"Не бреши мені!"

"...Не брехне - не дихне, - сварить 8-річного Вітю його бабуся Ганна Іллівна. - І що за натура така? Що не слово, то вигадка. Тобі не соромно? Ну точнісінько як твій дід!"

Приблизно кожен другий випадок, із яким звертаються до дитячого психолога, тією чи іншою мірою пов'язаний із... обманом. Брехня, фантазії, вигадка - всі ці різної емоційної насиченості слова мають по суті одне значення: говорити неправду. І якщо дитяча неправда часто безневинна, то підліткова брехня - справжня проблема, а то й психологічний діагноз. "Брехлива натура" - це вроджена чи набута якість? Чи можна взагалі боротися з брехнею?

Мабуть, немає на світі людини, котра завжди й скрізь говорить тільки правду і нічого, крім правди. "Забув удома зошит із домашнім завданням", "пішла з подружками в бібліотеку", "затримали допізна на роботі" тощо - загальновідомі кліше. На думку психологів, доросла людина говорить неправду лише у виняткових випадках (наприклад, щоб не порушувати баланс "довірчих" взаємин у сім'ї). Що ж стосується дітей у віці до семи років, брехунцями можна назвати якщо не всіх, то кожного другого. Тут і обіцянки не балуватися, і вигадки про пропажу цукерок, і розповіді про прибульців, які випадково розбили улюблену бабусину чашку. "Брехня в малюків прямо й позитивно пов'язана з розвитком інтелекту, логіки, - розповідає дитячий психолог Катерина Мусійчук. - Вигадує - отже, мислить. Отже, шукає шляхи виходу з ситуації, розвиваючи її сюжетність. Звісно, не завжди приємно констатувати таке свідчення розвитку дитячої логіки. Адже "говорити правду" - передусім категорія моралі. А кому з батьків приємно ростити аморальну особистість?"

Що ж штовхає малюків на брехню? Передусім - бажання видати вигадане за дійсне. Найчастіше з метою підсвідомого створення того світу, тієї реальності, якої немає. "Я - маленька принцеса, у мене вдома тисяча ляльок", "Мій тато - чарівник, він вас усіх зачарує"... Ми неодноразово зіштовхувалися з такими твердженнями, лише мило всміхаючись у відповідь. Інколи й самі дорослі фантазують не гірше за дітей: "Не їстимеш кашу - тебе забере зла відьма", "Хто не чистить зубів - до того не приходять добрі гноми". Що й казати, найдобріший із добрих обманів - існування Діда Мороза. Доки малюк переконається, що його немає, мине десять років, а то й більше. Отже, тато з мамою брехали? Але навіщо?

До дитячих вигадок варто прислухатися. Інколи в них криється сигнал про те, що хвилює дитину, що її тривожить.

- До мене на прийом привели 9-річного Макара, - розповідає психолог. - Хлопчик не хотів ходити в школу, з труднощами робив уроки. Коли я його розговорила, виявилося, що в класі в них навчається "вампір", який "кусає дітей", "п'є з них кров". А хто не хоче "вампірові" підкорятися - "перетворюється на "зомбі"... Крім негативного впливу на дитину телебачення, очевидна й нездорова ситуація всередині дитячого колективу, який Макар відвідує. Після розмови з мамою дитини з'ясувалося, що в їхньому класі справді вчиться хлопчисько-забіяка ("вампір"), котрий кривдить, б'є дітей. Тривалий час про складні стосунки в дитячому мікросоціумі ніхто не знав. Вигадана історія (неправда) Макара про "вампіра" й "зомбі" стала сигналом про те, що в класі конфлікт.

На думку фахівців, часто діти брешуть і тому, що беруть приклад із дорослих. Регулярні обіцянки мами й тата купити нову машинку (за хорошу поведінку), поїхати в гори, у цирк, зоопарк (тільки б не плутався під ногами, коли дорослі зайняті), - всі ці "казки" рано чи пізно дитина усвідомлює, і вона просто копіює поведінку дорослих, тобто робить так, як роблять батьки. Не бреши - і тебе не обдурять.

Безперечно, діти - маленькі копії своїх батьків. Вони успадковують від них колір очей, форму обличчя, таланти. Але чи можна отримати у спадок "брехливість натури" і обманювати так само майстерно, як це робить, скажімо, дідусь?

- Якщо говорити про брехуна-дорослого, то найчастіше ми маємо справу з псевдологією - різновидом психічного відхилення, властивого емоційним, яскравим особистостям, - розповідає психолог. - Зазвичай єдина мета людей, схильних до перебільшення, повідомлень про нереальні події, пригоди, зустрічі, - самоствердження в очах оточення. Найчастіше це самотні творчі особистості, яким бракує уваги соціуму. Небилиця - відмінна нагода пробудити до себе інтерес.

