Шкідливі звички — абетка дитячих проблем

"Витягни пальці з рота! Годі колупатися в носі й перестань усе перепитувати! Не горбся!.." Хто не робив подібних зауважень дитині?

Напевно, і в дорослих є такі манери й звички, хвалитися якими особливо не хочеться. Надмірна жестикуляція, вживання слів-паразитів, обгризання нігтів... Це, мабуть, неповний перелік найбільш "безневинних" шкідливих звичок, яких часом так важко позбутися. Звичайно, порівнювати колупання в носі й куріння неможливо, бо перше, на відміну від другого, ніяк не позначається на здоров'ї. Проте в обох випадках ми говоримо про шкідливі звички - підсвідомі схильності, коріння яких має психологічний підтекст і в більшості випадків сягає в дитинство.

На думку психологів, звичка - це своєрідна модель поведінки, яка має властивість повторюватися. Людина вдається до певної дії підсвідомо, не замислюючись. Якщо дитина часто, наприклад, гризе ковпачок ручки, заламує руки, закушує губу - це звичка, що виникла під впливом, швидше психологічних, ніж фізичних чинників.

Традиційна медицина розглядає безпечні й небезпечні шкідливі звички. До другого ми відносимо вживання алкоголю, куріння, захоплення наркотиками. Що пов'язує обидва сектори набутих інстинктів? Бажання відволіктися, розслабитися, зосередитися.

"Хоч як дивно, але небезпечні схильності в більшості випадків є набутком, продовженням дитячих шкідливих звичок, - вважає психолог Ольга Дульдієр. - Значить, дитина свого часу не отримала належної уваги батьків, схильності до повторення певної її дії не завважили фахівці, а відтак і не усунули. Але якщо лікувати дорослого запеклого курця, алкоголіка чи наркомана практично неможливо, боротися з дитячими шкідливими звичками можна й потрібно. Адже виниклі схильності - свого роду абетка дитячих проблем. Треба лише навчитися її читати".

Тягти пальці, іграшки в рота вважається "нормальним" для немовлячого й раннього віку, оскільки так діти, в яких іще сильні смоктальні рефлекси, пізнають і себе, і світ. "Чухати" твердими предметами ясна неабияк кортить у період прорізування зубів. І це нормально, оскільки ми переконуємося в гармонійному нейророзвитку малюка. Утім, якщо дитину згодом не контролювати і не осмикувати, "тягти" в рота вона продовжує і далі - у три, п'ять, вісім років.

"Ця звичка має не тільки антисанітарний характер, - вважає психолог. - Цим дитина сигналізує про слабкий розвиток дотикальних рефлексів, моторики пальців рук, а також про недостатнє вербальне спілкування з нею. Покажіть маля ЛОРу, невропатологу, окулісту. Якщо по їхній лінії зауважень не буде, зверніть увагу на якість контакту дитини з соціумом (можливо, у неї немає друзів, їй ні з ким обмінюватися інформацією) і на кількість потрібної маляті батьківської уваги".

Кого з дітей не викривали в обгризанні нігтів і - більше того - у поїданні "кузьок" з носа? Щодо цього фахівці мають кілька версій походження звичок. По-перше, спрацьовує природний інстинкт усунення (поїдання) того, що заважає, створює дискомфорт. Приблизно так діють тварини, які облизують і "вигризають" себе, наводячи в такий спосіб гігієнічний "порядок". По-друге, переконані фахівці, ці звички можуть сигналізувати про захворювання внутрішніх органів, системи травлення, наявності в малюка гельмінтів. Якщо схильність гризти нігті доповнюється нічним скреготом зубів, не зволікайте - йдіть до лікаря. Запущені звички можуть призвести до досить серйозних і небезпечних захворювань.

Іноді "погана поведінка" є результатом успадкування дитиною девіацій, помічених у її оточенні - серед близьких, рідних, друзів. Часто "погані звички" діти приносять з садка, школи. Зокрема, йдеться про т.зв. нехороші слова - нецензурні й лайливі, які чомусь пристають краще, ніж слова "хороші" й "гарні".

"Діти схильні копіювати, - розповідає Ольга Дульдієр. - Допоки вони не сформовані як особистість, відбувається процес шукання себе, сплески самовираження дублюванням поведінки авторитетів, привертанням уваги до того, на що "бурхливо" реагують дорослі. Тобто діти роблять (говорять) те, що робити (говорити) не можна".

У будь-якому колективі є як формальний, так і неформальний лідер. Другий часто стає таким завдяки не тільки лідерським якостям, а й нестандартній поведінці, висловлюванням. Пізнаючи світ, дитина збагачує свій словниковий запас. А що може бути краще, ніж нове слівце, сказане незаперечним авторитетом?

Утім, слід розрізняти "погані" слова й слова-паразити. Другі є, скоріш, підсвідомим, часто повторюваним фонематичним "буфером" між звичними лінгвістичними одиницями (словами). Використовуючи їх, дитина немовби "допомагає" собі будувати пропозицію, моделювати вербальну конструкцію, не звертаючи уваги на "зайве" слово чи звук. Про що це свідчить? Про невпевненість дитини в собі, про її занижену самооцінку, а також про мізерність словникового запасу, збагачувати який треба вправами з розвитку мови - читанням, переказуванням (викладом), описом, творчістю тощо.

