22 моряки на скриню мерця. Українці абсолютно беззахисні перед піратством

От уже 11 днів як 22 українські моряки - члени екіпажа балкера Panagia під ліберійським прапором - нудяться в полоні сомалійських піратів, які вимагають 700 тис. дол. викупу за наших співвітчизників. Інформація від одеської крюїнгової компанії «Сігал», яка наймала їх у злощасне плавання, дуже мізерна: усі моряки живі. Екіпаж виконує регламентні роботи на судні, вільно переміщуючись у денний час по палубі під наглядом піратів, котрі постійно контролюють ходовий місток. Запасів їжі, палива і провізії на судні достатньо. Переговори про викуп веде фірма-судновласник і компанія-страховик із Лондона.

Судно, яке перевозило з ПАР у Туреччину 32 тис. тонн вугілля, було атаковане 18 жовтня в Індійському океані в 90 милях від східного узбережжя Сомалі. Озброєні вогнепальною зброєю пірати на швидкохідних катерах спочатку обстріляли балкер на ходу, потім захопили його і направили до берегів Африканського Рогу до самопроголошеної на півночі країни сомалійської автономії Пунтленд. От уже понад десять років уся ця територія є однією з найбідніших країн світу, яку практично не контролює центральний уряд і роздирають громадянською війною місцеві клани. Про те наскільки вкоренилося безвладдя у Сомалі, свідчить провал миротворчої місії ООН у 1993 році після проведення в Могадишо спільної військової операції сил спеціального призначення США rangers і delta force, оспіваної режисером Рідлі Скоттом у голлівудському блокбастері Black Hawk Down. Центральний сомалійський уряд офіційно оголосив про свою неспроможність контролювати ситуацію з піратськими нападами у своїх територіальних водах і попросив міжнародної допомоги в патрулюванні 3700-кілометрового узбережжя.

Варто було потомственому одеському моряку, 35-річному капітану дальнього плавання Володимирові Шабанову порушити рекомендовану зону безпеки уздовж берегів Сомалі усього лише на 10 миль, як здобиччю піратів став і балкер, і весь його український екіпаж. Тепер, після 11 днів сомалійського полону, стало очевидно, що Україна в цьому випадку попросту не в змозі захистити своїх громадян. Президент мовчить. МЗС у розпачі звертається по допомогу до НАТО, США, Великобританії, Франції і до всього світового співтовариства. Родичам моряків звертатися немає до кого - хіба що до самого Господа Бога.

Останні рекомендації держпідприємства Мінтрансу України «Агентство морської безпеки»: «Останнім часом біля узбережжя Сомалі почастішали випадки нападів і захоплення торгових суден. Так, 19 жовтня 2005 року було захоплене судно «Панагія» (прапор - Ліберія) із 22 членами екіпажа. Всі - українці. 20 жовтня 2005 року був викрадений танкер «Сан Карло» (прапор - Мальта) із 25 членами екіпажа на борту. Усього за 2005 рік зареєстровано 25 випадків нападів. Найбільша відстань від узбережжя, на якій відбувалися напади, за повідомленнями Служби комерційних злочинів Міжнародної торговельної палати, - 120 миль від східного узбережжя Сомалі. Нагадуємо судноплавним компаніям, судновласникам, крюїнговим компаніям та всім, хто має відношення, що узбережжя Сомалі повинне залишатися якнайдалі від маршруту проходу суден. ДП «АМБ» рекомендує біля сомалійського узбережжя на якір не ставати, у дрейф не лягати».

Щорічно у водах світового океану Комітет морської безпеки Міжнародної морської організації (IMO) фіксує від 400 до 500 піратських нападів і збройних пограбувань цивільних суден. Приблизно стільки ж залишається і поза офіційною статистикою. Судновласники по можливості намагаються не повідомляти в IMO про всі випадки захвату, не бажаючи псувати імідж компанії перед фрахтувальниками. Чимало суден просто зникають разом з екіпажами. Загалом доля поки що прихильна до близько 30 тисяч українських моряків, котрі працюють під різними прапорами. Останній трагічний випадок був зафіксований два роки тому в бразильському порту Сантус, коли в результаті збройного пограбування українського судна «Капітан Васьков» загинув старший помічник і ще одного члена екіпажа було поранено.

