ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ

Підготовка до балотування на президентську посаду дорого коштує Валерію Пустовойтенку. Висування Пустовойтенка кандидатом у президенти буде головною темою на сьогоднішній політраді НДП. Хоча ніхто з учасників обговорення не вірить у можливість виграшу своїм лідером виборів, доля цієї ініціативи має вирішальне значення для партії. Якщо ідею буде поховано, то, отже, в НДП переможуть прибічники збереження партією образу вірного солдата влади, що повинен виконувати накази командування, попри розжалування та приниження останніх років. Якщо ж Пустовойтенко отримає благословення йти на вибори, це буде сигналом того, що гору взяли люди, котрі виступають за відхід НДП від влади.

Бунтарські настрої в НДП виникли внаслідок численних невдач, які звалилися на партію після 1999 року. Втрата статусу «партії влади» призвела до відпливу більшої частини помітних членів НДП в інші партії. А решта пережила серію сильних розчарувань та образ, передусім пов’язаних із втратою владних посад і зменшенням впливу в політиці. Яскравий приклад цього — сам Пустовойтенко. Позбувшись прем’єрського крісла наприкінці 1999 року, у 2000-му він пережив історію з підписанням і миттєвим відкликанням Леонідом Кучмою указу про його призначення головою правління «Нафтогазу України». 10-місячне перебування на посаді міністра транспорту між 2001 і 2002 роками принесло певне задоволення лідерові НДП, але наприкінці минулого року й цей портфель у нього відібрав напористий Георгій Кірпа. Після чого Президент забув про члена своєї першої команди, що займався організаційними питаннями в штабі Кучми на виборах 1994 року. Кілька пропозицій стати послом лише розсердили Пустовойтенка, який угледів за ними бажання відправити його подалі з країни.

Схожу фрустрацію пережили багато інших активістів партії. Особливо вона посилилася після торішніх парламентських виборів. Усередині НДП міцніє думка, що входження в блок «За єдину Україну» було помилкою. Перебування в компанії багатших, впливовіших і агресивніших учасників блоку погано позначилося на моральному кліматі низових організацій, розхитавши й так слабку дисципліну, і дало менші результати, ніж розраховувала верхівка партії. НДП, яка мала досить високий рейтинг пізнаваності населенням, розчинилася в кон’юнктурному й малоуспішному блоці влади, отримавши на п’ятьох третє місце на виборах. Після чого партія не дуже успішно взяла участь у розподілі цього шматка пирога. Формально провівши в парламент 28 своїх членів, НДП створила вдвічі меншу фракцію. А виділена їй квота в уряді — два міністерства — стала джерелом нових образ. Спочатку Президент із принизливим формулюванням звільнив міністра екології, який прийшов від НДП, а потім відібрав у цього міністерства найсмачніші повноваження з регулювання природних ресурсів. Причому і те, й друге робилося з підкресленою зневагою до партії, яка в числі останніх дізналася про рішення Банкової.

Усі ці нещастя привели до того, що значна частина членів НДП, за оцінкою її лідера, з недовірою почала ставитися до влади, вважаючи себе обманутою. Ця частина далека від ідей переходу в опозицію. Ані Пустовойтенко, ані члени партії, котрі поділяють його незадоволення, не готові засуджувати політику влади і йти на розрив стосунків із нею. Досвід першого лідера НДП Анатолія Матвієнка не видається їм вдалим, а шлях колишнього члена політвиконкому партії Віктора Ющенка вони повторити не зможуть. Але ця частина НДП уже не хоче сліпо дотримуватися генеральної лінії коаліції влади, бачачи, що блага й нагороди дістаються іншим, а на всіх ділиться лише низька популярність серед населення.

Висування Пустовойтенка на вибори «бунтівники» в НДП розглядають як спосіб розкувати ланцюг, яким партію прикріплено до влади з моменту її створення 1996 року. Вони з острахом розмірковують про перспективи виборів 2006 року. На їхню думку, НДП може не потрапити до парламенту, якщо не набуде виразнішого іміджу й не дистанціюється від невигідних для себе проектів влади. Таким вони вважають єдиного кандидата в президенти від влади. За нинішніх обставин НДП може взяти участь у цій ініціативі лише на других ролях. Це означає: ризикований проект мало що дасть партії навіть у разі його успіху. Водночас вона може позбутися ще однієї групи своїх низових організацій. Замість працювати на інших у не дуже багатій НДП, вони можуть перейти до цих «інших» на кращих умовах, як це зробив 2002 року лідер київських народних демократів Петро Мельник, що пішов у Партію регіонів.

