Азербайджан: економіка з головою і демократія з кляпом

05 жовтня, 2012, 14:35 Роздрукувати Bипуск № 35, 5 жовтня-12 жовтня 2012р.
Відправити
Відправити

Україна могла б мати більшу користь від співробітництва з багатою на нафту Азербайджанською Республікою. На конференції «Нафта, газ і медіа» міністр промисловості та енергетики Азербайджану Натіг Алієв торкнувся саме цієї теми.

Якщо з візою до Великобританії не встигаєте, але дуже хочеться пройтися набережною Лондона і навіть прокататися на катері або яхті (хто на чому може) з видом на колесо огляду, величний парламент та інші цікаві архітектурні форми, їдьте до столиці Азербайджану Баку - не прогадаєте. Краєвид із бакинської набережної, яку називають бульваром, дуже схожий. Та й ціни ті ж.

Однак Баку, символом якого є вогонь, хоче «запалювати» не тільки на туристичних теренах. Влада країни і столиці щосили прагне того, щоб Азербайджан любили і поважали у світі. Практично всі чиновники розмовляють англійською і, здається, пройшли курси усмішки від Голлівуду та манери поведінки від Карнегі. Тут річ не лише в тім, що Азербайджан хоче заслужити місце на світовій арені. Дружелюбність і знання мов насамперед допомагають ефективно будувати бізнес-відносини. А це можливість для країни продати якомога вигідніше найпотрібніші в сучасному світі ресурси - нафту і газ.

Азербайджан, де зі свободою слова все далеко не в порядку (у цифрах і фактах про це читайте нижче), тим не менш, добре усвідомлює: входження на світову арену неможливе без гарного іміджу країни. Тому влада, м’яко кажучи, не зовсім демократичної країни вирішила просто запросити в гості загін журналістів з усього світу. Наприкінці вересня в Баку Міжнародний інститут преси (IРІ) за сприяння Ради Європи провів конференцію «Нафта, газ і медіа». Тут зібралися журналісти з понад 30 країн світу, в тому числі четверо представників України.

Наша країна була чи не єдиною на конференції, яка не є значним світовим гравцем на ринку нафти й газу. Тим не менш запросили нас не даремно. Україна - один із основних потенційних транзитерів азербайджанської нафти. І саме в Україні азербайджанський SOCAR нещодавно розгорнув бурхливу діяльність - заправні станції під цим брендом ростуть немов гриби після дощу і в Києві, і по всій Україні. А SOCAR, між іншим, державна азербайджанська компанія.

Нам було про що поговорити з азербайджанськими чиновниками - від транзиту нафти до корупції. І було що показати: рівень журналістських розслідувань, які проводять наші журналісти в сфері енергетики, мало не шокував керівництво Азербайджану.

Про свободу… слова

Уже сам факт проведення авторитетним Міжнародним інститутом преси (IPI) конференції «Нафта, газ і медіа» в Баку змусив її учасників шукати відповідь на актуальне запитання «А яка, власне, в самому Азербайджані ситуація зі свободою слова друкованих ЗМІ й медіа загалом?».

З одного боку, очевидні типові для багатих на нафту азіатських авторитарних режимів тенденції: тиск, залякування, нерідко - напади й кримінальне переслідування журналістів. Так і не розкрито вбивство редактора опозиційного журналу «Монітор» журналіста Ельмара Гусейнова. Немає й результатів розслідування вбивства письменника-публіциста Рафіка Тагі. У квітні цього року, за місяць до прибуття в Баку тисяч європейських журналістів, які висвітлювали пісенний конкурс «Євробачення-2012», співробітники служби безпеки Державної нафтогазової компанії Азербайджанської Республіки (SOCAR) по-звірячому побили відомого журналіста Ідрака Аббасова, який знімав на відео примусове виселення та знесення будинків в інтересах корпорації. Непритомним його доставили в лікарню зі струсом мозку та множинними забиттями.

Місяцем раніше було розгорнуто кампанію злісного цькування кореспондента «Радіо Свобода» Хадіджі Ісмаїлової, яка неодноразово одержувала професійні нагороди за свої журналістські розслідування корупції, до яких були причетні, зокрема, й родичі президента Алієва. Щоб змусити її відмовитися від критичної журналістики, прихованою камерою було зроблено зйомки її приватного життя. Після того, як Ісмаїлова відмовилася піддатися шантажу, їх виклали в Інтернеті.

