"Свій" серед чужих, "чужий" серед рідних…

Останнім часом спеціалісти стурбовані зростанням психологічних проблем, пов'язаних із руйнуванням родинних зв'язків. А формують це негативне явище соціальні чинники. Низький рівень доходу сім'ї на тлі дедалі більших побутових потреб, шкідливі звички дорослих, знижений рівень батьківської активності стосовно дітей, і навпаки - конфлікти, що виникають на тлі "залюблювання" дитини старшою ріднею, - всі ці деструктиви впливають на внутрісімейний клімат. Жертвами ж насамперед стають діти, яким невтямки, чому любима бабуся, на думку мами, раптом стала "поганою", а хрещений не прийшов привітати з днем народження…

Дитинство без мами

"Реагувати на своє оточення малюк починає буквально з перших тижнів життя, - розповідає сімейний психолог Світлана Сліпченко. - Він сприймає близьких йому людей за запахом, за інтонацією, за дотиком. І якщо з матір'ю в дитини зв'язок на глибокому, біологічному, так званому пуповинному рівні (на руках у мами вона миттю заспокоюється й засинає, дотик руки матері здатний вирівняти емоційний дисбаланс малюка і навіть стабілізувати його деякі біофізичні функції), - на інших родичів дитина реагує в міру звикання до них. Тобто на основі того, як часто вони поруч із нею перебувають і як стосовно неї поводяться (ласкаво, грубо тощо)".

Малюки - сенсорики, впевнені спеціалісти. Вони не розрізняють, де тато, а де дядя, а реагують на тих людей, котрі їм ближчі тактильно. Тому в немовлячому й ранньому віці цілком імовірні конфлікти інтересів, коли дитина плаче, побачивши рідного батька (бо той постійно на роботі, й, отже, дитина його "не знає"), і радіє, щаслива в присутності няні, бо вона перебуває поруч із нею 24 години на добу.

"Це біда багатьох сучасних дітей, - розповідає Світлана Сліпченко. - З народження їх виховують не мами й тата, а бабусі, тьоті, вихователі. Втрачена соціальна ланка з часом стає великою духовною трагедією. Ставши дорослою, дитина "не любить" своїх батьків так, як проявляє ці почуття людина, вихована мамою й татом. Інколи нелюбов перероджується в байдужість, ненависть. Позбавлені повноцінної присутності батьків люди асоціальні. У них порушені поведінкові механізми, спрямовані на вияв адекватних батьківських почуттів уже до своїх дітей".

Відчувати рідну людину незалежно від частоти її присутності і любити її діти починають із моменту усвідомленого ставлення до оточення. Це - тато, він працює весь день і приходить додому тільки ввечері... А цей дядьо - мамин брат. Він живе в іншому місті, але часто приїжджає в гості й привозить іграшки. Він добрий і хороший. А це сестра. Вона живе в іншій країні, і з нею можна спілкуватися тільки по скайпу…

"Звикаючи до людей і люблячи їх, діти починають виявляти досі невідомі їм почуття та емоції, які посилюються або слабшають у міру соціальної активності сторін, - вважає сімейний психолог. - Ідеться про тугу, очікування зустрічі, радість і розчарування, пов'язані з тривалим очікуванням. Якщо зустрічатися з братом або тьотею допустимо, тією чи іншою мірою, рідко, то бачити, умовно кажучи, раз на рік батьків вони не можуть. Соціальні функції тата й мами важливі і сильні. Підміна понять і заміна об'єктів виховання згубно позначаються на формуванні особистості дитини".

Звісно, бувають різні ситуації. Відрядження, вимушена відсутність близької людини через хворобу тощо. У такому разі дорослим слід більше звертати увагу на поведінку дитини, її емоційний стан, розвивати соціальну активність малюка (водити в дитсадок, гуртки, секції), дотримуючись ефекту присутності відсутніх батьків. Тобто використовувати будь-які методи спілкування з ними (телефон, скайп, якщо це можливо), оточити дитину фотографіями близької людини, посилатися на абстрактну оцінку дій і поведінки малюка (а що сказав би тато, побачивши, що ти не вивчив уроки!). Звичайно, це виправдано в тому разі, якщо зустріч із рідними рано чи пізно відбудеться.

Рідні нерідні

Розрив або створення тих чи інших відносин викликає багатошарову внутрісімейну соціальну реакцію. Частіше це відбувається з так званою некровною ріднею - хрещеними (кумами), зятями, невістками, зведеними братами й сестрами, які з'являються в житті дитини тому, що цього вимагає ситуація, традиції, інколи несподівано. "Зникають" такі родичі теж із абсолютно різних причин (ідеологічних, матеріальних, життєвих), залишаючи в пам'яті дитини коли й не запитання, то спогади "з невідомими".

Іноді поява нової людини в житті дитини стає переломним етапом для неї самої, оскільки змінюється устрій її маленького життя. І не завжди в кращий бік.

"За своєю природою діти певною мірою егоїсти, - впевнена Світлана Сліпченко. - Це особливо виявляється у разі посягань на їхню територію, іграшки, одяг. "Не чіпай! Це моє!" - чуєте ви у відповідь на такі дії. Звісно, дитину слід привчати ділитися, не бути жаднюгою. Але одна річ - ділитися іграшками в садку, у дворі. Інша - коли ділитися доводиться своїми речами на своїй території, у своєму ж домі".