"Схильність обманювати" як недуга чи група крові у спадок не передається. Але, постійно перебуваючи в компанії дорослого "заядлого брехуна" (найчастіше - родича), дитина соціально успадковує лінію його поведінки, манери, спосіб спілкування.

Втім, інколи старші у брехунці-малюку "бачать" той негативний образ дорослого брехуна, який їм ситуативно вигідний. Наприклад, Ганна Іллівна, бабуся 8-річного Віті, звинувачує онука в тому, що він бреше, як дідусь. До речі, дідусь із бабусею розлучені, він пішов до іншої "бабусі". Ганна Іллівна досі ображена на чоловіка. Чим не привід уколоти?

Якщо неправда з вуст дітей молодшого шкільного віку відбиває розвиток інтелекту дитини, то з підлітками все набагато складніше. Їхня брехня - свідчення не висоти, а ницості польоту думки. Тобто інтелекту слабкого.

"Перша й, мабуть, головна причина підліткової брехні - відсутність довірчих стосунків між підлітком і дорослими, тобто батьками, - вважає психолог. - Чотирнадцяти-, п'ятнадцятирічні хлопчаки й дівчатка більше вправні у питаннях обману, ніж молодші школярі, тому їхню неправду розпізнати важче або взагалі неможливо, якщо не перевірити".

Шукати корінь "зла брехні" батьки мають не в підлітку, а в собі. Де злукавили? Де недогледіли? А може, дитині банально бракувало батьківської уваги?

Зазвичай підлітки брешуть із двох причин: "тому що" і "для того, щоб". У першому випадку обман - захисна реакція, спроба уникнути покарання, якого зазнає підліток, якщо розкриється правда. Наприклад, отримав погану оцінку в школі (можна ж і не зізнатися), ліз по чужі яблука через паркан, порвав джинси (можна сказати, що тікав від злого собаки, впав).

У другому випадку підлітки брешуть для того, щоб здобути бажане, часто - несхвалене старшими. Наприклад, гроші, взяті на шкільні обіди, "можна" витратити на морозиво. Сказати, що болить голова, аби не йти на контрольну з алгебри.

"У кожному разі, підлітковий обман - це свідчення морально нестійкої особистості, якій далекі відчуття відповідальності, справедливості, - впевнена Катерина Мусійчук. - До підліткової неправди слід ставитися з пильною увагою, оскільки за банальними, здавалося б, "грішми на морозиво" можуть стояти гроші на сигарети, алкоголь, наркотики. Підліток - учасник так званої соціальної "групи ризику", для якого авторитет "натовпу" (колективу) і думка однолітків важливіші за слова і думку батьків. Вони імпульсивні, часто максималісти, легко трансформуються з меланхоліка в холерика й навпаки. Інколи підліток починає брехати тому, що несподівано, ставши дорослим, відкрив для себе так звану філософську правду життя: "перша любов обманлива", "всі дівчата зраджують", "всі хлопці сво...", навіщо я живу?

Тому, якщо виникли підозри в нечесності підлітка, їх краще розвіяти. З іншого боку, надмірне "довіряй, але перевіряй" теж шкідливе. Засвоївши істину, що однак не повірять, юнак або дівчина не прагнутимуть до правильних, моральних вчинків і дій. Навіщо робити добре, якщо й так скажуть, що погано?

Подолати звичку брехати в дитячому віці можна... казкою. Саме приклади з народної творчості, словесного фольклору, казок і байок мають бути пігулкою номер один у разі, коли малюк почав брехати.

Якщо у вашій родині домінує лінія релігійного виховання, викорінити брехню можна з допомогою біблійних прикладів із посиланням на покарання, яких зазнає брехун від вищої сили, впевнені психологи.

- Релігійна мораль у вирятуванні від гріха неправди корисна в ситуації з підлітками, - розповідає Катерина Мусійчук. - У цьому віці вони ще відкриті, довірливі, хоча й не такі наївні, як маленькі діти. Покладіть на тумбочку біля ліжка Біблію, книжку з психології, адаптовану під відповідний вік, збірник дидактичних розповідей, герої яких борються з неправдою. Хто знає, можливо, ваші донька чи син зацікавляться цією літературою?

Головна ж панацея у викорінюванні брехні - це власний приклад батьків у довірчих взаєминах із дитиною, впевнені психологи. Не треба фізично карати за обман. Спробуйте пояснити, який негативний результат отримає винний, реалізувавши свій лихий задум: зневагу оточення, недовіру до себе, можливість бути обманутим. Поговоріть з дитиною, з'ясуйте причину її бажання говорити неправду. Можливо, їй просто бракує елементарної батьківської уваги.