Показова історія журналіста Ейнули Фатуллаєва: після чотирьох років у в’язниці за обвинуваченням у наклепі, несплаті податків, закликах до тероризму та розпаленні міжнаціональної ворожнечі його помилував президент Алієв. Однак указ про помилування з’явився тільки після рішення Європейського суду з прав людини на користь ув’язненого журналіста. Історія Фатуллаєва - яскравий приклад ефективного міжнародного тиску на владу Азербайджану.

Усе це дало змогу міжнародній правозахисній організації «Репортери без кордонів» у доповіді про стан свободи преси у світі під
назвою Press Freedom Index 2011/2012 поставити Азербайджан на 162-ге місце серед 179 країн світу, включених у дослідження. При цьому Азербайджан погіршив свої позиції, опустившись на десять місць порівняно з 2010 роком. А в доповіді правозахисної організації Freedom House під назвою Freedom in the World-2012 Азербайджан відзначено як «несвободну країну». І про все це не забули нагадати учасникам конференції їхні азербайджанські колеги.

З іншого боку, очевидне бажання влади Азербайджану зберегти не тільки ілюзорну видимість свободи преси в країні, а й подобу якоїсь її реальної форми. Так, контрольованої, так, обмеженої, так, досить уразливої. Але - реальної. Тобто опозиційну пресу, приміром, російськомовну газету «Зеркало», та критично налаштованих журналістів, як ту ж Хадіджі Ісмаїлову, не знищують на корені, як це давно вже зробили в Білорусі, майже зробили в Росії та тільки починають робити в нас, в Україні.

При цьому президент Ільхам Алієв легко міг би поставити хрест на свободі слова як такій. Але не ставить. Напевно, тому, що для офіційного Баку все-таки досить важлива думка західних демократій. Особливо в питанні вірменсько-азербайджанського протистояння навколо Карабаху. А також із приводу стратегічних енергетичних розкладів. Президент Алієв хоче їздити на Захід, зустрічатися там зі світовими лідерами й при цьому виглядати не демонізованим диктатором, а респектабельним очільником багатої нафтоносної країни.

Зовнішній PR для офіційного Баку нині - пріоритет номер один. Саме тому досить болісно країна сприйняла хвилю міжнародної критики, що обрушилася на неї після звільнення військового офіцера Раміля Сафарова, екстрадованого з Угорщини, де він відбував довічне ув’язнення за вбивство свого вірменського колеги…

По суті, свобода слова в Азербайджані, звичайно ж, обмежена якимись червоними прапорцями, заходити за які журналістам дуже небезпечно. Але при цьому простору цієї свободи дозволено існувати.

Світові наміри

Азербайджан шукає міжнародне визнання та дивується українській корупції

Ці кадри вже стали історією. Адольф Гітлер з усмішкою на обличчі бере тарілку зі шматком торта, на якому шоколадними буквами написано «Баку». Торт до дня народження фюрера спекли у формі карти Каспійського регіону. Покуштувавши найсмачніший шматочок, Гітлер сказав: «Якщо ми не одержимо бакинської нафти, війну буде програно». Ці чорно-білі кадри документальної хроніки учасникам конференції «Нафта, газ і медіа» показували кілька разів поспіль. Азербайджанські чиновники хотіли, щоб ми усвідомили, наскільки важливим цей регіон був у ті воєнні роки та таким само він залишається й у нинішні мирні.

Держоргани Азербайджану підтримали проведення конференції, під час якої журналісти з майже трьох десятків країн світу змогли обмінятися думками про нафтові ринки й компанії, про маршрути нафтогазопроводів і, зрозуміло, про Азербайджан як державу, що має значні запаси «чорного золота». Очевидно, що без схвалення на найвищому державному рівні така конференція в Баку просто не відбулася б. У місті, де й на центральній алеї, й у фойє готелів з помпезних портретів на тебе дивляться Алієв-батько та Алієв-син, рішення про запрошення великої кількості іноземців для розмови на стратегічну тему, зрозуміло, приймає перша особа.

Азербайджан не хоче, щоб його вважали авторитарною країною, тому всіляко прагне скористатися всіма прийнятними способами для виходу на світову арену. Одночасно з нафтогазовою конференцією в Баку проводиться кубок ФІФА серед дівчат-юніорів. На набережній продовжують акуратно стригти кущі у формі напису Eurovision-2012, а у вечірній час вражає своєю пишнотою концертний зал, спеціально побудований для «Євробачення-2012». Країна, багата на нафту, хоче, щоб про неї знали в усьому світі, як про гостинну та демократичну. Саме тому й приймає журналістську конференцію з темою про нафту і газ.

