при цьому відмовитися від можливості торгувати? Інша річ — як? Держава — особливо в делікатних питаннях, воліє мати недопитливих громадян. З державою можна почасти погодитися. Поки що воєнну небезпеку ніхто не скасував, існує армія, існує ВПК — отже, є загалом виправданий гриф «таємно», яким зручно прикривати торгівлю зброєю. Проте, з іншого боку, там, де все таємно, але при цьому торгують, тобто міняють за відомою формулою товар на гроші, виникає, принаймні теоретично, аж надто вдале поєднання для звичайнісіньких зловживань.

Звідси проблема: відкривати, щоб уникнути зловживань, чи не відкривати, щоб уникнути розголошення таємної інформації? Істина, як завжди, десь посередині й ховається у відповіді на запитання щодо міри (чи, коли хочете, балансу) відкритості.

20 червня 2001 р. у готелі «Русь» відбулося засідання «круглого столу» «Розвиток системи експортного контролю в Україні в контексті регіональної безпеки», організоване Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (УЦЕПД) разом із представництвом Дому Свободи (Freedom House) — Україна. Майже 150 учасників засідання від зацікавлених структур обговорювали проблемні питання в сфері контролю над експортом зброї в Україні й відповідний досвід країн ЄС, Росії і США в цій сфері. 75 експертів із числа учасників «круглого столу» люб’язно відповіли на запитання анонімної анкети, результати якої наведено нижче.

З окремими думками й результатами за підсумками «круглого столу» читачеві, певне, буде цікаво познайомитися. Можливо, вони зацікавлять і членів Ради безпеки та оборони України під час підготовки до наступних засідань.

Експортний контроль
в Україні: непогано, але… щось постійно
не так

Дедалі ближчий 10-річний ювілей незалежності мимоволі змушує порівняти те, що було, із тим, що є. Як наочний приклад пропонується порівняти обсяги озброєнь (таблиця 1). Як бачимо, між тим, що було під час проголошення незалежності, і сьогоденням різниця помітна. Ясна річ, далеко не вся ця техніка пішла на експорт, — частину списано й переплавлено, частину розібрано на запчастини, та й сам експорт протягом цих років складався не лише з розпродажів, а й із новоствореної зброї та послуг. Проте обсяги справляють враження. Тим паче, що номенклатура проданої зброї та військової техніки набагато ширша вказаної в таблиці. До того ж запасного майна на складах було теж чимало.

Експортувати почали майже відразу, 1992 р. Контроль над експортом спочатку був не цілком на висоті, охочих поекспортувати були багато, тож фахівці досі сперечаються, на скільки ми тоді чого продали — на $25 млн. чи на $400 млн. і більше. Правда, уже наступного року систему державного контролю було різко посилено, Україна почала приєднуватися до міжнародних режимів експортного контролю, наші правоохоронні органи навчилися працювати жорсткіше з потенційними контрабандистами, тож обсяг експорту зброї в період 1993—1996 р. знизився до рівня $50—200 млн. Згодом, система «розкрутилася» — було створено структури, зібрано фахівців, знайдено ринки, засвоєно правила, допомогли американці (майже $14 млн. на зміцнення експортного контролю) і нарешті запрацювали вітчизняні програми створення озброєнь. У період 1997—2000 рр. експорт зброї досяг рівня $450—600 млн., на власне виробництво вже припадало близько половини експорту. У сумі, за 10 років доход від експорту зброї досяг скоріш за все приблизно $3 мільярди (критики говорять, що $32 мільярди). Правда, нинішнього року очікується певний спад — чи то продавати зі складів стало нічого, чи то виробництво вповільнилося через хронічне недофінансування ВПК. Загалом, є досягнення, є проблеми, але реноме дієспроможного експортера зброї в колах замовників і конкурентів за Україною закріпити вдалося.

