З життя неповної сім'ї

Тема матерів, які самі виховують дітей, стара як сама проблема шлюбу, що розпався. Але тепер у такій жінці рідше бачать жертву. Тим паче якщо вона свідомо вирішила народити й виховувати дитину без будь-якої допомоги. Після розлучення дитина, як правило, залишається з мамою, і вона, бажаючи того чи ні, стикається з безліччю проблем - як матеріальних, так і психологічних. Добре, якщо батько забезпечує дитину, але не секрет, що найчастіше жінкам доводиться з боєм виривати навіть мізерні аліменти. Безумовно, в такої матері залишається набагато менше часу для спілкування з дитиною, бо виконання нових функцій вимагає величезних часових та емоційних витрат. Та навіть якщо дитина забезпечена всім необхідним, мати все одно не зможе поєднувати функції обох батьків. Хай там як, але дитину краще виховувати в повній сім'ї, тому розумно подумати про шлюб, де буде можливо розподілити батьківські ролі й сімейні функції за домовленістю. Життєві настанови й поведінка - в шлюбі та поза ним - у жінки дуже різні. Саме тому тільки усвідомлений вибір визначить вид та якість ваших нових стосунків. Більшість самотніх жінок мають потребу в ніжності, підтримці й турботі. Вони прагнуть вийти заміж, інша річ, що не завжди виходить. Але коли, нарешті, опиняються поруч із чоловіком, вони, як і раніше, підсвідомо поводяться як одинокі матері, що помітно позначається на якості нових стосунків. Тому вибір має бути усвідомленим!

Треба бути готовими до того, що рано чи пізно дитина поставить незручні запитання, на які доведеться відповідати. Матері дуже бояться цих тем і до останнього намагаються їх уникати.

"А де мій тато?"

Такі запитання зазвичай виникають тоді, коли стосунки з біологічним батьком не підтримуються. Як на мене, універсальної відповіді не існує. Якщо запитує три-чотирирічне маля, яке грається в пісочниці, то доречно погратися в казку, розповівши йому щось легке й гарне, - і через п'ять-десять хвилин малюк може забути про це. Зі старшими дітьми - історія інша, але теж важливий індивідуальний підхід. Можливо, рівень усвідомлення й розвитку дитини дозволять сказати все як є або в більш м'якій формі: наприклад, "батько у від'їзді, але він про тебе пам'ятає і піклується".

Мета такої відповіді полягає в тому, щоб дати дитині ту частину інформації, до якої вона готова психологічно. При цьому самій мамі важливо розуміти, що її особисті страхи, накопичені образи, жалощі до себе, які дуже часто проекціюються на дитину, можуть її дезорієнтувати, і вона захопиться фантазуванням з метою "врятувати", завдаючи непоправної шкоди дитині. В результаті дитина втратить довіру не тільки до неї, а й до цілого світу, що завадить сформувати емоційну стійкість. Матері переконані, що дитина не впорається з правдою. А це не так.

Маленька особистість найчастіше так перекручує сприйняту нею реальність і фрагментарні спогади, що починає все трактувати по-своєму. Іноді це виражається в приписуванні одному з відсутніх батьків різних рис і вчинків, не властивих йому. Іноді дитина може почати звинувачувати себе в тому, що в неї немає когось із батьків. А часом і навпаки - висувати претензії матері (батькові). Агресія і страх, що накопичилися в дитини, здатні проектуватися тільки на досяжний об'єкт, який перебуває в безпосередньому контакті з нею. Адекватна реакція одного з батьків у даній ситуації допоможе дитині впоратися зі своїми почуттями.

Краще розповісти свою правду, з вашими почуттями й емоціями, ніж використовувати фальшиві шаблонні фрази, що дають небезпечне поле для фантазій.

"Цей дядько -
мій новий тато?"