Відкривати захід мав президент Азербайджану Ільхам Алієв. Однак в останній момент він відбуває з візитом у Францію - там були справи, важливіші для Азербайджану. Замість нього журналістів і експертів вітає інший Алієв, на ім’я Натіг - міністр промисловості та енергетики Азербайджану. Він добре говорить англійською й, мабуть, комфортно почувається на трибуні. «Ви були в Баку на початку 1990-х? Азербайджан був занурений у хаос!» - говорить журналістам Натіг Алієв, підкреслюючи роль Гейдара Алієва, який, власне, весь цей хаос і перетворив на контракти, гроші та процвітання.

З особливим захватом азербайджанських чиновників слухають гості з африканських країн. Для них Баку, який дедалі більше нагадує Дубай, - приклад того, як можна правильно витратити гроші. Тут і чисті вулиці, й сучасні хмарочоси, і навіть автомобілі-таксі, як у Лондоні! «Ми раді тому, що відбувається в Азербайджані!» - щиро говорить Генрі Юзор, журналіст Delta Broadcasting Service (Нігерія). Йому подобаються хороші дороги, нові будівлі й чиновники з європейськими усмішками. Африканців на конференції доволі багато, мабуть, третина з усіх гостей-журналістів. Вони ставлять багато запитань і все записують. Вони розповідають про безлад, який панує в їхніх багатих на нафту країнах. Очевидно, вони переймають досвід. Вони хочуть іти як мінімум шляхом Азербайджану, якому вдалося на першому етапі конвертувати «прокляття нафти» в інвестиції.

Та є й інша група журналістів - з Європи та США. Ці гості більш підозрілі та вимогливі до всіх чиновників, зокрема й азербайджанських. Виступ виконавчого директора Державного нафтового фонду Азербайджану Шахмара Мовсумова засновник Openoil Джонні Вест із Німеччини саркастично прокоментував: мовляв, у Лівії теж був Суверенний фонд добробуту, куди стікалися всі нафтові гроші, й це зовсім не допомогло уникнути корупції.

«Ми хочемо зробити з «чорного золота» інвестиційний капітал, який приносив би користь і людям, що живуть тут», - запевняє журналістів із різних країн Шахмар Мовсумов.

Азербайджанські журналісти у своїх виступах налягають на цифри: стільки-то дитячих садків побудовано, стільки-то малозабезпечених дітей здобули освіту в найкращих університетах світу. Це дуже схоже на звіти чиновників. На запитання європейців про обмеження свободи слова та прав людини в Азербайджані й чиновники, і журналісти в один голос повторюють: «За ґратами лише ті журналісти, які не працювали з фактами».

У день перед відкриттям конференції гостям показують фільм Crude (його назву перекладають по-різному: «Сира», «Сира нафта») режисера-документаліста Джо Берлінгера. Це документальні зйомки про судовий процес між індійськими племенами Амазонки та нафтовим гігантом Chevron.

Передісторія конфлікту така. На початку 1970-х років американська компанія Texaco Petroleum Company почала видобувати нафту в Еквадорі в басейні Амазонки. За двадцять років американці викачали нафти на 25 млрд. дол. Коли ліцензія закінчилася й нафтодобувачі залишили джунглі, виявилося, що на величезних територіях немає безпечної для здоров’я питної води, а місцеві жителі дедалі частіше помирають від раку. Chevron, який купив Texaco Petroleum Company і мав відповідати за все вчинене новопридбаною компанією, відкидав усі обвинувачення.

Фільм, який показали журналістам в Азербайджані, оповідав про те, що солідарність місцевих жителів (громад) і залучення в союзники світових зірок (за індіанців заступилися співак Стінг і його дружина Труді Стайлер) - потужне знаряддя у війні з жадібними нафтовими компаніями.

Очевидно, вибір цього фільму для показу журналістам міжнародної тематичної конференції не випадковий - влада Азербайджану хотіла підкреслити, що дотримується світових тенденцій у боротьбі за екологічно чистий нафтобізнес.

Судити про те, чи відповідають наміри діям насамперед державної SOCAR, важко, адже нині якихось конфліктів із навколишнім середовищем в азербайджанських компаній не було. Однак вибір фільму Crude ще раз наголошує - Азербайджан хоче йти в ногу з цивілізованим світом.

«Моя країна багата на нафту, чому ж я такий бідний?»