Хоча точні дані стосовно того, кому, як, скільки й за яку ціну ми продавали зброю, залишаються таємницею за сімома замками, конкуренти не дрімають, а замовники не завжди палають бажанням світитися. Тож наступний наочний приклад довелося брати з web-сайта ООН (таблиця 2), куди Україна подає щорічні зведення про основну номенклатуру експорту.

У таблиці, правда, вказано лише загальні дані — немає інформації ні про дуже «популярний» нині серед борців за мир у всьому світі експорт стрілецької зброї, ні про технології (зокрема подвійного використання), ні про послуги… Та й розміщено дані на web-сайті ООН, а не рідних українських міністерств і відомств.

Взагалі, не все відразу. Ми либонь пам’ятаємо часи, коли і військовий бюджет, і навіть місця дислокації військових частин були великою таємницею. Помітний шлях в напрямку відкритості вже пройдено. Проте з іміджем порядного експортера, у сенсі дотримання міжнародних норм і правил експорту зброї, поки що не завжди складається. Як усередині країни, так і за кордоном, із дивовижною регулярністю публікуються звинувачення проти України в порушеннях або «непередбачливості» (коли формально ми «ні при чому», але зброя однаково потрапляє «не туди»). Іноді навіть звинувачують у нелегальному експорті ракетних технологій, приміром, в Ірак. З такою самою регулярністю представники нашої виконавчої влади всі ці звинувачення спростовують.

Причому, що особливо цікаво, явно найбільше від усіх публікують звинувачення проти України ЗМІ її головних стратегічних партнерів — Росії і США. І якщо раніше переважно здіймали галас із приводу нібито поставок афганським талібам і в країни колишньої Югославії, то нинішніх обвинувачів більше турбує Африка. Треба сказати, звинувачення часто дивовижним чином збігаються з вирішальними періодами переговорів українських експортерів із потенційними замовниками.

З Росією все більш-менш ясно — ми працюємо практично на одних ринках. А з конкурентами, та ще з колишніх співгромадян, розмова коротка. Їх можна й у демпінгу звинувачувати, і свій транзит через українські порти їм не показувати, і спільні вироби скромно називати тільки російськими, а їхні власні вироби характеризувати останніми словами. А коли падає російська ракета чи літак, то причиною, на думку російських слідчих, навдивовижу часто виявляється компонент, виготовлений в Україні.

З Штатами ми теж конкуренти, особливо в галузі транспортної авіації та космічних запусків, але там трішки складніше — що не кажи, опора демократії, і «виступають» там не тільки чиновники, а й чимало незалежних експертів, котрим просто не подобається, коли наша зброя з’являється неподалік «гарячих точок», там, де людей убивають не перебираючи й у великих кількостях.

З інших найактивнішими звинуваченнями вирізняється Вірменія, яку, зі зрозумілих причин, непокоїть усе, що рухається з України в бік Закавказзя.

На «круглому столі» УЦЕПД учасники, у межах, так би мовити, розумної відкритості, спробували розібратися в суті процесів, що відбуваються в системі експортного контролю України, та обговорити доцільні шляхи подальшого її розвитку.

З’ясувалося, що питання експорту-імпорту озброєнь сьогодні регламентуються тільки актами Президента й уряду України. А базового закону, який урегулював би правовідносини в цій важливій сфері, досі не ухвалили. Таким чином, парламентський контроль над продажем озброєнь в Україні практично відсутній. На думку українських експертів, ця обставина провокує нестійкість системи експортного контролю. Справді, яка вже тут стійкість, коли Голові Верховної Ради за законом можна знайомитися навіть, здавалося б, зі святая святих — матеріалами доповідей розвідувальних органів, а от з інформацією про експорт зброї — зась...