Самостійна ж участь НДП у виборах може дати партії новий імпульс. На думку прихильників висування Пустовойтенка, крім мобілізації активу, це поліпшить знижений рейтинг партії, що буде досить доречним перед наступними парламентськими виборами. Плюс участь у президентській гонці дасть змогу здобути бодай щось реальне за підтримку інших кандидатів перед другим чи навіть першим турами. Це збігається з налаштуванням самого лідера НДП, який не ставить перед собою мету виграти вибори. Для нього участь у кампанії —спосіб допомогти партії й продовжити кар’єру політика. Крім того, Пустовойтенко, втративши близькі стосунки з Кучмою, став краще бачити помилки влади і сумнівається в її успіху наступного року. На нього, схоже, справило велике враження повалення Едуарда Шеварднадзе. «Події в Грузії показали, що не можна сліпо підкорятися», — сказав він у середу.

Але ідея висування Пустовойтенка на вибори-2004 як нейтрального кандидата з гаслами об’єднання країни та помірних реформ, підтримувана Олегом Зарубинським, Сергієм Шевчуком і Андрієм Єрмолаєвим, які нині задають тон у керівництві НДП, наштовхується на затятий опір групи старих членів партії. Крім Карпова, який відійшов, проти самостійної гри НДП на виборах виступають Євген Кушнарьов і Петро Кравченко, керівники Харківської та Дніпропетровської обласних організацій партії. Ці організації на голову перевищують решту за кількістю членів і традиційно домінують у НДП. На початок року разом вони налічували 70 тис. членів, або майже 30% декларованої чисельності партії. Вони вважають, що НДП обов’язково повинна підтримати кандидата від влади, й не сприймають аргументів про користь балотування Пустовойтенка.

Фактично прибічників і противників самостійної гри партії нині визначає міра їх залежності від влади та приналежність до неї. Ті, хто помічає її вади й виступає за легку опозиційність, мало чим зобов’язані і нічого не чекають від Банкової або Грушевського. Ті ж, хто їм опирається, залежні значною мірою і їм є що втрачати, як Кушнарьову — губернатору Харкова, або Кравченку, чия організація, як і раніше, широко представлена в дніпропетровських органах влади.

Пустовойтенко сподівається виграти спір. Крім значної частини депутатів фракції НДП, його намір балотуватися підтримує більшість низових організацій, де серйозну вагу мають службовці бюджетних організацій і малі бізнесмени. Їм подобаються ідея й можливі вигоди від висування свого лідера. У зв’язку з цим Пустовойтенко, чию кандидатуру вже офіційно висунула для обговорення в партії дочірня Народно-демократична ліга молоді, нині багато їздить по регіонах. Проміжним, але важливим успіхом для нього стало отримання згоди від кримських народних демократів на чолі із Сергієм Куніциним, чий статус прем’єра автономії дозволяє мати свою думку з такого важливого питання, як президентські вибори.

Але внутрішня опозиція — не найбільша проблема, з якою доведеться боротися Пустовойтенку. Ознаки можливої непокори в майбутньому, демонстровані НДП нині, викликають стурбованість влади, яка звикла бачити в партії Пустовойтенка слухняного й невибагливого виконавця. Ця стурбованість легко може перетворитися на тиск, до якого члени колишньої «партії влади» зовсім не пристосовані. Не в останню чергу саме ця причина утримала ендепістів від переходу до реальних самостійних рішень: фракція підтримала ухвалення бюджету...

Уже сьогодні перед НДП стоїть проблема збереження своєї фракції в парламенті. У це важко було повірити ще місяць тому, коли Пустовойтенко прийняв пропозицію Олександра Ярославського, котрий шукав партію для забезпечення інтересів свого дедалі зростаючого бізнесу. Якби Ярославський зміг здійснити свій намір приєднати до НДП групу «Демократичні ініціативи», представництво народних демократів досягло б 32 депутатів, і вони стали б четвертою за чисельністю фракцією більшості. Але сьогодні цей проект уже поховано. Важливу роль у цьому відіграв не стільки Степан Гавриш, що бореться за збереження статусу лідера групи, скільки Віктор Медведчук, давній недруг Пустовойтенка, зацікавлений нині в приборканні НДП. І нині Ярославський обмірковує новий проект, у якому може знайтися місце Карпову, а Пустовойтенко сушить голову, що робити після позбавлення депутатських повноважень Толстоухова, у результаті чого фракція налічуватиме 13 депутатів замість необхідних чотирнадцяти. Теоретично для НДП як частини більшості не є великою проблемою залучити в свої ряди одного чи двох депутатів. Але ціна, яку партії доведеться заплатити за це, може коштувати їй плану зіграти свою гру.

Прикрості народних демократів добре ілюструють порочність української політики, що робить політиків нерозбірливими, а виборців — аполітичними. Суворо виконуючи волю влади в попередні роки, НДП почала думати про наслідки лише після невдач у боротьбі за посади й ресурси. Так у країні виникає опозиція. Але спроби НДП мати особливу думку бодай у частині питань негайно забезпечили їй суворі випробування. Так у країні утримується влада.