Так називалася, мабуть, найцікавіша дискусійна панель на конференції в Баку. Саме на ній глава азербайджанського нафтофонду розповідав про те, як вони «консервують» гроші та що планують із ними робити. І тут африканці захоплювалися вміннями колег і критикували своїх керівників. На цій же панелі виступав і український журналіст.

«Моя країна не багата на нафту, але чиновники наживаються на цій сфері. При цьому українці живуть бідно», - розповів журналіст телеканалу ТВі Артем Шевченко. Його програма «Знак оклику» рік тому продовжила розслідування афери з так званою вишкою Бойко, раніше розпочате DT.UA. Спільними зусиллями газетярів і телевізійників удалося продемонструвати причетність міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрія Бойка до афери з купівлею бурових вишок для «Чорноморнафтогазу», в результаті якої держава втратила близько 150 млн. дол. Артем Шевченко запропонував учасникам конференції подивитися один сюжет із циклу на цю тему.

Зал аплодував роботі українських журналістів. І хоча наша країна не може похвалитися великими запасами нафти, у тому, що в Україні є масштабні розслідування корупційних схем, у світі вже не сумніваються.

А що з корупцією в Азербайджані? Відповідь на це запитання ми шукали в спілкуванні з журналістами, експертами, чиновниками. Адже нафтогазові гроші - завжди велика спокуса для тих, хто поруч із ними і хто ними розпоряджається.

Ми говорили в неформальній обстановці з керівниками адміністрації президента Азербайджану, зокрема з Алі Гасановим. Він запевняв, що в країні справді працює антикорупційне бюро й масштабні зловживання неможливі. Так, каже він, на рівні, скажімо, жеків люди беруть хабарі, але у вищих органах - ні. Алі Гасанов також розповів, що в Азербайджані щотижня перевіряють або арештовують когось із чиновників, однак конкретних прикладів і цифр чомусь не навів.

Дуже здивованим після перегляду сюжету українських журналістів про корупцію виглядав глава Держнафтофонду Шахмар Мовсумов. «Ні, ну це зовсім нахабно - за два тижні створити сайт і так усе це провернути…» - сказав він після закінчення
сюжету.

Якщо азербайджанських чиновників дивує те, що роблять їхні українські колеги, які, за ідеєю, мають поводитися більшою мірою по-європейськи, то Азербайджан на правильному шляху. В остаточному підсумку світ прийме його…

Шахмар Мовсумов пояснив нам своє обурення:

- Якщо ви (Україна або її компанії. - Авт.) хочете купувати нафтові вишки або інше аналогічне обладнання, то купуйте їх у виробника - в Keppel (Сінгапур). Навіщо для цього стільки складнощів і посередників?!

Щоб не мати жодних проблем у цьому сенсі, Азербайджан уже домовився про створення судноверфі необхідного класу і масштабу за технологією Keppel. Це значно простіше, ніж буди підданим у тому числі журналістським розслідуванням на цю тему. До того ж Каспійський регіон відносно закритий для транспортування з інших регіонів і континентів навіть таких необхідних нафтогазових об’єктів у мегамасштабах.

Однак залишається висіти в повітрі одне дуже важливе й принципове запитання. Чи справді у вищих органах влади Азербайджану немає корупції, чи просто немає людей, готових про це відкрито й чесно сказати? Там, де багато нафти й грошей, потрібно багато професійних і сміливих журналістів. Тільки шлях прозорості та відкритості підтвердить, що Азербайджан справді хоче бути повноцінним гравцем на міжнародній арені.

«Газ із родовища Шах-Деніз піде в трубу»

Одним з найбільш затребуваних журналістами був Віталій Беглярбеков, директор, віце-президент з питань інвестицій і маркетингу Державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки (ДНКАР; State Oil Company of Azerbaijan Republic - SOCAR).

- На цей час SOCAR створила в Україні мережу з 52 своїх брендових АЗС. Скажіть, навіщо це треба компанії, основний бізнес якої - видобуток і експорт нафти? Тим більше що йдеться про дуже віддалену від Азербайджану країну? І доставка нафтопродуктів в Україну - дороге задоволення, а своїх нафтопереробних потужностей в Україні SOCAR поки що не має. Вам що, гроші подіти нікуди?

- Автозаправні комплекси - це хороший бізнес, якщо це бізнес. Це вигідно. Це розвиток ритейлівської мережі, тому ми і вкладаємо в нього гроші. SOCAR має можливості для цього.

- Який бензин продається на заправках SOCAR в Україні?

- Я і тут (у Баку) не знаю, який бензин продають (сміється). Але точно - найкращий, нанобензин.

