Синдром токсичного кохання

"Я не можу зрозуміти, що роблю не так у стосунках із ним. Він не телефонує, не пише, не пропонує провести разом час. Він так мені потрібен, я так його кохаю, а його немає поруч. По-моєму, я роблю все, щоб відвернути від себе чоловіків".

Це були перші слова моєї відвідувачки. Увійшовши до кабінету, вона акуратно присіла на краєчок дивана, прибрала пасмо волосся з обличчя й сумно опустила очі. Їй боліло. Вона страждала.

Протягом шести років психологічної практики я часто мала справу з жінками, яким погано і які страждають. Найпарадоксальніше те, що їм звично страждати поруч із чоловіком, причому багато хто з них вважає такий стан речей показником сильного кохання.

Та ці страждання не мають нічого спільного з коханням!

За статистикою, в 96% жінок різних вікових груп на нашому пострадянському просторі ментально й історично сформувалося поняття, що любов вимірюється рівнем страждань і самовіддачі. У психологічному світі такі поведінкові характеристики вважаються основними й називаються синдромом токсичного кохання.

Чим більше жінки (дружини чи мами) люблять "правильно", тобто так, як їх учили в дитинстві, зокрема на прикладі власної сім'ї, тим більше вони або зливаються з партнером, або поглинають його. Виконання чоловічих обов'язків, повна відповідальність за виховання дітей, лідерська позиція в сім'ї, "всерозуміюча" роль дружини - все це симптоми токсичного кохання. Інститут сім'ї диктує дівчаткам життєві постулати з акцентом на обов'язок і турботу, а от задоволення власних потреб є вторинним і характеризується як прояв егоїстичної, нарцисичної й невихованої особистості. Інакше кажучи, вступаючи у стосунки, ми спираємося на три кити: жертовність, обов'язок і турботу. Але ж хочеться зовсім іншого.

Відмінна риса світосприймання жінки полягає в сильному "захисному полі", що його продукує "Я" (Его) особистості, яке викривлює і фальсифікує дійсність, знімає напругу й бере на себе основну частину роботи з подолання негативних переживань. Здавалося б, зняття напруги - корисна функція, але в разі токсичного кохання саме вона може стати перешкодою для того, щоб усвідомити, прийняти й дістати можливість виборсатися з пут взаємозалежних стосунків, коли відбувається повне поглинання однієї особистості іншою або розчинення її в іншій.

З огляду на сказане, я б виділила три основні життєві сценарії, що підтримують таку специфічну форму стосунків.

"Я біжу, від мене тікають"

Така форма стосунків виникає як наслідок активної позиції одного з партнерів (найчастіше жінки), який хоче отримувати або віддавати, і пасивної позиції іншого партнера, котрий усіляко намагається втекти, сховатися, зникнути з очей активної другої половини. Важливо зазначити, що такі стосунки тривають тільки доти, доки партнери точно відповідають прописаним ролям. Щойно один припиняє виконувати класичні звичні дії, гра зупиняється, шлюб розпадається, сім'я розвалюється. Натиск жінки зумовлений бажанням мати спокій і увагу, яких їй так бракувало в дитинстві. Знайомі почуття й переживання поруч з емоційно відчуженим партнером немов заново запускають незавершену програму й починають управляти нею у стосунках. Жінка може компенсувати брак уваги маніпулюванням - витрачаючи гроші, турбуючись про благополуччя й здоров'я партнера, про статки, відсуваючи свої потреби на другий план. Чоловіки поруч із такими жінками відчувають страх бути поглиненими цілком і повністю, а тому рятуються втечею. Важливо зазначити, що вони теж "грають" цілком певну "роль", а тому їм конче потрібно, щоб хтось за ними "біг", спонукаючи тим самим "тікати" у відповідь. Цінність кожного з партнерів очевидна.

"Я відвоюю тебе у світу
й торжествуватиму"

Це відмінна риса жінки з так званим синдромом токсичного кохання, коли місія всього життя зводиться до того, щоб хоч на хвилину стати найважливішим об'єктом у житті партнера, відвоювавши його у всього світу. Завуальована конкуренція такої жінки не знає меж: вона "відвойовує" чоловіка в роботи, друзів, дозвілля, законної дружини й дітей, захоплень та інших сфер життя, які можуть бути важливі й мати першорядне значення для чоловіка. Найбільше збуджує і тішить усвідомлення "я для нього важлива" і "я його захопила так, що він пішов від...". Байдуже, від чого або від кого він пішов, головне - "пішов до мене". Мотив таких витончених маніпуляцій простий: дефіцит власної цінності. На партнера покладається роль оцінювача: "якщо він оцінив і захопився, отже, я є тим, чим можна захопитися, а саме достойною і значимою особистістю". Практика показує, що насичення в таких стосунках все одно не відбувається.

"Я стала "мамою" в 10 років"

Назва говорить саме за себе. Обтяжена ранньою, не за віком, відповідальністю (доглядаючи за кимось із близьких; емоційно, "по-дорослому" підтримуючи авторитетних для себе людей; заміняючи когось із батьків), жінка мимоволі стає заручницею псевдодорослості. Такий стан може спричинити появу штучно сформованого образу старанного "дорослого", який на "відмінно" виконує обов'язки. Задоволення своїх потреб відходить на другий план, бо на першому - гіпертурбота про ближнього (партнера). Поспостерігайте, як поводяться діти з лялькою: пестять її, доглядають, вкладають спати, тобто піклуються, проявляють ніжність і любов, тим самим намагаючись опосередковано отримати ніжність, тепло й турботу, яких їм у цей момент бракує. Вони ніби зливаються з лялькою і приєднуються до "фантазійних" переживань, щоб задовольнити свою потребу. Таку модель діти, виростаючи, переносять і в стосунки. Жінки дуже про всіх піклуються, рятують, допомагають - сподіваючись, що необхідна їм любов прийде сама собою. В остаточному підсумку ресурс закінчується, і жінка, знесилена, впадає в депресію.

Усі перелічені вище настанови і почуття не з'являються нізвідки. Для кожної жінки й кожного чоловіка "прописує" шлях і формує сімейну модель первинне оточення - найсильніший і найвпливовіший осередок під назвою "сім'я". Звичайно ж, не варто применшувати також значимість ЗМІ, літератури й шоубізу, які всіляко підтримують стереотипний образ закоханих жінок-страдниць.

Загалом такі стосунки в дорослих людей - це досить травматичний досвід переживання. Більшість трансакцій мають приховані мотиви, і партнери використовують їх як спосіб маніпулювати одне одним у психологічних іграх при спробах вимагати й задовольняти невротичну потребу в коханні, що призводить до порушень функціонування особистості в найрізноманітніших сферах життя.

Насамкінець важливо зазначити, що побачити ці прояви - це 50% успіху. Робота з фахівцем, вивчення спеціальної літератури й інші додаткові інструменти самодопомоги дадуть можливість досягти бажаного балансу в стосунках, коли функції "брати-давати" будуть гармонійними і корисними для самої жінки.