Добро без дозволу

Про вплив дідусів і бабусь на виховання онуків

"Уяви собі, - обурено каже комусь по телефону жінка років п'ятдесяти на тролейбусній зупинці, - вони не дають мені онучку. На няню, значить, можна лишити, а на рідну бабусю - ні?! Ти таке бачила? - довга пауза, щоб вислухати відповідь. - Та нічого я не робила! Дала три краплі соку, вона ж у них узагалі вітамінів не отримує. Зчинили скандал з нічого. Самі в такому віці пили аж присьорбували, а своїй дитині не дають: бач, у книжці вичитали, що шкідливо, - знову пауза. - Та ні, пообіцяла, що більше не буду, то, наче, заспокоїлися".

Маленька дитина в родині - не тільки радість, а й часто привід для непорозумінь і конфліктів між поколіннями, що різко змінили свою позицію в сімейній ієрархії і поволі опановують нові ролі. Колишні діти стають батьками, батьки - бабусями й дідусями, а немовля - каменем спотикання. Всі, як тільки можуть, стараються робити дитині добро, незалежно від наслідків. З боку старшого покоління маємо підкріплені досвідом, але вже не актуальні принципи виховання дітей, з боку молодих батьків - сучасну літературу і позицію педіатрів. Додаємо до цього впевненість кожної зі сторін у правильності свого підходу - і ґрунт для суперечок та, що найприкріше, обманів підготовлено.

"Давай, тільки мамі не скажемо"

Такі примовляння можна часто почути на вулиці від дідуся, який веде онука пострибати з трампліна; від бабусі, яка купує ядучо-зелену жуйку, і навіть від тата, який дозволив розігнатися на самокаті з крутої гірки. Не найкращий життєвий урок - робити заборонене можна, головне, щоб про це не дізналися ті, хто заборонив. Втім, старші діти часто признаються або просто розповідають батькам, що вони сьогодні робили, і правда виходить назовні, спричиняючи сварки та образи. Трапляється навіть, що діти самі відмовляються від недозволеного та ще й присоромлюють родичів за непослух. А як же з малечею, яка ще не вміє говорити? Адже слова "батькам не скажемо" лунають і над дитячими візочками.

На жаль, втручання старшого покоління у виховання онуків не обмежується порівняно безневинними смаколиками і розвагами, особливо коли йдеться про немовлят. У своєму прагненні зробити малюкові приємне або позитивно вплинути на його здоров'я родичі часто керуються шкідливими застарілими ідеями, навіть супроти чітко озвучених прохань і рекомендацій батьків. Дати чотиримісячному посмоктати шматочок копченої ковбаси, а восьмимісячного нагодувати медовим тортом? Уперто підпирати подушками дитину, тіло якої ще не здатне утримуватися в сидячому положенні? Лишити малюка самого на кілька годин - хай "прокричиться" і перестане вередувати? Дозволити однорічному стояти на підвіконні на шостому поверсі - хай подивиться, йому ж цікаво? Все це цілком реальні історії, що трапляються в багатьох родинах і часом закінчуються в лікарнях. Деколи саме після виклику лікаря батьки й дізнаються, що їхні помічники мають радикально інші погляди на здорове харчування і безпечне середовище для дитини.

Духовне й тілесне

Сумно можуть скінчитися й спроби лікувати онуків без відома батьків: не довіряючи сучасним пігулкам, бабусі тримають в аптечках і дають дітям у кращому випадку неефективні, а в гіршому - заборонені для використання в педіатрії препарати. "Моя мама якось дала трирічній онуці варене яйце, а в неї на нього алергія. Мовляв, яйця ж дітям дуже корисні, а мама, тобто я, щось навигадувала, - розповідає пані Ольга, сама лікар-терапевт і мама трьох дітей. - А потім, побачивши почервоніння навколо рота, дала їй таблетку димедролу. Його дітям уже років із п'ятнадцять ніхто не дає! Я не знаю, де вона ті таблетки взяла, вони ж рецептурні! А що найгірше, мама, коли я приїхала забрати доньку і не могла її добудитися, до останнього не признавалася, що сталося. Відтоді, поки діти не подорослішали, всі зустрічі з бабусею були лише в моїй присутності. Не те щоб я була в захваті від цього, але як інакше?"

А ще ж є індустрія БАДів, чию продукцією найчастіше купують довірливі пенсіонери; різні альтернативні напрями лікування, якими люблячі родичі намагаються зміцнити імунітет дитини і вберегти її від вірусів у садку, поки "нерозумні" батьки дотримуються принципів доказової медицини.