Громадського контролю в цій делікатній сфері також фактично немає. Навіть узагальнена інформація, яку уряд України передає міжнародним організаціям у рамках міжнародних режимів контролю, малодоступна для вітчизняних фахівців і журналістів. За таких умов не можна виключати порушень і зловживань із серйозними негативними наслідками для країни. А розслідувати їх буде нікому, оскільки Верховна Рада свою Тимчасову слідчу комісію з цього питання ще раз створювати не стала. Мабуть, злякавшись можливих звинувачень у політичній заангажованості й недостатній компетентності, які полилися після оприлюднення висновків попередньої Тимчасової комісії ВР, яка визначила, що протягом 1989—1994 рр. Україна продала аж на $32,4 млрд. зброї! Багато експертів переконані, що відсутність прозорості в ухваленні рішень щодо експорту зброї на тлі регулярних звинувачень України в порушеннях міжнародних правил торгівлі зброєю викликає підозру в тому, що певні порушення справді мають місце. Це, у свою чергу, негативно впливає на імідж держави, позначається на її конкурентоспроможності.

Відзначалося, що органів управління й контролю в Україні створено чимало, проте в царині торгівлі зброєю всі вони належать винятково до виконавчої гілки влади. Тим часом структура системи експортного контролю з боку виконавчої влади в існуючому вигляді вимагає вдосконалення.

Багатьом не подобається, що Державна служба експортного контролю України входить до складу Міністерства економіки України, а не функціонує як окреме відомство зі спеціальним статусом. Зайва ланка управління процесом експортного контролю вочевидь гальмує процес прийняття оперативних рішень, не підвищуючи якість самого рішення.

Останні звинувачення проти України свідчать, що, по суті, ставлення до нас за кордоном у питанні експортного контролю не змінюється. Уже після «круглого столу» в пресі з’явилося чимало викривальних статей… The Washington Post (22 червня) у статті «Збройові оборудки України» із посиланням на думку ООН пише: «Україна не демонструє ні стриманості, ні належної турботи та старанності у своїх операціях по торгівлі зброєю, що призводить до ситуацій, коли саме Україна є стартовою точкою для нелегальних поставок зброї». А буквально цього тижня (9 липня) британська «The Guardian» вибухнула статтею «Торгівля зброєю. Як це робилося в Одесі» про пригоди якогось Мініна, котрий нібито добряче заробляє на тому самому, використовуючи зв’язки в Україні. «За даними італійського правосуддя, за кілька тижнів до свого арешту (В Італії. — Авт.) Мінін зафрахтував у Москві транспортний літак Ан-124, перегнав його в Київ, завантажив 113 тоннами автоматів Kaлашникова, РПГ та боєприпасів і відправив в Абіджан, столицю Кот-д’Івуара, що в Західній Африці», стверджує The Guardian.

Таким чином, за роки незалежності, як продовжують стверджувати багато експертів, в Україні створено систему контролю над експортом зброї, і сьогодні вже можна говорити про надійний контроль за цією сферою діяльності з боку виконавчої влади. Тим часом звинувачення в порушенні міжнародних норм торгівлі зброєю, що час від часу висуваються проти України як у вітчизняних, так і в зарубіжних ЗМІ, критика з боку Верховної Ради явно свідчать про недоліки в організації експортного контролю, принаймні щодо належного інформаційного забезпечення та прозорості цього процесу.

А як у них або
що нас чекає в Європі?

У співтоваристві цивілізованих країн, куди ми прагнемо ввійти, стан справ із відкритістю/закритістю експорту зброї різний, але з очевидним превалюванням сталої тенденції до відкритості. Підставою для цього є не лише згадані вище принципи демократії та запобігання зловживанням, а й не дуже поки що зрозуміла нам глобалізація. Її суть — в уніфікації інтересів країн цілих регіонів, зокрема й в економіці (виробництво зброї), й у сфері військової безпеки (торгівля зброєю), й у загальному стабільному розвитку (у забезпеченні регіональної безпеки). У цих умовах апеляції до національних інтересів дедалі більше втрачають у вазі, але все-таки використовуються як традиційний і останній аргументу застосування грифа «таємно».

Проте, вважають фахівці, є також інше пояснення прагнення до закритості, яке полягає в тому, що урядовці, а часом і політики, намагаються приховувати інформацію від суспільства, щоб мати винятковий контроль над визначенням політики. Причому найбільших зусиль докладають саме тоді, коли треба приховати сумнівні дії, які можуть викликати несхвалення в суспільстві.

