Договір дорожче за гроші

Економічна криза змушує країни рахувати кожну копійку. Білорусь, яка відчуває серйозні фінансові труднощі, — не виняток: білоруське керівництво намагається всіма способами наповнити бюджет. У цьому й криється причина нової напруженості у відносинах між Мінськом і Києвом.

Цього року верхня і нижня палати білоруського парламенту ратифікували українсько-білоруський договір про державний кордон, а президент підписав цей закон. Щоб почати демаркацію кордону, залишалося тільки обмінятися ратифікаційними грамотами. І отут виникла заминка: Олександр Лукашенко відмовився це робити доти, доки Київ не виконає фінансових зобов’язань, узятих наприкінці минулого року, коли вирішувалася проблема розблокування Мінськом ратифікації договору про держкордон. Дійшло до того, що запланована наприкінці травня зустріч українського та білоруського президентів у Батурині була скасована. Сьогодні Київ шукає шляхів розв’язання знову виниклої проблеми. Адже завдання із завершення юридичного оформлення кордону залишається таким же актуальним. Коментуючи на прохання «ДТ» ситуацію навколо договору про держкордон, Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, який офіційно вступив минулого тижня на посаду посла України в Білорусі, не схильний її драматизувати:

— Ще в дев’яності роки під час українсько-білоруських переговорів виникло питання про борг суб’єктів господарської діяльності України перед Білоруссю, який накопичився ще до 1992 року, коли було зруйновано єдину фінансову систему. Суми називали різні. Але вже на початку 2000-х була зафіксована в документах остаточна — у розмірі 134 млн. дол. Видимість складної ситуації саме і створює зв’язка двох проблем — завершення процедури ратифікації українсько-білоруського договору про держкордон та механізму виплати визнаного і зафіксованого боргу українських суб’єктів господарської діяльності перед Білоруссю. Казати про те, що ми зайшли в глухий кут, не можна: на сьогодні відпрацьовується механізм вирішення питання так званого боргу та обміну ратифікаційними грамотами.

У ролі виплати боргу розглядалися, по-перше, пільгові тарифи при перевалюванні і транспортуванні нафти і, по-друге, продаж електроенергії зі знижкою. Але Україною при погашенні боргу ці механізми не можуть бути використані, оскільки з українського боку здебільшого діють акціонерні або приватні суб’єкти господарської діяльності. Виходить, вони мусять гасити цей борг за рахунок власного прибутку? Навряд чи вони на це погодяться. Україна як держава також не може вирішити цього питання в середині року, оскільки необхідно вносити зміни до держбюджету. Малоймовірно, що парламент погодиться ухвалити таке рішення в нинішньому важкому економічному становищі.

Схоже, що ситуація вимагає підписання окремої міжурядової угоди, в якій було б прописано механізм розв’язання цієї проблеми. Хочу нагадати, що Україна в минулому мала аналогічну проблему з Киргизстаном. Наша країна вирішила її дуже оригінальним чином. (Під час переговорів про вступ України до СОТ Бішкек відмовлявся підписати з Києвом протокол про взаємний доступ на ринки товарів і послуг, домагаючись відшкодування боргу в 27,3 млн. дол., який нібито виник в українських суб’єктів господарської діяльності перед Киргизстаном. 2007-го український уряд вирішив виплатити цій країні 27,3 млн. дол., оформивши їх як гуманітарну допомогу. — Ред.) Очевидно, що коли вже суму так званого боргу зафіксовано в українсько-білоруських документах, доведеться її виплачувати. Коли й яким чином — це вже залежить від того, які будуть напрацьовані пропозиції.