- Ви говорите про диверсифікацію бізнесу, про плани SOCAR щодо використання сучасних технологій і створення у майбутньому на їхній основі так званих вторинних процесів переробки вуглеводнів. Поки що видно, що Азербайджан розвивається за так званою сировинною моделлю. Попри фінансові можливості, зокрема Державного нафтового фонду…

- Погано видно, погано.
33 млрд. дол. Державного нафтового фонду ми не збираємося витрачати «на раз». Це насамперед гроші майбутніх поколінь. І тільки частково ми їх можемо використовувати на окупні проекти.

- Тобто, створюючи свій нафтовий фонд, ви орієнтувалися на модель Норвегії? Адже саме там «прокляття ресурсів» конвертоване у розвиток і «Фонд заради майбутніх поколінь».

- Однозначно. Ми їздили в Норвегію і вивчали їхній досвід, як і досвід інших - небагатьох - країн, що займаються раціональною організацією подібних фондів, сформованих видобувними галузями. («Нафтові» фонди є в Норвегії, Кувейті, ОАЕ; у РФ подібний фонд називається стабілізаційним. - Авт.) Ми повинні конвертувати ці доходи у постійне джерело інвестицій.

- Які ваші плани щодо створення інфраструктурних проектів?

- У Баку два нафтопереробні заводи. Один з них дуже старий - йому 80 років. Втім, другий теж значно застарів.

- Скільки щорічно переробляють нафти два названі вами НПЗ?

- Близько 5 млн. тонн на двох заводах. Для внутрішнього споживання нам більше і не треба. Але ми також постачаємо нафтопродукти у Грузію, приблизно 50% споживання забезпечує Азербайджан. Ці два заводи ми плануємо закрити тоді, коли будуть створені нові нафтопереробні заводи потужністю 10 млн. тонн нафти на рік. Плануємо створення газопереробного заводу на 10 млрд. кубометрів на рік. За найсучаснішими технологіями. Це вже схвалена програма - понад 15 млрд. дол., яку SOCAR буде реалізовувати. Ми можемо позичити гроші у нафтовому фонді, але ми повинні будемо їх повернути. Далі, завод «Стар» у Туреччині, що є єдиним інтегрованим комплексом. Логіка полягає в тому, щоб поставляти нафту на завод «Стар», переробляти, частину продукції відправляти на нафтохімічний завод, створивши тим самим інтегроване виробництво. Це дуже великий проект, який ми реалізовуємо.

Проект виносу двох нафтопереробних заводів за межі Баку має дуже важливе значення з погляду охорони навколишнього середовища. Це проект зі збереження атмосфери міста. У Баку є район, який називають «Чорним містом». Назва ця історична, і з’явилася вона тоді, коли нехороші люди будували тут перші НПЗ. Заводи диміли, тому цей район називався «Чорне місто». А інші райони в народі називають «Білим містом».

Баку розширювався, і вийшло так, що нафтопереробні заводи опинилися в межах міста, недалеко від центру. Тому заводи переміщатимуть далеко за межі міста, на південь. Це величезний багатомільярдний проект, який насамперед має на меті поліпшити життя людей. Будуючи нафтопереробний завод, ми створюємо і нафтохімічний комплекс. А разом із нафтохімічним комплексом створюємо завод з виробництва добрив. Щоб забезпечити такий величезний комплекс енергією, ми повинні побудувати сучасну потужну електростанцію.

- Який обсяг інвестицій на всі ці проекти?

- 15 млрд. дол., які будуть реалізовані у строк від п’яти до восьми років. Початок будівництва - орієнтовно 2013-2014 роки. Нині йде процес проектування.

- Ваші колеги говорили про створення в Азербайджані якогось хабу…

- Я цього не говорив. А якщо йдеться про те, що Азербайджан стане потужним виробником енергії в регіоні, то ми такою країною вже є. Далі будемо намагатися розвинути досягнуте.

Транзит, транспортний вузол - це добре спочатку. Але таку мету ставити перед собою було б неправильно. Азербайджан не хоче бути чиїмось хабом. Це нормальна країна-енерговиробник. Щодо готовності бути транзитною країною ми неодноразово заявляли, що готові надавати свою територію для транзиту. Ми є членами Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI; Азербайджан - одна з перших країн отримала статус офіційного учасника EITI та з 2003 року надає публічні звіти про нафтогазовидобуток), враховуємо вимоги Європейської Енергетичної хартії. Тому готові транспортувати ресурси і з Казахстану, і з Туркменистану, і з іншої країни, яка легітимно має ресурси і хоче їх транспортувати через азербайджанську територію. Ніяких обмежень щодо цієї частини, за винятком природних, у нас немає.