На думку експертів ЄС, гонитва за негайною комерційною вигодою від продажу озброєнь призводить до нехтування правами людини, регіональною безпекою та стабільним розвитком. Тому країни ЄС дедалі більше відкривають завіси таємності над своїми діями в делікатних сферах міжнародних відносин. На сьогодні розроблено принаймні три дійові форми реалізації принципів відкритості експорту озброєнь: публікація щорічних звітів урядів про діяльність у цій сфері; парламентські дебати з питань експорту зброї; аналіз і публікація узагальнених даних про регіональні та світові ринки озброєнь.

Бельгія, Італія і Швеція публікують щорічні звіти про експорт озброєнь уже багато років; деякі країни ЄС ввели цю практику недавно: за останні два роки механізми звітності створено у Франції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії, Великій Британії, Данії. Зокрема, звіт щодо експорту зброї уряду Німеччини можна знайти в Інтернеті на web-сторінці міністерства економіки ФРН; міністерство оборони Фінляндії опублікувало в Інтернеті два щорічні звіти фінською і англійською мовами. Рада міністрів ЄС публікує Зведену доповідь про дотримання Кодексу поведінки ЄС стосовно експорту озброєнь протягом року.

Звіт уряду Великої Британії містить як загальні дані про політику експортного контролю, так і докладні дані про рішення щодо ліцензування. Для кожної країни, куди експортувалася британська зброя, наведено кількість, тип і вартість наданих ліцензій, кількість наданих і відхилених ліцензій за категоріями військової продукції, а також кількісні дані про основні види звичайного озброєння та стрілецької зброї.

Високий рівень прозорості забезпечує система Ірландії — щомісяця в Інтернеті розміщуються статистичні дані про видачу ліцензій на експорт продукції подвійного призначення з указанням кількості, дати і країни призначення. Щорічний звіт Нідерландів вирізняє дуже високий рівень деталізації даних про відмову в наданні ліцензій — він містить повне найменування товарів, за якими відмовлено в ліцензії, країну призначення, одержувача, кінцевого користувача, причину, дату й номер відмови.

Парламентські дебати. Обговорення в парламентах держав–членів ЄС окремих питань традиційно використовуються як важливі інструменти контролю й аналізу політики урядів. Природно, щодо контролю експорту зброї існують певні обмеження. Водночас відпрацьовано й механізми забезпечення балансу між вимогами прозорості й конфіденційності. Зокрема в Великій Британії для розгляду щорічного звіту уряду про контроль над стратегічним експортом створено спільний чотирьохсторонній парламентський комітет, у який входять члени комітетів із питань оборони, закордонних справ, міжнародного розвитку, торгівлі та промисловості. У Нідерландах уряд на конфіденційних принципах інформує парламентський комітет із питань оборони про всі заплановані продажі надлишкових запасів озброєнь. Одержавши повідомлення, комітет доповідає уряду про свої зауваження стосовно продажу. Уряд Швеції консультується з питань політики експортного контролю зі спеціальним органом — Радою експортного контролю, куди входять нинішні й колишні депутати парламенту. Хоча заперечення Ради не є обов’язковими для виконання, на практиці одностайна незгода Ради завжди приводить до відмови в наданні ліцензії.

Аналіз і публікація узагальнених даних про світовий ринок озброєнь. Цим займається, зокрема, Стокгольмський міжнародний інститут досліджень миру (СІПРІ), який із 1969 р. видає англійською мовою фундаментальне дослідження Щорічник СІПРІ: озброєння, роззброєння та міжнародна безпека. СІПРІ має статус незалежного (неурядового) дослідного інституту, де працюють кваліфіковані експерти з різних країн світу. Певне, саме тому неупереджені оцінки та прогнози Інституту забезпечили йому авторитет і увагу політиків, урядів і фахівців практично всіх країн світу.