…Рідний дядьо 10-річної Тані недавно одружився. Оскільки дружину він узяв з дитиною, то в дівчинки "раптом" з'явилася зовсім уже доросла "сестра" Ліля. Вона стала бувати в гостях у Тані доволі часто, інколи навіть із ночівлею. Дівчаток укладали спати в одній кімнаті, купували однакові сукні, а Танина мама ставилася до її нової "сестри" майже так само, як і до самої Тані.

Конфлікт, який виник на ґрунті дитячих ревнощів, визрівав поступово й переріс у скандал. Одного разу, не поділивши нову іграшку, дівчатка посварилися. Таня заявила, що піде з дому, й висунула ультиматум: "Або я, або ця". Дівчаток розвели по різних кімнатах, а потім знизили регулярність їхніх зустрічей. Остаточно ситуація налагодилася лише після народження маленького Славика, коли і Таня, і Ліля перестали бачити одна в одній конкуренток.

"Ми забуваємо, що дитина - особистість із властивим саме їй темпераментом, - пояснює Світлана Сліпченко. - У цій ситуації було упущено важливий соціальний момент: дівчатка стали спілкуватися не тому, що вони самі цього хотіли, а тому, що за них це вирішили дорослі. Очевидно, дорослі не пояснили дітям важливості нової ролі кожної з них, а просто намагалися їх зрівняти в усьому. Однакові суконки - це вигідно, зручно (з погляду практичності). Але це вбиває індивідуальність. Думаю, хто кому ким доводиться, дівчатка самі визначаться в процесі життя. Наразі найважливіше бути просто хорошими подругами".

Маленького Ваню на прийом до психолога привела бабуся. Він був замкнений, плаксивий, погано спав ночами, ні з ким не спілкувався в садку, втратив апетит… Як з'ясувалося, хлопчик важко переживає "втрату" вітчима, який ростив його як рідного сина буквально з пелюшок. Але батьки недавно розлучилися. Мама знайшла нового "тата". Спочатку Вані пояснювали, що тато Діма поганий, що він Ваню не любить. Але, бачачи, що син не дуже вірить її словам, мати взагалі вирішила "поховати" вітчима, повідомивши дитині, що тато Діма "помер".

Посилило стрес і те, що вітчим теж перестав цікавитися Ванею, вирішивши "не ламати дитині життя" й допомагати тільки матеріально. "Можливо, новий "тато" непогана людина і добре ставитиметься до Вані, але це вже інше питання, - вважає психолог. - Головне - те, як легко мама змінює соціальне оточення сина і якими методами вона це робить". Якщо ситуацію не стабілізувати, дитині загрожують серйозні проблеми зі здоров'ям та психікою. Доки ще не пізно, слід зробити так, щоб тато Діма "ожив", вважає фахівець. Краще пояснити малюку, що мама помилилася, думаючи, що він помер. Це буде правильніше й чесніше, адже в 6 років діти не такі наївні, як у 3, тим більше гріх "ховати" живу людину. "Якщо відновити колишні стосунки з колишнім чоловіком неможливо, їх треба перевести в дружні, - впевнена психолог. - Хлопчик прив'язаний до вітчима, для нього він - батько, тому їх не можна ізолювати одне від одного. Чому б не дозволяти їм зустрічатися, спілкуватися, гуляти? Тим більше що Дмитро напевно теж страждає від розриву з дитиною".

Прості істини

У світлі останніх подій на сході країни ми говоримо про нове для України масове соціальне явище - біженців. Рятуючи своє життя, багато жителів Донецької та Луганської областей були вимушені залишити свої домівки. Під свій дах їх пустили друзі, родичі і просто небайдужі люди, які живуть на території центральної, західної частин України та за її межами.

Двоюрідну сестру-луганчанку і її двох дітей узяла до себе жити й Марія Колесник із Чернігівської області. Тепер у невеликій "хрущовці" мешкають троє дорослих, четверо дітей та дві кішки. "Спочатку було важко, - розповідає Марія, - сестра плакала, діти боялися будь-якого шуму. Потім потихеньку звикли - розібралися з обов'язками. Моя старша десятирічна донька займається з молодшими. Склали графік прибирання, миття посуду, походів по крамницях. Місяць тому сестра влаштувалася на роботу продавцем. Я - в декреті по догляду за молодшою дитиною. Речами й грішми спочатку допомагали сусіди. Тепер уже приноровилися, забезпечуємо себе всім необхідним самі. Живемо дружно. Головне - всі живі й здорові".

Зі слів Марії Колесник, коли почався конфлікт на сході, вона сама запропонувала сестрі до неї перебратися. Так у роки війни вчинила з її прабабусею її тітка. "Прадід загинув у сорок першому на фронті, а вона з двома дітьми залишилася сама в глухому селі під Житомиром, - згадує співрозмовниця. - Їсти було нічого, до того ж прабабуся дуже переохолодилася й захворіла на запалення легенів. Тітка теж залишилася без чоловіка з трьома малолітніми дітьми на руках. Але приїхала до них у село й буквально вивезла всіх у Чернігів. Виходила всіх і врятувала".

На думку психологів, складні ситуації не просто перевіряють на міцність сімейні узи, а й об'єднують усіх. Що стосується дітей, які вимушено опинилися в умовах великої сім'ї, - то їм це тільки на користь. Саме в багатодітних родинах пізнаються прості істини, такі як взаємодопомога та співчуття.

Родинність визначається не тільки по крові. Рідний - означає близький. Той, хто любить, опікується і співпереживає…