ДП «Агентство морської безпеки» розробило спеціальний документ «Дії, рекомендовані до застосування, при перебуванні в районах, де існує загроза піратських нападів і збройних пограбувань». Його ключовий елемент - план охорони судна, у якому докладно описані всі стадії атаки морських розбійників і заходи протидії їм - від використання брандспойтів із тиском води не менше 80 фунтів на квадратний дюйм і маневрування судна до створення на ньому спеціальних безпечних зон і своєчасного укриття в них екіпажу. Цікаво, що зберігати і використовувати вогнепальну зброю для захисту екіпажу ДП «АМБ» не рекомендує, оскільки відразу можуть виникнути проблеми, адже судно має цивільний статус і воно заходить у порти, і у випадку нападу великий ризик загострити і без того небезпечну ситуацію. Якщо пірати вже висадилися на судно, установили над ним контроль або захопили хоча б одного члена екіпажу, рекомендація одна - в жодному разі не геройствувати. У цьому сенсі хрестоматійний приклад бравих радянських моряків із кіношедевра кінця 70-х «Пірати ХХ століття» абсолютно нетиповий.

З приводу захоплення в Сомалі сухогруза Pagania з українцями на борту думки професіоналів розходяться: чи то пірати помилилися з вибором об’єкта атаки, захопивши 32 тисячі тонн вугілля (по суті, непотрібного вантажу), чи то їм уже, за великим рахунком, байдуже, яке судно атакувати, аби одержати за нього й екіпаж викуп від судновласників. Судячи із загрозливої динаміки піратських атак біля сомалійського узбережжя з початку року, останній варіант найближчий до істини - викрадення судна і заручників саме з метою викупу стало вже добре налагодженим злочинним промислом. За нього, схоже, сплачують справно, якщо кількість нападів зростає. Заручники можуть знаходитися в полоні місяцями, поки судновласник не домовиться з викрадачами про спосіб передачі викупу. Акваторія Індійського океану біля африканського Сомалі посіла друге місце у світі за небезпекою піратських атак після територіальних вод південно-азіатських Малайзії та Індонезії в Малаккській протоці.

Поки що єдиним реальним способом протидії піратам є патрулювання і супровід торгових суден військовими. І якщо в Малаккській протоці цим періодично займаються сили безпеки Малайзії та Індонезії, то біля Сомалі захистити моряків найчастіше просто нікому. Силовий варіант визволення українських заручників практично нереальний через те, що на даний момент, хоч сумно це визнавати, Україна не має ні сил, ні засобів, щоб провести операцію такого роду. Навіть якщо не брати до уваги проблеми міжнародного юридичного характеру, які виникають при її проведенні поза суверенною територією держави.

Боротьба з піратством і визволення заручників на морі поза територіальними водами колишнього Радянського Союзу раніше були бойовими завданнями груп спеціального призначення ГРУ Генштабу Міноборони СРСР. За словами першого заступника ДП «Агентство морської безпеки», капітана 1-го рангу Олександра Борискіна, колишнього командира ряду бойових плавців, у часи Союзу морські групи спецпризначення застосовувалися при боротьбі з піратством досить ефективно. Але кожна проведена операція за рубежем була глибоко засекречена, у тому числі, через її, м’яко кажучи, сумнівне правове обгрунтування. Район Африканського Рогу - Ефіопія, Еритрея, Сомалі - у часи СРСР був зоною стратегічного інтересу наддержав. Тут працювали і радянські військові радники, і групи спецпризначення ГРУ Генштабу, які їх супроводжували і діяли в оперативно-тактичних цілях. Політичну розвідку здійснювало 1-е Головне управління КДБ. Зараз у Сомалі змінилася і внутрішньополітична ситуація, не кажучи вже про те, що набагато скромнішими стали оперативні можливості управління «А» Служби безпеки України і головного управління розвідки Міноборони України. 17-а бригада спецпризначення ВМС України, яка раніше дислокувалась під Миколаєвом на острові Майський, уже кілька років як списана на берег. Її рівень бойової підготовки не можна порівнювати з радянськими часами. Опитані «ДТ» експерти одностайні в тому, що для планування і проведення операції зі звільнення заручників знадобилися б колосальні зусилля із розвідувального забезпечення, зв’язку, логістики, розгортання бази і засобів вогневої підтримки, планування маршрутів і засобів евакуації. Самостійно Україна провести все це не в змозі. Але найголовніше, що поки що, схоже, відсутня політична воля для створення ефективних груп спецпризначення, спроможних захищати громадян від злочинних зазіхань і усередині країни, і за рубежем.