- Тобто і вимоги Третього енергопакета ЄС для Азербайджану не новина?

- Третій енергопакет ЄС для нас не новина. Ми збираємося працювати в Європі. Вивчаємо можливість своєї участі в транспортних проектах з газу за межами і Азербайджану, і Туреччини.

- Росія має великий вплив на ваш вибір маршруту газопроводу?

- Не вважаю, що Росія тисне або якось впливає на процес нашого вибору. Компанії РФ, які працюють з нами або у нас, - наші партнери. Тож не будемо забувати, що одним з партнерів Шах-Денізу є російський «Лукойл». І російська компанія має таке саме право голосу, як і будь-яка інша в цьому проекті. Відсотків у неї менше, але право голосу абсолютно таке саме. Ми прагнемо приймати рішення на основі консенсусу. Жодних проблем у роботі з РФ, з російськими компаніями немає.

- Чи конкуруєте з «Газпромом», боїтеся загострення конкуренції?

- Якщо ми виходимо на європейський ринок, то конкуруємо не тільки з «Газпромом». Ми конкуруємо з норвезькою Statoil, з Shell і великою кількістю компаній, у тому числі з найбільшим постачальником «Газпромом». І це нормально. Ми щодня конкуруємо, щодня співпрацюємо. А якщо не будемо конкурувати, то порушимо антимонопольні закони того ж таки Євросоюзу. Тому наша конкуренція з «Газпромом» - цілком нормальне, здорове явище. Так, ми можемо бути незадоволені цінами, коли у них купували газ. І ми задоволені цінами, за якими ми їм сьогодні продаємо свій газ. Якби було невдоволення тієї чи іншої сторони, то, напевно, контракту не було б. А він працює нормально. Ми як компанія і як країна розуміємо, що це політика. Тож прагнемо підтримувати рівні, збалансовані відносини з усіма, з ким це можливо. А з ким ми не можемо, з тим у нас дуже навіть погані відносини.

- Чи планує SOCAR розвивати такий напрям, як експорт скрапленого газу (LNG), зокрема поставляти його в Україну?

- Сьогодні ми не виробляємо LNG. Плани у стадії розробки: проект створення потужностей зі скраплення природного газу на узбережжі Чорного моря, в Грузії. Чи будуть ці плани затверджені і реалізовані, я сьогодні сказати не можу, тому що розробку техніко-економічного обґрунтування ще не завершено. Але, безумовно, пріоритетом є трубопровідне транспортування газу. Наш газ з родовища Шах-Деніз насамперед піде в трубу. Це незаперечний факт.

- А газ із Шах-Деніз-2 може бути частково перетворений на LNG і експортований?

- Може…

Азербайджанський LNG надійде в Україну. Але не завтра

Розпитуючи віце-президента SOCAR і азербайджанських чиновників, хотілося почути, що ж світить Україні в плані LNG. Зважаючи на все, шансів у нашої країни обмаль. DT.UA звернулося із запитанням: «Чому?» до координатора нацпроекту «LNG-термінал» Віталія Дем’янюка.

«Азербайджан здійснює дуже мудру політику. Ця країна самодостатня в питаннях енергетики й розуміє свою зростаючу енергетичну міць. Її політика досить гнучка відносно партнерів, яким поставлятиметься газ.

Наші домовленості залишаються активними - йдеться про поставки газу з Чорноморсько-Каспійського регіону. Ми очікуємо, що до 2015 року, коли буде введено в експлуатацію LNG-термінал, уже буде чітке розуміння можливих обсягів, які Україна зможе одержувати й купувати в Азербайджані.

Нині ми ведемо переговори про поставки газу кількома напрямками. Газ може прийти в Україну як із країн Північної Африки, Близького Сходу, так і зі США, бо через кілька років Америка може стати світовим лідером з експорту газу. LNG-термінал - це інструмент підключення України до світових енергетичних ринків, і нашим партнером може бути кожен, хто запропонує нам економічно обґрунтовану ціну на газ».

AGRI і TANAP

AGRI зможе експортувати до 8 млрд. кубометрів газу на рік.

Проект поставки зрідженого газу AGRI (Azerbaijan-Georgia-Romania Interconnection) з Каспійського регіону в Європу морем в обхід Росії, який може стати альтернативою газопроводу Nabucco, забезпечить на завершальному етапі поставку до 8 млрд. кубометрів на рік.