Агресивні шкідливі звички - виривати в себе волосся, плюватися, битися - свідчать про нездоровий психологічний клімат у мікросоціумі дитини (частіше - в сім'ї). Скоріш за все, такого малюка часто карають, б'ють, на нього кричать, ставлять у куток, залякують. Згодом така дитина шукатиме розради в нових - "заспокійливих" - методах і діях. Не виключено, що це будуть сигарети, алкоголь...

"Якщо ви помітили, що дитина в тій чи іншій ситуації агресивно поводиться, і деякі поведінкові прояви стають для неї звичкою, реагувати потрібно негайно, - вважає психолог. - Спробуйте зрозуміти малюка, поставте себе на його місце, заспокойте, відверніть його увагу на щось інше. Поясніть, що так робити не можна, бо це боляче, негарно. У жодному разі не сваріть дитину, натомість зайвий раз похваліть. Якщо малюк, приміром, гризе до крові нігті, не залякуйте його, не намащуйте пальців гірчицею чи гуашшю. Запропонуйте нову захопливу гру, в якій маляті буде відведено головну позитивну роль. Найкраще підходять ігри, орієнтовані на професії (перукар, художник, учитель, лікар, кухар). Зменшіть інтелектуальні навантаження. Не зайво буде й звернутися до психолога. І жодних "агресивних" казок і мультиків. Доти, доки психіка маляти не відновиться, а погані звички не відійдуть у минуле".

Описані вище звички вже лягли в основу праць у царині медицини й психології, натомість сьогодні ми маємо справу з модернізованими шкідливими звичками, руйнівна сила яких глобальна і дається взнаки протягом усього наступного життя. Йдеться про наших помічників - комп'ютери й іншу інтелектуальну техніку.

Сучасні батьки зазначають, що малюки, починаючи від півтора до двох років, активно "розважаються" татковими-матусиними мобільними телефонами, планшетами, клавіатурою комп'ютерів, клацання кнопочок яких вабить їх немов заборонний плід. Утім, це не прояв інтересу до техніки як такий (як помилково вважають дорослі), це... шкідливе заняття, яке стає звичкою і справляє руйнівний ефект.

"Проблема в тому, що під час "клацання" по кнопочках телефона або планшета дитина задіює лише кілька пальчиків, - розповідає психолог Ольга Дульдієр. - Інші залишаються пасивними, що призводить до гальмування дрібної моторики рук, яка, у свою чергу, відповідає за розвиток вербальних (мовних) і комунікативних функцій малюка".

Цю проблему фахівці наразі не цілком вивчили, оскільки епоха глобальної еволюції комп'ютерної техніки (як і вивчення впливу "іграшок" на психіку дітей) ще тільки на старті. Утім, переконана психолог, у недалекому майбутньому слід очікувати збільшення кількості дітей з дефектами мови, відхиленнями в комунікації із соціумом, з агресивною поведінкою у зв'язку з нерозумінням тих чи інших вимог дорослих.

Комп'ютер - "шкідлива" звичка в дітей і більш старшого віку. З пізнанням абетки вони стають активними учасниками "мультяшних" іграшок, а згодом і "насельниками" соціальних мереж. А це (крім суспільно-патологічних спокус) і схильність до пасивного, неживого спілкування, під час яких гальмуються вербально-звукові функції.

Як же бути в ситуації з "кнопковими" іграшками? По-перше, якщо не повністю замінити адаптованою ігровою альтернативою, то обмежити час, який проводить дитина з цифровою технікою до норм, передбачених віковою педагогікою і психологією (до п'яти років - не більше години на добу). Звернути увагу на дрібну моторику пальців і рук. Більше займатися з малюком ліпленням, перекладанням предметів, складанням пазлів, малюванням пальцями тощо.

Якщо малюк проявляє гіперінтерес до комп'ютерно-цифрової техніки, а в разі "відлучення" його від забави влаштовує істерики, слід застосовувати метод "20х20х10", суть якого полягає у зміні діяльності блоками: 20 хвилин малюємо, 20 хвилин - ігри на дрібну моторику рук, 10 хвилин робимо активні фізичні вправи. Зрозуміло, разом із мамою або татом.

У молодшому шкільному віці, коли комп'ютер стає необхідною нормою навчання дитини, не зайвим буде навчити її десятипальцевому методу набору. На думку фахівців, цей елітарний спосіб друкування, при якому задіяні десять пальців рук, сприяє активізації всіх інтелектуальних функцій людини.

"Не слід забувати й про живе спілкування, - радить психолог. - Жодна машина не замінить читання книжки, походу в кіно, справжнього концерту зі справжньою живою музикою. Краще, якщо ці культурно-дидактичні заходи проходитимуть в компанії друзів, батьків. І не забувайте аналізувати побачене, почуте, прочитане, обов'язково залучаючи до дискусії дитину".

У будь-якому разі зі звичками не народжуються. Отже, їх можна контролювати, мінімізувати або зовсім позбутися. Правильне виховання, тобто батьківський приклад і любов - чудове щеплення від шкідливих звичок.