Та не лише в тілесну сферу втручаються старші родичі: погляди на духовне виховання у різних поколінь теж можуть не збігатися. В українців конфлікти виникають навіть через відмінності у віросповіданні: крім непорозумінь між віруючими й атеїстами, християнами і прихильниками інших віросповідань, у нас є ще й вибір між різновидами християнських конфесій, православних патріархатів та автокефалій. І поки молоді пари дедалі частіше залишають дітям на майбутнє свободу вибору віри й релігії, старші люди беруть усе у свої руки і таємно хрестять онуків. Різні церкви ставляться до цього по-різному: якщо у греко-католиків згода принаймні одного з батьків обов'язкова, то у православ'ї все залежить від патріархату і священика. В одних церквах такі таємні обряди запитань не викликають, бо християнство розвивалося, зокрема, й завдяки примусовому хрещенню, а в інших такий підхід не заохочується. "Хрещення дитини не повинно ставати предметом суперечки в родині, тим паче що хрещення передбачає ще й виховання дитини у вірі - а як це зробити, коли батьки проти?" - каже отець Олег.

Така ініціативність релігійних бабусь і дідусів часом ображає батьків навіть більше, ніж недозволені розваги чи небезпечні продукти, і може призвести до повного розриву стосунків. Так сталося в міжрелігійному шлюбі православної Юлії з католиком Андрієм: пара вирішила, що їхня дитина сама згодом вибере, до якої церкви прихилитися. Батьки Юлії знали про рішення доньки й зятя, однак під час чергових гостин у них п'ятирічної онуки охрестили її в сільській церкві. Більше дівчинку до них не привозять - Юля й Андрій іще не пробачили такого нехтування їхньою позицією, а обряд так і лишився для дитини таємничою незрозумілою процедурою.

Хто винен і що робити?

Конфлікти батьків з дорослими дітьми, а тим паче з обранцями та обраницями дітей, - явище не виняткове, а навіть уже буденне. Коли в молодій сім'ї з'являється немовля, проблеми часто починаються навіть у тих родинах, де раніше все було добре. "Із народженням онука мою маму наче підмінили, - жаліється 32-річна Марина. - Якщо раніше вона поважала мою думку і навіть інколи питала моєї поради, то тепер я знову відчуваю себе школяркою. І годую не так, і гуляю не тоді, і лікую неправильно. Намагаюся поменше розповідати їй про сина, щоб не вислуховувати все це щоразу".

Марина не самотня в цьому - десятки її подруг "по нещастю" так само жаліються, що їхні батьки дбають про онуків по-своєму і не зважають на прохання своїх дорослих дітей. У антропологів є пояснення такої поведінки: тисячоліттями знання і досвід вирощування дітей передавали від старшого покоління молодшому, це було запорукою виживання. Нині ж мудрих бабусь замінили книжки й тематичні сайти, а прогрес у медицині й психології робить радянський досвід неактуальним. Не маючи змоги переконати молодих батьків, вони переключаються на онуків.

Що робити, аби уникнути таких ситуацій? Насамперед - відділитися від батьків, щоб вони бачили в вас не нерозумних, а дорослих дітей, які здатні відповідати за власну сім'ю. І це не означає, що ви не будете питати в них порад, навпаки, дайте їм можливість брати участь у піклуванні про онуків, особливо в тих сферах, на які ваші погляди збігаються. Однак від самого початку переконайте дідусів і бабусь (та й самих себе): у всьому, що стосується дитини, остаточне рішення - за вами. Головне, щоб ці рішення були розумні й розважливі, бо у випадках, коли консультантами, особливо в питаннях здоров'я, виступають анонімні люди з інтернет-сайтів, прагнення старшого покоління вберегти онуків від неадекватних батьків може бути цілком виправданим.

Важливо також розмовляти - переконувати, пояснювати, писати перелік забороненого, підсовувати сучасні книжки, показувати правильні передачі, словом, навертати батьків у свою "віру". Часто бабусям і дідусям просто бракує необхідних знань, вони не стежать за новинками педіатрії та дитячої психології. Починати просвітницьку роботу треба ще до народження дитини, щоб з її появою близькі родичі вже були в курсі ваших поглядів і намірів. Утім, досвід ваших батьків теж може виявитися корисним, адже вони точно вже пройшли через кольки, перші зуби, кризу трьох років і безліч інших дитячих проблем. Можливо, вони мають рецепти, які допоможуть вашій дитині, а їхні згадки про слабкі місця вашого організму дозволять уникнути аналогічних хвороб в онуків. Тож готуйтеся не лише говорити, а й уважно слухати.

У крайньому разі, якщо дії родичів справді загрожують психічному чи фізичному здоров'ю дитини, а розмови не дають результату, обмежити спілкування - таки єдино правильний вихід. Інколи достатньо лише окреслити таку перспективу, щоб старше покоління почало серйозно сприймати ваш підхід до виховання. Ще один варіант - дозволяти спілкуватися з дітьми лише у своїй присутності, звівши до нуля можливість неприємних сюрпризів. Коли ж такі зустрічі переростають у безконечні суперечки - що ж, можливо, знадобиться в стосунках пауза, яка допоможе дідусям і бабусям усвідомити вашу настанову: "Мої діти - мої правила".