Виявлені експертами СІПРІ закономірності й тенденції процесів світової політики й міжнародних відносин — виробництва й торгівлі зброєю, контролю над озброєннями й роззброєнням, зародження, перебігу та врегулювання збройних конфліктів, запобігання загрозам міжнародній безпеці в її глобальному й регіональному вимірах — є підставою для ухвалення зважених рішень щодо пріоритетів зовнішньої політики країни, розвитку її оборонної промисловості, модернізації збройних сил, участі в миротворчій діяльності, виробництва й торгівлі зброєю.

Таким чином, Щорічник СІПРІ — це справді вагомий внесок у забезпечення прозорості в тих сферах, які донедавна були практично закритими для громадськості. З 1993 р. видання перекладається на російську мову, з 2000 р. — на китайську. А на «круглому столі» було презентовано підготовлений УЦЕПД перший випуск щорічника українською мовою.

Експерти УЦЕПД переконані, що це дозволить передусім компенсувати брак в Україні узагальненої інформації про сучасні процеси в сфері міжнародної безпеки, сприятиме введенню в наукове й публічне використання, у державні документи, у практичну політику України визнаних міжнародним співтовариством визначень і норм. І, нарешті, видання Щорічника СІПРІ українською мовою цілком відповідає курсу України на інтеграцію в європейський і світовий політичний, науковий і культурний простір.

До речі, опитування, проведене під час засідання «круглого столу», показало, що фахівці підтримують видання Щорічника й надалі. Доцільним продовження проекту УЦЕПД вважають 99% опитаних. При цьому експерти визнали необхідним надсилати щорічник у Кабінет міністрів України, профільні міністерства й відомства (96%), в адміністрацію Президента, в апарат Ради національної безпеки та оборони(95%), у Верховну Раду (95%), до компаній–виробників озброєнь (88%), у наукові бібліотеки (87%), до компаній–посередників у торгівлі озброєннями (81%), у військові вузи (81%), у цивільні вузи, які готують фахівців із міжнародних відносин (80%), у неурядові аналітичні центри (75%), провідні ЗМІ (53%), публічні бібліотеки (39%) і, нарешті, в усі вузи України (24%). При цьому, за оцінками експертів, необхідний тираж українського видання має становити в середньому 4800 примірників.

Співробітництво із СІПРІ (як і з іншими авторитетними міжнародними аналітичними структурами) дозволить мінімізувати і згадувані вище звинувачення України в нешляхетній нібито її поведінці на світовому ринку озброєнь. До речі, переважна більшість урядів європейських країн не вважає за потрібне відповідати на запити міжнародних дослідних інститутів. Якщо ми братимемо з них приклад, то, можливо, буде менше і необгрунтованих звинувачень, і неадекватних оцінок типу даної СІПРІ щодо обсягу ВВП України, який виділяється на оборону — 3,6% (?!). Насправді, про такий обсяг наші військові можуть лише мріяти (він уже давно не перевищує 1,5%), а непосвячений зарубіжний читач, прочитавши таке, може казна-що подумати про нашу миролюбність.

А поки що, на жаль, Україну (разом із Росією) зарубіжні експерти визначають як державу, що стримує збільшення прозорості в рамках міжнародних режимів контролю. Представники нашого МЗС, утім, налаштовані оптимістично і вважають, що мали місце лише тимчасові технічні розбіжності, які можуть бути в будь-якого учасника міжнародних режимів. Дай Боже, щоб було так, але непокоїть думка про те, що в нас немає нічого постійнішого, ніж тимчасове. Непокоїть відчуття, що світ дедалі швидше рухається, а ми за ним не зовсім встигаємо. Мабуть, хочемо якось перехитрити і ще більше закрити сферу торгівлі зброєю під акомпанемент декларацій про ще більше її відкриття. Хотілося б помилятися, але ...

Що робити?