Побувавши в ролі чоловіка, самотня мама нарешті згадує, що вона насамперед жінка, і починає приділяти час і собі й намагається будувати особисті стосунки. Згодом виникають запитання: коли і як правильно представити чоловіка своїй дитині? Для початку жінка сама повинна адекватно визначити статус свого обранця, яких саме стосунків вона хоче. Якщо чоловік - лише тимчасовий партнер, то дитину краще з ним не знайомити, бо діти швидко прив'язуються, і нове розставання буде для них черговою травмою. Тато і мама ще не повністю розійшлися - отже, теж не настав час для нового знайомства. Буде краще не заплутувати дитину своїми дорослими розбірками. Можливо, жінці важливо дістати схвалення однієї й іншої сторони, можливо, вона хоче підстрахуватися або ж перевірити їх на сумісність. Для початку слід підготувати ґрунт, діти краще йдуть на контакт, якщо вже заочно знайомі з людиною. Мама повинна заздалегідь розповісти про чоловіка, але дитині зовсім не обов'язково знати про подробиці ваших взаємин. Досить сказати, що в мами з'явився друг. Чоловік також має потребу в моральній підготовці, жінці краще розповісти про захоплення малюка, його уподобання. Ідеально буде прийти на першу зустріч із подарунком, не просто з непотрібною іграшкою, а з тією, про яку дитина мріяла. Адже не всі дівчатка люблять ляльки, а хлопчики пістолети, і зробити правильний вибір повинна допомогти мама. Знайомство краще запланувати на нейтральній території: можна піти в парк, цирк чи зоопарк... Якщо дитина любить спортивні ігри, можна зустрітися на стадіоні, де відбуватиметься гра. Познайомте дитину й свого обранця до початку матчу, а потім разом ідіть на трибуни. Так у дитини виникнуть приємні асоціації, пов'язані з новим знайомим. Утримайтеся від зустрічей на вашій території, дитина може сприйняти це як зазіхання на її простір. Представляючи чоловіка, просто назвіть його ім'я, без слова "дядько" й, тим паче, "твій новий тато". Не варто при першій зустрічі торкатися теми весілля й планів на майбутнє, наразі це тільки знайомство. Двох-трьох годин спілкування цілком достатньо, адже дитина повинна "перетравити отриману інформацію" й поставити запитання, що з'явилися.

Дитина, яка залишилася без батька, створює у своїй уяві батьківський образ, який відповідає всім її уявленням про тата, спрацьовує так зване позитивне перенесення. Якщо чоловік, який ввійшов у життя дитини, відповідає даному образу, то є всі шанси, що їхні стосунки будуть дружніми. У протилежному випадку конфлікти неминучі. Іноді трапляється й третій варіант, коли в дитини є біологічний батько, з яким вона активно спілкується. Тоді "мамин чоловік" сприймається не як "тато", а тільки як "мамин друг" або вітчим. Також не слід забувати про ревнощі й конкуренцію за мамину увагу з обох сторін.

Життєві настанови
в дітей з неповних сімей

Одна з найтривожніших для мам, які самі виховують дітей, тем - можлива травматизація через те, що дитина зростає в неповній сім'ї. У такій сім'ї відбувається перерозподіл ролей, оскільки образ стосунків між подружжям відсутній. Коли дитина живе в неповній сім'ї, вона буцім заміщує одного з членів сім'ї - у цьому випадку чоловіка. Мама розповідає їй про всі свої проблеми, радиться, і поступово дитина замість спілкуватися з однолітками, віддає перевагу спілкуванню з матір'ю. Така поведінка дуже негативно впливає на її психіку. Трапляються й своєрідні конфлікти, які ґрунтуються на перенесенні матір'ю на сина незатребуваних претензій до його батька, тобто конфлікт починає нагадувати подружню сварку. За відсутності чоловіка претензії до сина можуть поєднуватися з перенесенням на нього стосунків матері як дорослої жінки до свого брата. В таких випадках мати фактично очікує від підлітка поведінкових проявів двох дорослих чоловічих ролей. У неповній сім'ї син нерідко стає таким собі "цапом відбувайлом" для зменшення в матері нервової напруги й почуття емоційної незадоволеності. Якщо хлопчика виховувала тільки мама, мужність у поведінці хлопчиків або гіпертрофована (тобто переважає перебільшена чоловіча поведінка із залежністю характеру), або зменшена аж до повного переважання жіночих рис: словесна агресивність, інтерес до традиційно жіночих сфер діяльності. Для дівчинки наявність батька не менш важлива. Образ батька, його лінія поведінки в її майбутньому стане орієнтиром для побудови різних типів стосунків. Нюанси батьківської поведінки, які підсвідомо запам'ятовуються, тією чи іншою мірою впливають на формування у свідомості дівчинки моделі стосунків жінки і чоловіка. Дитячі взаємини з батьком впливають на особисте життя майбутньої жінки, що підтверджується результатами багатьох досліджень.

Але хочу заспокоїти батьків, бо не тільки сім'я формує особистість дитини. "Хибні настанови" можуть сформуватися як у повній, так і в неповній сім'ї. Моя основна рекомендація адресована жінкам, які пережили травмуючу подію під назвою "я виховую дитину сама". Ваш емоційний стан визначає її розвиток і безпеку, тому знаходьте час для себе, любіть себе. Працюйте над своїми образами й розчаруваннями, тривогами й страхами, бо саме вони можуть стати для дитини набагато токсичнішими, ніж сам факт відсутності батька. Не бійтеся бути щирими, намагайтеся будувати довірчі стосунки з дитиною, і це максимально допоможе їй стати зрілою, гармонійною особистістю.