«Найближчим часом за проектом AGRI завершиться розробка техніко-економічного обґрунтування. На першому етапі передбачається експорт по AGRI до 2 млрд. кубометрів газу, на другому й третьому етапах - 5-8 млрд. кубометрів», - заявив заступник міністра промисловості та енергетики Азербайджану Натіг Аббасов 28 вересня на міжнародній конференції «Налагодження мостів».

«До проекту AGRI також виявляють інтерес Україна і Болгарія», - сказав заступник міністра. Він зазначив, що низка країн виступають із пропозиціями будівництва терміналів для приймання цього газу.

Проект AGRI передбачає транспортування каспійського газу з Азербайджану в Грузію і Чорним морем у Румунію та Угорщину, а потім, можливо, на інші потенційні ринки Європи.

Учасниками проекту є азербайджанська SOСAR, Грузинська нафтогазова корпорація, угорська MVM і румунська Romgaz.

Передбачається, що природний газ транспортуватиметься на чорноморське узбережжя Грузії, там буде скраплюватися й танкерами доставлятися в румунський порт Констанца (хоч це міг бути й український порт). Після регазифікації газ піде з Румунії в Угорщину й далі.

Чимало експертів вважають, що транзит скрапленого каспійського газу морем обійдеться набагато дешевше, ніж будівництво газопроводу Nabucco…

TANAP - найактуальніший проект

Для Азербайджану й Туреччини нині на порядку денному насамперед реалізація проекту будівництва Трансанатолійського газопроводу (TANAP) і забезпечення доставки газу з Азербайджанського родовища Шах-Деніз у Туреччину та Європу.

Азербайджанська сторона вже провела переговори з BP про збільшення пропускної здатності трубопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум до 35 млрд. кубометрів газу на рік. Також Азербайджан готовий бути транзитною країною та «позитивно ставиться до проекту транспортування туркменського газу через свою територію в Європу». Офіційний Баку також готовий створити для цього всі умови.

26 червня Азербайджан і Туреччина підписали міжурядову угоду про реалізацію проекту Трансанатолійського газопроводу. У грудні минулого року ці країни підписали меморандум про взаєморозуміння щодо створення консорціуму для будівництва газопроводу і поставки газу з родовища Шах-Деніз у Європу через територію Туреччини. Нині частка турецької BOTAS в TANAP становить 20%, а частка SOCAR - 80%.

Від самого початку пропускна здатність газопроводу має становити 16 млрд. кубометрів на рік. До
6 млрд. кубометрів поставлятимуться в Туреччину, решта - в Європу.

Остаточний варіант маршруту газопроводу TANAP у Європу консорціумом учасників на сьогодні не визначено.

Поки що активність азербайджанської держнафтокомпанії спостерігається в основному на ринку нафтопродуктів - в Україні SOCAR продає паливо через мережу фірмових АЗС. Компанія почала працювати в Україні 2008 року з мережі, що включала близько 20 автозаправних комплексів. А влітку 2012 року різко наростила свою присутність за рахунок нафтобази в Харківській області та ще 26 заправок, які викупила в групи «Калина». Мережа АЗС SOCAR в найближчі роки може перевищити сотню.

Азербайджан також робить невеликі транзитні поставки українською територією та продає сиру нафту «Нафтохіміку Прикарпаття» і НПК «Галичина».

Та Україна могла б мати більшу користь від співробітництва з багатою на нафту Азербайджанською Республікою. На конференції «Нафта, газ і медіа» в Баку міністр промисловості та енергетики Азербайджану Натіг Алієв торкнувся саме цієї теми.

«Ми хочемо вибудувати надійну систему транспортування нафти через Україну в Польщу, у Гданськ. І звідти в Німеччину та країни Балтії».

Ідеться про використання нафтопроводу Одеса-Броди для створення нафтомаршруту в польські Плоцьк і Гданськ, який отримав умовну назву «Сарматія». Польсько-українське СП із такою назвою було створено 2004 року. До 2007-го в нього ввійшли SOCAR (Азербайджан), Oil and Gas Corporation (Грузія), Klaipedos Nafta (Литва), PERN Przyjazn (Польща) і українське ВАТ «Укртранснафта».

Технічна документація добудування ділянки нафтопроводу від Бродів до Плоцька була готова 2009 року, ще за президента Віктора Ющенка. Але з різних причин ані українська, ані польська сторона не приступили до будівництва ділянок трубопроводу на своїй території. Наприклад, 2012 року Варшава назвала причиною великі видатки на проведення чемпіонату Європи з футболу.