У ситуації, коли існуюча система торгівлі зброєю загалом і контролю над його експортом зокрема (навіть якщо вона влаштовує її нинішніх учасників) не обіцяє істотного збільшення прибутків у найближчому майбутньому і при цьому дедалі менше відповідає вимогам демократичної Європи, куди так прагне Україна, потрібно думати швидше. Елементарна логіка підказує: оскільки основні проблеми стосуються не так власне ефективності системи в «технічному сенсі», як закритості системи, яка (закритість, себто) провокує істотні зовнішньо- та внутрішньополітичні проблеми, то передусім треба думати про більш цивілізовані рамки доступу до інформації для парламенту й суспільних інституцій. Щоб, так би мовити, не тільки священні інтереси ВПК були цілі, а й «цікавість» Верховної Ради, ЗМІ, неурядових центрів тощо було хоч трішки задоволено. Логічно припустити, що така делікатна сфера, як контроль над експортом зброї, як із погляду забезпечення її ефективності, так і з погляду забезпечення необхідного ступеня її відкритості й контрольованості, повинна як мінімум мати законодавче забезпечення.

Слід відзначити, що підготовлений урядом проект закону України «Про державний контроль над міжнародними передачами товарів військового використання й подвійного призначення» уже багато років у стадії узгодження. При цьому народні депутати, котрі брали участь у дискусії, висловлювали сумнів у тому, що законопроект бачив хтось із Верховної Ради. Воно й не дивно, оскільки з вуст високих посадових осіб уже звучали сумніви в доцільності показувати «чутливий законопроект» депутатам, які не можуть дати раду навіть питанням регламентації власної діяльності. Здається, втім, часи змінилися, і хоча б у першому читанні законопроект ухвалити можна й потрібно. Переважна більшість опитаних на «круглому столі» експертів (96%) теж упевнені в необхідності ухвалення закону. При цьому понад половина з них (51%) вважають, що цей закон необхідно розглянути невідкладно як пріоритетний, а 45% схиляються до думки, що його потрібно розглянути в звичайному порядку. І лише 4% експертів вважають, що для здійснення експортного контролю вистачає вже існуючих підзаконних актів, ухвалених Президентом і урядом.

Проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС повинен супроводжуватися практичними кроками. Як свідчать надруковані в часописі УЦЕПД «Національна безпека і оборона» (№6) матеріали, члени ЄС уже розробили спільні підходи у сфері експортного контролю й виступають за більшу прозорість процесів поставок озброєнь усіма європейськими державами.

Водночас уже сьогодні можна констатувати, що рішення державних органів України у сфері експорту зброї загалом грунтуються на критеріях, закріплених у Кодексі поведінки ЄС щодо експорту озброєнь. Очевидно, настав час надати цьому документу ЄС належний статус у вітчизняному законодавстві.

Стаття 4 проекту Закону України «Про державний контроль над міжнародними передачами товарів військового використання й подвійного призначення» визначає «законність, гласність і доступність інформації з питань експортного контролю» важливим принципом державної політики України в галузі експортного контролю. У цій статті слід було б передбачити й механізм реалізації принципу «гласності й доступності інформації» — приміром, шляхом оприлюднення урядом щорічних звітів про експорт озброєнь, як це робиться у країнах ЄС.

96% опитаних експертів уже зараз бачать необхідність у встановленні механізмів парламентського контролю в сфері торгівлі зброєю, а от форми цього контролю експерти бачать по-різному (діаграма «Чи вважаєте ви необхідним впровадження в Україні механізмів парламентського контролю в сфері торгівлі зброєю»). 29% вважає, що Верховна Рада повинна мати право одержувати повну інформацію від уряду та проводити відкриті слухання з питань експортного контролю. Ще 35% згодні з правом Верховної Ради на одержання повної інформації з питань експортного контролю від уряду, але вважають, що це повинно відбуватися в конфіденційному порядку. А на думку 32% експертів уряд повинен у конфіденційному порядку надавати обмежену інформацію лише комітетам Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони й міжнародних відносин. Тільки 4% опитаних не підтримують ідею парламентського контролю і вважають, що це лише стане причиною витікання інформації та політичних спекуляцій.

Обережніше ставляться експерти до впровадження системи громадського контролю над експортом озброєнь (діаграма «Чи потрібно Україні ввести систему широкого громадського контролю в сфері торгівлі зброєю з боку ЗМІ, громадських організацій, неурядових аналітичних центрів»). Більшість опитаних (80%) схильні вважати, що уряд повинен оприлюднювати узагальнену інформацію за результатами року. Значно менше експертів (19%) вважають: уряд повинен надавати будь-яку інформацію в цій сфері на вимогу таких інституцій громадянського суспільства як ЗМІ, громадські організації, неурядові аналітичні центри. 13% експертів запровадження в Україні системи громадського контролю над експортом зброї не вважають потрібним взагалі.

На думку експертів УЦЕПД, залучення неурядових аналітичних центрів України до проведення досліджень у цій сфері сприятиме зміцненню контролю над продажем зброї, запобіганню порушенням і зловживанням. Відповідно — більш ефективний громадський контроль сприятиме підвищенню позитивного іміджу нашої держави, стане ще одним свідченням становлення в Україні громадянського суспільства.

Фахівці, котрі брали участь в опитуванні, у принципі, погодилися з думкою експертів УЦЕПД і переважно позитивно поставилися до можливості підвищення ролі неурядових дослідних організацій у контролі над торгівлею зброєю. 57% із них вважають, що це сприяло б боротьбі з корупцією та підвищенню міжнародного іміджу України. 56% опитаних погодилися, що це дозволило б залучити інтелектуальний потенціал неурядових організацій і здійснювати торгівлю ефективніше. 20% експертів вирішили, що така ідея призведе лише до витікання інформації та політичних спекуляцій.

Експерти підтримують необхідність видання щорічного звіту уряду про експорт озброєнь. 48% опитаних вважають, що в звіті слід оприлюднювати лише загальні дані, тоді як 37% — що звіт має бути по змозі докладнішим і висвітлюватися в ЗМІ. 11% експертів вважають, що звіт потрібно складати тільки для Верховної Ради в конфіденційному порядку. При цьому дві третини фахівців (69%) упевнені, що Україна на сьогодні вже приймає відповідні рішення, виходячи з критеріїв Кодексу поведінки ЄС щодо експорту озброєнь.

Загалом результати дискусій на «круглому столі» однозначно показали, що проблема недостатньої відкритості (чи надмірної закритості) сфери контролю над експортом зброї існує. І її потрібно розв’язувати, інакше вона почне дедалі негативніше впливати на ефективність цієї сфери. Уже є певний власний досвід, є стратегічний курс — отже, потрібно швидше діяти самим, а не чекати, поки нас почнуть ще більше підштовхувати інші.

Деякі загальні висновки

Виходячи з досвіду попередніх років, сьогодні необхідно проаналізувати чинники, що визначають ефективність експортного контролю в Україні. Це передусім стосується однієї з найскладніших проблем, а саме: пошуку оптимального балансу між закритістю делікатної сфери експорту зброї та її прозорістю — для законодавців, експертів, громадських організацій, ЗМІ, широкого загалу.

З огляду на досвід організації процесу надання громадськості інформації про експорт озброєнь в інших державах, можна з високою мірою достовірності передбачати, що в разі подальшого збереження закритості цієї сфери діяльності для суспільства, звинувачення проти України матимуть місце й у майбутньому.

Українська влада вже звикла до спростувань інформації та виправдань, але ці зусилля не вельми ефективні — звинувачення не припиняються, і однією з головних причин цього є саме закритість. То чи не краще, як пропонує багато незалежних експертів, завдання підтримки іміджу держави, за умови певної прозорості цієї теми, делегувати національній журналістиці та громадським організаціям? Адже надмірна складність одержання інформації для ЗМІ не лише провокує підозри, а й «полегшує» проведення спеціальних інформаційних заходів, спрямованих проти України.

Час думати... У небезпеці не тільки прибутки, а й дещо більше — авторитет держави, не говорячи вже про європейський вибір.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК