Китайський Новий рік

До мене зазирнула приятелька. Вона була явно не в найкращому настрої, нервово бгала серветки й напружено мовчала. Після філіжанки гарячої кави нарешті видихнула: "Це якийсь кошмар! Китайський Новий рік! Розумієш?". Я нічого не зрозуміла, але про всяк випадок кивнула. Бачачи мою розгубленість, подруга продовжила: "Послухай, усі, хто хоча б колись працював із китайськими поставками, добре знає: товари з Китаю на весну треба замовляти до їхнього Нового року. Бо під час свят китайські робітники роз'їжджаються по домівках, і більша частина з них не повертається назад на фабрики! Потім повна плутанина".

Китайський Новий рік - це щось на кшталт великої міграції народів. Саме в цей час з усього світу до Китаю стікається населення, аби відзначити свято в колі сім'ї, як це було заведено з незапам'ятних часів. "Навіщо їм узагалі кудись їхати? - не вгамовувалася подруга. - Що, у фабричному гуртожитку не можна з колегами випити? Нащо летіти через півкраїни, витрачати купу грошей, часу й сил? Тільки щоб зустріти Новий рік?". Я задумалася.

Торік, під час подорожі Індією, моя група примудрилася робити великі переїзди саме в період дівалі - індійського Нового року. Гід усю дорогу страшенно бідкався. Купити квитки на поїзд у цей час дуже важко: індійці їдуть до своїх сімей звідусіль. Навколо шум, галас, подарунки й вогні, вогні, вогні. Натовпи людей зливаються в нестримних веселощах.

Українське суспільство не настільки скуте рамками традицій, як китайське чи індійське. Однак і для українців здавна сім'я була маленьким Всесвітом. Мій друг Альоша щороку пропускає початок новорічної вечірки в дружньому колі. Щороку, хоч би що сталося, до 12-ї ночі він удома, із сім'єю, де б не був до цього. "Розумієш, це традиція, - каже він твердо. - Коли настає Новий рік, ми повинні бути разом. Без цього ніби й рік не настане". Він продовжує свято зберігати цю традицію.

У західному світі традиційно сімейним святом вважається саме Різдво, а Новий рік - просто можливість добре провести дозвілля з друзями, відпочити й розслабитися. Для нас, окрім цього, Новий рік - це підбиття підсумків, зустріч із самим собою, перегляд соціальних зв'язків, інвентаризація міжособистісних стосунків. Ми поринаємо в якийсь невротичний стан, заражаємося спільною передсвятковою метушнею. А ще - це почуття самотності для тих, хто не має сім'ї, друзів і близьких. Коли відповіддю на споконвічні передсвяткові запитання: "Де святкувати?", "З ким?" та "Чи відзначати взагалі?" буде "Ніде" і, що найсумніше, "Нема з ким". "Піду святкувати куди покличуть, - сумно зітхає знайома Олена. - Якщо не покличуть, залишуся вдома, подивлюся телевізор із батьками, вип'ю шампанського й ляжу спати. А що ще робити?". Тобто, на відміну від Різдва, коли бути з сім'єю - це природно, Новий рік для деяких людей стає "покаранням за соціальну неспроможність". І це, напевно, найголовніша відмінність від того, як момент зустрічі нового річного циклу сприймають китайці.

Звісно, це питання традицій. Але я точно знаю, що мої рідні, які живуть зараз за кордоном, під Новий рік обов'язково повернуться додому. Це стало нашою традицією. Вони привозять подарунки, збираються галасливою компанією, співають старих пісень, п'ють шампанське, довго обнімаються і обмінюються новинами, примовляючи: "Ой, як усе змінилося!". Я піду на вечірку з друзями, але знаю, що, коли повернуся додому, застану там веселих родичів, які накинуться на мене з порога з подарунками й криками: "Ти що так довго?! З Новим роком!". Чесно кажучи, я починаю розуміти китайців у їхньому неймовірному прагненні здолати пів Земної кулі, щоб хоч тиждень побути в рідному домі. Адже не заради чергової вечірки, а саме задля цих криків на порозі й відчуття, що мене люблять і я не самотня, я чекатиму наступного Нового року.