«Польща має побудувати свою частину нафтопроводу для з’єднання з загальною системою, Україні треба трохи добудувати нафтопровід Одеса-Броди до польського кордону. Наше завдання - доставити сиру нафту, завантажити трубу. І ми це зробимо, як тільки буде готовий нафтопровід», - підтвердив міністр Алієв.

Та Польща й Україна не дуже бажають витрачатися на добудову трубопроводу. Навесні 2012 року офіційна Варшава заявляла, що проект має бути самоокупним, а гроші на будівництво могли б дати зацікавлені в азербайджанській нафті власники нафтопереробних заводів.

Про проект «Сарматія» й інші на конференції «Нафта, газ і медіа» говорив і віце-президент SOCAR Віталій Беглярбеков.

«Розвиток нафтопроводу Одеса-Броди, з’єднання його з польським трубопроводом має бути цікавим Україні. Для нас важливо мати якнайбільше можливих варіантів просування нашої нафти на ринку до потенційних споживачів. Якщо трубопровідне з’єднання з Польщею буде здійснено, то Азербайджан зможе поставляти нафту не тільки в Чехію з використанням елементів так званої південної «Дружби» або в Білорусь, а й на польський ринок і далі. Сказати при цьому, що ми залежимо від цього маршруту, я не можу. Бо вже поставляємо нафту в 37 країн, з успіхом доставляємо її танкерами на всі континенти».

Розрубити вузол трубопровідних протиріч можуть гроші Євросоюзу. За словами віце-президента SOCAR, СП «Сарматія» може використати потенційно доступний грант Євросоюзу в 120 млн. євро для будівництва своєї системи на території Польщі. На території України добудувати треба трохи більше 100 км. Якщо гроші Євросоюзу буде отримано, якщо SOCAR буде в проекті як мінімум як продавець нафти, то проблем з інвестиціями в українську частину трубопроводу з азербайджанської сторони не буде.

Правда, Баку не візьме на себе будівництво української частини труби, але частину грошей може позичити.

«Я не можу повідомити, що проект «Сарматія» не рухається. SOCAR разом з іншими українськими підприємствами інвестує в цей проект, підтримує його, наймає найкращих підрядників… Але проект не йде. Нема підтримки на урядовому рівні. Нам кажуть: дайте гарантії завантаження труби. Купіть нафту! Підпишіть контракт про довгострокові поставки нафти - це буде вам найліпшою гарантією. Нафти в нас не необмежена кількість, понад 50 млн. тонн у нас ніколи не було. Але те, що є, ми все продаємо», - заявив представник SOCAR.

Ще одним аспектом співробітництва Азербайджану з Україною могла б стати купівля компанією SOCAR нафтопереробного заводу. Як ви знаєте, всі шість НПЗ, тобто їхні власники, готові обговорювати це питання.

«Постійно в полі зору SOCAR перебуває робота з українським НПЗ. Тут інтерес обопільний, його виявили приватні підприємці з України та ваш уряд. Ми теж у цьому зацікавлені. Але конкретних досягнень у цій царині назвати не можу», - пояснив В.Беглярбеков.

Уже після конференції в Баку український уряд заявив про запровадження мит на імпорт нафтопродуктів в Україну з грудня 2012 року. Можливо, це покладе край порожнім розмовам про купівлю азербайджанцями НПЗ в Україні.

Коли цей матеріал було зверстано, прес-служба «Чорноморнафтогазу» (ніби вгадала) ритуально повідомила: самопідіймальна плавуча бурова установка «Незалежність» цього року розпочне бурові роботи на Одеському родовищі газу. Для цього в Туреччині її розпиляли на три частини (це вже чималі гроші), а потім ще будуть витрати на монтаж усього цього вже оплаченого добра.

Ви прагнете такої «незалежності»?! Тоді не дивуйтеся рахункам за комунальні послуги, електроенергію, бензин або інше паливо.

Поїздку організовано за підтримки спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі»

АННА БАБІНЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ "СЛІДСТВО.ІНФО",

АЛЛА ЄРЬОМЕНКО,РЕДАКТОР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ZN.UA,

АРТЕМ ШЕВЧЕНКО, ВЕДУЧИЙ ПРОГРАМИ "ЗНАК ОКЛИКУ" TBi.UA,

АНДРІЙ ЯНІЦЬКИЙ, РЕДАКТОР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ LB.UA.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК